< 18 >

Та якщо все, що ми спроможні уявити і на засадах чого будуємо свої теорії, є лише деякою грою в "уяви собі те, не знаю що, чого не можу уявити", і тому ми приймаємо те, що мозок видає нам за аналогією з нашим світом, за істину, позаяк немає іншої відповіді, - то чи є взагалі для нас, тих, хто перебуває в рамках сприйняття нашого світу, відповідь на питання "що таке душа і тіло"?
Я вже писав у попередніх частинах цієї книги про обмеженість нашого пізнання, що в тій мірі, в якій ми не можемо істинно побачити, відчути і дослідити жоден предмет у нашому світі, в тій же мірі ми не можемо істинно судити не тільки про свою душу, але й про своє тіло.

Із чотирьох категорій пізнання об'єкта - матеріал об'єкта, зовнішня форма об'єкта, абстрактна форма об'єкта, суть об'єкта - ми осягаємо лише його зовнішню форму, якою вона нам бачиться, і матеріал, із котрого складається об'єкт, яким ми його уявляємо за результатами наших досліджень, але абстрактна форма об'єкта, тобто його властивості поза втіленням у матеріал, і його суть - абсолютно неосяжні для нас.

Каббала називається таємним вченням, бо ж розкриває тому, хто осягає її, раніше від нього скрите, таємне. І тільки той, хто осягає, бачить істинну картину світобудови, що розкривається йому, як сказав у своєму вірші великий каббаліст раббі Ашлаг:

Воссіяє вам дивно істина,

І вуста лиш її проречуть,

А все, що розкриється в одкровенні -

Ви побачите - і ніхто, крім вас!

Каббала - вчення таємне, тому що скрите від простого читача і розкривається тільки на певних умовах, які поступово прояснюються для учня із самого вчення за особливого керівництва у "мислеспрямованості" наставником.

І тільки той, для кого Каббала із таємного вчення стала вже вченням явним, бачить і розуміє, як улаштований "світ" і так звані "душа" і "тіло", і не в змозі передати іншим своє сприйняття картини творіння, не спроможний передати, крім однієї-єдиної істини: по мірі духовного піднесення осягається єдина в творінні істина - немає нікого, окрім Творця!

Ми створені з такими органами чуттів, що із всієї світобудови відчуваємо лише її малу частину, що називається нами "наш світ". Всі винайдені нами прилади лише розширюють діапазон наших органів чуттів, причому ми не можемо собі уявити, яких органів чуттів ми позбавлені, тому що не відчуваємо в них потреби, як не може людина відчувати потребу в шостому пальці на руці.

Не маючи ж органів для відчуття інших світів, ми не можемо відчути їх. Таким чином, незважаючи на те, що нас оточує напрочуд багата картина, ми бачимо лише її маленький фрагменет, що надзвичайно спотворений з огляду на те, що ми, вловлюючи його малу частину, на її основі будємо свої уявлення про устрій всієї світобудови.

Як той, хто бачить у рентген-спектрі, спостерігає тільки скелетну картину затримуючих рентгенівські промені предметів, так і ми бачимо спотворену картину всесвіту.

І як за рентгенозором не можна судити про істинну картину всесвіту, так і ми не можемо за результатами наших відчуттів уявити собі істинну картину світобудови. І ніякою уявою ми не можемо замінити те, чого не можемо відчути, адже всі наші фантазії також будуються на наших попередніх відчуттях.

Проте спробуємо потойбічний, тобто такий, що знаходиться по той бік наших уявлень, неосяжний для наших органів чуттів, так званий духовний світ умоглядно побачити в нашій уяві у зрозумілому нам вигляді.

Для початку уявіть: ви стоїте в пустоті. Від вас, від того місця, де ви перебуваєте, і в далину цієї пустоти пролягає дорога. Вздовж дороги через певні проміжки стоять мітки - від нульової, де ви стоїте, і до кінцевої. Цими мітками вся дорога розділена на чотири частини.

Переміщення вперед уздовж дороги відбувається не поперемінним пересуванням ніг, як у нашому світі, а поперемінною зміною бажань. У духовному світі немає місця, простору, руху в наших звичних уявленнях. Духовний світ - це світ почуттів поза фізичними тілами. Об'єкти - почуття. Рух - змінення почуттів. Місце - певна якість.

Місце в духовному світі визначається його властивістю. Тому рухом є змінення об'єктом своїх властивостей, подібно до того, як у нашому світі ми говоримо про душевний рух, як про порухи почуттів, а не фізичне переміщення. Тому шлях, котрий ми пробуємо уявити, - це поступове змінення наших внутрішніх властивостей - бажань.

Відстань між духовними об'єктами визначається і вимірюється відмінністю їхніх властивостей. А якщо властивості абсолютно схожі, то два духовні об'єкти зливаються в один, а якщо в одному духовному об'єкті раптом проявляється щось нове, то ця властивість відокремлюється від першої, і таким чином народжується новий духовний об'єкт.

На протилежному від нас кінці шляху перебуває сам Творець. Його місцезнаходження визначається Його властивостями - абсолютно альтруїстичними.

Народившись у нашому світі з абсолютно егоїстичними властивостями, ми полярно віддалені від Творця, і мета, котру Він ставить перед нами, полягає в тому, щоб ми, живучи в цьому світі, досягли Його властивостей, тобто духовно злилися з Ним. Наш шлях є не що інше як поступове змінення наших властивостей до повної подоби з властивостями Творця.

Єдина властивість Творця - це відсутність всякого егоїзму, із чого випливає відсутність всякої думки про себе, своє становище, свій вплив і владу, відсутність усього, що становить усю суть наших думок і прагнень.

(Та оскільки ми перебуваємо в цьому світі в якійсь матеріальній оболонці, то турбота про мінімум для підтримання її існування є необхідною і не вважається проявом егоїзму. І взагалі, визначити, чи є будь-яка думка чи бажання тіла егоїстичними, можна у простій перевірці: якщо людина хотіла б бути вільною від цієї думки, але не може в силу об'єктивної необхідності підтримати своє існування, то така думка чи дія вважаються вимушеними, а не егоїстичними і не відділяють людину від Творця.)

Творець просуває людину в напрямку до мети у такий спосіб: Він дає людині "погане" бажання або страждання, що подібне до руху вперед лівої ноги, і якщо людина знаходить у собі сили просити Творця про допомогу, то Творець допомагає їй тим тим, що дає хороше бажання чи насолоду, що подібне до руху вперед правої ноги... і знову людина отримує згори іще більш сильне погане бажання або сумнів щодо Творця, і знову вона з іще більшим зусиллям волі просить Творця помогти їй, і знову Творець допомагає їй тим, що дає більш сильне хороше бажання. і т. д.

Таким чином людина рухається вперед. Руху назад немає, і чим чистіші бажання, тим далі від вихідної точки, абсолютного егоїзму, перебуває людина.

Просування вперед можна описати в багатьох варіаціях, але завжди це почергове проходження крізь почуття, чередування почуттів: було почуття чогось духовного, тобто підсвідоме існування Творця, і тому - впевненість, і тому - радість. Потім це почуття почало зникати, наче таяти. Це означає, що людина піднялася на більш високий ступінь свого духовного сходження, котрий вона ще не може відчути через відсутність органів чуттів, необхідних для відчуття якостей цього ступеня. Відчуття цього наступного ступеня ще не народилися, оскільки людина ще не вистраждала їх, не заробила, не створила на них відповідні органи сприйняття.

Нові органи чуттів для наступного ступеня (тобто бажання насолоди, яке діє на цьому ступені, і відповідно, почуття страждання через його відсутність) можна розвинути в собі двома шляхами:

1. Шляхом Каббали: людина отримує відчуття Творця, потім воно зникає. З'являється страждання через відсутність насолоди, і воно необхідне для відчуття насолоди. Таким чином народжуються нові органи відчуття Творця на кожному ступені. Як у нашому світі, без бажання людина не здатна виявити в об'єкті насолоду. Вся відмінність між людьми, людьми і тваринами в тому, чим кожний із нас бажає втішатися. Тому не можливе духовне просування без попереднього бажання, тобто без страждання за відсутності того, чого бажаєш.

2. Шляхом страждань: якщо не зміг зусиллями, навчанням, проханнями до Творця, перейнятим від друзів підняти себе до нових бажань любові до Творця, з'являється легкість думок, нехтування духовним, потяг до низьких насолод, і людина опускається на рівень нечистих сил, що відповідають цьому новому ступеню, на ліву лінію, відповідний ступінь в нечистих (егоїстичних) світах АБЄ"А. Страждання народжують в людині прагнення позбутися їх до такої міри, що це відчуття страждань і буде судиною, в котру вона зможе отримати нове відчуття Творця, як і при осягненні цього ж почуття шляхом Каббали.

Отже, відмінність між просуванням шляхом Каббали і шляхом страждань у тому, що при просуванні вперед шляхом Каббали людині дають світло Каббали, тобто відчуття присутності Творця, а потім забирають - від відсутності насолоди з'являється почуття нестачі світла і потяг до світла, котрий і є судиною, новими органами чуттів, і людина прагне отримати в них відчуття Творця - і отримує, тобто поривання тягнуть її вперед.

При просуванні вперед шляхом страждань людина підганяється ззаду стражданнями, а не як у першому випадку, коли тягнеться до насолод.

Творець керує нами у відповідності зі своїм планом - привести, перемістити кожного з нас і все людство в цілому в цьому чи в наступних наших життях до кінцевої точки цього шляху, де перебуває Він, а весь наш шлях - це етапи нашого зближення за властивостями з Творцем.

Тільки злившися за властивостями з Творцем, ми повністю осягнемо всю істинну картину світобудови, побачимо, що немає нікого в світі, крім Творця, а всі світи і ті, хто їх населює, все, що ми відчували довкола себе, та й ми самі є лише Його частиною, вірніше, Ним самим...

Всі думки і дії людини визначаються її бажаннями. Мозок лише допомагає людині досягти того, чого вона бажає. Бажання людина отримує згори від Творця, і змінити їх може тільки Творець.

Зроблено це Творцем навмисне - аби зрозумівши, що в усьому, що з нами відбулося в минулому, відбувається в дійсному і відбуватиметься в майбутньому, в матеріальному (сімейному, громадському) і духовному наших становищах, ми абсолютно залежні тільки від Нього, і тільки від Нього залежить поліпшення нашого становища, що тільки Він є причиною того, що з нами відбулося, відбувається і відбуватиметься - щоб усвідомивши все це, ми замали потребу у зв'язку із Ним, від абсолютного неприйняття Його на початку шляху до повного злиття з Ним в кінці шляху.

Можна сказати, що мітки вздовж нашої дороги є міра нашого зв'язку, близькості з Творцем, і весь наш шлях пролягає від точки повного розриву до точки повного злиття з Ним.

Якщо людина раптом відчуває бажання наблизитися до Творця, бажання і потяг до духовного, духовне вдоволення, це є наслідком того, що Творець приваблює людину до себе, даючи їй такі почуття.

І навпаки, "впавши" у своїх прагненнях, або навіть у своєму матеріальному, суспільному та ін. становищах, через невдачі і втрати, людина починає поступово розуміти, що це навмисне робиться Творцем, щоб дати людині відчути залежність від Джерела всього, що з нею коїться, і того, що "тільки Творець може допомогти їй, інакше вона пропала".

І так робиться Творцем зумисне, аби виникла у людини тверда вимога до свого Створювача, щоб Він змінив її становище, щоб людина запрагла зв'язку з Ним, і тоді Творець уже у відповідності з бажанням людини може наблизити її до Себе.

Отже, допомога Творця в урятуванні людини із сонного чи вдоволеного стану, щоб просунути її вперед до визначеної Творцем мети, полягає, як правило, в тому, що посилаються людині невдачі і поневіряння, як духовні, так і матеріальні, через оточення - сім'ю, друзів, колег, товариство, суспільство.

І тому ми створені Творцем такими, що все, що ми відчуваємо як приємне - від наближення до Нього, і навпаки - всі неприємні відчуття - через віддалення від Нього.

За цієї причини і створений наш світ таким, що людина в ньому залежить від здоров'я, сім'ї, оточення, їхньої любові, поваги, щоб Творець міг через все навколо, як через посильних, надсилати людині негативні впливи, змушуючи її шукати шляхів виходу із гнітющих станів, доки людина не відкриє для себе і не усвідомить, що все залежить тільки від Творця.

І тоді, якщо знайде в собі сили і терпіння, удостоїться все, що діється з нею, негайно зв'язувати з бажанням Творця, а не з якимись причинами чи навіть зі своїми вчинками і думками в минулому. Тобто усвідомить, що тільки Творець, а не будь-хто інший, - навіть не сама людина, - причина всього, що діється.

Дорога, яку ми уявили, - це шлях як окремої людини, так і всього людства в цілому.

Починаючи з початкової точки, де ми стоїмо відповідно з нашими сьогоднішніми бажаннями, що називається "наш світ", і до кінцевої мети, до котрої всі ми мимоволі мусимо прийти, що називається "майбутній світ", наш шлях ділиться на 4 етапи, або стани:

1. Абсолютне невідчуття (скриття) Творця. Наслідок цього: невіра в Творця і в керівництво згори, віра в свої сили, в сили природи, обставин і випадку. На цьому етапі (духовному рівні) перебуває все людство.

Земне життя на цьому етапі є процесом накопичення досвіду в нашій душі через різного роду страждання, що посилаються людині. Процес накопичення досвіду душі відбувається шляхом повторних повернень однієї і тієї ж душі в цей світ в різних тілах. По досягненні душею певного досвіду людина отримує відчуття наступного, першого духовного ступеня.

2. Неявне відчуття Творця. Наслідок цього: віра у винагороду і покарання, віра в те, що страждання - внаслідок віддалення від Творця, а насолода - внаслідок наближення до Творця.

І хоча під впливом великих страждань людина може знову на деякий час повернутися до 1-го несвідомого процесу накопичення досвіду, але так чи інакше цей процес триває до тих пір, поки людина не усвідомить, що тільки повне відчуття керування Творцем дасть їй сили просунутись уперед.

У перших двох станах у людини є свобода віри в керування згори. І якщо людина намагається, попри всі завади, що "виникають" - надсилаються їй згори, зміцнити в собі віру і відчуття керівництва Творця, то після певної кількості зусиль у цьому Творець допомагає їй тим, що розкриває себе і картину світобудови.

3. Розкриття часткової картини керування світом. Наслідок цього: людина бачить винагороду за хороші вчинки і покарання за погані і тому не в змозі утриматись від виконання доброго і відвертання від дурного, як ніхто із нас не в змозі ухилитись від приємного чи явно собі зашкодити.

Але цей етап духовного розвитку ще не остаточний, оскільки на цьому етапі всі вчинки людини вимушені, з огляду на явні винагороду і покарання.

Тому є ще один етап духовного розвитку - осягнення того, що все, що робиться Творцем, робиться Ним з абсолютної любові до нас.

4. Розкриття повної картини керування світом. Наслідок цього: ясне усвідомлення того, що керування Творця світом засноване не на винагороді та покаранні за відповідні вчинки, а на абсолютно безмежній любові до Його створінь.

Осягається цей ступінь духовного розвитку внаслідок того, що людина бачить, як за будь-яких обставин з усіма створіннями в цілому і з кожним зокрема, з хорошими і поганими, незалежно від їхніх провин, Творець завжди чинить тільки з почуттям безмежної любові.

Звідавши на собі осягнення вищого ступеня насолоди, людина передчуває майбутній стан усіх, хто іще не досягнув цього, - як і вона, кожний зокрема і всі в цілому досягнуть того ж.

Осягається цей стан людиною внаслідок того, що Творець розкриває їй всю картину творіння і Своє ставлення до кожної душі в кожному поколінні, протягом усього існування всіх світів, створених з єдиною метою - завдати насолоди створінням, що є єдиною причиною, яка визначає всі діяння Творця стосовно нас, від початку і до кінця творіння, коли всі разом і кожний зокрема досягають безмежної насолоди від злиття зі своїм Джерелом.

Унаслідок того, що людина явно бачить, якими є всі замисли і діяння Творця з Його створіннями, вона проймається почуттям безмежної любові до Творця, а внаслідок схожості почуттів Творець і людина зливаються в одне ціле. А оскільки такий стан - це мета творіння, то три перших ступеня осягнення керування є всього лише попередніми для осягнення 4-го ступеня.

Усі бажання людини неначе містяться в її серці, тому що фізіологічно відчуваються в ньому. Тому серце ми приймаємо за представника бажань усього тіла, всієї суті людини. Змінення бажань серця свідчать про переміни в особистості.

Від народження, тобто від появи у цьому світі, серце людини зайняте лише турботами тіла, тільки його бажаннями воно наповнюється і живе.

Але є в глибині серця, в глибочині бажань, так звана внутрішня точка (некуда ше-ба-лев), скрита за всіма дрібними бажаннями, не відчутна нами - потреба духовних відчуттів. Ця точка є частиною самого Творця.

Далі