< 19 >

Якщо людина свідомо, вольовими зусиллями, долаючи пасивність тіла, шукає в Торі зближення з Творцем, то ця точка поступово заповнюється добрими і чистими бажаннями, і людина осягає Творця на першому духовному рівні, рівні світу Асія.
Потім, пройшовши в своїх відчуттях всі ступені світу Асія, вона починає відчувати Творця на рівні світу Єцира і т. д., доки не досягає вищого ступеня - осягнення Творця на рівні світу Ацилут. І кожного разу ці відчуття вона зазнає у тій же внутрішній точці свого серця.

У минулому, коли її серце було під владою бажань тіла, тобто точка в серці не мала зовсім ніякого відчуття Творця, людина могла думати лише про бажання, про які тіло примушувало її думати і, відповідно, бажати тільки того, чого бажало тіло. Тепер же, якщо проханнями і вимогами до Творця про своє духовне спасіння вона поступово заповнює серце чистими, вільними від егоїзму бажаннями і починає отримувати відчуття Творця, вона спроможна думати тільки про Творця, бо в ній народжуються думки і бажання, притаманні даному духовному ступеню.

Тобто завжди людина бажає тільки того, що змушує її бажати духовний вплив ступеня, на якому перебуває.

Відтак стає зрозумілим, що людина не повинна пориватися сама змінювати свої думки, а слід просити Творця змінити їх, оскільки всі наші бажання і думки є наслідком того, що ми отримуємо, точніше, якою мірою відчуваємо Творця.

Стосовно всього творіння ясно, що все походить від Творця, але сам Творець створив нас із певною свободою волі, і ця можливість порядкувати своїми бажаннями з'являється лише у тих, хто осягає ступені АБЄ"А, - чим вище підіймається духовно людина, тим вищий ступінь її свободи.

Процес розвитку духовної особистості для більшої наочності можна співставити з розвитком матеріальної природи нашого світу.

Оскільки вся природа і вся світобудова являють собою тільки одне, але особисте за величиною в кожному створінні бажання самонасолоди, то в міру збільшення цього бажання з'являються в нашому світі більш розвинуті істоти, оскільки бажання змушує працювати мозок і розвивати інтелект для вдоволення своїх потреб.

Думки людини є завжди наслідком її бажань, йдуть услід за її бажаннями, спрямовані тільки на досягнення бажаного і ні на що інше.

Але разом із тим, є у мислі особлива роль - за її допомогою людина може збільшити своє бажання: якщо постійно поглиблюватиме і розширюватиме мисль про щось і постійно повертатиметься до неї, то поступово це бажанння почне зростати порівняно з іншими бажаннями.

Тобто людина може змінити співвідношення своїх бажань: постійними думками про мале бажання вона поступово зробить із малого бажання велике, настільки, що воно почне тяжіти над усіма іншими бажаннями і визначить саму суть людини.

Найнижчий рівень духовного розвитку - це неживий, подібно до неживої частини природи: космічних тіл, в тому числі і нашої планети, мінералів тощо. Неживий рівень духовного розвитку не може самостійно діяти і не індивідуальний ні в чому, тому що його мізерне бажання насолоди полягає тільки у збереженні своїх властивостей.

Неіндивідуальність цього рівня творіння в тому, що немає в ньому нічого самостійного, і його функції - сліпо, автоматично, не уявляючи собі будь-чого іншого за відсутністю особистих бажань, виконувати бажання Творця, що його створив.

А оскільки Творець захотів, щоб неживі об'єкти вели себе таким чином, то дав їм найнижчий рівень бажань, який не викликає в них необхідності розвиватися, тому вони, не маючи ніяких бажань, крім первісно створених в них Творцем, сліпо виконують своє завдання, турбуючись лише про свої потреби духовно неживої природи, не відчуваючи довколишнього.

І в людях, поки що духовно неживих, також немає ніяких своїх особистих бажань, а лише бажання Творця керують ними, і вони зобов'язані в силу своєї природи їх неухильно несвідомо виконувати, скоряючись програмі, закладеній в них Творцем.

Тому, хоча Творець створив природу людей такою ради Своєї мети, в цьому духовному стані люди не можуть відчувати нічого, крім себе, а тому і робити будь-що ради інших, а можуть працювати лиш на себе. І тому цей рівень духовного розвитку називається неживим.

Більш високий ступінь розвитку рослинної природи. Оскільки Творець надав її об'єктам більше у порівнянні з неживою природою бажання насолоди, то це бажання викликає у рослин необхідність у деякому русі і зростанні для вдоволення своїх потреб.

Але цей рух і зростання групові, а не індивідуальні. Подібно до цього у людей, які перебувають на рослинному рівні бажань, існує деякою мірою духовна незалежність від Творця, який задає програму, а оскільки Творець створив усю природу на основі абсолютного егоїзму, тобто прагнення до самовдоволення, то ці особистості уже бажають своїм "рослинним" рівнем бажання віддалитися від бажань, у них створених, і робити що-небудь для інших, тобто діяти немовби проти власної природи.

Та як рослини у нашому світі, хоча й ростуть вгору і вшир, тобто володіють якоюсь свободою руху, але рухи ці колективні, і жодна рослина не може через відсутність відповідного бажання навіть "уявити" собі, що можливий індивідуальний рух, так і людина з "рослинним" рівнем бажання не в змозі прагнути до індивідуальних проявів, які б суперечили думці колективу, вихованню, а бажає лише зберігати і виконувати всі бажання і закони своєї "рослинної" природи, тієї ж групи людей з "рослинним" рівнем розвитку.

Тобто як у рослини, так і у людини цього рівня бажань немає індивідуальнго, особистого життя, а її життя - це частина життя суспільства, в котрому вона лише одна з багатьох. Тобто в усіх рослин і в усіх людей такого рівня одне спільне життя, а не індивідуальне у кожного.

Як усі рослини можна уподобити єдиному рослинному організму, де кожна із них подібна до окремої гілки рослини, так і люди "рослинного" духовного рівня, хоча й можуть уже в чомусь піти проти своєї егоїстичної природи, та оскільки рослинний рівень духовного бажання ще надто малий, вони перебувають у полоні законів суспільства чи свого кола і не мають індивідуальних бажань, а тому і сил йти проти суспільства чи виховання, хоча проти власної природи в чомусь вони можуть іти, тобто діяти на благо інших.

Вище за духовним розвитком є так званий тваринний рівень, оскільки надані йому Творцем бажання розвивають його носіїв настільки, що їх може задовольнити тільки можливість незалежно від інших пересуватись і, ще більшою мірою, ніж рослини, самостійно мислити для вдоволення своїх бажань.

Тобто у кожної тварини є свій індивідуальний характер і почуття, незалежні від оточення. І тому людина цього рівня розвитку спроможна ще більше діяти всупереч егоїстичній природі і вже здатна діяти на благо ближнього.

Та хоча вона вже незалежна від колективу і має своє особисте життя, тобто її внутрішнє життя може не залежати від думки суспільства, вона все ще не в змозі відчувати нікого, крім себе.

Той, хто перебуває на людському, так званому рівні розвитку мовця, вже спроможний діяти проти своєї природи, не кориться колективу, як рослина, тобто абсолютно незалежний від суспільства у своїх бажаннях, відчуває будь-яке інше створіння і тому може піклуватися про інших, допомагати їм у виправленні тим, що страждає їхніми стражданнями, на відміну від тварини відчуває минуле і майбутнє і тому здатний діяти, виходячи з усвідомлення кінцевої мети.

Всі світи і ступені, на котрі вони діляться, являють собою свого роду послідовність екранів, що стоять один за одним і скривають від нас (світло) Творця.

У міру того як у нас з'являються духовні сили протидіяти власній природі (відповідно до кожної сили), відповідний екран зникає, немовби розчиняється.

Ця послідовність екранів скриває від нас Творця. Ці екрани існують в нас самих, в наших душах, а крім наших душ із затримуючими "екранами", все, що поза нами, - це сам Творець.

Ми можемо відчути тільки те, що проникає в нас крізь екран. Все, що поза нами, зовсім не відчувається нами, як у нашому світі ми бачимо тільки те, що, потрапляючи в поле зору, відбивається на внутрішній поверхні ока.

Всі наші зання про духовні світи - це те, що осягли й відчули душі каббалістів і передали нам. Але і вони осягли те, що було в їхньому духовному полі зору. Тому всі відомі нам світи існують лише стосовно душ.

Беручи до уваги все сказане вище, всю світобудову можна розділити на 3 частини:

1. Творець - про кого ми не можемо говорити з тієї причини, що здатні судити лише про те, що потрапляє в наше духовне поле зору, проходячи крізь екрани.

2. Замисел творіння - те, з чого можна почати говорити, тобто з чого починаємо осягати замисел Творця. Стверджується, що він полягає в тому, щоб завдати насолоди створінням.

Крім як про цей зв'язок Творця з нами, ми не можемо більше нічого сказати про Нього, з огляду на відсутність будь-якої іншої інформації. Творець захотів, аби ми відчули Його діяння на нас як насолоду, і створив наші органи чуттів такими, щоб Його діяння ми сприймали як насолоду.

А оскільки все відчувається тільки душами, ми не можемо казати про самі світи поза зв'язком із тим, хто їх відчуває, тому що без сприйняття душами самі світи не існують.

Екрани послаблення, що стоять між нами і Творцем, - це і є світи. Олам (світ) від слова алама - сокриття. Світи існують тільки для передачі якоїсь долі насолоди (світла), що йде від Творця, душам.

3. Душі - дещо створене Творцем, що відчуває саме себе як індивідуально існуюче. Але це сугубо суб'єктивне почуття, що відчувається душею, тобто нами, як своє "я", зумисне так створене Творцем в нас. Стосовно ж Творця ми є Його інтегральною частиною.

Весь шлях людини від її початкового стану і до цілковитого злиття за властивостями з Творцем ділиться на 5 ступенів, кожний із котрих, у свою чергу, складається із 5 підступенів, які в свою чергу також складаються із 5 підступенів, усього 125 ступенів.

Кожний, хто перебуває на певному ступені, отримує від нього ті ж відчуття і вплив, котрі отримують всі, хто перебувають на цьому ступені і мають однакові духовні органи чуттів, і тому відчуває те, що й усі на цьому ступені. Це подібне до того, як усі мешканці нашого світу мають однакові органи чуттів і, відповідно з ними, однакові відчуття і не можуть відчувати інших світів.

Тому книги з Каббли зрозумілі лише тим, хто досягнув ступеня, на котрому перебував і котрий розповідає автор, оскільки тоді у того, хто читає, і в автора є спільні відячуття, як у читача книги та її автора, який описує події нашого світу.

Відчуття близькості Творця, духовна насолода і просвітління, отримувані віл злиття з Ним і від розуміння Його бажань і законів Його керівництва, так зване світло Творця, відчуття Його самого отримує душа від духовних світів. Відчуття наближення до Творця осягається за мірою поступового просування нашим духовним шляхом.

Тому на кожному етапі дороги ми по-новому сприймаємо Тору - прояви Творця: той, хто осягає лише наш світ, сприймає Тору у вигляді книги законів й історичних розповідей, що описують поведінку людини в нашому світі, а за мірою духовного просування нашим шляхом за іменами об'єктів і дій нашого світу людина починає бачити духовні діяння Творця.

З усього сказаного зрозуміло, що всього в творінні є два учасники - Творець і людина, Ним створена, а всі картини, що виникають перед людиною, як то відчуття нашого світу чи навіть відчуття більш високих світів, є різними ступенями проявлення, розкриття Творця на шляху наближення до людини.

Всю світобудову можна описати як функцію трьох параметрів: світу, часу і душі, котрі керуються зсередини волею та бажанням Творця.

Світ - весь неживий всесвіт. У духовних світах - неживий рівень бажань. Душа - все живе, включаючи людину. Час - причинно-наслідкова послідовність подій, що відбуваються з кожною окремою душею і з усім людством, подібно до історичного розвитку людства.

Джерело існування - план розвитку подій, що відбуваються з кожним із нас і всім людством у цілому, план керування всім творінням щодо приведення його до заздалегідь визначеного стану.

Вирішивши створити світи і людину в них для поступового наближення до Себе, Творець, поступово віддаляючи від Себе шляхом послаблення Свого світла, Своєї присутності, створив наш світ.

Етапи поступового (зверху вниз) скриття присутності Творця називаються світами:

1. Ацилут - світ, мешканці якого абсолютно злиті з Творцем.
2. Брія - світ, мешканці якого зв'язані з Творцем.
3. Єцира - світ, мешканці якого відчувають Творця.
4. Асія - світ, мешканці якого майже чи зовсім не відчувають Творця, включаючи і наш світ, як останній, найбільш низький і найбільш віддалений від Творця.

Тобто все в нашому світі є точним наслідком процесів, які раніше вже відбулися в більш високому світі, а те, що відбувається в ньому, в свою чергу, є наслідком процесу, який відбувався раніше в іще більш високому світі, і т. д. - до місця, де всі 4 параметри: світ, час, душа, джерело існування зливаються в єдиному джерелі існуючого - в Творці! Це "місце" називається світом Ацилут.

Якщо людина духовно піднеслася, вона побачить іншу картину, оскільки оболонка нашого світу спаде і залишаться лише оболонки світів Єцира і Брія. Тоді Каббала і вся дійсність виглядатимуть для неї інакше, так, як бачать мешканці, що осягають світ Єцира.

А якщо людина підніметься ще вище, в світ Брія або в світ Ацилут, то картину світу і керування ним вона побачить іншими, відповідно до свого духовного стану. А різниця тільки в духовному рівні людей, котрі займаються Каббалою.

Ті, хто перебувають у стані повного сокриття Творця, знаходяться у світі Асія. Тому все в світі, зрештою, бачиться їм нехорошим: світ сповнений страждань, оскільки не можуть відчувати інакше внаслідок скритості від них Творця. А якщо й отримують яке-небудь задоволення, то лише таке, що йде слідом за стражданням.

І лише при досягненні людиною світу Єцира Творець частково розкривається їй, і бачить вона керування винагородою і покаранням, і тому виникають у неї любов (залежна від винагороди) і страх (покарання).

Наступний, 3-й ступінь - любов, не залежна ні від чого, виникає як наслідок усвідомлення людиною того, що ніколи Творець не чинив їй зла. Але тільки добро. І це відповідає світу Брія.

А коли Творець розкриває їй всю картину світобудови і керування всіма творіннями, то виникає в людині абсолютна любов до Творця, оскільки бачить абсолютну любов Творця до всіх створінь. І це осягнення підносить її на рівень світу Ацилут.

Отже, наше ставлення до Творця є наслідком розуміння Його діянь і залежить тільки від того, наскільки Він розкриється нам, бо ми створені такими, що дії Творця впливають на нас (наші думки, наші якості, наші вчинки) автоматично, і ми лише можемо просити Його змінити нас.

Хоча всі дії Творця абсолютно добрі, Ним же навмисне створені сили, що діють нібито всупереч бажанню Творця, викликають критику Його дій і тому називаються нечистими.

Далі