9.Олам Некудім.

Некудот СА"Г – це світло, яке покидає парцуф СА”Г. Під час видалення внутрішнього світла (ор пнімі) з парцуфу СА”Г, некудот СА”Г опустилися під табур і внаслідок цього здобули бажання отримувати світло заради себе (від соф Гальгальти), що призвело до виникнення Ц”Б.
Все це відбулося під час виверження світла із парцуфу СА”Г (підйому масаху із табуру в пе). І якщо зазвичай у масахові, який повернувся на своє місце, залишається одна пара решімот – решімо від світла (решімо ітлабшут) і решімо від масаху ( решімо авіют), то в цьому випадку до пе піднялися три пари решімот:
1. Решімо від світла, що розповсюдилося до табуру в парцуфі СА”Г -2,1. Від нього потім утворився парцуф М”А Еліон.
2. Решімо від світла, що розповсюдилося під табур – 2,1 з інформацією про Ц”Б (про те, що можна використовувати клі тільки до сфіри тіферет). Від нього потім утворився катнут (зменшений) олам Некудім.
3. Решімо від світла, що наповнювало соф Гальгальти – 4,3 (яке передало своє бажання некудот СА”Г, що призвело до Ц”Б) – від нього утворюється гадлут (збільшений) олам Некудім.
У такій самій послідовності на ці решімот і відбувається народження нових парцуфім із рош СА”Г:
1. Спочатку від решімо 2,1 (яке залишилося від світла, що розповсюдилося від пе до табуру СА”Г) народжується М”А Еліон. Потім з нього народжується БО”Н Еліон. На цьому даний етап розвитку закінчується.
2. З решімот від некудот СА”Г з-під табуру – 2,1+Ц”Б (з інформацією про Ц”Б), у рош СА”Г народжується новий парцуф.

Окрім інформації про величину масаху авіют 1, в даному решімо присутня вимога, щоб в новонародженому парцуфі були лише келім ашпаа – ті що віддають, але не отримують світло.
Щоб виконати цю вимогу, масах із пе де рош СА”Г піднявся, зупинився під біною рош СА”Г і зробив зівуг з прямим світлом (ор яшар), відбив його і потім частково прийняв всередину. Це світло опустилося під табур і наповнило простір від табуру до парса (звідки і піднялися решімот 2,1 + Ц”Б з вимогою отримати світло), утворивши таким чином новий парцуф.
І оскільки цей парцуф скорочений на 4 сфіри, що залишилися під парсою – нецах, ход, єсод, малхут, то він називається катан (малий).
Цей парцуф називається „катнут олам Некудім” (зменшений олам Некудім).
3. Тепер масах може задовільнити бажання решімо 4,3, отримане ним із соф Гальгальти, тобто отримати на них порцію світла. Оскільки решімо 4,3 отримане із соф Гальгальти, тобто воно ще не несе інформації про Ц”Б, то зівуг на нього звичайний, і тому масах, який стоїть у рош СА”Г, опускається з біни в пе і виконує зівуг з прямим світлом (ор яшар) відповідно до цього решімо з показниками 4,3.
Але решімот 4,3 – це вимога отримати ор хохма. У СА”Г присутній лише ор хасадім, оскільки він парцуф біни.
Решімот 2,1 + Ц”Б вимагали лише ор хасадім, і тому СА”Г міг їх самостійно забезпечити в цьому.
Щоб задовільнити решімо 4,3, парцуф СА”Г звертається до парцуфу А”Б з проханням отримати в нього ор хохма. Ця взаємодія А”Б, що дає світло ор хохма із СА”Г, який отримує це світло, називається „зівуг А”Б-СА”Г” – на відміну від звичайної взаємодії світла з масахом, яка називається „зівуг де акаа” – ударне сполучення. Слово „зівуг” (злягання) у духовному має інший зміст – синонім слова іхуд – єдність, злиття, оскільки в пориваннях до єднання з творцем клі (людина) прикладає величезні зусилля, переборюючи власну природу під час ударного сполучення зі світлом.
Таким чином, вимоги решімот 4,3 викликають зівуг А”Б-СА”Г, і СА”Г, отримавши ор хохма від А”Б, дозволяє масаху, що опустився в пе, зробити зівуг і взяти з собою під табур (звідки піднялися решімот 4,3) певну кількість ор хохма.
Цей ор хохма може розповсюджуватися під табур до парси, оскільки там знаходяться сфірот ашпаа (від кетер до тіферет), котрі бажають лише віддавати, а не отримувати світло. Тому вони ніби не реагують на отримуваний ор хохма, адже вони дістають насолоду від світла хасадім, яке наповнило їх на решімот 2,1 + Ц”Б.
Таким чином, в некудот СА”Г почав надходити ор хохма. І зазвичай, навіть ще до Ц”А, ор хохма дає клі силу не отримувати заради себе – адже саме розповсюдження ор хохма всередині клі перетворило першу ступінь – хохма – у другу ступінь – біна, а потім, внаслідок наповнення ор хохма у малхут, привело останню до рішення здійснити Ц”А.
Так само і в парцуфі некудот СА”Г у клі з’явилася впевненість, що тепер воно вже зможе отримувати світло заради Творця, оскільки ор хохма сам дає йому масах, тобто силу.
І дійсно, коли згори, із рош СА”Г почав надходити ор хохма, клі почало його отримувати за допомогою масаху, але воно не врахувало, що цей ор хохма (що придає сили масаху і наповнює клі, тобто виконує одразу дві ролі) не може розповсюджуватися під парсу – адже там відсутня попередня „підготовка” клі – відсутній ор хасадім.
І тому, хоча парса і опустилася зі свого місця назад до сіюму Гальгальти і дозволила ор хохма увійти до сфірот нецах, ход, єсод, малхут, але як тільки ор хохма почав надходити до цих клі, вони одразу ж почали отримувати його заради себе.
І хоча одразу ж спрацювала заборона Ц”А, і світло одразу піднялося нагору, у рош СА”Г, звідки й надійшло, але цього дотику світла з егоїзмом було достатньо, щоб відбулося розбиття судин (швірат келім).
Тобто клі стало непридатним: від прийняття насолоди воно розбилося, подібно до судини у нашому світі. Непридатність судини говорить про те, що її вміст виливається назовні. В духовному розумінні назовні – значить із кдуша (святості) у кліпа (нечисті сили, егоїзм). При цьому розбилися сім сфірот некудот СА”Г, їхні уламки перемішалися між собою, і всі вони, навіть ті що знаходилися над парсою, впали під неї.
Швіра (розбиття) клі призводить до його смерті – зникнення ор хохма – світла життя. Подібно до того, як зникнення мізерної кількості світла життя, що є в нас, його піднесення нагору, позбавлює нас життя.
Але швіра не торкнулася клі у сфірот кетер, хохма, біна, оскільки вони по своїй природі абсолютно чисті, вільні від егоїзму. Таким чином розбилися лише сім сфірот від хесед до малхут.
Чим вище була сфіра, чим більше було її бажання+масах попередньо до розбиття (швіри), тим нижче впали її уламки, позбавившись масаху. Розбиття відбулося внаслідок появи в клі бажання самонасолодитися – бажання, притаманного малхут. І тому ці розбиті клі називаються малахім (малах - ангел) від слова малхут.
Отже, всього розбилося сім сфірот. Але оскільки сфіра тіферет була розділена парсою надвоє – на ГА”Р і ЗА”Т (оскільки тіферет – біна в гуфі парцуфу), то всього з’явилося вісім розбитих малахім.
У кожній сфірі, як відомо, в свою чергу є свої власні десять сфірот з чотирма ступенями авіюту кожна.
Таким чином, в результаті розбиття клі – оламу Некудім – з’явилося 320 (числове значення „шах”) уламків. Ці частинки, уламки від розбитих келім, називаються нецуцім – іскри.
В цих 320 нецуцім є 32 від сфіри малхут (числове значення „ламед-бет”).
Нецуцім решти сфірот: 320-32=288 (числове значення „рапах”).
Ці іскри світла впали у розбиті келім, і тому можливе „воскрешення з мертвих” – відновлення клі з масахом із уламків і у всіх стадіях, у тому числі і в духовно мертвій людині.
Нагадаємо, що духовно неживий – значить такий, що отримує світло за допомогою масаху. Тобто, якщо в духовно мертвому наявна лише потенційна точка, то в ожилому клі (бажання+масах) присутнє світло. Воно бачить світло у рош і отримує його у тох свого духовного тіла. У духовно мертвого – духовне тіло, парцуф – відсутнє.

8 малахім х 4 ступені = 32
32 х 10 власних сфірот = 320
Наше матеріальне тіло оживляється іскрою світла –нер дакік, очікуючи, що таке існування дасть можливість людині коли-небудь народитися духовно.
Ці 288 уламків клі виправляються поступово (тобто з’єднуються, здобувають масах і наповнюються світлом) кожним з нас протягом шести тисяч років існування світів. В кінці 6000 років, після виправлення 288 нецуцім, відбувається їх з’єднання, і тоді за один раз виправляється і сама малхут – решта 32 уламки. Цей стан називається гмар тікун – кінець виправлення.
Чому кінець? Та тому, що до парси ор хохма вже може наповнити загальну малхут. Малахім розповсюдилися під парсу, але не витримали світла, яке було більше, ніж об’єм їхніх келім, тобто більше сили опору масаху. Якщо тепер під парсою з уламків клі знову зберуться цілі сфірот і здобувши масах, заповняться світлом, то внаслідок цього уся малхут світу Ейн Соф перейде до третього стану – гмар тікун.
Якщо швіра відбулася тому, що світло було більше місткості клі (масаху), то виправлення – тікун клі – можливе отримання невеликих порцій світла у великі келім (великий масах). Лише в такому випадку існує впевненість у тому, що швіра більше не відбудеться.
Ця робота по виправленню клі виконується нами за допомогою світів АБЄ”А – Ацилут, Брія, Єцира, Асія.
І знову виникає питання, як і попередньо з Ц”А і Ц”Б: невже Творець не передбачив цих дій? Звичайно ж передбачив, і не тільки передбачив, але і свідомо запрограмував їх у природі світла і судини – ор і клі. Адже що взагалі існує, окрім Творця!
Лише поки що нам здається, що крім нас, нашого світу, не існує нічого, оскільки ми знаходимося у темряві внаслідок заборони Ц”А. Але всі світи проходять через серце людини, і коли воно розкривається перед світлом, осягаючи Єдність і Досконалість, то виявляється, що не існує нікого, окрім Джерела. А вся навколишня дійсність, яка нібито заперечує Його існування, щезаючи, розкриває саме Його.
Зникнення досконалості відбулося внаслідок Ц”А. Далі, у відповідності до спогадів (решімот), іскор світла (нецуцім), зародку духовного у серці людини (некуда ше ба лев), розвивається творіння, а будь-який недосконалий об’єкт складається з доброї і дурної суті. А осягається, усвідомлюється досконалість у поверненні частини дурного до доброго. І для того створена дурна сутність (ра), щоб знищуючи його, повернути до доброго (тов).
І подібно до того, як із темряви з’являється прагнення до світла, так і досконалість осягається нами лише із її початкової відсутності – така вже природа клі. Тому що клі здатне осягнути ор-досконалість лише із протилежності-темряви, і тому вся робота людини починається з осягнення абсолютної духовної темряви.
Причому, бажаючи створити людині усі умови для свободи волі, необхідно було створити добро і зло (тов і ра) рівними за величиною. А також створити в людині „єцер тов” (добрі спонукання) і „єцер ра” (дурні спонукання), які по черзі перемагають одне одного і переводять таким чином уламки келім з світів БЄ”А у світ Ацилут, де вони з’єднуються і наповнюються світлом.
Саме внаслідок цих процесів – боротьби між добром і злом – виникає всередині нас почуття руху часу: світло-темрява, день-ніч, добро-зло, геула-галут, відродження-падіння. Але крім цих дій, існує ще одна особлива дія – тшува (повернення, покаяння), коли уся сила, могутність і вплив єцер ра (дурної сутності - егоїзму) можуть бути знищені.
З цього випливає, що усі види покарань – не що інше, як понукання людини до покаяння – її звернення до духовного, а не матеріально-технічного розвитку.
Адже саме страждання доводять людині нікчемність, тимчасовість, хиткість його світу і підштовхують до бажання позбавитися від тиску тіла – від бажання самонасолоди. Відсутність насолод викликає страждання, а тому викликає і прагнення людини позбавитися від самих бажань, тобто від егоїзму.
Творець не має бажання, недостачі. І якщо говориться: „віддай почесті Творцю”, „все, що створив Творець, Він створив для того, щоб Його шанували”, - і подібні вирази, по яким здається, ніби Творцю щось потрібно – то все це говориться лише відносно клі.
Якщо клі налаштує себе таким чином, що віддасть шану Творцю, то воно звичайно повинно буде принизити власний егоїзм – а це і є мета, так як цей егоїзм і заважає клі отримати насолоду, а Творцеві – дати насолоду. Тому Творець нібито вимагає пошани для себе.
Уявімо собі, ніби в нас з’явилося бажання пригостити кого-небудь хорошим обідом. Ви приготували вишукані страви. Тепер вам не вистачає лише того, хто би їх скуштував. Тобто необхідно створити кого-небудь, у кому можна розвинути бажання саме до ваших страв.
Було б добре, якби він добряче зголоднів, тобто в нього з’явилося б величезне бажання до вашого пригощення, причому його смаки, звички, бажання повинні і за якістю, і за кількістю відповідати запропонованим насолодам. І ще одна проблема – насолода повинна бути абсолютною, нічим не обмеженою. А ваш гість соромиться, відчуває незручність.
Так що вам необхідно яким-небудь чином позбавити його від почуття сорому. Для цього потрібно його переконати в тому, що поглинаючи ваші гостинці, отримуючи заради вас, він, нібито робить вам воістину величезну послугу, тим більшу, чим більше насолоди отримує. Одним словом, уявіть себе на місці Творця, а потім на місце Створіння – ваше справжнє місце – і почніть готувати себе до майбутньої трапези.
Інструкція по підготовці до трапези, запропонованої Творцем, тому і називається Каббала (отримання), оскільки виясняє умови отримання справжньої, абсолютної, вічної насолоди.

Наступний розділ