7. Досконалість і світ.

Як нам уже відомо, сутність заповідей Творця - це любов, максимум уваги і співчуття до всіх членів суспільства - тією ж мірою, як і до себе. Спробуємо тепер дослідити, чи приймаємо ми цю заповідь лише на віру, чи можливий у цій галузі також практичний досвід.
Думаю, читач зрозуміє мою нелюбов до порожньої філософії - адже на базі вигаданих закономірностей споруджують цілі будови і роблять висновки.
Нашому поколінню відомі випадки впровадження таких філософій у життя. І страждають часом мільйони, коли теоретичні припущення, взяті за основу, виявлялися практично неспроможними, що призводило до краху всієї теорії.
Чи можливо, вивчаючи світ, його закони, на засаді практичних даних дійти необхідності виконання вимог Творця?
Коли ми спостерігаємо існуючий у природі лад, нас вражає чіткість керування (як у мікроелементах, так і в макросвітах). Візьмімо для прикладу нам найближче - людину. Клітина батька, потрапляючи в надійне, вготоване місце в тілі матері, забезпечується там усім необхідним для розвитку; до появи на світ, поки вона не почне існування як окремий організм, ніщо стороннє не може зашкодити їй.
Та й потім турботлива природа збуджує у батьках необхідні почуття - настільки, що дитина абсолютно впевнена в любові і піклуванні оточення. І так само, як людина, так і тваринний, і рослинний світи турбуються про розмноження і післяродовий розвиток.
Однак кидається в очі різке протиріччя між піклуванням природи про появу виду на світ та його самостійним становленням і тією боротьбою за існування, котру він змушений вести надалі.
І це вражаюче протиріччя в керуванні світом, що існує на всіх рівнях життя, займало уми людства ще від стародавніх часів і призвело до появи ряду теорій:
Еволюція. Ця стародавня теорія не вважає за потрібне вирішити це протиріччя. Творець створив світ і керує всім. Будучи сам безчуттєвим і немислячим, він створює вид у відповідності із фізичними законами. З’явившись і ставши індивідуумом, вид розвивається у відповідності з еволюцією, жорсткими законами виживання. Творця ця теорія називає "Природа", підкреслюючи цим його безчуттєвість.
Дуалізм. Ця теорія виходить із того, що оскільки дивовижна мудрість природи у багато разів перевищує людські можливості, то неможливо передбачати і програмувати майбутні організми без існування зворотного зв’язку. Необхідна також наявність у дающого (природи) розуму, пам’яті, чуттів. Адже неможливо стверджувати, що на всіх рівнях природи панує лише випадок. Звідси робиться висновок про існування двох сил - позитивної та негативної, котрі володіють розумом і чуттям і тому здатні наділити цим все ними створене.
Розвиток цієї теорії призвів до появи ще декількох:
Багатобожжя. Як результат аналізу дій природи і розподілу її сил за характером з’явилися релігії (типу старогрецької) про сонм божеств, кожний із яких керується певною силою.
Відсутність керування. Останнім часом із появою тонких приладів і нових наукових методів виявили дослідники тісний зв’язок між усіма найрізноманітнішими частинами світу, і тому відкинули теорію "багатосилля", і з’явилося припущення про таку, що зв’язує і мудро керує, єдину силу світу. Та внаслідок нікчемності людства стосовно величі цієї сили ми, людство, залишені напризволяще.
Та незалежно від багаточисленних теорій створення і керування світу людство страждає. І не розуміє людина, чому природа так обережно ставилася до неї у лоні матері і в період розвитку, і так базжалісна в ті роки, коли вона, подорослішавши, здавалося б, має ще більшу потребу в її опіці. Виникає питання: а чи не ми самі є причиною жорстокості природи стосовно живого світу?
Всі дії природи взаємозв’язані, і тому, порушивши один із її законів, ми призводимо всю систему до виходу із рівноваги, і байдуже, чи говоримо ми про Природу як про Керівника, що не володіє чуттями і цілями, чи як про Творця, який володіє планом, метою і мудрістю, - бо ми існуємо у світі певних законів і, порушуючи їх, одержуємо у вигляді покарання зіпсоване середовище, суспільство та нас самих (причому з огляду на те, що закони природи взаємозв’язані, ми, порушуючи однин із них, отримуємо часом несподіваний жорстокий удар з іншого боку).
Природа чи Творець, що в принципі не важливо, діє на нас шляхом певних законів, і ми повинні виконувати їх як об’єктивні і примусові. Відповідно до Каббали числове значення "Елокім" дорівнює слову "Тева", що вказує на зв’язок Творця з нами шляхом законів природи.
Нам важливо зрозуміти закони природи, оскільки недотримання їх - причина всіх наших страждань. Ясно кожному, що людина має потребу в товаристві собі подібних і неможливе її існування без допомоги інших людей. І очевидно, що коли будь-хто раптом захотів би ізолювати себе від громади, то змусив би себе до життя, повного страждань, тому що неспроможний був би себе забезпечити всім необхідним.
Саме природа зобов’язує людину жити серед подібних до неї і, спілкуючись із ними, виконувати дві операції: "одержувати" необхідне їй від суспільства та "давати", "забезпечувати", в свою чергу, суспільство продуктом своєї праці. І хто порушує одне із двох правил, порушує рівновагу і тому заслуговує покарання з боку суспільства.
У випадку надмірного одержання (наприклад, крадіжка) покарання з боку суспільства настає незабарно. У випадку ж відмови у відданні своїх послуг суспільству покарання, як правило, не настає взагалі чи перебуває у прямій залежності від порушення. Тому умова, яка вимагає забезпечувати суспільство своїми послугами, звичайно не дотримується. Природа ж діє як кваліфікований суддя, караючи людство у відповідності до його розвитку.
Згідно з Торою чергування поколінь у світі - це лише поява і зникнення тіл, у той час як душа, наповнювач тіл, головне "Я" людини (її бажання, характер, думки, записані, як будь-яка інша інформація, на матеріальному носієві - клітинах мозку) не зникає, а лише міняє носія.
Створивши і давши у наше розпорядження світи, Творець поставив цим завдання - досягти злиття з ним шляхом поступового духовного розвитку, наближення, підйому. Та чи зобов’язане людство виконувати його волю?
Каббала розкриває повну, замкнуту картину керування нами. І виходить, що добровільно або шляхом страждань, у цьому чи в одному з наступних життів, у результаті впливу фізичних, соціальних, економічних сил, кожний із нас і загалом усе людство буде змушене прийняти мету Творіння за мету життя.
Драма полягає в тому, що людство ще не уявляє собі нещасть, що його чекають, - адже мета визначена і закони Тори незмінні. І особисті щоденні страждання, й періодичні глобальні катастрофи штовхають кожного з нас до усвідомлення необхідності виконання Заповідей Творця - викорінювання егоїзму, заздрості, розвиток співчуття, взаємодопомоги, любові.

Наступний розділ