8. Незалежність особистості.

Поняття незалежності визначає все життя людини. Тварини, втративши свободу, якщо не гинуть, то принаймні, як правило, хиріють. І це вірна ознака того, що природа і керування нею із духовного світу не згодні ні на який вид рабства. І невипадково тому за останні сотні років багато крові пролило людство, завойовуючи особі відносну свободу.
Та все ж ми досить розпливчасто уявляємо собі свободу і незалежність, оскільки припускаємо, що в кожного із нас існує внутрішня потреба в них, котру кожний зможе використати за своєю волею та бажанням.
Однак, придивившися до дій людини, ми побачимо, що вони продиктовані необхідністю, і немає у неї ніякої свободи волі. І це від того, що зовнішнє керування здійснюється впливом на людину двома почуттями - насолодою або болем (щастям або стражданням). У тварини немає ніякого вільного вибору.
Перевага ж людини над твариною в тому, що людина свідомо воліє стерпіти біль, знаючи, що потому її жде задоволення, як, наприклад, хворий погоджується на болючу операцію, знаючи, що це поліпшить його стан.
Однак цей вибір - не більш як діловий розрахунок, де оцінюється можливе в майбутньому задоволення відносно страждання. Тобто простою арифметичною дією від величини майбутнього задоволення віднімається величина страждання, і їхня різниця диктує вибір людині. А якщо досягнуте задоволення менше очікуваного - це завдає людині страждань, а не радості.
Лише приваблива сила насолоди керує людиною і тваринами, і через неї відбувається керування всім живим на всіх стадіях та рівнях життя, і тому немає ніякої різниці між ними, оскільки свобода вибору не залежить від розуму. І більше того, навіть вибір характеру насолоди не залежить від вільного вибору особистості, а диктується нормами і вподобаннями суспільства. І немає абсолютно незалежного індивідуума, що діяв би вільно.
Люди, які вірять у керівництво згори, очікують нагороди чи покарання за свої вчинки в майбутньому світі, а атеїсти - у цьому. І тому людині здається, що вона - вільна особистість, індивідуум, який самостійно живе і діє, незалежний від зовнішніх сил.
Корінь цього явища у причинно-наслідковому законі, що діє в природі, в цілому, і для кожної особистості зокрема.
Тобто на будь-який із чотирьох видів творіння: на неживе, рослинне, тваринне, людину - діє закон причинності та мети кожної миті їхнього існування у світі. І кожний із таких станів визначається дією зовнішніх причин на обрану ззовні мету, майбутній стан.
Будь-який існуючий у світі об’єкт постійно розвивається (тобто залишає свою колишню форму і набуває нової) під впливом 4-х чинників:
1. Походження;
2. Шляхів розвитку, що витікають із його природи і тому незмінні;
3. Шляхів розвитку, що змінюються під дією зовнішніх факторів;
4. Шляхів розвитку, зміни самих зовнішніх факторів.
Перший фактор - походження чи первинна матерія, її колишня форма. Оскільки кожний об’єкт постійно змінює свою форму, то кожна попередня форма його стосовно наступної визначається як первинна, і її внутрішні властивості, залежні лише від походження, диктують наступну форму і є її головним фактором, її особистою інформацією, геном, властивістю.
Другий фактор - порядок причинно-наслідкового розвитку, залежного від походження об’єкта. Він незмінний, як, наприклад, зерно, що розкладається в грунті і дає в результаті цього паросток: зерно втратило свою форму, тобто повністю зникло, і набуло нової, у вигляді паростка, котрий у свою чергу дає нову форму у вигляді першої, тобто зерна, бо таке його походження. Змінюється лише кількість зерен і, можливо, якість (розмір, смак). Тобто спостерігається причинно-наслідковий порядок, де все залежить лише від походження об’єкта.
Третій фактор - причинно-наслідковий зв’язок тієї частини первинної матерії, котра змінює свої властивості від контакту із зовнішніми силами. Унаслідок цього змінюється кількість і якість зерна, бо з’явилися додаткові фактори (грунт, вода, сонце) і вони доповнили властивості первинної матерії.
Та сила походження превалює над додатковими факторами, і тому зміни ці належать до зміни сорту, але не до зміни виду. Тобто, як і другий фактор, третій фактор - це внутрішній фактор об’єкта, але, на відміну від другого, змінюваний у кількості та якості.
Четвертий фактор - це причинно-наслідковий зв’язок сил, що діють іззовні - наприклад, випадковість, стихія, сусіди по дому. Ці чотири фактори звичайно спільно впливають на будь-який матеріальний (зерно), індивідуальний (думки, знання, почуття) об’єкт.
Для людини перший фактор - походження - плід батьків найважливіший, оскільки нащадок є у певному розумінні їхньою копією, тобто майже всі особливості і ментальність батьків і прадідів повторюються в ньому. Тобто розуміння і знання, котрих набули предки, проявляються у нащадків, як звичка, властивість, навіть несвідомо.
Приховані духовні сили, передані їм у спадок, рухають усіма їхніми вчинками, фізичні і духовні якості, одержані предками, передаються із покоління у покоління.
Звідси з’являються різного роду прагнення, що спостерігаються в людях - до віри, критичного ставлення до світу, матеріального добробуту, духовного пошуку, скупості, сором’язливості тощо - оскільки все це не набуті властивості, а спадок від близьких і далеких предків, записаний на певних ділянках мозку.
Та оскільки набуте предками автоматично успадковується нами, то ці властивості подібні до зерна, що втратило форму в землі. При цьому частина переданих нам властивостей проявляється в нас у зворотному, протилежному значенні.
Оскільки первинна матерія проявляється в силах без їхньої зовнішньої форми, вона може нести на собі як позитивні, так і негативні властивості. Загалом же на людину впливають і три інших фактори.
Послідовність причин та їхніх наслідків, що витікає із самого походження людини, - другий фактор - незмінюваний. Зерно під впливом довколишнього середовища розкладається, поступово змінюючи форму до остаточного дозрівання нового зерна, тобто перший фактор набув форми первинної матерії лише з різницею кількості та якості.
Людина, народжуючись, мимоволі потрапляє під вплив суспільства і сприймає його характер і властивості: нахили, передані їй у спадок, видозмінюються під впливом суспільства.
Третій фактор, що діє на первинний матеріал, походження, ген, - від впливу оточення. Кожний із нас знає по собі, як смаки і погляди часом змінюються на протилежні під впливом товариства, чого не може бути у неживій, живій чи тваринній природі - лише у людини.
Четвертий фактор - це прямий і побічний вплив негативних зовнішніх факторів, наприклад, відсутність благополуччя, стурбованість, що не стосуються послідовного порядку розвитку первинного матеріалу.
Усі наші думки і дії залежать від цих чотирьох факторів заразом і диктують нам увесь спосіб життя. Ми, наче глина в руках скульптора, віддані під владу цих чотирьох факторів. Ми цілком у владі цих складових. І немає свободи бажання, і залежить воно лише від взаємодії цих чотирьох факторів, і ніякий подальший контроль неможливий.
Жодна теорія не дає відповіді, як це чисто духовне керує, рухає талантом, де і що є посередником між тілом і душею.
У Каббалі мовиться, що все, що створено взагалі в усіх світах, складається лише з випромінювання і судин, котрі воно наповнює. Єдиним творінням є судина, яка бажає одержати це випромінювання, що йде безпосередньо від Творця. І це бажання одержати випромінювання, котре несе життя і насолоду, проявляється духовною і матеріальною речовиною - у залежності від величини бажання.
Усі відмінності у природі, якості і кількості між усіма створіннями - лише у величині цього бажання, відповідно до котрої наповнюється воно випромінюванням, що йде прямо від Творця і дає життя.
Все, що відокремлює одне від іншого, дає кольорову, матеріальну, хвильову та ін. відмінності між фізичними і живими об’єктами і є наслідком ємкості бажання одержати, отже, і кількості випромінювання, що його наповнює. Тобто бажання однієї величини дає нам форму мінералу, другої - рідини чи кольору, себто хвильового поля - все залежить лише від місця на шкалі бажання прийняти випромінювання зверху, саме ж випромінювання охоплює нас і всі світи в необмеженій кількості.
Тепер можливо з’ясувати питання про свободу особистості. Оскільки зрозуміло тепер, що особистість - це певного розміру бажання одержати випромінювання Творця, то всі риси, їй притаманні, залежать лише від розміру цього бажання, тобто від величини сили притягання випромінювання чи відштовхування.
Сила притягання, що називається звичайно ЕГО, примушує індивідуум боротися за своє існування, і якщо ми вбиваємо яке-небудь з його бажань, прагнень у житті, ми позбавляємо його можливості використовувати свою потенціальну "судину життя", наповнити котру - право, дане йому Творцем.
Будь-які ідеї прищеплюються людині під впливом довколишнього середовища, як сім’я розвивається лише в землі - відповідному для нього середовищі. І тому весь наш вибір у житті - це вибір товариства, кола друзів. І змінюючи довколишнє середовище, ми неспроможні зберегти колишні погляди, бо ж окрема особистість - лише копія, відбиток свого оточення, його продукт.
Люди, які це зрозуміли, зробили висновок, що у людини немає свободи волі, оскільки вона - продукт суспільства, і думка не може керувати тілом, адже зовнішня інформація заноситься в пам’ять мозку, і, таким чином, мозок лише, як дзеркало, відображає все, що відбувається довкола.
Походження людини - це основний, первинний матеріал її, і в спадок отримує вона порухи душі, прагнення, і лише цим відрізняються люди один від одного. На всіх однаково впливає все довколишнє - і все одно не знайти двох однакових людей.
І знай, що цей первинний матеріал - істинний скарб індивідуума, котрий не можна навіть пробувати змінити, адже розвиваючи лише йому притаманні данні, він стає особистістю.
Тому той, хто знищує хоча б один духовний порух, поривання, створює цим відповідну порожнечу в світі, оскільки ні в якому іншому тілі і ніколи це не повториться. І видно звідси, який злочин здійснюють цивілізовані народи, які несуть свою "культуру" і зруйновують устої інших.
Та чи можливо забезпечити повну свободу особистості в суспільстві? Адже ясно, що задля нормального функціонування воно повинно нав’язувати всім своїм індивідуумам закони, тобто обмеження, норми, і таким чином постійно відбувається боротьба особистості із суспільством. Питання ще більш гостре: адже якщо диктувати - це право більшості, то оскільки маса завжди менше розвинута, ніж особистість, то це означає регрес замість прогресу.
Якщо суспільство створює свої закони згідно із законами Тори, то людина, слідуючи цим законам, не втрачає можливості максимально індивідуально розвиватися (до злиття з Творцем), оскільки закон Тори – природні закони керування світом та суспільством.
Якщо суспільство створює свої закони у протиріччі із законами Тори, то людина, навіть виконуючи їх, не може досягти максимального розвитку.
Відповідно до цілеспрямованого керування, зобов’язані ми виконувати закони Тори - задля розвитку у необхідному напрямку особистості і суспільства. Правило Тори вказує вирішувати все за думкою суспільства.
Тому класифікується це правило як “природне правило керування", як взагалі і всі правила - Закони Тори - суть закону керування природою безпосередньо або через зовнішній світ. Каббала, вивчаючи взаємозв’язок Законів Тори, що діють "зверзу - вниз" на наш світ, потверджує, що закон впливу більшості в суспільстві належить до природного закону, і все людство йде до мети творіння - "зближення з Творцем" двома шляхами: "шляхом Тори" і "шляхом страждань". Та кожний зокрема, всередині людства, може рухатися до цієї мети цілеспрямовано, свідомо, обираючи собі кожного разу все більш сприятливе для цієї мети товариство: групу та керівника.

Наступний розділ