< 11 >

А також під час вивчання уже самої Каббали, якщо все навчання мислеспрямоване на пошуки Творця, а не на придбання знань, то вся живодайна волога Тори проллється в найпотрібнішому місці, бо ж для цього дана.
Та якщо учень вчить задля знань або, гірше того - аби показати свій розум і гордитися цим, то навіть Каббала не принесе плодів. Але вона може в такому випадку розкрити людині потрібну мету у вивчанні, а затим уже сама людина докладає зусиль у цьому напрямку.

Але цей процес пошуку потрібної міслеспрямованості й відбувається саме при вивченні Каббали постійно, оскільки вся робота людини полягає саме в тому, щоб спрямувати себе на правильний бік, щоб її думки і діяння були єдині з метою творіння, тим паче, під час вивчання Каббали, тому що немає більш сильного засобу зближення з духовним.

Проявляється (нападає) егоїзм тільки у відчуттях людини, котра хоче вийти із полону егоїзму. Причому навіть якщо ця людина перебуває на самому початку шляху. Амалек відразу ж стає поперек дороги.

Це відчуття посилення в людині егоїзму посилається саме обраним, посилається самим Творцем. Тільки обраним, кому Творець дає бажання осягти Його, він посилає Егоїзм, аби вони мали потребу в самому Творці, а не просто в поліпшенні своїх якостей, наприклад, бути просто "хорошими" людьми.

І така людина починає відчувати великі труднощі в поліпшенні своїх вчинків, пропадає таке сильне раніше бажання вчитися, важким у потрібних діяннях стає тіло.

Боротьба з тілом проходить переважно в тому, що тіло (розум, наше "я") бажає зрозуміти, хто такий Творець, куди треба йти і для чого, чи буде йому (тілу) хороше від кожного його зусилля. Інакше ні наш розум, ні наше тіло не дадуть ні енергії, ні мотивації що-небудь здійснити. І вони праві, адже безглуздо що-небудь робити, не знаючи наперед, що може із цього вийти.

Немає іншого способу вийти із рамок нашої природи в духовний антисвіт як тільки придбавши інші, цього антисвіту, розум та бажання.

Вони протилежні нашим, оскільки все, що ми осягаємо, відчуваємо, все, що дає нам картину того, що ми називаємо нашим світом, рамками нашого світу, - ці поняття - від егоїстичного розуму і від егоїстичного серця.

Тому тільки замінивши їх на протилежні - маючи віру замість розуму і віддачу замість отримання - можна вийти в духовний світ.

Та оскільки ми володіємо тільки тими інструментами, з якими створені, розумом і егоїзмом, причому наш розум лише обслуговує наш егоїзм, то тільки ззовні, тобто від Творця, ми можемо отримати інші інструменти розуму і почуттів.

Для цього він і "притягує" нас до себе, водночас показуючи, що ми самі неспроможні переробити себе. І мимоволі му мусимо шукати і створювати зв'язок із Творцем, що і є запорукою нашого духовного спасіння.

Не слід людині просити у Творця можливості бачити, відчувати дива, твердячи, що це, буцімто, допоможе їй іти проти самої себе, дасть сили замість сліпої віри у велич духовного.

Але в підсумку нашого духовного сходження ми постійно отримуємо вищий розум, на кожному ступені все більший. І повинні постійно збільшувати силу нашої віри, щоб вона була більше розуму, інакше потрапимо знову під владу егоїзму. І так до тих пір, поки повністю не зіллємося з Творцем.

У цьому стані ми досягаємо абсолютного пізнання, максимального отримання світла без будь-яких градацій, як мовиться: "на початку творіння вище світло все заливало собою". Це означає, що коли світло світить всім, без різниці у рівнях, і все абсолютно ясно, то немає йому початку і немає йому кінця, ніяких відтінків, а все абсолютно осяжне.

Є шлях Каббали, і є сама Каббала. Шлях Каббали - це важкий період переосмислення мети життя, дослідження себе, своєї природи, точне визначення спрямованості своїх бажань, правдиве відчуття мотивації вчинків, зусилля у спробах подолання бажань тіла і вимог розуму, повне усвідомлення свого егоїзму, тривалий період страждань у пошуках вдоволення бажань, розчарування від неможливості знайти істинний "наповнювач" своїх прагнень, усвідомлення, що істинна втеча від джерела страждань - егоїзму можлива тільки в альтруїстичних думках, без будь-яких думок про себе, поступове відчування насолоди в думках про Творця, настільки, що тільки про це бажає думати людина.

Лише після того як людина проходить всі періоди свого попереднього духовного розвитку, що називається шляхом Каббали, вона осягає саму Каббалу - вище світло, що поступово все більше світить їй у міру сходження по ступенях духовної драбини - до повного злиття з Творцем.

Тому весь наш шлях складається із двох частин: шляху Каббали і самої Каббали. Шлях Каббали - це період підготовки нових думок і бажань, протягом якого людина відчуває страждання. Але після того як проходить цей перехід, коридор, що веде до покоїв Творця, входить у духовність, в царство світла, досягає мети творіння - повного відчуття Творця.

...Поколінням потопу називається період роботи в серці, поколінням будівничих Вавілонської башти називається період роботи розумом.

Вся різниця між людьми полягає в тому, чим кожний із нас бажає втішатися, починаючи з першої миті життя до його останньої миті. Тобто вся різниця в тому, в якому вигляді людина бажає отримати насолоду, а сама насолода є духовною. І тільки зовнішня оболонка створює ілюзію її матеріальності.

Тому ми несвідомо прагнемо міняти зовнішні оболонки (одежі) насолоди, сподіваючись відчути її в чистому, оголеному виді світла Творця, а оскільки відмінність між людьми полягає в прагненні до різних зовнішніх оболонок насолоди, то за назвами (іменами) цих оболонок ми судимо про людину.

Деякі із одеж насолоди прийнятні для нас як нормальні, загальноприйняті, наприклад, любов до дітей, до їжі, тепла і т. д., деякі не приймаються суспільством, наприклад, наркотики, і людина змушена приховувати свій потяг до них.

Та всім людством ухвалена угода взаємоврівноважено використовувати свій егоїзм без будь-яких незручностей у прийнятих межах. Причому встановлювані межі використання кожним свого егоїзму і мода-диктат найкращих оболонок постійно змінюються у міру розвитку суспільства. І кожний із нас протягом свого життя під впливом віку, тобто під загальним "природним" впливом Творця згори, також міняє оболонки, за допомогою котрих задовольняє свою потребу в насолоді.

Причому навіть в одній людині іноді вражає перехід, зміна оболонок насолоди. Наприклад, дівчинка отримує насолоду від ляльки, але не в змозі отримати насолоду, доглядаючи за справжньою дитиною, а її мати вже не може отримати насолоди від ляльки, та не зможе переконати дочку отримувати насолоду від живого немовляти.

З точки зору дівчинки, як вона може судити за своїми відчуттями, її мати важко працює з живою дитиною, не отримуючи від цього ніякої насолоди (яку насолоду можна отримати від живої дитини - вона ж не лялька! Напевне, в майбутньому світі їй за це віддячиться. А я ж хочу втішатися в цьому світі і тому бавлюся з лялькою!).

Так вважає дитина, і з нею неможливо не погодитись, оскілька вона ще не доросла до такого стану, в котрому зможе знаходити насолоду в справжніх предметах і не знаходити її в іграшках, тобто в несправжніх, у лже-об'єктах.

Всі ми, Божі творіння, тягнемося тільки до насолоди, що йде від Творця. І всі можемо бажати тільки Його і тільки в цьому відчувати життя. І цим ми не відрізняємося ні від наших душ до їх сходження у наш світ і вдягання в наші тіла, ні після всіх наших кругооборотів, колі всі повернемося до Творця.

Такими, із бажанням зазнати насолоди світлом Творця, ми створені, і цього змінити не можна, та й не треба! Все, що від нас вимагається, для чого й створив нас Творець - це аби ми змінили зовнішню оболонку наших насолод, поміняли ляльку на живу дитину, справді зазнали насолоди!

Людина бажає, як немовля під час годування, тільки отримувати те, що хоче. Та мимоволі згодна докласти зусиль, якщо впевнена, що їх результатом буде отримання насолоди. Якщо ж людина бажає зайнятися роботою над собою, вивченням Каббали, то тіло її відразу ж запитує: навіщо це потрібно?

На це питання є чотири відповіді:

1) для того, щоб досадити іншим - найгірша мета, бо прагне завдати страждань іншим;

2) для того, щоб стати великим равом, отримати гарну посаду, шану, гроші, вдало одружитись - мета, краща за попередню, тому що від нього буде користь людям, це називається роботою ради інших, оскільки ті платять йому;

3) для того, щоб тільки Творець знав про його навчання і роботу над собою, а люди щоб не знали, не бажає отримувати почестей від людей, але хоче, щоб Творець віддячив йому. Це називається роботою на Творця, тому що винагороди жде від Творця;

4) для того, щоб всі плоди його праці отримав Творець, але у відповідь не чекає від Нього ніякої плати. І тільки в такому випадку егоїзм запитує його: а що ж тобі буде за це? І такій людині нічого відповісти самій собі, і зостається лише йти всупереч своєму розуму і почуттям, тобто вище свого розуму і почуттів.

Таким чином, вся його робота зводиться до того, що він цілком відсторонює свій розум і свої почуття від критики і перевірки свого стану, цілком довіряючи його Творцеві, а сам повну міру своїх сил вкладає в те, щоб всі його думки і почуття постійно були про Творця і про велич духовного життя. А на всі звертання до нього внутрішнього голосу розуму з усіма його доводами щодо необхідності турбуватися про всілякі питання свого життя, він відповідає, що все, що від нього вимагається, він виконує, але всі свої думки і бажання спрямовує тільки на благо Творця. А всю критику свого внутрішнього голосу він не бажає сприймати. Отже, людина наче повисає в повітрі без всякої розумної точки опори, що і називається "вище розуму і почуттів".

Чим більше людина отримує насолоди від того, чим володіє, тим вона більше цим дорожить. А чим більше дорожить, тим більше боїться втратити. Як же може людина дійти до усвідомлення і відчуття важливості духовного, якщо ніколи не відчувала його?

Це приходить до неї від зусиль саме у стані духовної спустошеності, коли переживає, шо немає у неї ні найменшого відчуття величі духовного, що вкрай віддалена вона від Творця, що не здатна змінитися.

Зусилля людини саме в такому стані, що називаються буденною роботою, народжують в ній важливість духовного відчуття, що називається суботою, коли їй вже не потрібно (заборонено) працювати над собою, а тільки берегти (суботу), аби не втратити цей подарунок Творця.

Відомо, що якщо людина має особитсту зацікавленість у чому-небудь, то мимоволі уже не може об'єктивно судити про будь-що, що зв'язане з цим об'єктом. Тому якщо сказати людини напряму, що вона неправильно себе поводить, ніколи з цим не погодиться, оскільки так їй зручніше, і тому впевнена, що поступає правильно.

Тому якщо людина бере на себе зобов'язання чинити так, як їй кажуть, то поступово їй відкривається, що правда не в її колишніх вчинках і думках, а в тому, що їй радять. Цей принцип називається "зробити, а потім зрозуміти".

Далі