< 16 >

Об'єктивно немає нікого, крім Творця (але це найвищий рівень каббалістичного осягнення, а до осягнення цього рівня людина відчуває в світі і себе також).

У процесі ж пізнання розрізняють, що є:

1. Творець,
2. перше творіння,
3. створіння,
4. насолода, котру Творець бажає дати створінням.

Існує Творець. Творець бажає створити творіння, аби натішити його. Творець створює бажання втішитися саме тією (за кількістю і видом) насолодою, котру Він бажає дати. Творіння приймає насолоду і абсолютно втішається, тому що отримує саме те, чого бажає.

Стан повної насолоди називається "світ Безкінечності", тому що творіння, малхут, безкінечно тішиться світлом Творця, котре цілком заповнює душу. Та відчуваючи водночас із насолодою і самого Творця, Його бажання завдати насолоди, малхут прагне стати подібною до Нього. Це призводить до того, що малхут вилучає із себе світло.

Ця дія малхут називається скороченням (скороченням отримання світла). Стати подібною до Творця малхут може при отриманні насолоди від Творця, тому що так бажає Творець. У цьому випадку із такої, що отримує, малхут перетворюється на таку, що дає насолоду Творцю за власною волею.

Спустошена малхут ділиться на частини - душі, кожна з котрих окремо виконує виправлення егоїзму. Мікропорції малхут, позбавлені світла Творця, перебувають в умовах, що називаються "наш світ". Послідовно, раз у раз, перебуваючи в цих умовах, ці частини виходять із бажання зазнати самонасолоди і набувають бажання "завдавати насолоди". Сила, яка допомагає душі вийти із бажань егоїзму, називається такою, що витягає, - Спасителем, Визволителем.

Рівні поступового духовного виправлення називаються духовними світами, а їхні внутрішні ступені - сфіротами. Кінець виправлення полягає у поверненні в початковий, до скорочення, стан отримання насолоди не ради себе, а ради Творця. Такий стан називається кінцем виправлення.

Всі питання, що виникають у людини стосовно мети творіння, мети її зусиль - "чи необхідно це", "все одно Творець зробить за своїм планом і бажанням, навіщо ж вимагає чогось від мене" тощо - надсилаються людині безпосередньо Творцем. І виникає ще одне питання: а навіщо?

Якби всі питання зміцнювали людину на її шляху до духовного, то смисл питань був би ясним. Але у початківця постійно виникають думки про трудність, безнадійність, невигідність такого шляху. Немає іншої сили і бажання, крім Творця, і все створене Творцем для досягнення нами мети творіння, в тому числі, звичайно, і ці, що так заважають нам, питання і думки, і сили, що протидіють нашому просуванню до Нього.

Творець створив багато перешкод для Свого обранця на шляху духовного піднесення саме для того, аби ця людина набула почуття страху, що не досягне мети, що назавжди зостанеться у своєму ницому стані, ящо не матиме відчуття величі Творця, від чого її скоряється альтруїзму.

Людина мусить зрозуміти, що лише Творець може розкрити їй очі і серце, щоб відчути велич духовного. Для відчуття необхідності в цьому виникають в людині сум'ятливі питання.

Одне з основних питань, що виникає у початківця, формулюється в такій формі: якби Творець захотів, Він би відкрився мені. А якби відкрився мені, то я (моє тіло - мій сьогоднішній диктатор) відразу, автоматично погодився б замінити свої егоїстичні вчинки на альтруїстичні, і моїм диктатором став би Творець. Я не хочу сам вільно обирати свої вчинки.

Я вірю, що Творець правий, що краще для мене - не думати про свою вигоду. Тільки тоді я виграю по-справжньому, навічно. Але ж, однак, я не можу сам себе змінити. Тож нехай прийде Творець і зробить це. Адже це Він мене створив таким, що тільки Він сам може виправити те, що створив.

Звичайно, Творець може дати людині бажання духовного, що називається пробудженням згори, але тоді людина працює ради насолоди без свободи волі, під диктатом егоїстичного бажання самонасолоди. Така робота називається "не в ім'я Творця".

Мета Творця в тому, щоб людина сама, вільною волею обрала правильний шлях у житті, виправдавши цим діяння Творця в творінні, що можливо осмислити тільки в умовах повної свободи від егоїзму, незалежно від особистих насолод.

Тому Творець створив як умову духовного піднесення прийняття віри в Нього і в справедливість керування.

При цьому наша робота зводиться до того, щоб:

1. вірити, що є Управитель світу;
2. усвідомити, що хоча віра не важлива для нас, але Творець обрав для нас саме цей шлях;
3. вірити в те, що йти слід шляхом "віддачі", а не шляхом "отримання";
4. працюючи "на Творця", вірити, що Він приймає нашу роботу, незалежно від того, як вона виглядає в наших очах;
5. пройти в своєму розвитку два різновиди віри вище знання:

• людина йде у вірі вище знання, тому що у неї немає іншого вибору;
  
• навіть якщо отримує знання і вже не повинна вірити і йти вище знання, все одно вона обирає для себе йти шляхом віри вище знання;

6. знати, що якщо робота виконується в рамках егоїзму, то плоди всіх успіхів, котрих вона в своїй уяві сподівається досягти, служать тільки її благу, тоді як при любові до Творця людина віддає всі блага, всі плоди своїх зусиль іншим;
7. дякувати Творцеві за минуле, тому що від цього залежить майбутнє, оскільки в тій мірі, в якій людина цінує минуле і дякує за нього, в тій мірі вона цінує те, що отримала згори, і зможе зберегти отриману згори допомогу і не втратити її;
8. основну роботу здійснювати у просуванні по правій лінії, тобто з відчуттям досконалості. Він щасливий тим, навіть незначним, зв'язком із духовним, котрий є у нього, щасливий тим, що заслужив у Творця отримати сили і бажання зробити хоча б щось у духовному;
   
9. йти по лівій лінії, але досить 30 хвилин у день, щоб зробити розрахунок для себе, наскільки він надає перевагу любові до Творця над любов'ю до себе. І в тій мірі, в якій людина відчуває свої недоліки, в тій же мірі слід просити молитвою до Творця, аби наблизив до Себе істинним шляхом, а саме у сполученні двох ліній.

У самій же роботі людина повинна сконцентрувати свої думки і бажання на тому, щоб:

1. Пізнати шляхи Творця і таємниці Тори, аби ці знання допомогли виконувати бажання Творця. Це найголовніша із цілей людини.
2. Прагнути повністю виправити свою душу, повернутися таким чином до її кореня - Творця.
   
3. Прагнути осягти Творця, злитися з Ним в усвідомленні Його досконалості.

Про Творця мовиться, що Він перебуває у стані абсолютного спокою. Так само й по досягненні мети творіння людина входить у такий стан. Ясно, що стан спокою можна оцінити, тільки якщо до цього мали місце рух, зусилля, робота. А оскільки мається на увазі духовний спокій, то, очевидно, і робота мається на увазі духовна.

Духовна робота полягає в прагненні робити приємне Творцю. Вся наша робота має місце тільки до тих пір, поки наше тіло пручається роботі без всякої вигоди для себе, не розуміючи смислу альтруїстичної роботи і не відчуваючи винагороди.

Величезні зусилля потрібно докласти людині, аби протистояти, в принципі, справедливим наріканням тіла: ось уже багато часу ти мучаєш себе у намаганнях щось духовно осягти, а що отримуєш натомість? Ти знайомий із ким-небудь, хто мав успіх у цьому? Невже Творець бажає, щоб ти оце так мучився? Повчись на своєму досвіді, ну чого ти досягнув? Чи з твоїм здоров'ям так знущатися над собою? Подумай про себе і про сім'ю, про дітей. Якщо Творець захоче, то як привів тебе до Каббали, так поведе і далі! Адже всім керує тільки Творець!

Всі наведені вище та багато подібних до них нарікань тіла (часом вони чуються від рідних, у сім'ї, що також стосується тіла) абсолютно справедливі. І нічим їм заперечити. Та й не треба! Бо якщо людина хоче вийти із рамок бажань свого тіла, вона просто повинна не зважати на них і сказати собі: тіло праве, його докази логічні, його нарікання істинні, але я хочу вийти із тіла, що значить - вийти із його бажань, і тому я дію на основі віри, а не здорового глузду. Це в нашому світі мій розум вважається логічним. Але в духовному світі, хоч я не розумію цього, оскільки у мене ще немає духовного розуму та бачення, все діє за іншим законом, котрий лише нам здається дивним і без реальної основи, за законом всесилля Творця і повного добровільного розумового і чуттєвого рабства у Нього, а тому повної віри в Його допомогу, попри заперечення тіла.

Така робота людини над собою називається "давати ради віддачі", тобто чисто альтруїстична дія: все віддає просто тому, що бажає віддати (стан "малий", права лінія). Отримувана від такої роботи насолода через подібність до Творця, бо ж тільки віддає, як і Творець, називається світлом віри або милосердя - ор хасадім.

І якщо людина намагається так чинити, то Творець відкривається їй у відчутті людиною безмежної величі і всесилля Творця. Віра поступається місцем знанню, тіло починає відчувати важливість Творця і готове робити ради Нього все, оскільки відчуття важливості, згода Великого прийняти від людини будь-що, відчувається як отримання насолоди.

Але в такому випадку людина відчуває, що знову йде на поводу у тіла. І не велич Творця, а насолода і власна впевненість у роботі на найбільш Великого визначають її дію. Тобто знову падає в обійми егоїзму і особистої зацікавленості. І саме період повної відсутності відчуття Творця дозволяв їй стверджувати, що робить ради Творця, альтруїстично, духовно. Розкриття Творця називається лівою лінією, а знання - світлом мудрості.

Тому розкриття Творця викликає необхідність суворого обмеження в отриманні знання керування і відчуття величі, щоб у такій пропорції врівноважити віру і знання, необхідність відсутності відчуттів і насолоди Творцем, аби не потрапити знову під владу егоїзму.

Додаючи до початкового "малого" стану ще й невелику кількість егоїзму, котру може використати, і все одно йти ніби нічого і не взнала, як у "малому" стані, людина цим урівноваженням правої і невеликої кількості лівої ліній створює немовби середню лінію. Частина лівої лінії в середній визначає висоту духовного ступеня людини. Сам стан називається "великим".

Подальше просування аж до найвищого, останнього ступеня, де людина і Творець повністю зливаються за властивостями і бажаннями, здійснюється поступовим збільшенням поперемінно правої, а затим лівої лінії та їх урівноваженням на кожному із ступенів духовної драбини.

У стані правої лінії людина повинна бути щаслива без всякої причини, лише від однієї думки, що в її світі існує Творець. І їй не потрібно ніяких інших умов для щастя. Такий стан називається "щасливий тим, що має". Якщо ніщо не може вивести людину із цього стану, то він називається досконалим.

Та якщо починає робити перевірку свого духовного стану, то бачить, що при цьому зовсім не наближається до Творця. А оскільки вже звідала, що сама не в силах виправити себе, то просить про це Творця. Світло Творця, що допомагає людини подолати егоїзм тіла, називається душею.

Найвірніша перевірка - альтруїстичний вчинок чи егоїстичний - якщо відчуває людина, що готова знехтувати яким завгодно для себе результатом, насолодами, платою, незважаючи на те, що є величезне бажання втішитися наслідком своєї праці. Тільки в такому випадку людина, отримуючи насолоду, може стверджувати, що робить це ради Творця, а не ради себе.

Увесь шлях поступового духовного підйому - це послідовна відмова від отримання все більших насолод: спочатку від насолод нашого світу, а затим від справжніх духовних насолод - відчуття Творця.

Для того, щоб дати можливість людині поступово увійти в цю роботу, Творець скрив себе. Тому скритість Творця слід розуміти як частину нашого виправляння - і просити Його розкритися нам, бо ж тільки-но ми зможемо відчути Його без усілякої шкоди для нас, Він одразу ж сам розкриється нам.

Якби насолоду від відчуття Творця людина відчула в початковому, егоїстичному стані, у неї ніколи б не було сил розлучитися з егоїзмом - просити Творця дати силу волі не втішатися. Як нічні метелики, летючи на вогонь, гинуть від нього, так і людина згоріла б у вогні насолоди, але не змогла б з нею розлучитися. Кожний хоч однораз за життя відчув своє безсилля перед великою насолодою, і, навіть соромлячись самого себе, знає, що не зможе втриматися, якщо насолода більша, ніж сила волі, усвідомлення зла.

Тому у стані скритості від нас Творця ми можемо діяти, "не піддаючись" насолоді, силою віри, що така Його воля для нашої ж користі. Та якщо ми хочемо виконати будь-що, наше тіло відразу ж вимагає попереднього розрахунку, чи варто це робити, тому що без мети у вигляді оплати насолодою, воно не в змозі працювати і шукає всіляких недоліків в наших духовних прагненнях і відмовляє від мети.

Наше тіло спочатку запитує, навіщо нам потрібно цим займатися - у такому випадку воно називається злим бажанням. Потім воно заважає нам виконувати задумане - у такому випадку воно називається сатана, оскільки хоче збити нас зі шляху.

А потім воно робить людину духовно мертвою, тим, що вилучає всі духовні відчуття із її занять Каббалою і дає насолоди саме в об'єктах нашого світу - у такому випадку воно називається ангелом смерті.

Далі