< 10 >

Внаслідок явного пізнання Творця виникає в людині суперечність між вірою і знанням, правою і лівою лініями: маючи вже альтруїстичні властивості, у стані катнут, людина бажала б йти шляхом однієї лише віри в могутність Творця, тому що це є індикацією безкорисливості її бажань, але розкриття Творцем своєї могутності, гадлут вищого, заважає їй у цьому. Зі свого боку людина готова знехтувати отриманим знанням.
Прохання людини про те, що вона віддає перевагу просуванню наосліп, вірячи у велич Творця, а не внаслідок усвідомлення Його сили і величі, і використовувати розум тільки пропорційно зі своєю вірою, змушує вищого зменшити своє розкриття.

Ця дія людини, що змушує вищого зменшити розкриття загального керування, всесильності світла, називається екраном: людина зменшує розкриття вищого розуму, лівої лінії, до тієї міри, в якій може врівноважити її своєю вірою, правою лінією.

Отримуване правильне співвідношення між вірою і знанням називається духовною рівновагою, середньою лінією. Сама людина визначає той стан, в якому бажає перебувати. У такому випадку людина вже може існувати як духовний об'єкт, оскільки є правильна пропорція віри і розуму, що називається середньою лінією, завдяки котрій людина досягає досконалості.

Та частина знання, розкриття, лівої лінії, котру людина може використати у відповідності з величиною своєї віри, правої лінії, йдучи шляхом вище розуму, середньою лінією, додається до тих духовних властивостей, котрі вона придбала раніше, в малому стані. Набутий духовний рівень називається великим, повним.

Після того як людина набула свого першого повного духовного рівня, вона стає за своїми якостями рівною першому, найнижчому ступеню духовної драбини.

Оскільки всі ступені драбини, як уже зазначалося, частково входять один в одного, взаємопроникають своїми властивостями, то, досягши повного першого ступеня, людина може віднайти в собі частину більш високого ступеня і за тим же принципом просуватися до мети творіння - повного злиття з Творцем на найвищому ступені.

Духовний підйом полягає в тому, що людина кожного разу віднаходить в собі все більше зло, просить Творця дати їй сили справитися зі злом. І кожного разу отримує сили у вигляді все більшого духовного світла. До тих пір, поки не досягне істинного початкового розміру своєї душі - всього свого виправленого егоїзму, повністю наповненого світлом.

Коли навідують людину сторонні думки, вона вважає, що вони заважають їй просуватися в освоєнні духовного, тому що слабшають її сили і розтрачується розум у сторонніх думках, і серце наповнюється ницими бажаннями. І перестає від усього цього вірити, що лише в Каббалі скрите справжнє життя.

А коли людина, всупереч усьому, долає цей стан, то виходить до світла, отримує вище світло, котре допомагає їй піднятися ще вище. Отже, сторонні думки є помічником людини в її духовному просуванні.

Подолати завади можна тільки з допомогою Творця. Бо людина може працювати, тільки якщо бачить хоча б який-небудь зиск для себе у будь-якому вигляді.

А позаяк наше тіло, розум не розуміють, яка їм може бути вигода від альтруїзму, то тільки-но людина хоче зробити щонайменшу альтруїстичну дію, у неї немає сил діяти ні розумом, ні серцем, ні тілом. І зостається у неї тільки одне: просити Творця про допомогу. І таким чином, мимохіть, наближається до Творця, доки не зіллється з Ним остаточно.

Не має права людина скаржитись на те, що народилася не досить розумною, сильною, сміливою, або що немає у неї яких-небудь якостей, як у інших людей, бо якщо не йде правильним шляхом, то не до пуття й накращі задатки і здібності.

Якщо не досягне людина зв'язку з Творцем, то не виконає свого призначення, тому головне - досягти рівня праведника, адже лише в такому випадку людина може використовувати всі свої задатки у потрібному напрямку і не розтратити марно свої сили, а всі, навіть найменші й посередні, дані людині Творцем саме для цього здібності, всі їх використати в ім'я вищої мети.

Якщо людина перебуває у стані духовного падіння, марно вмовляти її збадьоритись, казати вчені премудрості - ніщо почуте від інших їй не допоможе! Ні розповіді про те, що інші пережили, відчули і радять - від цього людина зовсім не збуджується, тому що зовсім зникла віра в усе, у тому числі й в осягнення інших.

Та якщо вона говорить собі те, що сама ж казала і пережила у той час, коли була у стані духовного піднесення, коли була сповнена життям, а не духовно мертва, як зараз, якщо згадує свої прагнення, свої духовні осягнення - від цього може підбадьоритись.

Спогади про те, що сам вірив і йшов шляхом віри вище розуму, якщо згадуєш про це і збуджуєш цим свої власні переживання, то це може допомогти вийти із стану духовної смерті. Тому людина повинна спиратися на власні спогади і досвід, тільки це може допомогти їй вийти із духовного занепаду.

Робота людини, яка піднялася на певну духовну сходинку, полягає в тому, що вона відразу ж у відчуттях насолоди, яких зазнає, провадить селекцію - і ту частину насолоди, котру не може врівноважити вірою, відразу ж відкидає як не придатну для життя.

У Каббалі частина насолоди, котру людина приймає ради Творця, щоб зміцнити свою віру і не більше, називається їжею. Та частина, котру вона не може прийняти, називається відходами. Якщо не здатна провести перевірку і бажає проковтнути всю їжу, що називається в Каббалі "п'яний" (від надлишку насолоди), то втрачає все і зостається без нічого, що називається в Каббалі "злидар".

Людині пояснюють, що можна і чого не можна робити, і якщо вона не виконує, отримує покарання. Та якщо людина не передбачає заздалегідь того болю й страждання, що їй загрожують, коли порушить закон, то, звичайно, порушить його, якщо отримає насолоду від порушення, а затим отримає покарання, для того, щоб знала в майбутньому, що не можна так чинити.

Наприклад, є закон, що не можна красти гроші. Та якщо у людини великий потяг до грошей і вона знає, де їх можна вкрасти, то навіть якщо знає, що точно отримає покарання за крадіжку, не здатна оцінити всього страждання від покарання. І тому вирішує, що насолода від грошей набагато більша за страждання від покарання. А коли отримує страждання від покарання, то бачить, що вони набагато більші, ніж вона передбачала, і більші, ніж насолоди, котрі отримала від крадіжки грошей. І тому тепер людина в змозі дотримуватись закону.

Та при виході на свободу кажуть людині: знай, що ти отримаєш ще більше покарання, якщо вчиниш так само ще раз. І це тому, що людина забуває страждання, яких зазнала. І тепер, коли знову захоче вкрасти, згадає, що отримає ще більші страждання від покарання за другу крадіжку. І тому тепер здатна дотримуватись закону.

Із цих та інших прикладів нашого життя, котрі й сам читач може знайти довкола себе, видно, що страждання спрямовують людину навіть по тому шляху, по котрому вона б сама, за власним бажанням свого егоїзму, не пішла б ніколи, оскільки набагато легше вкрасти, ніж заробити, легше відпочивати, ніж думати і працювати, приємніше втішатися, ніж страждати.

Тим паче, якщо людина вирішує вивчати Тору і дотримуватись заповідей, то вже точно мусить знати, що це їй на користь. Тобто мусить зрозуміти, що її егоїзм виграє від цього. А брати на себе абсолютно безкорисну, не оплачувану грошима, почестями, насолодами, обіцяннями на майбутнє роботу, ніхто з нас не здатний.

Тим паче, не в змозі людина працювати, не бачачи ніяких наслідків роботи, її плодів, коли навіть не бачить, не спостерігає, що саме виконує, що дає комусь, що хтось отримує, на бачить, на кого працює, - тобто робити зусилля у порожній простір. Природно, що наші егоїстичні розум і тіло не готові до подібного, тому що створені Творцем, щоб зазнавати насолоди!

І лише від страждань, що відчуває в усьому повсякденному житті, від повної втрати відчуття смаку і щонайменшої втіхи в ньому, від цілковитої певності, що не в змозі отримати ні від чого навколишнього навіть малої насолоди (у будь-якому вигляді: спокою, відради тощо), людина змушена почать бажати "альтруїстично", з надією на цьому новому шляху знайти порятунок.

І хоча це також іще не альтруїзм, тому що метою дій є особистий добробут і порятунок, але ці дії уже близькі до альтруїзму, і поступово із такого стану людина перейде до нього, під дією скритого в її вчинках світла.

Тому що діючи альтруїстично ради себе, даючи, аби отримати, людина починає відчувати у своїх діях скрите світло - насолоду, а природа цього світла така, що виправляє людину.

У природі ми можемо спостерігати таке: можуть пролитися на землю великі дощі, але не в тіх місцях, де треба, наприклад, не в полях, а в пустелі, і не буде ніякого пуття від них, а від невеликих опадів в потрібному місці з'явиться багато плодів.

Подібно до цього людина може безвідривно вивчати Тору, але не побачити плодів, котрі повинні бути від навчання - духовне осягнення Творця, і навпаки, вклавши набагато менше праці у вивчання Каббали, вивчаючи в потрібному місці, отримає благословенний врожай від своїх трудів.

Далі