< 12 >

Оскільки мета Творця - завдати насолоди творінню (яким є тільки ми, а все інше створене Ним тільки з допоміжною метою), до тих пір, доки людина не відчула досконалості у насолоді і може знайти в ній (за якістю, ступенем, через деяких час і т. д.) будь-який недолік, це ознака того, що іще не прийшла до мети творіння.
Але щоб отримати насолоду, мету творіння, необхідно передусім зробити виправлення свого бажання зазнати насолоди - зазнати насолоди, тому що так бажає Творець. Причому людина не повинна турбуватися про отримання насолоди, оскільки негайно, тільки-но виправить себе, відразу відчує насолоду, а слід думати тільки про те, як виправити себе.

Це подібно до того, як людина, яка бажає купити квартиру, не повинна думати, як вона її отримає, а повинна думати, як вона за неї розрахується, як заробить, бо тільки-но у неї будуть гроші, квартира вже буде її. Отже, всі зусилля слід спрямовувати не на квартиру, а на гроші.

Так само і в осягненні духовного, всі зусилля слід спрямувати на створення умов для отримання світла, а не на саме світло, тобто на створення альтруїстичних думок і бажань - і відразу стане відчутна духовна насолода.

Користь від прогресу людства полягає в тому, що попри те, що людство постійно помиляється і ніби нічому не вчиться на власних помилках, процес накопичення страждань відбувається у вічній душі, а не в смертних тілах.

Таким чином жодне страждання не пропадає і приведе в якомусь із кругооборотів у цьому світі людське тіло до усвідомлення необхідності шукати шляхів звільнення від страждань у духовному піднесенні.

Вищі духовні світи слушно назвати відносно нас антисвітами, оскільки в нашому світі всі закони природи побудовані на основі егоїзму, прагненні захопити і зрозуміти, а природа вищих світів - це абсолютний альтруїзм, прагнення віддати і вірити.

І настількі зворотні ці два протилежних полюси духовної і матеріальної природи, що ніякої подоби немає між ними, і всі наші намагання уявити собі, що там відбувається, в жодному випадку не дадуть нам ні щонайменшого уявлення. Тільки замінивши бажання серця з "захопити" на "віддати" і бажання розуму із "зрозуміти" на "вірити", всупереч розуму, можна придбати духовні відчуття.

Обидва ці бажання пов'язані одне з одним, хоча бажання захопити міститься в серці, а бажання зрозуміти - в мозку. І це тому що основа їх - егоїзм.

Сказано в Каббалі, що порядок народження духовного об'єкта починається з того, що "батько виводить матір назовні", щоб народити сина: досконалість "виштовхує" розум із його аналізу навколишнього, щоб отримати новий, вищий розум, незалежний від бажань і тому істинно об'єктивний.

Недостатня просто віра в Творця, ця віра повинна бути ще в ім'я Творця, а не задля власного блага.

Молитвою називається тільки таке звертання до Творця, котре покликане збудити в Творці бажання допомогти тому, хто молиться, отримати почуття важливості і величі Творця. Тільки на відчуття такого бажання реагує Творець - тим, що піднімає людину у вищий світ, і розкривається їй уся велич Творця, що дає їй сили піднесення над власною природою.

Тільки отримавши світло Творця, що дає сили протистояти своїй егоїстичній природі, людина отримує відчуття того, що досягла вічності, постійності, тому що не може вже в ній нічого змінитися, і ніколи не повернеться знову до егоїзму, а вже вічно житиме в духовному світі. Тому в її відчуттях теперішнє і майбутнє стають рівними, і з'являється відчуття вічності.

Оскільки наш Творець перебуває у стані абсолютного спокою, то й ми, його створіння, прагнемо до стану спокою - досягнення бажаного. Творець створив дві сили для нашого розвитку: таку, що штовхає ззаду, тобто страждання, які змушують нас тікати від нашого стану, і таку, що притягує, вабить насолодою попереду. Але тільки одночасно дві ці сили, а не поодинці, спроможні зсунути нас із місця і примусити рухатись.

І людина ні в якому випадку не повинна скаржитися, що Творець створив її ледачою, що це, мовляв, Творець винуватий, що їй так важко зрушити з місця. Навпаки, саме тому, що вона ледача, вона не поривається бездумно й імпульсивно за будь-якими дрібними захопленнями у житті, а довго прицінюється, чи варто витрачати сили на те, що ненароком приглянулося.

І від страждань вона тікає не відразу, а оцінює, навіщо, з якою метою вона їх отримала, вчиться на них, аби уникнути в майбутньому, бо вони спонукають її до дії і руху, котрі їй так важко виконати.

В усіх життєвих ситуаціях людина хотіла б використовувати весь свій егоїзм. Але оточення не дозволяє їй діяти таким способом. Всі закони людського співжиття побудовані на тому, щоб домовитись між собою щодо використання кожним свого егоїзму, аби при цьому не постраждали інші.

Тому при будь-якому спілкуванні ми хочемо максимального: адже продавець хотів би отримати гроші, не віддаючи товару, а покупець хотів би отримати товар безплатно. Хазяїн мріє про безплатних робітників, а робітник бажає отримати зарплатню, не працюючи.

Наші бажання можна виміряти лише за силою страждань від відсутності того, чого ми бажаємо: чим більше страждання від відсутності бажаного, тим більше, отже, бажання до нього.

Мовиться: "бажає Творець жити в нижчих створіннях" - створити ці умови в нас самих і є мета творіння і наше призначення.

Ідолопоклонство - це дотримання егоїстичних бажань тіла, у протилежність духовній роботі - дотриманню альтруїстичних бажань або цілей (якщо бажань ще немає).

Духовне злиття - це повне зрівняння властивостей двох духовних об'єктів.

Духовна любов - це наслідок відчуття повного злиття. Оскільки мається на увазі злиття двох протилежних властивостей - людини і Творця, то перевірка - це любов чи підкорення - полягає в тому, що якщо у людини немає бажання повернутися до своєї влади, влади своїх бажань, то це ознака того, що вона справді любить Творця.

Збіг означає, що так само, як є у Творця радість від доброго впливу на творіння, і у людини є радість від того, що може, що-небудь дати Творцю.

Повернення означає, що людина протягом життя в цьому світі повернеться в духовний стан, у котрому перебувала при створенні її душі (стан першої людини до гріхопадіння).

Є два органи дії, два діючих начала в людині: розум і серце, мисль і бажання. І над обома людина повинна провести роботу щодо перетворення їхньої егоїстичної основи на альтруїстичну.

Всі наші насолоди ми відчуваємо в серці. І тому якщо людина здатна відмовитись від будь-якої земної насолоди, якщо та для неї особисто, людина заслуговує отримувати справжні насолоди згори, тому що вона вже не використовує свій егоїзм.

Розум не відчуває насолоди від того, що розуміє, що робить. Якщо людина здатна робити, не розуміючи, в силу віри, всупереч тому, що каже їй розум, що називається "йти вище розуму", незважаючи на те, що розум осягнув і думає інакше, то значить і в розумі усунула свій егоїзм і може чинити за розумом Творця, а не за своїм розумом.

Світло Творця пронизує все творіння, в тому числі і наш світ, хоча ніяк нами не відчувається. Це світло називається світлом, що оживляє все творіння. Завдяки йому творіння, світи існують, інакше не лише б припинилося життя, але й зникнув би сам матеріал, із котрого вони складаються. Це живлюще світло проявляє свою дію у різноманітних матеріальних вбраннях - об'єктах і явищах нашого світу перед нашими очима.

Все, що нас оточує, і ми самі є не що інше, як світло Творця. А різниця відчувається тільки нами, тими, хто сприймає зовнішні оболонки, одежу світла. Насправді ж всередині всіх творінь діє одна сила - світло Творця.

Творець вирішив створити людину в нашому світі, аби із самих низин свого первісного стану людина змогла духовно підвестися до рівня Творця, стати, як Творець. Тому Творець створив властивість егоїзму - бажання зазнавати насолоди.

Це відчуття егоїзму й називається першим творінням. Оскільки Творець - це світло, то, природно, перше творіння виявилось заповненим світлом-насолодою.

Таким чином, на початку творіння світло-насолода заповнювало весь створений простір-егоїзм, заповнювало цілком, до краю всі бажання зазнати насолоди, які тільки є в створеному егоїзмі.

Потім Творець скоротив поширення світла, скрив його, і на його місці, в творінні, в бажанні зазнати насолоди, в егоїзмі з'явився біль, порожнеча, пітьма, туга - все, що тільки можна собі уявити за повної відсутності насолоди від будь-чого.

Для того, щоб підтримати мінімальне прагнення до життя в людині, аби не покінчила з собою від відсутності хоч якої-небудь насолоди, Творець дає нам бажання тішитися маленькою порцією світла, вдягнутою в різні предмети нашого світу, до котрих ми саме тому і прагнемо. Таким чином, ми несвідомо і автоматично перебуваємо у постійній гонитві за світлом Творця. І ми раби цього природного прагнення.

Але людина повинна вірити, що скритість Творця, відчуття безвихіддя у відсутності насолоди зумисне створюється Творцем на користь людині, бо якщо світло Творця заповнить егоїзм, у людини не буде свободи волі самостійно діяти, тому що стане рабом насолоди, що її заповнює.

І тільки у відриві від світла Творця, у відчуванні Його скритості, коли людина відчуває себе як абсолютно незалежна, самостійна істота, є можливість самостійного рішення і дії.

Але й ця самостійність виявляється лише за певних умов. Адже хоча Творець скрив себе від нас, але наш егоїзм в нас зостався, і він командує всіма нашими помислами і почуттями.

Тому дійсна свобода волі виявляється тільки тоді, коли:

1. людина не відчуває впливу Творця;
2. може чинити незалежно від бажань свого тіла.

Далі