Лекція 1

Я сподіваюся, що протягом цих занять зможу дати вам стислий огляд науки Каббала. Курс стислий, аналогів йому практично немає. Наш курс розрахований на те, щоб, отримавши мінімальні знання, потім рухатися далі самому. Ну, а якщо хто-небудь бажатиме продовжити свої духовні осягнення і практично увійти в духовний світ, він продовжить свої заняття вже в нашій основній групі. Я коротко і якомога стисло пояснюватиму процес, що відбувається в духовних світах. Бажано записувати, робити креслення, таких креслень ніде немає.

Все, що нам відоме про вищий світ, ми узнаємо від людей, які особисто відчули духовний світ і описали його будову та структуру в своїх книгах, а також дали методи осягнення духовного світу, перебуваючи ще в цьому світі, тобто у двох світах. Завдяки їхній методиці ми з вами, живучи в цьому світі, можемо так само, як вони, вийти в духовний світ. При цьому ми досягаємо повного знання, повного відчуття досконалості, розуміння творіння, самопізнання.

Наш курс базується на трьох джерелах: книзі "Зоар" рабі Шимона, написаній у 4 столітті нашої ери, книгах Арі, каббаліста, що жив у Цфаті в 16 столітті, творах рава Йегуди Ашлага (Бааль Сулама), котрий жив у середині двадцятого віку. У цих трьох каббалістів була одна душа, яка почергово переселялася з одного тіла в інше, щоб дати кожного разу нову методику оволодіння вищим світом, полегшити вивчання Каббали наступному поколінню.

Звісно, найбільшого, найвеличнішого осягнення ця душа досягнула, втілившись останнього разу в житті рабі Йегуди Ашлага, Бааль Сулама. Цього разу душа, котра спустилася в наш світ, досягла таких пізнань, що нею була повністю пояснена будова духовних світів, починаючи від найвищого їхнього стану, від зародження найпершого творіння і до остаточного виправлення світобудови

Рабі Йегуда Ашлаг пояснює, що із Творця вийшло світло - так називається бажання створити і завдати насолоди творінням. Ця стадія називається нульовою (шореш), або Кетер

Далі, виходячи від Творця, це світло створює судину, котра абсолютно відповідає йому своїм бажанням зазнати насолоди, і насолоджує її. Ця стадія називається першою (алеф), або Хохма.

Властивість світла - віддавати, завдавати насолоди, властивість судини - одержувати, зазнавати насолоди. Та коли світло входить у судину, то починає передавати їй свої властивості, і судина бажає вже віддавати натомість попереднього бажання одержувати. Стадія, коли судина бажає бути подібною до світла, віддавати, а тому не бажає хоча б одержувати, адже віддавати їй нічого, називається другою стадією (бет), або Біна.

Зоставшись порожньою від світла, судина далі починає роздумувати про те, що метою світла було створити і натішити її. А втішатися судина може тільки коли отримує якусь частку світла. Тому виникає така ситуація - бажання отримати, скажімо, 10% світла, насолоди, але отримати заради Творця, а в іншому залишится такою, що не одержує. Така, змішана, стадія називається третьою (гімел), або Зеїр Анпін (маленьке лице).

Та вже перебуваючи у такому стані, що складається з двох протилежних, судина, бажання, виявляє, що природніше, ліпше їй отримувати, аніж віддавати, не отримувати. Тобто в ній знову відроджується її первісна властивість отримувати і зазнавати насолоди. Світло(Ор) Хасадім, заповнюючи лише 10% об'єму судини, не може передати їй свої властивості віддавати, тому первісна властивість отримувати переважає над зовнішніми змінами споконвічного бажання зазнавати насолоди.

Унаслідок цього судина вирішує, що потрібно наповнитися насолодою на всі 100% - отримати все світло. Ця стадія називається четвертою (далет), або Малхут.

Така, повністю наповнена світлом, судина називається справжнім, істинним творінням, тому що її бажання походять від неї самої, що відмінне від судини в стадії алеф, котра не мала своїх бажань і була наповнена світлом за бажанням самого світла, Творця.

Тільки у четвертій стадії відбувається істинний вибір самого творіння одержати світло, те, що виходить із самого Творця. Це перше бажання виникає зсередини самого творіння - одержувати насолоду від світла.

Стадії: Хохма, Біна, Зеїр Анпін і Малхут називаються чотирма стадіями поширення світла, світла Кетер, із Творця, для створення бажання одержати, або справжнього творіння.

Окрім бажання Творця завдати насолоди і бажання творіння одержати, зазнати насолоди - немає в світі нічого. Все підкорене цьому. Все, що б ми не сказали про творіння, на всіх його різних стадіях розвитку: неживій, рослинній, тваринній і людській, все бажає отримати якусь частинку світла, бажає зазнати насолоди.

Творець створив творіння для того, щоб воно, отримавши світло, тішилося, але тішилося не просто егоїстично, а в абсолютній досконалості. Це означає одержувати насолоду необмежено. Ми не уявляємо собі, що це означає. Якщо світло входить в судину і наповнює її повністю, то судина вже більше нічого не хоче одержувати, світло вбиває бажання, а із зникненням бажання зникає насолода.

Отримувати необмежено можна лише в тому випадку, коли приймаєш не заради себе, тобто зазнаєш насолоди заради того, хто її завдає. Тоді світло, яке входить у судину, не анулює бажання зазнати насолоди. Ми всі знаємо із власного досвіду, що навіть дуже зголоднівши і почавши їсти, ми через деякий час тамуємо голод і не бажаємо більше нічого, яким би смачним воно не було.

Насолода практично відчувається тільки на межі між самою насолодою і бажанням зазнати насолоди. Та як тільки насолода входить у бажання і починає наповнювати його, то поступово бажання зазнати насолоди зникає. А якщо насолода ще й більша за саме бажання, то вона викликає й огиду.

Як же зробити насолоду довершеною і необмеженою? Для цього Творцем задумана особлива модель. Сенс її в тому, що коли відчуваєш насолоду не в собі, а від того, що завдаєш насолоди іншому, то вона є необмеженою, бо залежить від того, скільки і кому я ще можу дати насолоди, і чим більшій кількості я дам, тим більше зазнаю насолоди. Такий стан породжує вічне існування, досконалість і належить уже до властивостей Творця. Саме до цього стану Творець бажає привести всі творіння.

Якщо творіння бажає тільки одержати, зрозуміло, воно перебуває у замкнутому стані і відчуває тільки те, що міститься всередині нього самого. А коли б воно відчувало ще й те, як насолоджується Творець насолодою творіння, то воно насолоджувалося б безмежно, подібно до насолоди матері, яка віддає своїй дитині.

Найоптимальніша модель - це досконалість. Світло несе в собі не просто насолоду. Це насолода вічним пізнанням, вічним існуванням, вічним самопізнанням, самоаналізом. Це відчуття вічності, досконалості і насолоди у всіх координатах. Ідеальна модель полягає в тому, що Творець віддає творінню світло. Творіння ставить за умову, що згодне отримувати світло, але при цьому завдаватиме насолоди Творцю.

Для втілення такої моделі перш за все повинно бути бажання, що притягує пряме світло до творіння. Потім на шляху цього світла творіння ставить екран, що перешкоджає проникненню насолоди заради самого творіння, і неначе говорить, що може прийняти в себе насолоду, але тільки еквівалентно віддачі, заради Творця. Тобто виходить такий обмін: Творець дає насолоду творінню, воно погоджується її прийняти, але тільки в тому випадку, якщо завдасть цим насолоди Творцю.

Бааль Сулам наводить простий і вічний приклад про те, як приходить гість до хазяїна. Хазяїн становить перед ним на стіл угощення і запрошує до столу. Гість сідає за стіл, але соромиться їсти, по-перше, не бажаючи відчувати себе одержувачем, по-друге, не знаючи точно, наскільки щиро хазяїн хоче пригостити його. У гостя виникає сором від того, що він одержує, а хазяїн дає. Тому гість відмовляється від частунку, аби взнати істинне бажання хазяїна.

Якщо хазяїн починає наполягати, прохаючи гостя призволитися, оскільки цим завдасть йому задоволення, - чим проявляє щире бажання почастувати гостя, то після кількох відмовлянь гість, будучи вже на сто відсотків впевнений, що пригостившися порадує хазяїна, починає їсти, відчуваючи себе вже не тим, хто одержує, а тим, хто дає - дає насолоду Творцю.

Таким чином, вони міняються місцями. Незважаючи на те, що весь частунок приготував хазаяїн у своєму домі і розставив на своєму столі, він розуміє, що його бажання натішити гостя залежить від самого гостя, котрий тримає в своїх руках успіх справи і тому може грати становищем.

Творець зумисне створив творіння так, що воно під впливом світла починає відчувати почуття сорому від одержання і, користуючись правом вибору, свободою волі, саме приходить до того стану, коли хоче отримувати насолоду, але не заради себе, а тому що бажає завдати насолоди Творцю. У цьому випадку творіння стає на той самий рівень, що й Творець, Малхут піднімається на рівень Кетер і володіє властивостями Творця.

Ці властивості, якості, відчуття навіть неможливо описати, ми цього не можемо зрозуміти. Вихід у духовний світ лише на один ступінь схожості із Творцем уже рівний вічності, абсолютній насолоді і осягненню, а про останній ступінь у нашому світі і нашою мовою ми нічого сказати не можемо.

Наука Каббала й вивчає шлях розвитку творіння. Каббала говорить про те, який шлях повинен пройти наш світ, всі світи, вся світобудова, поступово виправляючись, щоб дійти до рівня Творця, до вічного і довершеного стану. І все це ми повинні здійснити, перебуваючи у нашому світі, у нашому тілі, у нашому сьогоднішньому мирському бутті.

До цього досконалого стану дійшли каббалісти, описавши його нам, і до нього повинні дійти абсолютно всі душі, кожна у свій час. І доки остання душа не пройде цей шлях, не припинить існувати кругообіг душ, спуск, сходження у наш світ, в котрому тільки й можливе виправлення, для подальшого виходу в духовний світ і досягнення в остаточному підсумку нульової стадії Кетер.

Було питання, чи можливо досягнути всього цього тільки за одне життя? Ні, неможливо. При народженні людини в неї вселяється душа, котра вже побувала в нашому світі, пройшла якісь свої певні стадії виправлення, у неї є вже певний досвід. Тому люди, які народжуються сьогодні, набагато розумніші, досвідченіші. Вони більш готові до сьогоднішніх умов технічного і культурного прогресу, всіляких перемін у суспільстві.

У нашому поколінні бажання вивчати Каббалу набуває все більш масового характеру. Його душі із попередніх життів вже набралися такого досвіду, таких осягнень, що вже в двадцять - двадцять п'ять років людина не може жити без осягнення духовного. У той час як раніше тільки одиниці з мільйонів відчували лише невиразну потребу прилучитися до духовного.

Мине ще небагато років, і вже протягом одного життя, і навіть не всього, можна буде досягнути духовного стану. Це є метою творіння і задане наперед. Всі ми частинки однієї тієї ж Малхут і маємо строго визначену властивість і призначення в цьому світі. Змінюючи свою властивість під впливом різних факторів нашого світу і за певною системою вивчення Каббали, кожна така частинка досягає свого виправлення задля досягнення найвищого стану.

Шлях будь-якої частинки заданий наперед зверху, визначений наперед. Усі ми народжуємося з певною душею, з певними властивостями. Ніхто з нас заздалегідь не вибирав собі душу. Звісна річ, і шлях кожного визначений заздалегідь. Що ж залишається нам? У чому свобода вибору? У чому ми все ж є розумними істотами, а не просто механічними об'єктами, над котрими провадять якісь дії? У чому ж Творець стосовно нас трохи поступився і дав нам можливість виявити себе? Тільки в одному, але найголовнішому: щоб людина сама захотіла йти шляхом виправлення і піднесення і змогла сама себе підштовхувати, з такою швидкістю, з якою вона сама в собі викликає цю силу бажання.

Від самої початкової точки, в котрій ми перебуваємо, і до самої кінцевої точки кожний із нас зобов'язаний прийти. На це у нас немає ніякої свободи волі. Немає свободи волі і на шлях, котрий кожний із нас зобов'язаний пройти в усіх його стадіях і відчуттях, включаючи всі їх поступово в себе, прожити і пережити пройдене.

Свобода полягає в тому, щоб погодитися з усім, що відбувається на шляху, виправдати кожний етап і вибрати максимальну швидкість проходження процесу виправлення і злиття з Творцем. Це і тільки це залежить від самої людини, і в цьому проявляється суть творіння, щоб самостійно побажати якнайшвидше позбутися стану, в якому воно перебувало в момент створення його Творцем, якісно виправитися і в кінцевій точці злитися з Творцем.

У міру вияву в людині цього бажання вона може називатися людиною, а інакше це безлика істота. Каббала - це єдина наука, що розвиває в людині самостійну, індивідуальну, вільну особистість.

Чотири стадії утворення клі відрізняються між собою бажанням зазанати насолоди (авіют - товщина). У нульовій стадії і стадії алеф цього бажання взагалі немає. Чим більше творіння віддаляється від Творця, тим більше в ньому бажання зазнати насолоди, тим воно грубіше, егоїстичніше, тим більше воно бажає одержувати.

Четверта стадія, Малхут, повністю егоїстична, і це бажання походить із її рішення. Кожна із чотирьох наступних стадій міститься одна в другій: Кетер міститься у Хохмі, обидві вони - в Біні, усі троє - в Зеїр Анпіні, в Малхут включені всі чотири стадії. Кожна попередня підтримує наступну і забезпечує її існування.

Четверта стадія отримала все світло, котре повністю наповнило її. А ми знаємо, що коли світло наповнює судину насолодою ( тим паче, що судина сама бажає цього і просто втягує світло), то поступово одержує від нього і його властивість віддавати. І тоді Малхут починає відчувати, що її властивість повністю протилежна властивості світла. Вона відчуває свій егоїзм у порівнянні з тим, хто дає, і це розвиває в ній таке почуття сорому, що вона припиняє отримувати світло і залишається порожньою.

Вигнання світла з Малхут називається першим скороченням (цимцум алеф). Зоставшись порожньою, Малхут начеб входить у стадію рівноваги з тим, хто дає: обоє вони нічого не отримують і нічого не віддають, не даючи один одному ніякого задоволення. Та як усе ж таки зробити Малхут рівною Творцеві?

Точно так само, як це було у прикладі гостя з хазяїном. Малхут відштовхує все світло, що до неї приходить, оскільки не хоче відчувати себе як таку, що отримує, а потім ставить умову, що прийме якусь частину світла всередину, та вже не заради своєї насолоди, а тому що хоче завдати насолоди Творцю, знаючи, що він бажає її насолоди. Тому таке одержання вже еквівалентне віддачі, і вона з такої, що отримує, перетворюється на таку, що віддає.

Ми бачимо, що для прояву істинного бажання світло повинно пройти чотири стадії. Аналогічна дія відбувається з будь-яким нашим бажанням. До того, як воно проявляється в нас, воно проходить всі стадії розвитку світла, котре вийшло із Творця, доки, нарешті, ми його не відчуємо. Без світла не може виникнути бажання. Світло первинне, а бажання вторинне.

Розглянемо структуру творіння, котре виникло у четвертій стадії (див. рисунок). Світло, котре виходить із Творця, називається прямим (Ор Яшар), світло, котре відштовхує Малхут, називається відображеним (Ор Хозер), світло, котре частково входить у судину, називається внутрішнім (Ор Пнімі).

Гість, сидячи перед столом з угощенням і хазяїном, відмовившись від всього угощення, вирішує потім з'їсти трохи, але вже заради хазяїна, хоч очима готовий поглинути все. Тобто тут слід використовувати свої егоїстичні бажання, але з альтруїстичною метою. Коли гість починає все зважувати, то розуміє, що не може заради хазяїна прийняти весь цей обід, а тільки його маленьку частину.

Тому творіння після скорочення може альтруїстично прийняти тільки процент світла, припустимо, 20%, а решту 80% відштовхує. Та частина творіння, де вирішується, скільки світла ввійде всередину заради Творця, називається головою (рош). Частина творіння, котра одержує світло, називається внутрішньою частиною (гуф), а та частина творіння, котра залишається порожньою, називається кінцевою частиною (соф), там творіння робить обмеження, кінець на отримання світла.

Як ми бачимо, найменування частинам творіння дається аналогічно нашому тілу. У духовному світі не існує ніяких назв, цифр, наклейок. Користуватися словами простіше. Каббалісти вибрали для себе зовсім просту мову: оскільки все, що існує в нашому світі, виходить із духовного світу по прямих зв'язках зверху вниз від кожного духовного об'єкта до кожного об'єкта нашого світу, а все, що в нашому світі, має своє ім'я, то ми беремо ім'я об'єкта нашого світу і називаємо його іменем духовний об'єкт, котрий його породжує.

Припустімо, у нашому світі є камінь, отже, в духовному світі є сила, котра цей камінь породжує, і її ми також називаємо каменем. Різниця лише в тому, що духовний 'камінь' - це духовний корінь із певними властивостями, котрому в нашому матеріальному світі відповідає гілка за іменем камінь.

Таким чином утворилася духовна мова, за якою ми, називаючи імена, назви, дії нашого світу, маємо на думці об'єкти і дії світу духовного. Цією мовою написані всі святі книги. Ні в Торі, ні в Талмуді, ні в інших подібних книгах жодного слова не мовиться про наш світ, хоча всі вони написані мовою нашого світу. Під кожним об'єктом нашого світу там мається на думці відповідний об'єкт духовного світу.

Тому ту частину в духовному, котра відповідальна за аналіз, розрахунок, ми назвемо головою (рош), а та частина екрана, котра стоїть над Малхут і пропускає світло всередину, називається рот (пе). Частина, в котру входить світло, носить назву внутрішньої (гуф). Лінія, котра закінчує одержання світла в гуф, іменується пуп (табур). Кінцева частина, котра залишається без світла, називається сіюм, закінчення. А весь цей об'єкт повністю - це творіння, душа, Малхут.

Далі ми побачимо, як цей об'єкт здобуває руки, ноги, всі частини скелету, жили, м'язи і т. д. Потім ми познайомимося з тим, звідки в цьому об'єкті беруться певні сили, куди вони спрямовані і як вони надалі породжують інші духовні об'єкти, світи і все, що в них є. Останнім, завершальним етапом усієї побудови є наш світ з усім, що міститься в ньому.

Отже, одержавши в тох 20% світла, парцуф почав відчувати тиск іззовні від оточуючого світла, а скільки ще є насолод зокола, - спробуй, прийми ще. Ми всі знаємо, що краще взагалі не відчувати насолоду, ніж відчути трохи. Вона починає натискати і зсередини, і ззовні, і встояти набагато важче.

Доки парцуф нічого не приймав, у такому стані він міг перебувати довго, а тепер і внутрішня, і зовнішня насолода тиснуть на нього. Якщо він ще прийме всередину світло, то вже заради власної насолоди, оскільки сила протистояння егоїзму дорівнює лише 20%. На таке парцуф не згодний. Не для цього він робив перше скорочення. Так що подібний шлях він одразу відмітає. Зостається тільки один варіант: вигнати із себе світло і повернутися в початковий стан до одержання світла. Що він і робить.

Одночасний тиск Ор Пнімі і Ор макіф на табур називається "бітуш (удар) пнім у макіф". Як відбувається входження світла (в даному випадку 20%) в гуф? Це означає, що екран, котрий початково стояв у пе де рош (частка "де" означає належність, наприклад, пе де рош означає рот голови), спускається під натиском світла на 20% нижче пе в гуф до лінії табур.

Коли ж відбувається вигнання світла із гуф угору, то екран знизу поступово піднімається від табур знов у пе де рош, начеб виштовхуючи світло з гуф. Парцуф до одержання світла в гуф у голові мав інформацію, яке це світло, яка насолода є в ньому, яке бажання парцуфа, яка сила опору самонасолоді.

Відповідно до цієї інформації та тієї, котра залишилася від стану, коли він повністю був наповнений світлом до скорочення світла в світі Ейн Соф і від стану після скорочення світла, в парцуфі накопичуюється певна пам'ять про минуле, своєрідний запис, що називається решимо.

Що взагалі існує в духовному? Всього двоє даних: бажання зазнати насолоди і насолода, котра може його наповнити. Бажанням називається авіют (інформація про саме бажання в парцуфі), а насолода (ітлабшут) - це інформація про світло, котре наче одягається в клі. Або можна сказати, що існує лише Творець і творіння.

Так ось, від попереднього стану завжди залишається решимо від ітлабшут і решимо від авіют. Цілком достатньо цих двох параметрів для характеристики минулого стану парцуфа. Який завгодно парцуф після вигнання світла точно знає, що з ним було під час перебування світла в його гуф, у нього вже є досвід, як чинити далі, який розрахунок робити.

Тепер парцуф розуміє, що 20% світла він утримати неспроможний, і вирішує спробувати 15%, також заради Творця. Для цього він повинен спуститися нижче, тобто рівень його голови і його пе буде нижче рівня попереднього парцуфа. Світло, котре надходить до екрана, відштовхується, а всередину входить, припустимо, 15%.

Як ми позначаємо ітлабшут і авіют. Відлік йде від світу Ейн Соф, коли Малхут (авіют далет) була повністю наповнена всіма видами відповідного ій світла (ітлабшут далет), тобто характеристикою цієї наповненої світлом Малхут було далет де далет (Малхут де Малхут).

Наступний парцуф уже має інформацію про те, що може наповнити своїм світлом тільки авіют-бажання гімел, і т. д. Кожний наступний парцуф все більше і більше знижує свої можливості наповнювати світлом свій гуф ради Творця. Всього таких парцуфім зверху вниз 25. І коли вийде останній із них, то його нижня частина перетне розділову лінію шлагбаум (махсом) між духовним світом і нашим і світитиме в нашому світі. Наш світ є таким станом Малхут, за якого вона зовсім не має над собою антиегоїстичного екрана.

Далі до лекції 2