11. Мова Каббали.

У нас немає слів виразити і передати духовні поняття, не зв’язані часом, місцем, рухом, оскільки весь словник обмежений сприйняттям нашого світу. Як важко підібрати слова і пояснити пережиті почуття тому, хто не зазнав їх!
Та як усе ж таки можна виразити невловиме нашими органами чуттів, точно передати і описати один одному у вірному смислі? Адже якщо хоч одне поняття не знайде собі точної відповідності у слові, то пропаде точний смисл усієї науки.
Будь-які об’єкт і дія в нашому світі беруть початок із відповідного, певного об’єкта у духовному світі. І тому знайшли каббалісти вірний шлях передачі інформації, знань один одному, взявши за основу назви предметів і дій (гілок) нашого матеріального світу для опису відповідних їм предметів і дій (коренів) в духовному світі.
Мова ця була розроблена людьми, котрі досягли духовних світів іще за життя в нашому світі і тому точно знали ці відповідності. І тому назвали її каббалісти мовою гілок.
Звідси можна зрозуміти дивні назви в каббалістичних книгах, та й в усій Торі, описи дій, що сприймаються нами, як дитячі казки чи взагалі недоладні оповідання.
Однак мова ця дуже точна, оскільки існує точна і однозначна відповідність між коренем і гілкою його, адже творці мови перебували одночасно в двох світах. Тому не можна замінити одне слово іншим, яким би недоладним воно не здавалося: гілка повинна точно відповідати кореню.
Поняття, протилежні у нас, мають у духовному світі один корінь. Зрозуміти це можна на прикладі манни небесної. Вона включала в себе всі протилежні властивості одночасно, і той, хто хотів відчувати смак солодкого - для нього вона була солодкою, смак гіркого - гіркою і т.д.
Це тому, що матеріальний споживач сприймає від духовного предмета лише те, що він хоче виділити із безкінечної кількості властивостей, самий же духовний предмет включає в себе одночасно всі можливі в нашому світі форми і властивості.
У впливові на нас Творця є дві стадії. Одна - духовна, в її простому, що включає всі властивості, вигляді. Друга - проходячи крізь наші відчуття, потрапляє в зону наших чуттів і проявляє одну із своїх властивостей залежно від властивостей того, хто відчуває.
Духовні об’єкти відокремлює не простір, а їхня духовна невідповідність (несхожість їхніх властивостей). І тому кількість душ, тобото окремих духовних об’єктів, визначає кількість відкокремлених одна від одної відстанню особистостей. На початку творіння була одна спільна душа (світло) і відповідне їй тіло (бажання) - Адам. Вона зливалася з Творцем і тому одержувала максимальну насолоду.
За своєю природою душа - це всього лише бажання одержати насолоду. І відповідно до цього бажання душа ним наповнилася. Але одержавши насолоду, душа відчула сором. Так відчуває сором у нашому світі кожний, хто отримує подарунок чи велику послугу.
Ступінь відчуття сорому залежить від духовного розвитку людини. Лише це почуття постійно утримує нас в рамках і змушує дотримуватися думок і законів суспільства. Воно ж лежить в основі інших прагнень - до освіти, багатства, становища у суспільстві, почестей.
Душа, відчувши безмежно пекучий сором (відповідно до одержаної насолоди), знайшла, що єдиний шлях позбутися його - припинити одержувати насолоду. Та оскільки Творець бажав завдати душі насолоди, вона погодилася прийняти її лише ради Творця, а не ради власного задоволення. Як і в нашому світі, коли їмо "ради мами", чим більшу насолоду отримує дитина від їжі, тим більшої насолоди завдає вона матері.
У такому становищі душа повинна постійно контролювати кількість одержуваної насолоди, аби втішатися лише заради Творця.
Оскільки неможливо було спільній душі в єдиному пориві подолати своє природне бажання втішатися заради себе - таким воно було великим! - вона розкололася на міріади скалків - душ, котрим легше провадити задану роботу щодо викорінювання бажання зазнавати насолоди ради себе. У цьому основа чистих душ. Темні ж душі одержують насолоду відповідно до свого бажання, нехтуючи почуттям сорому.
І оскільки в духовному світі, де немає відстані, близькість визначається збігом дій і думок (взаємною близькістю, взаємною любов’ю), то душа, яка одержує "ради Творця", близька Йому, бо ж вони завдають один одному взаємної насолоди, як мати з дитиною.
Близькість визначається мірою насолоди, котру отримує душа ради Творця.. Бажання зазнати насолоди діє в нас інстинктивно, а бажання позбутися сорому і зазнати насолоди ради Творця йде від нас самих, і тому потребує особливих постійних зусиль.
Душа, що одержує ради себе, протилежна дающому за наміром, тобто за своєю духовню дією, тим більшою мірою, чим більшу насолоду егоїстично одержує.
Оскільки зменшення бажання віддаляє від Творця, то на різних рівнях віддалення утворилися різні світи - аж до нашого світу, де кожній частинці спільної душі дано і певний час (життя), і повторні можливості (кругооборот душ) для самовиправлення.
І народжується людина лише з бажанням одержати насолоду задля себе. Всі наші "особисті" бажання походять від системи темних сил, тобто безкінечно віддалена людина, і тому не відчуває Творця (духовно мертва).
Та якщо у боротьбі з собою вона набуває бажання жити, думати, діяти лише заради інших і Творця, то очищаючи таким чином душу, вона поступово наближається до Творця до повного злиття ( і за мірою наближення відчуває все більшу насолоду).
Заради цього перетворення душі і створено наш світ, а всі духовні світи - лише сходинки на шляху до Творця. Причому злитися з Творцем - задача, мета, котру можливо здійснити ще за життя в нашому світі.
Наш світ - найвіддаленіша від Творця точка. Позбуваючися бажання задовольнити лише себе, ми зближуємося з Ним, і таким чином виграємо удвічі: втішаємося від одержання насолоди від Нього і від того, що завдаємо насолоди Йому. Як ми, коли їмо у мами, отримує задоволення від їжі і від задоволення, якого завдаємо мамі.
Зазначимо. що в той час як егоїстична насолода ради себе обмежена тривалістю життя і розміром бажання - бажання розділити чи одержати ради іншого може бути безкінечним, і відповідно до цього отримувана насолода - безмежна!
Усі світи і об’єкти, що їх населюють, у тому числі й наш світ, об’єднуються в єдиному задумі Творця дати безмежну насолоду душі. І ця єдина думка і мета замикає в собі все творіння від його створення до кінця. Всі страждання, що ми їх відчуваємо, наша робота над собою і винагорода визначені лише цією думкою.
Після індивідуального виправлення всі душі знову возз’єднуються, як раніше, в одну, і таким чином насолода, отримувана кожною душею, не лише подвійна від одержання насолоди і від завдавання радості Творцеві, але й іще помножена на кількість возз’єднаних душ.
А поки, за мірою роботи над собою, у духовно піднесених людей розплющуються очі, і починають вони бачити інші світи, і так - іще за життя в цьому світі - стають володарями всіх світів.І раніше недоладна мова Каббали стає для них мовою дій, думок, почуттів, а протилежні в нашому світі поняття об’єднуються в єдиному корені.

Наступний розділ