< 13 >

Така можливість надана нам саме в наших, земних умовах, чому ми в них і перебуваємо. І людина повинна вірити в те, що немає нікого і нічого в світі, крім Творця.
І навіть вона сама є якесь самостійне відчуття свого "я" саме внаслідок створеного в її відчутті егоїзму, а якби позбулася цієї якості, то знову б стала частиною Творця.

Людина повинна вірити, що скритість Творця відчувається тільки нею, в її чуттях, що скритість Творця створена спеціально на користь людині. Тому до тих пір, доки не підготовлена знати істину, мусить вірити, що істина не така, якою вона її відчуває в своїх чуттях. А зрозуміти її можна поступово і тільки в тій мірі, в якій людина досягає досконалості у своїх якостях.

Таким чином, вся робота людини можлива тільки у стані скритості від неї насолоди в духовному, щоб, незважаючи на скритість Творця, могла сказати собі, що духовну непривабливість вона відчуває тільки за бажанням Творця, а насправді немає нічого більш досконалого.

І якщо людина всупереч відчуттю пітьми, смутку, порожнечі, всупереч доказам розуму, може кинутися на пошуки відчуття Творця, духовного зближення, що означає іти вище свого розуму і чуттів, за принципом "віра вище розуму", то Творець відкривається людині.

Таким способом народжується в людині справжнє бажання відчути Творця, що є необхідною умовою для розкриття Творця. Сила віри у можливість відчуття Творця вимірюється відчуттям глибини падіння, із котрого людина може заволати до Творця.

Втім, людині слід розуміти, що коли вона ще не готова відчути Творця, то мимохіть зазнає егоїстичної насолоди цим неземним почуттям.

Тому людина повинна просити Творця:

1. допомогти підготуватися відчути вищу насолоду;
2. щоб Творець дав сили втриматися у вірі вище розуму, незважаючи на розкриття Творця.

1. утримання;
2. вигодування.

Внаслідок цього у нечистих бажань є можливість "утримати" людину від занять, бо людина не бачить величі духовного.

Та якщо людина силою волі усе ж продовжує прагнути вперед і починає відчувати смак у духовній роботі над собою, то нечисте бажання починає "годуватися" від її духовних осягнень, тобто те, що людина заробила (насолоду від духовного), нечисте, егоїстичне бажання тепер хоче забрати собі, навіюючи людині думки, що вона повинна продовжувати роботу, але не тому, що цього бажає Творець, а задля власного задоволення.

І якщо людина кориться цим думкам, то вся насолода переходить в її егоїзм. І це називається "вигодуванням" нечистих бажань. У такому випадку людина мусить просити Творця, щоб Він допоміг подолати подібні думки, які розбещують і спокушають.

Висновок: спочатку людині слід прохати Творця про те, щоб відчути насолоду в Торі, а потім - щоб цю насолоду не прийняти у свій егоїзм.

Заперечення тіла проти духовної роботи, оскільки не отримує від цього ні насолоди, ні впевненості у винагороді в майбутньому, називається "злий язик". Щоб уникнути спокуси, людина повинна прикинутися глухою до поклику тіла і сліпою, уявити, що нібито є світло Тори, тільки вона його не бачить. А потім Творець розкриває їй зір і слух - і бачить світло Тори, і чує, що каже тільки їй Творець.

Зусилля, котрих людина докладає у будь-якій своїй діяльності для досягнення духовного, поступово накопичуються до такої міри, що їх кількість стає достатньою для створення судини чи одежі для прийняття всередину світла Творця, душі людини.

(Частина зусиль, що відповідає сфірі "ход", утворює довкола людини об'ємну картину-сферу, котру вона вважає своїм духовним світом, аналогічно тому, як ми сприймаємо наш всесвіт, світ, котрий відчуваємо зараз, і тому кажемо, що перебуваємо в ньому.)

Крім світла-Творця і людини, створеної цим світлом, яка перебуває в цьому світлі і може (більше-менше - залежно від збігу властивостей зі світлом) відчувати світло, немає нічого.

Якщо властивості людини і світла не збігаються, людина зовсім не відчуває світла, тобто Творця. Спочатку людина поміщається саме в такі умови повного панування егоїзму, що називається "наш світ".

Тільки завдяки своїм зусиллям людина може поступово зростити в собі таке бажання і необхідність відчуття Творця (судина на світло Творця), що почне відчувати Його.

Зусилля людини полягають в тому, що вона намагається всіма силами виправити себе, а переконавшись у власному безсиллі, волає до Творця молитвою про допомогу в порятунку від егоїзму і про злиття з Творцем.

Цей процес може тривати місяцями, роками, якщо проходить під керівництвом учителя-каббаліста, або кілька життів-гільгулім, якщо людина проходить цей процес самостійно, шляхом страждань.

Тільки правильні зусилля у потрібному напрямку створюють судину душі, всередині якої розкривається людині її Творець.

Причини вчинків людини називаються в Каббалі отцями, а наслідки вчинків - синами (правильні духовні дії).

Не по своїй волі ти народжуєшся: духовно тебе примушує народитися (отримати душу - світло Творця) Творець шляхом страждань, і в твоїх силах здійснити це самостійно шляхом Тори.

Не по своїй волі ти живеш: якщо не по своїй (егоїстичний) волі будеш діяти (жити), то отримаєш вічне духовне життя, котре тільки й можна назвати життям.

Не по своїй волі ти помираєш: якщо не хочеш (духовно) померти або бути духовно мертвим ( без душі - світла Творця ), мусиш чинити не по своїй волі.

Робота в середній лінії душі починається з правої лінії: біло світло, світло мудрості, входить в 320 іскр, і влада егоїзму спускається на своє місце, оскільки на неї є заборона використання. Це мовою Каббали. А мовою наших почуттів: від того, що світло мудрості розкриває егоїзм як зло, людина відчуває, що немає більш гидкого вчинку, ніж працювати на себе. Та все одно немає в ній ще сил працювати на інших, віддавати. Тому необхідна ліва лінія: червоне світло, що дає людині альтруїстичні бажання і сили.

Самі органи духовних чуттів за аналогією з нашими 5 органами чуттів (зір, слух, нюх, мовлення, дотик) діють з певною обраною нами метою. Під час впливу білого світла людина усвідомлює, що їй невигідно використовувати для себе ці 5 органів, немає смислу працювати на егоїзм.

Відсутність бажання самонасолоди, яка спонукає ці 5 органів до роботи, веде до відсутності енергії для здійснення будь-якого руху, тобто до пасивності та бездіяльності. Людина ще не усвідомила, що може бути метою робота на віддачу, альтруїстична дія.

Тому необхідний вплив іще однієї духовної властивості, що називається "червоне світло", ліва лінія, щоб бажання людини зазнати насолоди погодилося на альтруїстичну роботу.

Отримуючи енергію духовно, альтруїстично рухатися, людина починає діяти на сполученні властивостей правої і лівої лінії і отримує у свої нові бажання світло Творця (середня лінія), насолоду досконалістю.

Якщо людина погоджується отримати силу віри, альтруїзму (світло біни), віру вище розуму, то може згодом отримати і вищий розум.

Принцип відмови від насолод, обраний однією із світових релігій, і принцип насолоди, обраний іншою, походять від нечистих (егоїстичних) сил правої і лівої лінії духовного сходження.

Тому там, де в Каббалі сказано про самообмеження, мається на увазі попередня стадія роботи над собою, спроба відмовитися власними силами від наміру самонасолоди.

Але мета роботи - в середній лінії, піднятися до безкінечної, тобто такої, що не має кінця, межі, тобто не обмеженої нашими властивостями, насолоди Творцем.

Місцем в духовних поняттях називається бажання. Відсутність бажання називається відсутністю місця. Як і в нашому світі, людина каже, що немає місця у шлунку для їжі, тому що немає бажання.

Духовне місце, бажання людини відчути Творця, називається судиною її душі. У цю судину вона отримує світло Творця, розкриття Творця, що називається душею людини.

Оскільки всі наші бажання пронизує егоїзм (рацон лекабель), є сокриття світла Творця. У міру вигнання егоїзму із наших бажань очищається місце для Творця. У звільненому місці - виправленому бажанні - розкривається світло Творця, сам Творець діє таємно, скрито від нас.

Сам процес розкриття Творця у міру виправлення, очищення наших бажань, місць, судин сприймається нами як поява світла. Насправді ж немає ніякого руху, але подібно до процесу проявлення фотознімка світло поступово проявляється в наших відчуттях.

Оскільки ми сприймаємо не саме світло, а його вплив на нашу судину, то й самого Творця ми називаємо за ім'ям Його розкриття, а про Нього самого ми можемо судити тільки за тими відчуттями, котрі Він викликає в нас.

Якщо Творець скриває себе, мовиться, що Він перебуває у вигнанні. А якщо людина заслужила розкриття Творця, це називається поверненням із вигнання.

Міра розкриття Творця в людині називається душею (нешама). Тільки-но будь-яке із своїх бажань людина здатна виправити на альтруїстичне, відразу ж у ньому виникає відчуття Творця. Тому мовиться, що душа людини - це частина самого Творця.

У стані остаточного виправлення Творець заповнить всі наші бажання, тобто розкриється нам тією мірою, якою Він бажає розкритися створінням, відповідно з чим Він створив наші бажання ще на початку творіння. Спільна душа - це сума всіх окремих душ.

Кожна душа є часткою загального розкриття Творця. Саме розкриття Творця називається бажанням завдати насолоди створінням, тому що так це сприймається тими, хто Його осягає.

Ми не можемо відповісти на питання, що за причина викликала у Творця бажання сотворити нас, аби завдати нам насолоди, оскільки це питання стосується процесу до початку творіння, а ми осягаємо максимум того, що розкривається нам, тобто після цього моменту розвитку.

Вихідний ступінь, починаючи з якого ми осягаємо творіння, - це відчуття насолоди, що походить від Творця. Тому ми називаємо метою творіння "бажання Творця завдати насолоди створінням", які осягають Його.

Всі питання вище цього ступеня - вище нашого осягнення. Людина мусить постійно пам'ятати, що всі наші поняття і знання походять тільки з особистого пізнання.

Далі