6. Дарування Тори.

"Люби іншого, як себе"
-сказав рабі Аківа:
"Це загальне правило всієї Тори".

Як відомо, поняття "загальний" вказує на суму складових його частин. Тому коли рабі Аківа говорить про любов до ближнього - один із 613 законів, що охоплюють життя людини від народження до смерті, його обов'язки стосовно суспільства і навіть стосовно Творця, як про спільне, він має на увазі, що решта 612 законів - усього лише складові цього правила.
Та в намаганні знайти цьому пояснення ми наштовхуємося на ще більш дивне висловлювання Гілеля, котрий на прохання прозеліта: "Навчи мене всій Торі, доки я стою на одній нозі", - відповів: "Все, що ти ненавидиш, не роби й іншим.У цьому - все!". Із відповіді ясно - вся Тора, виявляється, існує заради з'ясування і виконання одного закону: "Люби іншого як себе".
Та як я можу любити іншого як самого себе - тобто постійно виконувати всі бажання кожного з мого оточення, коли навіть власні бажання я не встигаю задовольнити! І наче надодачу пояснюється, що я повинен вдовольняти потреби іншого раніше за свої власні.
Наприклад, сказано, що коли у хазяїна є всього лише одна подушка, то повинен він передати своєму рабу, якщо є у нього лише один стілець, то повинен посадити на нього свого раба, а сам стояти чи сидіти на землі - інакше не виконає заповіді любові до ближнього.
Та чи здійснима взагалі ця вимога Тори? І оскільки ця заповідь за словами рабі Аківи узагальнює весь смисл Тори, то з'ясуємо спочатку, що ж таке сама Тора.
Тора стверджує, що світ створений лише для виконання її законів, мета яких - духовний розвиток людини до рівня піднесення над нашим матеріальним світом для поєднання з Творцем.
Та навіщо знадобилося Творцеві створювати нас такими порочними і вручати нам Тору для нашого виправлення? Відповідає на це книга "Зоар" так: "Хто їсть чужий хліб, соромиться дивитися в очі тому, хто дає".
Отже, аби позбавити нас такого почуття, створений цей світ, де в боротьбі із самим собою, з власним егоїзмом заробляє людина сама свій майбутній світ.
Для пояснення уявімо собі таку ситуацію: багатій, зустрівши після довгої розлуки бідного друга, веде його до себе додому, годує, напуває, одягає тощо - і так день у день. І якось одного разу, маючи намір іще зробити що-небудь приємне другові, запитав, чим він міг би прислужитися, - і почув у відповідь: "Лише одного хотів би я - що одержую тепер із співчуття, того досягти власним трудом. Усі мої прохання ти спроможний задовольнити, крім цього!".
Справді, неспроможний той, хто дає, позбавити того, хто бере, почуття сорому, тим більшого, чим більші послуги він отримує. І щоб позбавити нас від такого почуття, створений Всесвіт і наша маленька планета - наше місце роботи - а сама робота - повернутися через свої виправлені бажання до нашого Творця, і як винагорода - величезна насолода від вічності, досконалості, злиття з Творцем.
Та чому в нашому світі ми ніяковіємо і відчуваємо сором, коли доводиться одержувати будь-що від інших?
У нашому світі діє закон причинно-наслідкових зв'язків, і він стверджує, що кожний наслідок за характером близький до своєї причини, джерела, і всі закони, що діють у джерелі, передаються наслідкові.
Дія цього закону проявляється на всіх рівнях навколишньої природи: неживої, рослинної, тваринної і людини. Закони, що діють у мінералі, від котрого він відщепився, сім'я, з котрої вийшов, - до цього тягнеться наслідок, це любе і звичне для нього. І навпаки - все, що не має місця в корені, не любиться і заперечується наслідком.
На цих засадах відкривається можливість зрозуміти джерело всіх наших радостей і нещасть: оскільки Творець природи - корінь усього створеного, то всі закономірності, що діють у ньому, сприймаються нами як приємні, і навпаки, все, відсутнє в ньому, - геть чуже і неприємне для нас.
Наприклад, ми любимо спокій і ненавидимо рух, настільки, що рухаємося лише заради досягнення спокою, позаяк наш корінь, себто Творець, із якого ми вийшли, перебуває в абсолютному спокої, і тому будь-який рух супротивний нашій природі. І тому що мета творіння - єднання за допомогою Тори з нашим джерелом, ми у результаті, зрозуміло, потрапляємо в сферу дії лише приємних нам відчуттів.
Абсолютним егоїстом народжується людина й росте, лише про себе дбаючи. Навіть думки про співчуття і допомогу не виникає у неї, і тим протилежна вона Творцеві, який оживляє усю природу. Та, підростаючи, під впливом оточення людина починає розуміти необхідність взаємодопомоги, розмір і спрямування якої залежать від розвитку суспільства.
Наділивши нас низькими нахилами і вручивши у противагу їм Тору, Творець створив таким чином можливість, винищивши прояви егоїзму, досягнути стану насолоди без почуття сорому.
Є два види законів у Торі: обов'язки людини щодо людини і обов'язки людини щодо Творця. Та лише одну мету переслідують обидва - довести людину до відповідності з Творцем. І зовсім байдуже людині, заради кого вона діє - заради Творця чи заради людей, оскільки все, що виходить за межі її особистих інтересів, абсолютно не відчувається нею.
Кожний порух заради іншого людина робить зрештою заради себе. І неможливо абсолютно безвідплатно спромогтися на щонайменший фізичний чи душевний порух без розрахунку мати від свого вчинку бодай будь-який зиск. Тому відомий цей закон природи під назвою "Остаточний егоїзм". І тільки виконуючи закони Тори можна досягнути стану безвідплатної любові до інших.
Ті ж, хто не дотримуються правил Тори, не можуть вийти за межі "остаточного егоїзму". Відповідно з Торою закони стосунків у суспільстві важливіші, аніж закони стосовно зв'язку з Творцем, оскільки постійна можливість дотримання їх у різноманітних ситуаціях дозволяє людині ефективно виправляти себе в потрібному напрямку.
Тепер ми можемо зрозуміти відповідь Гілеля прозеліту, що головне в Торі - любов до інших, а решта 612 законів лише допоміжні, й закони стосунків із Творцем включно, - оскільки неможливо злитися з ним раніше ніж досягнути любові до ближнього. І через це Гілель вказав на любов до інших як на щонайвірніший і щонайшвидший засіб оволодіти всією Торою.
І через це була вручена Тора не одній людині (наприклад, Адаму) чи малій групі людей (родині Авраама), а вже сформованому народові, усі члени якого страждали у неволі. І по виході з Єгипту взяв кожний на себе це правило любові до ближнього.
І тоді лише одержали Тору, коли з'явилася можливість турботи про інших у широкому колі громади колишніх рабів, і за довгі 40 років у Сінаї, досягнувши духовного рівня, стали гідними землі, держави, Храму.
А тепер уявіть собі багатомільйонний народ, кожний член якого усім серцем з величезною любов'ю і бажанням прагне лише допомогти, виконати все, чого потребують інші члени суспільства.
Ясно, що у такому випадку немає необхідності жодному із громадян турбуватися про себе самого і не виникає страху за власне майбутнє - адже кілька мільйонів люблячих стоять на сторожі його інтересів і піклуються про нього.
Та оскільки народ залежить лише від самого себе, то порушення будь-ким взятого обов'язку призводить до вакууму в суспільстві від браку допомоги іншим.
Залежно від кількості порушників, правило, котре зобов'язані виконувати всі члени суспільства, усе більше порушується. Адже всі члени суспільства відповідальні один за одного - тобто як за виконання, так і за порушення законів.
У Торі наведено приклад, що пояснює цю відповідальність: двоє в одному човні. І почав один свердлити дірку, а на прохання другого припинити - відповів: "Що тобі за діло? Адже на своїй половині свердлю я!". Так з вини одного всі інші потопають у гонитві за вгамуванням особистого егоїзму.
Та древній мудрець Еліезер, син Рашбі, автора книги "Зоар", дивує нас іще більше: не тільки євреї, але все людство відповідальне один за одного. А євреї лише першими виконують це правило. Та згодом до них приєднуються всі інші народи, і цим буде досягнено виправлення світу.
Обраним народ називається не за особливу якість, яку він буцімто має, а саме через те, що раніше за інших повинен досягнути належного рівня дотримання цієї вимоги, і за цієї причини називаємося ми особливим народом, оскільки зв'язані колективною відповідальністю.
Неможливе повне виправлення і піднесення світу, якщо не будуть охоплені загальним законом світобудови всі його учасники. А наш обов'язок - турботою один про одного підвести світ до можливості виконання цього правила рештою людства.
А поки неможливо досягти такого стану всім людством - до того часу - кожний неєврей відповідальний за себе особисто, а євреї відповідальні за весь світ у цілому. І як нам було необхідно пройти шляхом страждань у древньому Єгипті, щоб оцінити у повному обсязі необхідність взаємодопомоги, - так і все людство прозріє шляхом пошуків і страждань.
І можливість швидкого чи повільного виправлення світу залежить від духовного рівня нашого народу - і в цьому секрет всесвітньої інстинктивної ненависті до нас - оскільки від кожного з нас залежить приблизити чи віддалити момент щастя всього світу. Тому у першу чергу розрахунок ведеться з нами, і тому наше завдання - любов до ближнього, нагорода - вічність.

Наступний розділ