10. Післямова до книги "Зоар"

Відомо, що правильне і послідовне виконання Тори веде до злиття з Творцем. І необхідно зрозуміти, що мається на увазі під словом "злиття". Адже не може думка осягнути його, оскільки обмежена вона рамками часу, тримірного простору, підлягає бажанням тіла, не може бути чисто об’єктивною.
Тому Тора пропонує як засіб зближення - подобу властивостей і дій, тобто мовиться: злийся з його діяннями - будь, як Він, добрим, турботливим, поступливим тощо. Однак де певність, що ці дії Творця і сам Він - одне і те ж? І чому, наслідуючи Його, я зливаюсь із Ним?
У матеріальному світі злиття, зближення ми уявляємо як зменшення відстані між тілами. А відокремлення - як взаємне віддалення. Але в духовному світі немає понять місця, руху, простору, а тому схожість властивостей, що виникає між двома духовними об’єктами, зближує їх, а різниця властивостей - віддаляє їх один віл одного. І не може бути зближення чи відокремлення, як наближення чи віддалення один від одного у просторі, оскільки сам духовний об’єкт не займає місця.
Та як сокира ділить іноді матеріальний предмет - так поява нової властивості в духовному об’єкті розділяє його на дві частини. Якщо різниця у властивостях незначна, об’єкти не далекі один від одного, і чим більша відмінність у властивостях, тим більше віддалені вони один від одного. Якщо люблять один одного, то вони духовно перебувають "поруч" - і не має значення відстань між матеріальним одягненням - їхні взаємні стосунки визначаються духовною близькістю.
Коли що-небудь один любить, а інший ненавидить, то залежно від різниці у поглядах і почуттях вони взаємно віддалені і протилежні. Якщо все, що любить один, ненависне іншому, то наче віддалені і ненавидять один одного.
Таким чином видно, що у світі духовному, тобто в світі бажань, схожість чи відмінність прагнень виконує роль сокири, що ділить духовне на частини. І відстань між духовними об’єктами визначається величиною невідповідності почуттів і властивостей.
Тому йдучи за бажаннями, почуттями і думками Творця, ми тим самим зближуємося із ним. І оскільки Творець діє лише заради своїх створінь, то й ми мусимо лише бажати і творити добро всім створінням. А оскільки ми існуємо і в матеріальному, а не тільки в духовному світі, то мінімум, необхідний для існування тіла, не вважається проявом егоїзму.
Та чи здатні ми абсолютно безкорисно творити добро? Адже Творець створив нас абсолютними егоїстами з бажанням лише отримувати насолоду. І неспроможні ми змінити свою природу, і навіть роблячи добро іншому, свідомо чи несвідомо розраховуємо мати з цього вигоду для себе, а якщо вигоди для себе не бачимо, то не в змозі зробити ні найменшего духовного чи фізичного руху заради іншого.
Справді, не в силах людина змінити свою природу, суть котрої - абсолютний егоїзм, а тим паче перетворити її на щось абсолютно протилежне - тобто творити добро, не одержуючи натомість пошани, спокою, слави, здоров’я, грошей. І ось саме тому дана нам Тора з її законами, і немає іншого засобу, за допомогою якого було б можливо змінити нашу природу.
Тіло та його органи - одне ціле і постійно обмінюються почуттями і інформацією між собою. Наприклад, якщо тіло відчуває, що якась частина може поліпшити загальний стан тіла, ця частина відразу відчуває і виконує це бажання. І у випадку, коли якась частина тіла страждає, негайно знає про це все тіло і намагається виправити становище.
Із цього прикладу можливо зрозуміти становище людини, точніше, її душі, що досягнула поєднання з Творцем. До вдягання у тіло душа становила начеб одне ціле з Творцем. Та вдягнувшись у тіло, зовсім віддалилася від Творця внаслідок відмінності характерів Творця і тіла.
Тобто, надавши душі почуття егоїзму, досягнув цим Творець створення чогось, окрім себе, оскільки саме відмінність бажань розділяє об’єкти духовного світу. І тому об’єкт (душа) і егоїзм (тіло) стають окремою, віддаленою від Творця частиною - людиною (як орган, відірваний від тіла). І далекі один від одного настільки, що абсолютно не відчуває людина свого Творця - до такої межі, що може лише вірити в нього.
І тому людина, прагнучи до збіжності духовних властивостей, досягає духовного поєднання з Творцем (тобто шляхом виконання законів Тори, перетворивши свій егоїзм, що відокремлює її від Творця, на альтруїзм - бажання творити добро) і осягає знання таємниць Тори, бо ж думки Творця - це таємниці Тори.
Вся Тора ділиться на дві частини - відкриту і таємну, і обидві - думки Творця. І подібна вона до рятівної мотузки, кинутої людині, що потопає серед егоїзму і матерії. Найближча до нас частина цієї мотузки подібна відкритій частині Тори, позаяк говорить вона лише про фактичне духовне виконання законів.
Виконуючи заповіді в їхньому духовному смислі, людина начеб готує себе до другої, головної стадії - виконувати заповіді, бажання Творця зовсім без будь-якої егоїстичної вигоди.
У такому випадку виникає духовне злиття виконуючого із Зобов’язуючим. І виконуючий, за мірою виконання, проходить 5 рівнів, називаних нефеш, руах, нешама, хая, йехіда, кожний з яких складається в свою чергу з 5, в кожному з яких також 5, тобто всього 125 ступенів сходів духовного піднесення, зближення з Творцем.
П’ять основних ступенів цих сходів іменуються світами, їхні підступені іменуються парцуфім, їхні підступені іменуються сфірот. Всі, хто перебуває в одному світі, відчувають лише тих, хто перебуває з ними в одному і тому ж світі, і не можуть навіть уявити і відчути будь-що з іншого світу.
І тому той, хто досягає певного із 125 ступенів, осягає все, що є там же із минулих, теперішніх і майбутніх поколінь, і перебуває разом із ними. Ми в нашому світі неспроможні уявити чи відчути будь-що, існуюче на іншому ступені, відчути інші світи, тих, хто їх населяє.
Каббалісти, на шляху наближення до Творця досягнувши певного рівня, світу, можуть описувати його у натяках, зрозумілих лише тим, хто також досягнув того ж самого рівня. А тим, хто не осягнув описуваного рівня, не допоможе читання цих натяків або, що навіть небезпечніше, введе в оману і зіб’є на манівці від можливого надалі вірного розуміння.
Як мовлено вище, весь шлях від нашого світу до Творця ділиться на 125 ступенів - рівнів, але неможливо до приходу Машіаха подолати всі 125 ступенів. І є дві відмінності всіх поколінь від покоління Машіаха:
- тільки в цьому поколінні буде можливо осягнути всі 125 ступенів, і не раніше;
- в усіх поколіннях таких, що піднімаються в інші світи, небагато, у поколінні Машіаха кожний зможе піднятися по духовних ступенях до злиття з Творцем.
Рашбі та його учні подолали всі 125 ступенів, тому й змогли написати книгу "Зоар", що охоплює описом всі 125 світів, і тому сказано в самій книзі "Зоар", що вона відкриється лише наприкінці днів, тобто перед приходом Машіаха, оскільки не можуть інші покоління зрозуміти цю книгу, бо не можуть подолати всі 125 ступенів.
І звідси походить явний доказ того, що ми перебуваємо у поколінні Машіаха, бо ж до наших днів не з’явилося практично жодного коментаря на книгу "Зоар", а в наші дні ми удостоїлися коментаря "Сулам", ясного, повного, доступного всім, як і мусить бути у поколінні Машіаха.
Та слід зрозуміти, що духовні дії відбуваються не як фізичні, тобто причина і наслідок не йдуть безпосередньо одне за одним. У наш час духовний стан світів уже готовий до приходу Машіаха, та цим дається нам лише можливість, а фізичне досягнення залежить від нас самих, від нашого духовного рівня.
Незалежність нашого народу і духовне відродження взаємозв’язані, і в кого є прагнення до таємниць Тори - є прагнення до землі Ізраїлю, і не може бути незалежності духовної без фізичної. І оскільки ми вже одержали фізичну незалежність, то явно перебуваємо у періоді й духовного відродження та зближення з Творцем, а відтак одержимо і економічну незалежність і будемо незалежні повністю.
Та немає свободи тіла без свободи душі, і тому доки наш народ ще поривається бути поміж інших народів, з радістю переймаючи їхню культуру, мову та звичаї, ми, навіть будучи у своїй країні, окуповані іншою культурою, перебуваємо наче під чужим керівництвом, і ніхто не відчуває незалежності, як мали б відчувати після 2000-річного вигнання.
І не поспішають до нас ті, хто перебувають у вигнанні, а навпаки, сподіваються чимало із нас залишити цю землю - чи це не доказ, що вигнання триває! Адже суть вигнання - не тілесна, фізична, територіальна, а духовна!
Й хоча відібрав Творець нашу землю у інших народів і вручив нам - ми її ще не одержали і перебуваємо лише у стані можливості її одержати. Тобто повинні ми - оскільки немає фізичної свободи без духовної - прийняти на себе Тору і її закони в дійсному духовному вигляді, а саме - з любов’ю до інших. І тоді лише буде збудовано Храм, і тоді лише відчуємо себе незалежними і вільними. А поки що - вернув нам Творець землю і розкрив перед нами книгу "Зоар".
Поєднатися з Творцем можливо шляхом збігу властивостей, бажань, цілей, тобто повністю знищивши егоїзм і безвідплатно роблячи добро. Але виникає питання: звідки людина, за своєю природою створена абсолютним егоїстом - настільки, що не в змозі зробити ні щонайменшого поруху душі або тіла, якщо це не задля власного вдоволення, - звідки вона може дістати сил і зацікавленості жити задля інших?
Відповідь на це легше зрозуміти на прикладі з життя. Уявіть собі ситуацію: звичайно, любій, шановній, важливій у ваших очах людині ви від усього серця хочете зробити подарунок. Припустімо, що ця людина погодиться прийняти його від вас або, наприклад, прийти до вас у гості на обід.
І ситуація така, що хоча ви й тратите гроші, трудитеся, приймаючи високого для себе гостя - це ви одержуєте від цього задоволення, наче не ви йому, а він вам робить послугу, дає, пригощає вас тим, що погодився прийняти від вас. Тому якби ви могли уявити собі Творця хоча б як шановану вами особу, то з величезним задоволенням робили б Йому приємне.
Тому виконувати Тору ради Творця можливо лише у випадку осягнення Його величі - тоді, роблячи ради Нього, ми від усвідомлення Його грандіозності начеб отримуємо. Та оскільки думки людини залежать лише від впливу громади, що її оточує, то все, звеличуване в очах громади, також звеличується і в її очах - очах індивідуума. І тому головне - бути серед якомога більшої кідькості людей, котрі звеличують Творця.
Тому сказано: "Зроби собі рава і купи собі друга", - тобто вибери важливого в твоїх очах добродія, зроби його вчителем для себе і старайся завдавати йому приємності, оскільки він важливий тобі, і таким чином звикнеш робити "комусь", а потім, у силу звички, зможеш робити щось і ради Творця.
А будучи близьким у такий спосіб духовно з учителем, одержиш його рівень оцінки Творця, що дасть тобі можливість зробити бодай що-небудь ради Творця і таким чином увійти в духовний світ, і придбавши відтак почуття величі Творця, зможеш йти далі - до повного злиття із Ним.
Виконуючи доручення і роблячи що-небудь для рава з метою зробити йому приємність, досягає учень духовного збігу і отримує таким чином його знання, думки, а головне - потяг і любов до Творця, достатні для духовного розвитку, руху вперед.
Саме ж навчання у вчителя - завжди з метою одержання знань для себе і тому не приводить до духовного зближення. Тобто надаючи послуг раву, осягаємо його думки, а навчанням - лише промови. Та все це за умови, що послуги раву робляться заради нього, а не заради вигоди учня, у противному разі - навчання важливіше послуг.
Якщо ж оточення людини не підносить Творця на належну висоту, не дозволить це людині досягти духовного рівня. І також варто учневі вважати себе найменшим у порівнянні з іншими, бо ж таким чином зможе одержати розуміння тих, хто належить до потрібного йому товариства - тому й мовиться: "купи собі друга".
Адже чим від більшої кількості людей почує він міркування, тим з більшою ретельністю зможе працювати над собою, викорінюючи егоїзм, аби відчути Творця.
Сказано, що кожна людина зобов’язана досягнути кореня, джерела своєї душі - тобто кінцевою метою мусить бути повне злиття з Творцем шляхом відповідності властивостей. Властивості Творця називаються сфірот, кожна із котрих виражає певне духовне поняття - страх, радість, щастя тощо. І тому, вивчаючи сфірот, їхні дії, ми немовби вчимося цим якостям, зливаємося з ними, неначе поєднуємося з вищим Розумом, зливаємося з Творцем.
І цінність Каббали в тому, що, вивчаючи її, ми пізнаємо шлях створення світів та їхнє керування, а вивчаючи дії Творця, Його властивості, дізнаємося, на що нам слід бути схожими, аби з’єднатися із Ним.

Наступний розділ