< 15 >

Скриття означає не тільки приховання Творця, але й приховування суті людини від неї самої. Ми не знаємо самих себе, наших істинних властивостей - вони розкриваються нам тільки в тому обсязі, в котрому ми можемо виправити їх.
Людина схожа на ящик з відходами: чим більше вона в собі копається, тим більше нечистот і смраду вона відчуває.

Тому тим, хто ще на початку шляху, грішникам, показує Творець, що їхній егоїзм не такий уже й нездоланний, аби у людини не опустилися руки від бачення непосильної роботи.

Тим же, хто вже в дорозі, у тій мірі, в якій вони набули сили опору егоїзмові і відчуття важливості виправлення, Творець розкриває істинні розміри їхнього зла.

А праведникам, тобто тим, хто бажає стати праведниками, Творець розкриває всю величину їхнього егоїзму, і їм він уявляється, як висока нездолима гора.

Отже, у міру просування людини їй розкривається все більше її власне зло - в тій мірі, в якій вона може його виправити. Тому якщо людина раптом розкриває в собі щось нове негативне, мусить пам'ятати, що якщо вона це відчула, значить, може це подужати, тобто не слід пройматися зневірою, а слід просити Творця її виправити.

Наприклад, коли людина починала працювати над собою, то відчувала в усіх насолодах навколишнього світу тільки 10 грамів насолоди і могла знехтувати ними. А потім Творець дає їй смак насолоди в 15 грамів. І починається робота, бо людина відчуває себе від додачі смаку в насолодах більш низькою (від відчуття потягу до насолод, що раніше її не приваблювали) і більш слабкою (від різниці між силою прагнення до насолод і силою свого опору).

Але в такому стані людина зобов'язана сказати собі, що це від того, що Творець додав їй смак у насолодах на 5 грамів. А затим пробувати самій подужати це і, бачачи, що не в змозі, просити Творця. Але, отримавши сили подужати насолоду в 15 грамів, відразу ж отримує додачу у смаку насолоди ще на 5 грамів і знову відчуває себе більш слабкою і більш низькою і т. д.

У кожної людини є точка в серці, але звичайно вона не виказує ознак життя, не світить, і тому людина її не відчуває. У такому випадку вона називається чорною точкою. Ця точка є частиною, зародком душі людини.

Властивість цієї точки альтруїстична, тому що вона - зерня майбутньої судини душі і її світла - частина Творця. Але початковий її стан у людині скритий, і тому називається такий її стан вигнанням (Творець у вигнанні), оскільки людина не цінує її. Такий стан душі називається "точки".

Якщо людина підносить важливість цієї точки вище свого "я", вище голови, як знаки над буквами, уподібнюючи не попелу, але короні на своїй голові, то ця точка проливає світло в тіло (букви), із потенційної точки перетворюється на джерело сил духовного піднесення людини.

Тому замість всіх наших прохань про допомогу до Творця єдиною нашою молитвою повинна бути молитва про усвідомлення важливості відчуття Творця як засобу нашого виправлення ради Нього.

Можливість виконувати благі (альтруїстичні) діяння є не засіб, а нагорода для того, хто бажає бути подібним до Творця.

Послідовність процесу виходу людини із егоїзму в духовний світ описується в Каббалі як поява у людини альтруїстичних бажань. Але альтруїстичні бажання означають, що людина воліє йти шляхом віри, а не знання, а вийти із егоїзму можна тільки під впливом бачення духовного, світла знання, подоланням межі між двома світами.

Тому Творець здійснює диво - дає людині світло знання, хоча у людини ще немає відповідної судини це світло отримати.

Людина за допомогою цього світла долає рубіж, потім диво минає, але хто одного разу увійшов у духовний світ, уже не повертається на рівень нашого світу. Наступний етап полягає в тому, що людина повинна тепер сама придбати судину для отримання світла-знання. Це відбувається важким шляхом просування по духовній пустелі, доки не удостоюється узріти вище світло.

Виконання духовних законів відбувається силою віри вище знання, коли свої думки і бажання людина ставить нижче віри (малий стан). У такому мінімальному своєму стані нечисті (егоїстичні) сили людини не можуть подолати її, тому що віру поставила вище знання і відчуття.

Малим такий стан називається тому, що, не маючи сил протиборства проти егоїзму, людина його просто не бере в розрахунок. Це подібне до того, як, не маючи сили прийняти невелику кількість їжі, людина зовсім відмовляється від усієї порції.

Але зв'язок зі світлом Творця може бути, тільки якщо людина зможе отримати в себе це світло, тобто працювати альтруїстично зі своїм егоїзмом. І в тій мірі, в якій людина виправила свій егоїзм на альтруїзм, у виправлені судини входить світло.

Такий стан духовної судини (виправленого егоїзму) людини називається великим. Повністю отримати все світло, відчути всього Творця, повністю злитися з Ним можна, лише повністю використовуючи свій егоїзм на службі альтруїзму. Такий стан називається кінцем виправлення. І це мета творіння.

Усі наші відчуття сугубо суб'єктивні, і картина світу, яку ми бачимо, залежить від нашого внутрішнього стану - душевного, фізичного, від настрою тощо. Але в духовних сприйняттях відчуття - це сама дійсність, оскільки там, де духовно перебуває людина, там же вона і сприймає дійсне.

Нашим світом називається дійсне наше відчуття. Майбутнім світом називається те, що ми відчуємо наступної миті. Часу немає, є тільки зміна відчуттів. Якщо людина сприймає все вірою вище знання, то цілком живе у майбутньому...

У нашому повсякденному житті людина, яка має свій бізнес, наприклад, систематично підбиває підсумки своєї праці і прибуток. І якщо бачить, що витрати й зусилля не виправдовуються, тобто прибуток менший за витрати, то закриває цей бізнес і відкриває новий, тому що очікуваний прибуток стоїть перед її очима. І в жодному разі не обманює сама себе, а чітко підраховує свій прибуток у вигляді грошей, почестей, слави, спокою тощо, в тому вигляді, в якому хоче його мати.

Чому ж так само людина не підбиває загального підсумку свого життя, скажімо, раз на рік - для чого вона його прожила? Та ледве хоч трохи займеться своїм духовним розвитком, починає щохвилини себе про це запитувати.

Наш світ є світом лжі, і тому саме тіло не хоче цих питань, тому що не може на них відповісти. Справді, що воно може відповісти людині по закінченні року чи наприкінці життя? Все минуло: і хороше. і погане, і з чим людина зосталася? Навіщо працювала на своє тіло? Відповіді немає, тому що немає оплати за прожите. І тому тіло не дозволяє таких питань задавати.

У той час як духовне, оскільке це істина, і його винагорода вічна, кожного разу саме задає людині питання щодо її духовного прибутку, аби надихнути людину на ще більший духовний прибуток від її зусиль, щоб більше виправила себе і більше отримала вічної винагороди.

Навіщо ж Творець дає людині оманливі заняття в житті нашого світу? Процес створення духовної судини надзвичайно складний і тому тривалий. Адже людина мусить пройти в своїх відчуттях весь всесвітній егоїзм, тобто увесь його відчути, в усій його ницості, і скуштувати в усіх його оманливих насолодах, до найнижчих його низин. Ця робота щодо накопичення досвіду виконується не за один кругооборот життя в нашому світі.

Але вся інформація накоплюється в душі і проявляється в потрібний момент. А до цього процес накоплювання скритий від людини, і вона відчуває тільки свій дійсний стан. Оскільки вся наша суть - це бажання зазнати насолоди, то тим, хто ще не дозрів для духовного сходження, аби було їм звідки взяти сили жити, Творець дає "життя", яке називається лжею.

Є світло, що несе виправлення бажань-судини, а є світло, що несе знання і насолоду. Насправді це одне і те ж саме світло Творця, але людина сама виділяє із нього ту властивість, котрою вона бажає скористатися задля духовної мети.

Винагородою називається насолода, а покаранням - страждання. Коли людина в силу виховання чи з метою власної вигоди виконує вказівки ради себе, то очікує винагороди чи покарання в майбутньому світі, бо тільки в майбутньому світі вона відчує насолоду від виконання вищих законів і страждання від невиконання.

Каббаліст же отримує винагороду чи покарання в цьому світі: відчуває насолоду від можливості отримати світло віри чи покарання від його відсутності.

"Облиш зло і твори добро". Першою стадією роботи щодо свого виправлення є усвідомлення зла, бо ж тільки-но людина переконається, що егоїзм - її злісний, смертельний ворог, зненавидить його і облишить. Такий стан нестерпний. Тобто не треба тікати від зла, а слід лише відчути, пережити, що є злом, - і потім інстинктивно станеться віддалення від шкідливого.

Усвідомлення того, що ж є злом, відбувається саме під впливом добрих вчинків, тобто при виконанні заповідей і вивчанні Каббали, бо при цьому людина починає прагнути духовної досконалості і відчуває, що заважає їй почати жити.

Скритість Творця від людини, - що відчувається як страждання, сумнів у Вищому керуванні, невпевненість, обтяжливі думки, - називається "ніч".

Розкриття Творця людині, - що відчувається як насолода, впевненість у Вищому керівництві, почуття приналежності до вічного, розуміння законів усієї природи, - називається "день".

У стані скритості Творця людина повинна працювати над одержанням віри в те, що такий стан їй на користь, тому що в усіх ситуаціях Творець дає тільки найкраще і найкорисніше для людини. І якби людина була вже готова отримати без шкоди для себе світло Творця, Творець, безсумнівно, розкрився б їй.

Але оскільки людина не в силах справитися з тими насолодами, котрі відчуває, Творець не може додати таких величезних насолод від свого світла, рабом котрих людина відразу ж стане і вже ніколи не зможе вирватися із пут свого егоїзму і ще більше через це віддалиться від Творця.

Цінність і красу речей, об'єктів, явищ і категорій кожне покоління визначає для себе заново і більшістю. При цьому кожне покоління заперечує стандарт попереднього. Тому немає абсолютного стандарту, а більшість у кожному народі і кожному поколінні диктує свій стандарт, і всі намагаються його дотримуватись. Тому постійно є нова мода і нові об'єкти наслідування.

Тому все, що диктує більшість, називається красивим, і ті, хто цього дотримується, одержують повагу і почесті. Досягти того, що цінується в очах суспільства, вважається почесним, і людина готова докласти задля цього великих зусиль.

І тільки тому так важко досягти духовних властивостей, що більшість не вважає цю мету престижною, не приймає її, як скажімо, нову моду.

Та чи насправді так важливо осягти духовне? Об'єктивно духовне дуже важливе, та щоб ми його не зіпсували, створений спеціальний засіб, що називається скриттям, щоб ми не бачили всієї величі духовного світу. І людина може тільки вірити, що є величезна важливість у відчутті Творця, проте за думкою більшості важливість духовного осягнення дорівнює нулю, зневажена практично всіма.

І це незважаючи на те, що вочевидь бачимо, що нікчемні особи визначають для всіх еталони краси, приорітети, норми поведінки. закони суспільства та інші стандарти і постійно їх змінюють, що лише доводить неспроможність тих, хто диктує, і брехню стандартів.

Віра вище розуму дає людині можливість саме розумом відчути її найлютішого ворога, того, хто заважає їй досягти хорошого. І в тій мірі, в якій людина вірить вище розуму в духовну насолоду, вона відчуває й усвідомлює зло.

Далі