< 17 >

А відповідь на всі претензії тіла може бути тільки одна: я іду вперед, на зло тобі, силою віри, тому що цього вимагає Творець. І ця умова Творця називається законом.
Не в силах людини утримати себе від насолоди, використовуючи егоїзм, хіба що переконає себе, що це їй на шкоду, тобто протиставить серцю розум. Але в такому випадку це буде всього лише простий розрахунок, що їй вигідніше: насолода зараз і страждання потім, чи відмова від насолоди і перебування в тому стані, в котрому вона зараз. Але завжди за відмови від насолоди мусить дати своєму тілу точний звіт, чому не варто втішатися тим, що йде їй до рук.

Тому людина може відповісти своєму тілу тією мовою, котру її тіло розуміє - мовою насолод: що варто відмовитись зараз від нікчемних насолод заради райських, чи мовою страждань: не варто зазнавати насолоди, а потім терпіти вічні муки пекла. І таким чином будує людина свою оборону проти тіла. Але при цьому все одно жага насолоди може обманути тверезий розрахунок і намалює невірну картину співвідношення насолод і страждань.

Надійним вирішенням може бути тільки відповідь тілу, що людина вирішила працювати на духовне без усякої особистої вигоди, тому що в такому випадку обривається всякий зв'язок між її діями і тілом, і воно вже не може втручатися в розрахунки, вигідно чи ні працювати. Ця відповідь називається роботою в серці, тому що серце шукає насолод.

Відповідь же розуму повинна бути такою: я вірю в те, що Творець чує всі мої прохання - молитви про допомогу. Якщо людина спроможна стояти на своїх відповідях, то Творець розкривається, і людина бачить і відчуває тільки Творця.

Людина складається із 70 основних бажань, котрі називаються 70 народами світу, тому що духовний прообраз людини - відповідний духовний об'єкт (парцуф Зеїр Анпін) в світі Ацілут складається із 70 сфірот. Щойно людина починає прагнути зблизитися з Творцем, отримати вище світло, відразу ж вона починає відчувати в собі бажання, про котрі навіть не підозрювала.

Усі 70 бажань мають два корені, тому що людина йде вперед на сполученні двох ліній - правої і лівої. Проти дій людини в правій лінії перебуває її нечиста (егоїстична) сила проти роботи в серці, котра називається правою.

Проти дій людини в лівій лінії перебуває її нечиста сила проти роботи в розумі, котра називається лівою.

Та коли людина йде далі в своїй роботі, то бачить, що для входження в духовний світ вона мусить позбутися цих двох нечистих сил, оскільки вони не бажають отримати вище світло за законами віддачі. Тільки після того, як людина бачить, що ні від однієї із цих сил вона не отримає розкриття Творця, вона дотримується тільки середньої лінії, за законом "діяти, а потім почути", що означає отримувати ради Творця.

Оскільки людина цілком, усіма своїми думками, намірами і бажаннями заглиблена в свій егоїзм, то не спроможна незалежно, об'єктивно, неегоїстично мислити і тому не спроможна контролювати себе.

У принципі, контролювати себе немає необхідності, знаючи наперед, що все, що людина думає і робить, засноване на егоїстичних бажаннях. Але при роботі над собою, докладаючи зусиль розвинути духовні прагнення, людина має потребу в перевірці свого стану, перевірці задля себе, а не задля Творця, котрий і так чудово знає наш стан.

Найвірніший метод перевірки істинно духовного стану людини полягає у випробуванні, чи є в ній радість від роботи на Творця. Тобто під випробуванням маються на увазі не важкі фізичні, а моральні зусилля, як у становищі, коли людина не отримує, як їй здається, найнеобхіднішого, так і в становищі, коли отримує від Творця.

Каббала мовить про людину як про цілий світ. Тобто всередині людини є все, що є довкола нас: всесвіт, народи-бажання, праведники і грішники і навіть сам Творець - духовна точка в серці.

Каббала каже нам в першу чергу про ці внутрішні наші властивості, а вже затим, як про наслідки їх, про зовнішні об'єкти, що позначаються цими іменами. Причому від духовного стану цих внутрішніх властивостей безпосередньо залежить духовний стан зовнішніх об'єктів і їхній вплив на нас.

Початковий духовний стан людини називається егоїзмом. Якщо вона починає прагнути зблизитися з Творцем, то називається праведником. Як може перевірити себе людина, чи перебуває вона вже на цьому ступені?

Оскільки на рівні "народи світу" є тільки егоїстичні бажання, то все, чого людині не вистачає задля насичення свого егоїзму, вона відчуває відібраним у неї, ніби мала те, що хотіла, а потім позбулася.

Це почуття походить від нашого духовного "минулого": на вищому духовному рівні наша душа має все, а при духовному падінні в наш світ усе втрачає. Тому тільки-но людина відчуває бажання чогось, це рівносильне тому, що в цей момент вона сповнена претензій до Творця за те, що забрав у неї, або за те, що не дає їй те, чого вона хоче.

Тому якщо людина спроможна заявити в своєму серці, що все, що робить Творець, все для блага людини, і бути при цьому в радості і любові до Творця, наче вона отримала від Творця все, що лише могла бажати, в усьому виправдовуючи керування Творця, то цим вона успішно проходить випробування її наміру і називається "праведник".

Якщо ж людина далі працює над виправленням свого егоїзму за допомогою Творця, то випробовують уже не її мисль, а її дії: Творець дає їй все, чого лише бажає людина, а людина повинна бути готова все це повернути, але частину отримати, ту частину, котру в змозі отримати ради Творця.

Причому часто випробування відчуваються як вибір із двох можливостей: людина відчуває, що половина її бажань тягне її в один бік, а половина - в інший. (Звичайно людина не відчуває взагалі в собі ніякої боротьби протилежних сил добра і зла, тому що тільки сили зла панують у ній, завдання зводиться до рішення, якою з них скористатися з більшим виграшем.)

У випадку ж рівноваги сил немає у людини ніякої можливості вибрати, надати перевагу одному перед іншим, людина відчуває себе у становищі між двох діючих на неї сил, і єдине рішення - звернутися за допомогою до Творця, аби перетягнув її на хороший бік.

Тому до всього, що з нею відбувається у житті, людина повинна ставитись як до випробування згори - тоді стрімко дійде мети Творіння.

Зрозуміти творіння загалом і те, що з нами відбувається зокрема, можна тільки зрозумівши кінцеву мету. Тоді ми зрозуміємо дії Творця, тому що всі вони визначаються тільки кінцевою метою.

Як і в нашому світі, якщо ми не знайомі з майбутнім результатом, неможливо зрозуміти смисл дій людини, як то кажуть, дурню незакінчене не показують.

Творець являє все творіння, світло. І Його мета - натішити цим світлом людину. Тому єдине, що повинен створити Творець, - це бажання зазнати насолоди. Бо ж усе існуюче являє собою світло і бажання зазнати насолоди. Все, що створене, крім людини, створене тільки задля допомоги їй у досягненні мети творіння.

Ми перебуваємо у самому Творці, в океані світла, яке заповнює собою все, але можемо відчути Творця тільки в тій мірі, в які ми подібні до Нього за властивостями; тільки в ті наші бажання, котрі схожі на бажання Творця, може увійти світло.

У тій мірі, в якій ми відмінні за властивостями і бажаннями з Творцем, ми не відчуваємо Його, бо не входить в нас Його світло. Якщо ж всі наші властивості протилежні Його властивостям, то ми взагалі не відчуваємо Його і уявляємо себе єдиними в цьому світі.

Творець бажає дати нам насолоду, Його властивість - "бажання дати". Тому сотворив усі світи і всіх, що їх населюють, з протилежною властивістю - "бажанням отримувати".

Всі наші егоїстичні властивості створив Творець, і не наша вина в ницості нашої природи, але Творець бажає, аби ми самі виправили себе і відтак заслужено наповнилися Ним, стали, як Він.

Світло оживляє все творіння в неживій, рослинній, тваринній і людській матерії. У нашому світі - це неявне, не відчутне нами світло. Ми плаваємо в океані світла Творця. Якщо в нас входить якась частина світла, вона називається душею.

Оскільки світло Творця дає життя, живлющу силу і насолоду, то той, хто не отримує світла, а отримує лише незначне свічення для підтримки фізичного існування, називається духовно мертвим, таким, що не має душі.

Каббала - вчення про те, як отримати світло, і тільки одиниці в нашому світі, ті, хто називаються каббалістами, оволодівають засобами отримання світла.

Кожна людина від свого початкового стану - абсолютного невідчуття океану світла, в котрому вона "плаває", повинна досягти повного наповнення світлом. Такий стан називається метою творіння, або кінцем виправлення . Причому такого стану людина повина досягти іще за життя в цьому світі, в одному із своїх круго-повернень. Стадії поступового наповнення людини світлом Творця називаються духовними ступенями, або світами.

Просуватися до мети творіння людину примушують страждання: якщо егоїзм натомість насолоди переживає великі страждання, він готовий ради припинення їх відмовитися від бажання "отримувати", оскільки краще нічого не отримувати, ніж отримувати страждання. Всілякі страждання переслідують нас до тих пір, доки ми зовсім не відмовимося від "отримання" і не захочемо тільки "віддавати".

Відмінність між людьми тільки в тому, якого виду кожний бажає отримати насолоди: тваринні (тілесні, що є також і у тварин), людські (відомість, пошана, влада), пізнавальні (відкриття, здобутки).

У кожній людині прагнення до цих видів насолод поєднуються в особливій, тільки їй притаманній пропорції. Розум людини є лише допоміжним інструментом для досягнення бажаного. Бажання людини міняються, але той же розум допомагає їй відшукати шляхів досягнення бажаного.

Під впливом страждань егоїзм відмовляється від бажання отримувати насолоди і набуває бажання "віддавати". Період, необхідний для повного анулювання егоїзму, називається "6000 літ", але ніякого відношення до часу не має. Три світи Брія, Єціра, Асія складаються із 2000 ступенів кожний, а разом світи БЄ"А складають 6000 ступенів, котрі називаються "роки". Усього 6000 літ.

Егоїзм називається "тілом", і стан, коли людина його не використовує, називається смертю тіла. Цей стан досягається у 5 етапів поступової відмови від егоїзму - від його найлегшої частини до найбільш егоїстичної.

В бажання, що заперечують егоїзм, людина отримує світло Творця. Таким чином вона послідовно отримує п'ять видів світла, що називаються нефеш, руах, нешама, хая, яхіда.

Етапи духовного піднесення людини:

1. Гонитва за егоїстичними насолодами цього світу. Так може людина закінчити життя, до наступного повернення у цей світ, якщо не почне займатися Каббалою - тоді переходить до стадії 2.

2. Усвідомлення егоїзму як зла для себе і відмова від його використання.

В самому центрі егоїстичних бажань людини міститься зародок духовного бажання. У певний момент життя людина починає відчувати його як своє прагнення до пізнання, оволодіння, вивчання духовного.

Якщо людина діє у відповідності з цим бажанням, розвиває, а не пригнічує його, то воно починає зростати, і при правильному намірі, під керівництвом Учителя невідчутне раніше духовне світло починає відчуватися людиною в її виниклих духовних бажаннях і допомагає своєю присутністю відчути впевненість і сили для подальшого виправлення егоїзму.

3. Досягнення стану абсолютно безкорисливого бажання радувати Творця своїми вчинками.

4. Виправлення набутого бажання "віддавати" на бажання "отримувати ради Творця". Для цього людина залучає до роботи свої бажання зазнавати насолоди, але тільки з іншим наміром - "ради Творця". Початок такої роботи називається "воскресіння мертвих", уже відторгнутих егоїстичних бажань. Поступово виправляючи свої егоїстичні бажання на протилежні, людина виграє вдвічі: зазнає насолоди Творцем і подібністю до Нього. Завершення виправлення егоїзму на альтруїзм називається "кінець виправлення".

Кожного разу, виправивши певну частину своїх бажань, людина отримує в них частину своєї душі, і це світло дозволяє продовжити і далі виправляти бажання, доки людина не виправить усю себе і повністю отримає свою душу, те світло, ту частину Творця, котра відповідає її первісному егоїзмові, яким його створив Творець.

Переробивши весь свій егоїзм на альтруїзм, людина повністю знищує цим перешкоду для отримання світла Творця, заповнення себе Творцем, отже, повністю зливається з Творцем, відчуваючи весь океан світла довкола і насолоду ним.

Уже не однораз йшлося про обмеженість наших можливостей у пізнанні світу, що в тій мірі, в якій ми не можемо пізнати самих себе, у тій же точно мірі не не можемо пізнати Творця, що всі наші пізнання є наслідками суб'єктивних відчуттів, вірніше, реакцій нашого тіла на ті зовнішні впливи, котрі воно здатне відчути.

Іншими словами, ми отримуємо і сприймаємо тільки ту інформацію, котра вибірково надсилається нам з урахуванням якості - властивості і кількості - глибини можливостей нашого сприйняття.

Не маючи достеменної інформації про будову та функціонування не відчутних нами більш вищих невловимих субстанцій, ми дозволяємо собі філософствувати і сперечатись щодо можливої їх будови і дії, що, загалом, подібне до дитячих суперечок, хто правий в тому, чого ніхто не знає.

Спроби всіх релігійних, світських, наукових і псевдонаукових філософій з'ясувати, що таке душа і тіло, зводяться до чотирьох основних поглядів:

1. Віруючий. Все, що є в будь-якому об'єкті, - це його душа. Душі відокремлюються одна від одної своїми якостями, що називаються духовними якостями людини. Душі існують незалежно від існування нашого тіла: до його народження, до вдягання в нього і після його смерті - чисто біологічного процесу розкладання білкової матерії на її складові частини. (Поняття віруючий, той, хто вірить, не збігається з поняттям релігійний.)

Тому смерть фізичного тіла не може впливати на саму душу, а лише є причиною відокремлення душі від тіла. Душа ж є дещо вічне, оскільки не складається з матерії нашого світу. За своєю природою душа єдина і неподільна, не складається із багатьох складових і тому не може ні розділятися, ні розкладатися, отже, і помирати.

Тіло ж є зовнішня оболонка душі, начеб її одежа, в котру душа одягається і, діючи через тіло, проявляє свої властивості, розумові, духовні, свій характер, як людина, керуючи машиною, проявляє в усіх діях машини свої бажання, характер та інтелект.

Крім того, душа дає тілу життя і рух і піклується про збереження тіла настільки, що без душі тіло позбавлене життя і руху. Саме тіло - мертвий матеріал, як ми це можемо спостерігати після виходу душі із тіла в момент смерті. Моментом смерті ми називаємо вихід душі із тіла, і тому всі ознаки життя тіла людини визначаються душею.

2. Дуалістичний. Внаслідок розвитку наук з'явився новий погляд на тіло людини: наше тіло може існувати і без будь-якої духовної субстанції, вміщеної в нього, що оживляє його, може існувати абсолютно самостійно, незалежно від душі, що ми можемо довести за допомогою біологічних та медичних дослідів, оживляючи тіло чи його частини.

Але тіло у такому вигляді - це лише самостійно існуючий біологічний об'єкт, форма існування білкової матерії, а те, що надає йому різних осібних властивостей - це душа, яка спускається в нього згори, як і в першому підході.

Відмінність цього погляду від попереднього в тому, що якщо у відповідності з першим вважається, що душа дає тілу як життя, так і розум і духовні властивості, то відповідно до другого - душа дає тілу тільки духовні властивості, оскільки із дослідів видно, що тіло може існувати саме, без допомоги будь-яких допоміжних вищих сил.

І тому зостається для душі тільки роль джерела розуму і добрих якостей, притаманних духовному, але не матеріальному.

Крім того, цей підхід стверджує, що хоча тіло може самостійно існувати, воно є породженням душі. Душа є первинною, оскільки є причиною появи, народження тіла.

3. Невіруючий. Заперечує існування духовних структур і присутність душі в тілі, визнає тільки матерію і її властивості. А оскільки немає душі, то розум і всі властивості людини також є породженням її тіла, що являє собою механізм, котрий керується передачею електричних сигналів по нервах-проводах. (Поняття "невіруючий" - не адекватно поняттю "нерелігійний".)

А всі відчуття тіла виникають від взаємодії нервових закінчень із зовнішніми подразниками і передаються по нервах-проводах у мозок, де аналізуються і усвідомлюються як біль або насолода, і у відповідності з цим диктують виконавчому органу вид реакції.

Отже, все побудовано, як у механізмі з датчиками, передачею сигналів і мозковим приладом обробки інформації і видачі сигналу на виконавчий прилад та контролем виконання виконання за допомогою зворотного зв'язку. А мозковий прилад діє за принципом віддалення від болю і наближенням до насолоди - на основі цих сигналів будується ставлення людини до життя і визначаються її вчинки.

А відчутний нами розум є не що інше як картина процесів, які відбуваються в нашому тілі, немовби їх фотографія. І вся відмінність людини від тварини в тому, що в людині мозок розвинутий настільки, що всі процеси в організмі збираються в таку повну картину, що відчуваються нами як розум і логіка. Але весь наш розум - лише наслідок нашого тілесного відчуття і усвідомлення.

Безсумнівно, з усіх підходів до проблеми цей підхід - найбільш тверезий, науковий і зрозумілий, оскільки спирається тільки на досвід і тому займається тільки тілом людини, а не чимось невловимим, що називається душею, і відтак абсолютно достовірним у тому, що стосується тіла людини.

Але проблема цього підходу в тому, що він не задовольняє навіть невіруючих і відштовхує тим, що уявляє людину роботом у руках сліпої природи (заданих наперед властивостей характера, законів розвитку суспільства, вимог нашого тіла щодо підтримання життя і пошуку насолод тощо), зовсім позбавляючи нас звання розумних істот.

Адже якщо людина - всього лише механізм, діючий примусово, відповідно до закладених в ньому природних даних і правил, які диктуються йому суспільством, то цим заперечується вся свобода волі і вибору вчинків, а отже, і об'єктивне мислення.

Адже хоча людина створена природою, але ж сама-то вона вважає себе мудрішою за неї. І тому не можуть погодитись із таким поглядом навіть ті, хто не вірить у Вищий Розум. Бо в такому випадку вони уявляють себе цілком відданими під владу сліпої природи, що не має ніякої мислі і мети і грає ними, розумними істотами, невідомо як і для чого, і немає розумної причини ні їхнього життя, ні смерті.

Щоб якось виправити такий науково достовірний, але душевно неприйнятний підхід до свого існування, поступово в наш час приймає людство "сучасний" погляд на себе.

4. Сучасний. Особливо за останніх часів стало модним (хоча людина цілком приймає попередній чисто матеріалістичний підхід до світобудови як науково достовірний і зрозумілий їй) погоджуватись із тим, що існує дещо вічне, таке, що не вмирає, духовне в людині, що вдягається в матеріальну тілесну оболонку, і що саме це духовне, яке називається душею, і є суть людини, а наше тіло - лише її вбрання.

Та все одно прибічники цього погляду не можуть пояснити, яким способом вдягається душа в тіло, який зв'язок між ними, що є джерелом душі, що вона собою являє. І тому, заплющивши очі на всі ці проблеми, людство використовує старий, перевірений засіб самозаспокоєння - забувається у вирі дрібних турбот і радостей, сьогодні, як і вчора...

Хто ж може зрозуміти, що таке тіло і що таке душа, який зв'язок між ними, чому ми сприймаємо себе складеними із двох - матеріальної і духовної - частин, в якій із цих двох наших складових ми самі, наше вічне "я", що відбувається з нашим "я" до народження і після смерті, чи це "я" те, котре відчуває себе зараз, перебуваючи в тілі, і поза ним, до народження і по смерті.

І головне: всі ці питання і картини різних варіантів перевтілень і кругооборотів душ і тіл народжуються, виникають у нашій матеріальній свідомості, досліджуються нашим тілесним розумом - чи вони істинні, чи є лише плодом фантазій, які видає наш матеріальний мозок, уявних картин духовного світу, як приходять із нього в наш світ і йдуть із нашого в духовний, складених мозком за аналогією з його земними уявленнями, тому що іншої інформації в ньому немає, і тому тільки на основі картин нашого світу, відбитих у ньому, наш мозок здатний працювати і видавати нам уявлення, фантазії і припущення, як, наприклад, не можемо уявити інопланетну істоту зовсім не подібною до нас ні в чому, без елементів нашого тіла.

Далі