Таким чином, досягнувши останньої стадії свого
розвитку, клі сформувалося як егоїстичне прагнення до насолоди.
Цим воно повністю протилежне до Творця. Отже творіння –
воно ж – клі, воно ж – створіння, досягнувши “запланованої”
кінцевої стадії свого розвитку, опинилося в максимальному
віддаленні від Творця внаслідок протилежності властивостей.
- Чим же це погано для творіння? Адже воно повністю задовільнене!
Однак це не так. Пояснимо на прикладі притчі: Багач, зустрівши
після довгої розлуки бідного друга, веде його до себе додому,
кормить, напоює, одягає, виконує всі його бажання. Одного
разу, бажаючи зробити другу ще що-небудь приємне, він спитав,
чим би ще він зміг йому услужити. А той відповів, що єдине
незадовільнене його бажання, яке ніхто інший не зможе задовільнити
– це отримувати не з милості, а зароблене власною працею.
Очевидний висновок - “дармовий” добробут не приносить повного
щастя.
Звідки ж у творіння виникає почуття сорому і гіркоти від
отримання “чужого” хлібу? Воно виникає тому, що світло,
яке наповнює клі і являє собою частину Творця, надає клі
своїх властивостей і таким чином збуджує в клі почуття сорому
за незаслужену винагороду. Тільки сумістивши властивості
з властивостями Творця, створіння може досягнути стану максимальної
насолоди.
Для того, щоб подолати цей стан сорому та нескінченного
віддалення від Творця, творіння саме наклало заборону на
задоволення свого бажання. Суть цієї заборони, яка отримала
назву Цимцум (скорочення), полягає в тому, що створіння,
тобто малхут (або клі, що одне і те саме), понад усе бажаючи
отримувати світло від Творця, саме відмовилося від отримання
цього світла. Якщо раніше світло повністю заповнювало собою
клі, то тепер, внаслідок Цимцум Алеф, світло покинуло клі.
На перший погляд, тут повторюється ситуація, яка призвела
до появи стадії біна. І тут клі віддає все світло, не бажаючи
отримувати його для себе – тобто прагне буди схожим за властивостями
до Творця. Але віддаючи в стадії біна світло, клі ще не
знає, наскільки воно їй потрібне і бажане. У стадії ж малхут,
виконуючи Ц”А, знаючи, яку благодать їй несе світло, клі
вже свідомо всеж-таки відштовхує його.
Світло продовжує прагнути увійти в клі, адже така його сутність
– бажання насолоджувати. Але клі, вигнавши світло, перекрило
йому доступ всередину себе.
Ця перешкода на вхід світла в клі називається масах (екран).
Масах відбиває світло, яке надходить згори, не даючи йому
увійти всередину клі.
Ми вже говорили, що в духовному світі нічого не зникає:
все, що було – залишається існувати, а те, що народжується
– додається до попередньої картини, ніби накладається на
минуле.
Старе продовжує існувати, з нього з'являється нова форма.
Тому одночасно існують усі попередні стадії клі - 1, 2,
3, 4, олам Ейн Соф, олам Цимцум. І всі вони являють собою
продовження одне одного. Всі попередні форми клі залишаються,
а тепер, після Ц”А, існує іще й порожнє клі – малхут. І
воно вирішує приймати світло, насолоджуючись лише заради
Творця, оскільки лише приймаючи від Нього світло, воно може
дати Творцю насолоду.
Тобто дія не змінилася – клі й надалі буде отримувати світло
(адже тільки в рішенні – отримувати світло або ні – полягає
вся його свобода влоі), але тепер, після Ц”А, змінилася
мета отримання насолоди – не заради себе (хоча саме це і
є справжнім бажанням клі), а лише заради Творця.
Таким чином, не змінюючи дії, а лише змінивши мету отримання
насолоди, її мотивацію (кавану), клі із отримуючого перетворилося
на таке, що віддає.
Таким чином, головне тепер після Ц”А – думка, з якою клі
отримує насолоду. Ця думка (кавана) і визначає дію клі –
отримує воно або віддає. А сила цієї думки визначає кількість
світла (насолоди), яку клі може отримати не заради себе,
а заради Творця. Але оскільки намір отримувати лише заради
Творця – неприродний для клі, то воно може дозволити собі
отримати рівно стільки світла, не ризикуючи впасти в самонасолоду,
наскільки сильна в ньому ця думка, цей намір. Тобто клі
повинно постійно контролювати свої бажання і точно розраховувати
отримувану всередину порцію світла.
Пояснюючи мовою Каббали (чітким описом почуттів і духовних
рухів), у клі з'являється властивість затримувати, не впускати
або впускати – приймати – лише певну порцію світла. Ця властивість
називається масах (екран). До Ц”А взаємодію світла і клі
графічно можна зобразити наступним чином (див. креслення).
Пояснимо креслення: світло (насолода) виходить
з Творця (пряме світло – ор яшар, О”Я), проходячи крізь
всі стадії клі – від кетер до малхут – доходить до самого
клі-малхут і наштовхується на екран (масах) перед ним (тобто
на намір творіння на стадії малхут не впускати світло заради
себе, для власної насолоди ).
Екран, відштовхуючи всі насолоди, що містяться у світлі,
створює відбите світло (ор хозер, О”Х). Цією дією клі виконує
першу умову, умову Ц”А – не отримувати для себе. Потім за
допомогою екрану клі розраховує, яку кількість світла воно
може прийняти, тобто при якій максимальній кількості прийнятого
світла воно може стриматися від самонасолоди. І тільки цю
кількість світла клі дозволяє отримати.
Чим більшу кількість світла може отримувати в таких умовах
малхут і чим більшу насолоду цим самим отриманням світла
дає вона Творцю, тим ближча вона до Творця.
Якщо раніше світло нескінченно заповнювало клі, то внаслідок
Ц”А воно видаляється з клі. Світло постійно надходить від
Творця і постійно намагається увійти всередину клі. Однак
дія клі відтепер знаходиться під власним контролем: клі
оцінює величину насолоди, яка надходить і свою здатність
протидіяти її отриманню заради себе.
А тепер повернемося до вивчення роботи екрану на класичному
прикладі Каббали.
Звичайна людина по своїй природі схильна до співчуття іншим,
але при цьому необхідність отримання допомоги від інших
викликає в неї неприємні почуття.
Простий приклад. Потрапивши в гостинний дім, людина, як
правило, ввічливо відмовиться від запрошення попоїсти, тому
що їй неприємно відчувати себе отримувачем. Але якщо вона
почує настійливі запрошення, причому неодноразові, тобто
якщо вона зрозуміє, що вона завдасть задоволення хазяїну
і зробить йому послугу тим, що прийме запрошення, тоді вона
погодиться і сяде обідати, тому що вже не буде відчувати
себе отримувачем, а хазяїв – такими, що віддають.
Навпаки, вона вже відчуває, що нібито робить послугу, добру
справу, погоджуючись пообідати. Тобто вона дає тим що отримує.
Голод, бажання клі наповнитися, залишилося таким самим.
Але декілька разів відхиливши запрошення, перетворивши цим
отримання їжі на віддачу тому, хто її дає, вона відчуває,
що завдає радості хазяїну, і чим більше з'їсть – тим більшого
задоволення завдасть хазяїну. І все це завдяки відмові від
їжі – відштовхуванню, створенню відбитого світла (ор хозер).
Тобто відмова стає умовою отримання наступної приємної –
вже без почуття сорому – насолоди.
А тепер порівняємо цей приклад з нашими об'єктами – ор та
клі (див. наступне креслення).
Явище Ц”А може здатися на перший погляд
парадоксальним – адже згідно мети творіння, відмовляючись
від отримання світла, клі перешкоджає здійсненню цієї мети.
Однак з приведеного вище прикладу видно, що вперше проявивши
власну волю (Ц”А) і змінивши умови отримання світла (за
допомогою масаху), клі сприяє меті творіння ще в більшій
мірі, оскільки позбавляється від сорому, і таким чином доповнює
насолоду світлом насолодою від злиття з Творцем.
Світло, яке виходить з Творця, єдине, тобто в ньому не існує
ніяких різновидів насолоди – насолода єдина і абсолютна.
Клі ж відфільтровує з цієї насолоди яку-небудь певну, визначену
насолоду в залежності від своїх властивостей. Це – як манна
небесна в Синайській пустелі, в якій кожен знаходив той
смак, який бажав відчути.
Але ззовні клі, тобто ззовні аналізатора, ззовні споживача,
того, хто відчуває, ми не знаємо і не здатні що-небудь сказати
про світло, про манну. Навіть для того, щоб стверджувати,
що вона не має смаку, потрібен дехто, хто б відчував цю
відсутність смаку і передавав би це відчуття нам.
Єдина властивість світла, яка нам відома ззовні творіння
– це бажання дати йому (клі-творінню) насолоду. Але яким
видом насолоди – це вже залежить від клі, воно саме вибирає,
в залежності від величини свого екрану.
Від народження у людини, як і у клі попередньо до Ц”А, є
лише бажання отримати насолоду, наповнити, задовільнити
свої потреби. Природні бажання людини, яка знаходиться в
цьому світі, обмежені цим світом. Лише до того, що ми бачимо,
виникає в нас бажання - “матеріальне” бажання насолодитися.
Бажання ж до насолоди духовним, тобто світлом, відсутнє.
Ми не знаємо, що таке духовна насолода, світло – тобто насолода
без матеріальних оболонок у вигляді їжі, багатства, сексу,
слави.
Якщо людина починає, усвідомлюючи нікчемність цих насолод,
відштовхувати їх, то згори йому дають ще більшу насолоду
в цих матеріальних оболонках. Це робиться для того, щоб
наростити в людині її екран (масах).
Людина створює заборону (цимцум) на свої бажання і ці бажання
одразу ж збільшуються – щоб вона створила ще більший цимцум
і так далі - до стану, коли вона зможе відштовхнути всі
насолоди цього світу, оскільки її мета – вийти в духовний
світ.
Праведники знають про це і проходять через такі темні думки
і спокуси, які простому слабому грішнику, “звичайній” людині
і не снилися. Тому говориться, що у великої людини і бажання
великі (але вона може встояти проти них і саме тому вони
даються їй).
Ще одна притча-іллюстрація. Якось королю схотілося вибрати
найкращих слуг із усіх підданих його королівства. Тоді він
сповістив усім жителям країни, що будь-хто може з'явитися
до нього в замок і вступити на службу. При цьому на всіх
дорогах, які вели до замку, король поставив багато-багато
стражників, наказавши їм вказувати неправильний шлях і всіляко
плутати та ускладнювати рух до замку.
Жителі крахни, почувши, що є можливість жити в замку короля
і служити особисто йому, повирушали вперед. Але суворі стражники
всіляко затримували їх, збивали зі шляху, відмовляли їм
по багато разів.
І чим ближче до замку, тим тяжкіше було просуватися до заповітньої
мети. І лише ті, хто подолали усі труднощі, сумніви та відчай,
перемогши цим самим суворих стражників своїм терпінням і
бажанням – досягли воріт замку, відкрили їх і з'явилися
перед обличчям короля.
І після цього не було вже в них необхідності воювати зі
стражниками, котрі затьмарювали весь їх шлях, оскільки заслужили
вони можливості з'єднатися з королем і зайнятися справжніми
ділами. А всі ці стражники – лише для підготування духовного
зростання людини, її розвитку, підняття до рівню духовних
об'єктів.
І тому шлях нагору завжди починається з того, що людина
починає сприймати все в житті як можливість, засіб, сигнал,
допомогу або перешкоду згори, від Творця, щоб піднятися
– і так кожну мить свого життя. Знай, що на тебе чекає твій
Творець, чекає твого зверненя до нього, проси масах і рости.
Спокуси життя здаються праведникам величезною горою, а звичайній
людині – тонкою волосиною: адже доки людина не починає працювати
над собою, вона не здатна відчути, наскільки важко перебороти
первинний егоїзм, і не тільки важко, а самому просто неможливо.
Для чого ж тоді боротися з ним? Для того, щоб порозумівши
і відчувши, що це неможливо, змогла людина дійти до крайньої
точки, коли вона не бачить виходу з положення і з глибини
серця кричить Творцеві. І от саме це звернення до Творця
і відкриває шлях світла в егоїстичне клі, всупереч забороні
Ц”А, оскільки бажання людини – виправитися. А світло вже,
ввійшовши в клі, дає йому свою природу, і з'являються сили
і потреба дотримувати Ц”А – одразу ж відкриваються очі в
духовний світ і душа виходить з галуту.
Для чого потрібно Творцеві, щоб ми змогли вийти з галуту
тільки за його допомогою, тільки звернувшись до Нього від
усього серця? Та лишень тому, що таким чином ми в кінці-кінців
знаходимо зв'язок з Ним, і починаємо наближуватися до нього,
потрапляючи в поле насолод, які виходять з Нього.
Знаючи, наскільки важко боротися з власним злом, великі
духом праведники завжди дуже чуйно ставилися до простих
людей, так як на собі відчували, як важко встояти проти
егоїзму. І з цього принципу народилися усі хасидські оповідання.
І звичайно ж, той, хто працює над собою, бачить нікчемність
своєї природи і слабкість волі, постійно бореться із власним
злом, звертаючи всі свої думки до Творця – не здатна така
людина вказувати, повчати, зневажати і принижувати інших.
Адже чим далі просувається вона – тобто чим більше світла
входить до неї – тим більшу різницю бачить вона між світлом
і собою – між абсолютним егоїзмом і абсолютним альтруїзмом,
осягає велич Творця і власну нікчемність, і бачить, що навколишній
світ досконалий, а виправляти треба лише самого себе.
Але справжній каббаліст всіляко приховує себе, навіть свої
добрі властивості. І тому справжнього праведника неозбоєним
оком не видно, хоча все його бажання – зробити що-небудь
в духовному для нас і заради нас.
Про шляхи наближення до Творця, про стадії на цьому шляху
і розповідає Каббала. По своїй суті Каббала досліджує створене
Творцем бажаня отримати насолоду, аналізує його, ділить
його на складові частини і вивчає можливості виправленя
для досягнення клі властивостей світла, тобто Творця.
При цьому мова почуттів – бажань, страждань, насолод душ
– перекладається на фізико-математичну мову, на якій говориться
про величини і напрямки бажань та їх спільні дії. Тобто
так само, як звичайна наука аналізує матеріальну природу,
так Каббала аналізує душу людини, визначаючи структуру її
будови.
І хоча мова йде про почуття, та як ми далі побачимо, Каббала
– найточніша наука.
Будь-яка наука оцінюється відповідно до її висновків, результатів.
Неможлива яка завгодно наука без певної мети, і лише значимість
мети придає науці ваги, цінності. А оскільки мета будь-якої
науки – отримання результатів, що приносять користь лише
в нашому матеріальному світі, і лише в його рамках вона
існує, то будь-яка наука – тимчасова, як і весь наш світ.
Каббала вивчає вищі, вічні світи і дає нам результати дослідження
всього механізму світобудови. Каббала пояснює будову, мету,
керування Творцем вічними світами.
Мета, яку переслідує наука Каббала – осягненя і злиття з
Творцем. В цьому полягає мета всього творіння і глибинний
зміст усіх наук, який ще відкриється в майбутньому.
Відповідно до своєї природи, клі може здійснювати дію: отримувати
або не отримувати світло з певним наміром – заради себе
або заради Творця. Причому отримання заради Творця еквівалентне
до віддачі, тобто дії, яка протилежна до природи клі.
Змінюючи свої наміри без зміни самої діїї, клі ніби змінює
дію на протилежну, стає таким, що дає, яким може бути лише
Творець.
Людина вдаряє іншого ножем. Мета – вбити, тобто отримати
для себе дещо, що є еквівалентом насолоди. Але можлива і
інша мета – вилікувати за допомогою операції, дати іншому
полегшення, одужання – тобто дати насолоду іншому. Дія та
сама – удар ножем, але думка, намір, мотивація змінює дію
на протилежну. І тому найголовніше – мета дії.
Виявити мету, намір – цю міссію виконує екран. Він попередньо
перевіряє намір – отримати задоволення для себе або заради
злиття з духовним світом. І лише у другому випадку вирішує
прийняти світло.
Звідси видно, що до можливостей клі входить дві дії – насолоджуватись
самому, думати про себе – тобто отримувати, або насолоджуватися
заради Творця, думати про Нього – тобто віддавати.
Іншими словами, існує лише одна заповідь – віддавати, і
лише один гріх – отримувати. І це основа всіх багаточисленних
і іноді незрозумілих нам наказів та заборон, які накладаються
Торою. Але в основі всієї Тори лежить один-єдиний принцип
– віддавай іншому, полюби ближнього, вийди за рамки егоїзму.
Причина того, що більшість заповідей здаються нам безглуздими
полягає в тому, що ми не здатні побачити їх духовну суть
– взаємодію світла з екраном. І лише тоді, коли людина виконає
умову Ц”А, тобто вирішить не отримувати заради себе – лише
тоді відкриваються в неї очі, вона бачить і відчуває духовний
світ, і джерело заповідей – Творця.
Лише володіння екраном – силою опору егоїзму, дає людині
можливість бути воістину вільною в своїх діях, а не залишатися
сліпим рабом свого тіла.
Перша стадія роботи над собою в того, хто бажає духовно
піднестися, називається „акарат ра” – „усвідомленя зла”
(власного), тобто егоїзму. Усвідомлення можливе лише тоді,
якщо людина намагається вчиняти добрі – альтруїстичні вчинки.
Саме тоді людина виявляє, вірніше їй відкривають це згори
– що вона не здатна на це.
Ступені усвідомлення власного зла:
1. Можу фізично і духовно бажати і робити альтруїстичні
вчинки.
2. Не можу ні бажати, ні робити альтруїстичні вчинки.
3. Не хочу ні бажати, ні робити альтруїстичні вчинки.
І коли людина осягає у всій повноті власне безсилля, то
єдине, що їй лишається – вимагати допомоги від Творця. Адже
лишень Той, что створив нашу природу, лише він здатен її
змінити!
Взагалі шлях людини, яка підіймається, складається з чотирьох
стадій:
1. Прагне все отримувати для себе.
2. Прагне віддавати заради себе.
3. Прагне віддавати заради Творця.
4. Прагне все отримувати заради Творця.
1 – це наш початковий стан, такими ми з'являємося в цьому
світі.
2 – початок руху, стан, що називається “ло лі шма” - коли
фізичні дії здавалося б альтруїстичні, але їх мета – власна
вигода (в тому числі і власне просування вперед, бажання
особистого духовного осягнення).
В станах 1 та 2 людина виконує програму творіння “ло мі
даато”, тобто не по власній волі, а як робот. Всі її рухи
направлені лише в сторону насолод, які її приваблюють.
Після виконання умови Ц”А людина долає махсом – ворота в
духовний світ. Про її шлях на третій та четвертій стадіях
ми поговоримо пізніше, при вивченні світів БЄ”А.
Але ж у чому може полягати свобода наших вчинків, якщо наша
свідомість – лишень бажання отримати насолоду? Свобода вибору
полягає в тому, щоб бажати позбавитися егоїзму. А оскільки
це позбавлення можливе лише під дією світла (наприклад як
в стадіях хохма-біна), то право вибору полягає в прагненні
до світла. Необхідно бажати світла, але не заради насолоди,
а заради очищення.
А як притягнути до себе світло? - Проси про це Творця. Адже
відповідно до заборони Ц”А, в егоїстичне бажання світло
ввійти не може: загальне клі – первинне творіння – ще у
світі Нескінченності встановило для себе цю заборону. І
вона діє у всіх частинах і на всіх рівнях творіння, клі,
в тому числі і на нас. Ц”А не анулюється ніколи, світло
ніколи не увійде в клі, яке заповнене бажанням самонасолоди.
А оскільки клі (людина) народжується з цим єдиним бажанням,
і лише під дією світла всередині клі з'являється бажання
давати – то виникає питання: як і з чого розпочати?
Лише маленька іскра світла – нер дакік – буде світити егоїсту
для підтримання в ньому життя, “щоб було заради чого жити”
- адже якщо клі не отримує задоволення, то людина прагне
до суїциду.
Існують лише дві субстанції: Творець і творіння – ор і клі.
Існую я – егоїст від народження – і існує духовне світло,
яке мною навіть не відчувається. Воно, це світло, якби увійшло
до мене, зробило б з мене духовну істоту, жителя усіх світів,
наблизило б мене до вічності і Творця, дало б мені можливість
отримувати нескінченну насолоду від світла, чого підсвідомо
тільки і хоче вся моя сутність. Але доки я егоїст і не можу
виконати умову Ц”А, світло і я нескінченно віддалені одне
від одного.
Щоб позбавити творіння від цього безмежного віддалення від
духовного, дати можливість початкового дотику, отримання
світла, яке очищує,- для цього дана нам Тора. Саме Тора
дозволяє, всупереч забороні Ц”А, увійти до клі першій мікропорції
світла, яка викликає в клі бажання продовжити очищення від
егоїзму.
Назва “Тора” походить від слів “ор” - світло та “ораа” -
вказівка, інструкція. Тора по своїй суті не мета, а засіб
досягнення певної мети. Тому в ній і сказано: “Хотів Творець
очистити євреїв, тому дав їм Тору та заповіді” (Талмуд Макот,
23).
У кожної людини в житті є шанс – Творець дає їй перший поштовх.
Адже у абсолютного егоїста, яким являється кожен з нас від
народження, не може навіть з'явитися думки про духовне піднесення.
Але дається Творцем кожному – ситуація, книга – загалом
можливість наблизитися до вищого. А скористатися цим шансом,
або ні – залежить вже від самої людини.
Надзвичайно вдало описана зустріч зі світлом у книзі “Московщина”
Юрія Вудка: “Мабуть, мене врятувала надзвичайна подія, найбільш
яскрава і незвичайна в моєму житті. Трапилося це, коли я,
знесилений багатогодинним змерзлим курсуванням із кутка
в куток кам'яної труни, задрімав коло столу в перекрученій,
незручній позі. Не знаю, спав я, чи ні. Не знаю, скільки
пройшло часу (годинник відібрали ще коло входу до тюрми).
Коли я підняв голову, матове віконце було освітлене ультрамариновим
кольором вечору. Ще більш чітко відбивалися світло лампочки
на стелі та тіні від її решітки. Клітинки тіні були трапецієвидні:
вузькі знизу і все більш широкі зверху. Все залишилося на
своєму місці, і втой же час неймовірно перемінилося. Карцер
став ніби наскрізним; увесь світ і мене самого пронизувало
сяйво неземного блаженства. Труна для тортур всіми своїми
фібрами трепетала від такого нелюдського щастя, що я, переповнений
радістю, кинувся на підлогу з гарячою молитвою, змішуючи
російські і єврейські слова.
Це була молитва подяки. Я відчував все надзвичайно виразно.
І невимовно чітко усвідомлював, що ніколи за своє земне
життя не відчував і мабуть не відчую нічого, що було б навіть
віддалено схоже на це чисте, святе, неможливе блаженство.
Це був подих вічності, в якому безслідно розчинялося все
зле, штучне, другорядне. Це був не той внутрішній вогонь,
схожий на жорстке полум'я в темній печері, а тихий, незгасний
ліхтар. Цей стан уходив повільно, пуступово послаблюючись
і замираючи день за днем, залишав незабутню пам’ять. Остигав
неспішно, як море. Ніколи не забуду, з якою усмішкою величезної
радості засинав я на голих дошках. Ні голоду, ні болі, ні
зла, ні смерті для мене не існувало. Мені не тільки не було
потрібно нічого, навпаки, я не знав, на кого і як вилити
те блаженство, яке переповнювало мене. Лишень через декілька
днів, коли залишився лише слабкий спогад, я згадав про голод.”
Цей прекрасний, яскравий опис духовного почуття вірний для
всіх – саме так вперше кожен сприймає світло. Так само передають
нам свої почуття люди, які перенесли клінічну смерть, пройшли
коматозний стан.
И можете вірити або ні, але є в нашому світі люди, які відчувають
в мільйони разів більше і постійно. Але від першої минаючої
зустрічі зі світлом до його постійного відчуття є період
створення екрану – тривалої роботи над собою.
Я не бажаю заплутати в цьому місці читача, але як вже говорилося
– все виходить із Творця. І навіть нам вже зрозуміло, що
і бажання, і його насичення – все йде від Творця. Він створює
клі і дає йому світло. Але „я” відчуваю, це „моє” почуття,
„мої” радість і біль. І тому ми говоримо про почуття клі,
хоча дає клі всі ці почуття Творець. А до наших можливостей
входить лишень просити його змінити „наші” почуття та бажання.
Тоді дане буде людині бачити прояв Творця у всьому, що її
оточує, у всьому, що складає її життя, її побут, її „прекрасні
поривання”, іі самі низинні бажання – у всьому вона буде
бачити лише Творця.
Але і бажання змінити мої почуття я отримую також від Нього.
Все від Нього! Тоді де ж я сам?
Цар Давид (псалом 139) говорить про це так:
„Господи, ти вивчив мене
і пізнав. Ти знаєш, коли я сяду і встану, розумієш наперед
думки мої.
Шлях мій і нічліг оточуєш і знаєш всі шляхи мої.
Немає навіть слів у мові моїй, як ти знаєш мене. Ззаду і
попереду обсягаєш мене і зверху
наклав на мене руку Твою.
Дивне знання для мене – не можу його осягнути. Куди піду
від духу Твого і куди від Тебе втечу?
Піднімуся в небеса – там Ти, постелю собі в пеклі – ось
Ти!
Чи візьму я крила ранкової зорі, чи оселюся на окраїні моря
-
І там рука Твоя поведе мене і тримати буде десниця Твоя.
І скажу я: тільки темрява приховає мене, і ніч – замість
світла для мене!
Але і темрява не сховає мене від Тебе, і ніч, як день світить,
темрява – як світло.
Адже Ти створив мене, зіткав у лоні матері моєї.
Славлю Тебе, тому що дивно збудований я, знає це душа моя.
Не прихована від Тебе сутність моя, коли створюваний був
у таємниці я, утворюваний в глибині землі.
Ще не створеним вже бачили мене очі Твої і в книжці Твоїй,
де записані дні,
Коли створений буде кожен – мені назначений один з них.
Але які тяжкі мені помисли Твої, Боже, як багато їх!
Стану рахувати – численніші за пісок вони. Прокидаюся –
і все ще я з Тобою.
Досліджуй мене, Боже, вивідай серце моє, випробуй мене,
вивідай мої думки.
Доглянь, чи не на сумному я шляху, і веди мене по шляху
вічному!”
Саме так, „Ззаду і попереду обсягаєш мене
і зверху наклав на мене руку Твою”. Усі мої думки – від
Тебе, усі мої бажання – від Тебе, і все ж таки я відчуваю,
що вони – мої. Творець захотів створити творіння, яке б
відчувало себе незалежним „я”, причому настільки незалежним,
що навіть не відчувало б і не вірило б в Нього.
Але коли говориться в Торі: „Слухай, Ізраїль, Господь єдиний”,
або „Немає нікого, крім Нього”, то мається на увазі, що
існує тільки Творець. І тому найвища ступінь мудрості –
проста віра, адже розум – ніщо.
Але ця „проста” віра дається лишень мудрим, після довгого
тяжкого шляху пошуків, а не так, як хотів би вважати кожен
неук, що саме тому в нього проста віра, бо він неук. До
цієї простої віри і приведе нас в кінці-кінців еволюція
та прогрес (тобто шлях страждань) або шлях повернення до
віри (тобто шлях Тори).
Рабі Давид Лейкес, учень Балль-Шем-Това, спитав у хасидів
свого зятя рабі Мотла із Чорнобилю, які вийшли йому назустріч
за місто: „Хто ви?”. Вони відповіли: „Ми – хасиди рабі Мотла
із Чорнобилю”. Тоді він запитав: „А чи вірите ви своєму
вчителю непохитно?”. Ті промовчали, адже хто наважиться
стверджувати, що віра його непохитна.
- Так хочу я розповісти вам, - продовжував він, - що таке
віра. Одного разу в суботу затягнулася третя трапеза у Бааль-Шем-Това,
як це часто буває, до пізнього вечору. Потім ми благословили
їжу і одразу ж промовили вечірню молитву і авдалу над чашею
і сіли за трапезу прощавання з Царицею-суботою. А всі ми
були дуже бідні, і не було в нас ані гроша, тим більше в
суботу. І все ж таки коли Бааль-Шем –Тов після трапези сказав:”Давид,
дай-но на медовий напій!”, я запустив руку в кишеню, хоча
знав, що там нічого немає, і дістав звідти золотого. Я віддав
цю монету, щоб купили медовий напій”.
В принципі, це найскладніша, і взагалі-то єдина задача,
яка стоїть перед кожним, хто вирішив піднятися – йти вперед
можливо лише тоді, якщо віра в мету більша бажань тіла.
На івриті ця умова виражається словами: „емуна лемаала мі
даат” – віра вище за знання. В цьому місці під знаннями
розуміють все, що говорять людині його розум і тіло.
А вони стверджують, що треба спокійно жити, думати про гроші,
сім’ю, дітей і т.п. Але аж ніяк не про те, щоб всупереч
усьому світу, всім рідним, знайомим, а головне – всупереч
собі – вибрати за мету духовне вище осягнення Джерела, злиття
з Ним. Та ще й при тому, що до подолання бар’єру (махсому)
Ц”А, до вступу в духовні світи все говорить проти Тори і
віри. І ці „заважаючі” думки і обставини постійно надсилає
сам Творець, адже саме долаючи їх, людина збільшує свою
віру в мету, а сама віра і є духовне клі, в яке вона потім
отримає світло.
Далі ми розглянемо, що духовна судина складається з двох
частин: рош (голова) і гуф (тіло), де рош – віра, а гуф
– бажання віддавати іншим. Ми ж від народження являємо собою
судину, клі, в якої рош – знання, а гуф – бажання отримати
насолоду для себе. Йти наперекір власному безсиллю (оскільки
це проти бажань тіла) і розчаруванню можливо, постійно контролюючи
і турбуючись про виконання основного правила „емуна лемаала
мі даат”. Лишень тоді „все, що робить Творець – все до кращого”,
оскільки вирішальна мета – злиття з Творцем.
Старовинний малюнок Ієрусалимського Храму,
відтворений по описам Талмуду. Всі деталі Храму, їх розміри
і співвідношення між собою, все що входило в межі Храму,
відповідає співвідношенню духовних сил у вищому світі. Вся
робота Коганім, Левіїм, Ісраель та Представників народів
світу в Храмі відповідала внутрішній роботі виправленої
душі кожної людини у світі. Тому Храм являє собою центр
злиття всіх народів з Єдиним Творцем. В кінці днів, коли
згори буде проведено виправлення людської природи, знову
з’явиться можливість побудувати Храм, місце розкриття Творця,
як сказано: „Храм мій домом молитви наречеться”.
I : 0 – світло, яке виходить
із Творця (кетер – бажання Творця створити творіння для
того, щоб дати їм насолоду) породжує первинне творіння.
II: 1 – первинне творіння (хохма) – бажання
насолодитися світлом, яке виходить із Творця.
III: 2 – творіння (1), що наповнилося
світлом (0) Творця, отримало від світла властивість „давати
насолоду” і тому відмовляється від подальшого отримання
світла: стадія 2 (біна).
IV: 3 – розуміючи, що виштовхуючи світло,
творіння не виконує цим бажання Творця, воно наважується
на компроміс – отримати лише частину світла: стадія 3 (З”А).
V: 4 – З”А як самостійна стадія, зважує,
як йому краще: зі світлом-насолодою або без нього, і вирішує
прийняти в себе все світло, як в стадії хохма. І це бажання
отримати, яке йде вже від самого клі, а не від Творця (як
в стадії 1), називається малхут (4).
VI: малхут повністю заповнюється світлом
зі всіх попередніх стадій, і тому в ній утворюються її підстадії,
відсіки, які отримують світло відповідно із стадій 0 – 3,
а в стадії 4 – в малхут – надходить світло, яке призначене
саме для неї. Малхут в максимально, необмежено наповненому
стані називається Олам Ейн Соф – свт Нескінченності.
VII: отримавши від світла,
яке наповнює, властивісь „давати” – протилежне до її природи,
малхут вирішує не приймати світло заради самонасолоди. Це
рішення і його наслідок – вихід світла з малхут – називається
„перше скорочення” – Ц”А (Цимцум Алеф). Спорожніла малхут
називається „світ скорочення” (олам Цимцум). Після виходу
світла із малхут в ній залишилися спогади, записи (решімот)
про світло-насолоду.
А - рош, сфірот: кетер, хохма, біна, З"А,
попередні до малхут;
Б - власне малхут. Тох - кетер, хохма,
біна, З"А у малхут. Соф - малхут у малхут.
В - масах.Після Ц"А і рішення отримувати
світло лише відповідно до наявності масаху, малхут умовно
зображають не у вигляді кола, а у вигляді лінії (С), оскільки
здатна отримувати лише невеликі порції світла,
Д – збільшене по горизонталі зображення
лінії С (умовне зображення малхут).
Все, що ми здатні пізнати, про що можемо говорити, що здатні
дослідити – лише реакцію малхут на отримуване світло. Те,
що існує ззовні малхут – поза межами нашого осягнення.
|
International Site
