< 21 >

Кожна сила в системі нечистих сил зла існує завдяки підтримці відповідної до неї протилежної сили чистих сил, крім сили благословення Творця.
І тому жодною силою не міг бути створений світ, крім сили благословення Творця, котра не зменшуючись йде від Творця до найнижчого ступеня світів - нашого світу - і тому здатна виправити творіння, надаючи їм сили виправитися і почати сходження.

За допомогою такою сили створений світ, тому нечисті егоїстичні сили не можуть ні зменшити її дію, ні використати її, оскільки нечисті сили можуть заважати лише там, де є слабкість чистих сил.

Тому подібної допомоги достатньо для з'ясування, які думки чисті в людині, а які ні, оскільки при спрямуванні думок не до Творця, відразу ж зникає сила благословення.

Іноді в процесі, під час просування до мети людина раптом переживає власну нікчемність і безсилля від того, що немає у неї знань Каббали і неспроможна вона ні на які неегоїстичні дії, а всі думки тільки про гараздування її в цьому світі.

І людина впадає у відчай, кажучи собі, що наближення до Творця дається лише винятковим особистостям, у котрих від народження є особливі сили і властивості, думки і бажання, які відповідають цій меті, серце їхнє прагне до Тори і роботи над собою.

Але потім до людини приходить почуття, що кожному вготоване місце поруч із Творцем і що поступово всі, в тому числі й вона, удостояться духовних насолод у злитті з Творцем, що не можна занепадати духом, а потрібно вірити в те, що Творець всемогутній і планує шлях кожного, чує і відчуває все, що відчуває кожний із нас, веде нас і чекає нашого звертання до Нього, аби зблизитися.

Потім людина згадує, що вже не раз казала собі про це, і все одно нічого не змінювалось. Зрештою вона залишається зануреною в думки про нікчемність і власне безсилля.

Та якщо приходить думка, що цей стан посилається їй Творцем зумисне, для його подолання, і вона зусиллями волі починає працювати над собою, то раптом отримує натхнення і сили для майбутнього стану, до котрого прагне.

Це означає, що світло її майбутнього стану світить їй здаля, бо ще не може світити всередині неї самої, оскільки її бажання поки що егоїстичні, а світло (духовна насолода) не може увійти і світити (тішити) в таких бажаннях...

Творіння є згусток егоїстичних бажань. Творець же абсолютно альтруїстичний.

Тому повернення до Творця, злиття з Творцем, відчуття Творця є не що інше як збіг із Ним за тими чи іншими властивостями. І це повернення до Творця називається "тшува".

Людина зможе стверджувати, що зробила "тшува", коли це підтвердить сам Творець - тим, що людина буде здатна постійно Його відчувати, що дозволить людині постійно бути подумки з Творцем і таким чином відірватися від бажань свого тіла.

Тільки сама людина, і ніхто інший, відчуває, чи зробила вона "тшува". І за допомогою сил, отримуваних від відчуття Творця, людина може поступово повністю повернутися до Нього, змінити свої егоїстичні бажання на альтруїстичні, і чим більше "поганих" бажань мала на початку свого шляху, тим більшу роботу вона може тепер виконати над собою і в більшій мірі злитися з Творцем. Тому не повинна людина жалкувати щодо своїх поганих якостей, а тільки просити про виправлення, і так кожного разу, коли приходять до неї думки про власну нікчемність.

Тому що ці думки з'являються у людини від поки що віддаленого відчуття Творця, і Творець надсилає їх не всім, а тільки їй, а інші люди не відчувають себе поганими, не усвідомлюють свого егоїзму, а навпаки стверджують, що вони майже праведники, або роблено вигукують, що вони грішники, бо ж написано, що повинна людина так себе відчувати.

Ці думки посилаються Творцем людині не для того, щоб вона страждала і впадала у відчай, а для того, щоб звернулася до Творця, вимагаючи звільнення від самої себе, своєї природи.

Кожного разу, коли людина знову відчуває свою слабкість і вже пройшла це відчуття в минулому, і їй здається, що вона не повинна заново повторювати уже пройдені нею відчуття падіння, слід пам'ятати, що кожного разу вона проходить нові виправляння, котрі накоплюються, поки не об'єднає їх разом Творець.

Всі ці негативні відчуття усунення від Творця, невдоволеності духовними шляхами, претензії про безвихідь - переживає людина в тій мірі, котра необхідна їй, аби удостоїтись прорватися до відчуття вищих сил Творця і насолод, що йдуть від Нього. Тоді розчиняються "ворота сліз", бо тільки через них можна увійти в покої Творця.

Дивуючись силі і стійкості свого егоїзму, не має права людина стверджувати, що це Творець дав їй мало сил протистояти егоїзму, чи від народження у неї мало здібностей, терпіння і гостроти розуму, чи не ті умови дані їй згори, і тому вона не може виправити себе і досягти того, що може на її місці досягти хто-небудь інший у світі, і не повинна стверджувати, що це її страждання за минулі гріхи, що так уже накреслено їй судьбою, чи за діяння в минулому житті.

І не має права впадати у відчай і ледарювавти, бо якщо правильно використовуватиме свої малі сили і здібності, то матиме чималий успіх. А всі риси характеру і властивості, котрі дав їй Творець, навіть найбільш низькі і нікчемні, - все це знадобиться їй сьогодні або надалі, аби досягти свого призначення - виправлення саме своєї душі.

Подібно до зерна - якщо буде кинуте у благодатний грунт і матиме належний догляд - проросте і принесе плоди.

Тому необхідні людині керівник і придатний грунт - середовище, аби всі її якості зростити і збалансувати так, щоб кожне із них і всі разом, у відповідній пропорції, могли сприяти досягненню її головної мети.

Всі питання, що виникають у свідомості людини, посилає Творець і жде від людини належної відповіді. А відповідь на питання тіла (розуму), егоїстичні питання типу "а навіщо?" - тільки одна, і вона вища за розуміння тіла: "Це бажання Творця, щоб саме цим шляхом я прийшла до Нього".

Всі слова Каббали і всі поради - тільки про те, як наблизитись до Творця і злитися з Ним, тому що весь наш недолік у тому, що ми не відчуваємо величі Творця. Адже ледь почавши прагнути до Нього, ми вже хочемо осягнути Його в своїх почуттях.

Але це неможливо до тих пір, поки немає у нас екрана, що відбиває світло Творця, тобто немає альтруїстичних судин-почуттів.

А поки таких властивостей у нас немає, ми можемо отримувати лише здаля відчуття Творця, що називається "ор макіф" - оточуюче світло, котре може світити людині, навіть ще дуже віддаленій за своїми властивостями від Творця.

Оточуюче світло завжди більше внутрішнього, отримуваного за допомогою екрана, при наявності певних альтруїстичних сил в людині, оскільки оточуюче світло - це сам Творець, а внутрішнє світло (душа) - це всього лише та "частина" Творця, котру людина змогла осягти, виправивши свої властивості тією чи іншою мірою.

Як же людина може отримати світло Творця в той час, коли вона ще не виправила своїх властивостей? Відповідь проста: тільки за рахунок збільшення свічення їй оточуючого світла, тобто за рахунок звеличення, піднесення Творця у своїх очах, постійного прагнення до відчуття Його як джерела всіх подій, щоб в усіх випадках людина твердо усвідомлювала, що те, що з нею відбувається, - це все діяння Творця, і немає нічого іншого в світі.

А всі старання свої повинна спрямувати на те, щоб ні за яких обставин не почати раптом думати, що те, що з нею трапляється, це випадковість чи судьба, чи наслідок її колишніх вчинків, чи воля та бажання інших людей, а повинна намагатися ніколи не забувати Творця.

Всі перешкоди, котрі відчуває людина на шляху свого просування до Творця, аби увійти в духовні сфери, - це не що інше як знак наближення до Творця, до брами у духовний світ. Тому що немає більш віддаленого від Творця стану, ніж стан людини, котра взагалі не підозрює про існування духовного світу чи не має бажання відчути його.

А якщо людина відчула, що вона далека від духовного світу, це значить, що Творець дає їй відчуття її істинного стану, пробуджуючи її у такий спосіб до зближення.

І якби не виникало у нас подібних відчуттів далекості від Творця, не було б у нас ніякої можливості почати зближення з Ним. Тому почуття віддаленості є ознакою початку зближення.

І так протягом усього шляху до Творця: постійно людина відчуває всілякі завади та перешкоди. Насправді ж це не що інше як допомога з боку Творця, що має за мету збудити в нас обурення, невдоволеність нашим станом і вимогу до Творця про його переміну.

А всі перешкоди, котрі людина в своєму духовному просуванні мусить подолати, потрібні для того, аби вона привчилася йти по лінії віддалення, відчуваючи, що віддаляється від Творця, усвідомлюючи все більше свій егоїзм, та все одно це відчуття не впливає на її дії, оскільки заздалегідь знає, що це почуття - воно і є розкриттям її істинного стану, що й раніше перебувала вона у стані не кращому за теперешній, але тільки не знала про це.

І так до тих пір, поки клопоти щодо власного стану не припинять її непокоїти, а всі думки та бажання зведуться до бажання піклуватись не про свій стан, а про те, якою вона виглядає в очах Творця. І це визначає всі її дії та думки. А що саме бажає бачити Творець в людині - людина відчуває сама у міру вивчання Каббали і виконує всі вказівки Тори лише заради цієї вищої мети, і тоді стає вся Тора знаряддям зближення з Творцем.

Поки людина не почала порівнювати всі свої вчинки і думки з бажанням Творця, все, що б вона не робила, вона робить, порівнюючи з бажаннями інших людей, котрі їй спроквола диктують свою волю, визначаючи цим її думки і вчинки. І ніколи людина не може бути вільною сама здійснити будь-що - або впливають на неї їй подібні, визначаючи її поведінку та дії, або свої думки та дії вона визначає у відповідності з бажаннями Творця, але ніколи абсолютно незалежно людина не діє.

Сокриття Творця від нас - задля нашої ж користі. Як у нашому світі всякий ще не пізнаний нами об'єкт приваблює більше, ніж уже звіданий, так і сокриття духовного світу необхідне для того, щоб людина зростила в собі усвідомлення важливості осягнення духовного світу.

Хоча ніколи людина не здатна по-справжньому оцінити велич Творця і духовних світів (часткового прояву Творця), та саме завдяки скритості, у міру, в якій посилає їй відчуття сокриття і віддаленості, збуджується в ній прагнення відчути Творця, а також усвідомлення важливості осягнення скритого.

З іншого боку, величина сокриття вимірюється її потребою в пізнанні скритого. І так людина поступово набуває усвідомлення важливості осягнення скритого від неї в такій мірі, що їй здається, наче вона вкрай віддалена від надзвичайно жаданого.

Почесті, надані людині, наповнюють її его і, відповідно, завдають шкоди її душі настільки, що ті великі праведники, котрі стали широко відомими і набули шанувальників, вважають, що отримали таке розголошення свого імені від Творця як покарання.

Але ті великі, котрих Творець бажає захистити, щоб не втратили ні найменшої частини свого духовного рівня, Творець оберігає - тим, що посилає їм ненависників, заздрісників і противників їхніх поглядів, готових усіляко зчорнити цих праведників, аби відповідно рівними були почесті, надані їм, тим стражданням, котрих вони мусять зазнати від своїх сучасників.

Наскільки важко людині, яка ще не увійшла в духовні світи і ще не відчуває духовних сил і бажань, утримувати свої дії та думки в потрібному напрямку, настільки легко їй і звичайно діяти у відповідності з природою духовних світів, якщо отримала духовні сили і увійшла в духовні світи, набула іншої, вищої природи.

В момент духовного падіння щезають всі колишні духовні осягнення, бажання служити Творцю і злитися з Ним, воювати з собою і бути тільки на духовному злеті, щезають навіть спогади і уявлення про те, що взагалі може бути таке бажання, як духовний підйом. А якщо це й дається комусь, то тільки вищими думками можна вберегти себе від безлічі, хай і малих, насолод цього світу. А у простих людей, яким початківець себе почуває, є ще цілі у цьому світі, крім духовних поривань. Тож як може бути у нього, простої людини, якийсь зв'язок із Творцем, тим паче можливість злитися з Ним, адже сама мисль про це здається йому тепер дивною і далекою...

Саме про такі моменти сказано: "Там, де велич Творця, там же ти знайдеш Його скромність", бо Творець дав можливість возз'єднатися з Ним кожному із створінь. І коли людина знову, через деякий час, збадьориться духом, вона зобов'язана не забувати ці колишні піднесені переживання прагнень до злиття з Творцем, як особистий, індивідуальний подарунок Творця. У такому випадку не виникне необхідності у духовному падінні в майбутньому, оскільки вже зарані духовною роботою над собою, піднесенням віри вище розуму, навчанням і дотриманням встановленого порядку дій і мислей, людина створює в собі духовну судину для поступового духовного сходження.

Бажаний шлях духовного піднесення - шлях, пропонований Каббалою. Шлях страждань мимоволі жде людину, якщо немає іншого методу впливу на неї, аби досягла досконалості.

Як уже мовилося, шлях Каббали полягає в тому, що дають людині згори можливість створити в собі необхідні для духовно зросту бажання, за допомогою духовного піднесення і падіння показуючи їй, що духовне світло - насолода і що його відсутність - страждання.

Таким чином в людині створюється прагнення до світла - духовного піднесення і відчуття Творця. Але без наповнення людини вищим духовним світлом і його зникнення неможливо створити бажання до світла. І чим більшим світлом наповнить Творець людину, а потім "забере", тим з більшою силою зажадає цього світла людина.

І цей шлях називається шляхом світла. Але є і шлях страждань - коли людина в пошуку шляхів втечі від нестерпних страждань, що вражають її в житті, а не від бажання повернути собі минулу насолоду, збуджує в собі бажання наповнитися духовним світлом як живлющим джерелом її порятунку...

Обидва шляхи ведуть до однієї мети, але один притягує насолодою і досконалістю спереду, а другий підштовхує ззаду, змушуючи до втечі від болю.

Для того, щоб людина могла аналізувати зовнішні впливи на себе і внутрішні відчуття, в ній створені два види їх сприйняття: гірке і солодке - що сприймаєтья серцем, брехливе й істинне - що сприймається розумом.

Духовне осягнення неможливо відчути в серці - це абсоолютно протилежне його природі, а тому відчувається як гірке, а будь-яка власна насолода відчувається як солодке. Тому робота над собою щодо зміни спрямованості бажань називається роботою серця.

Робота розуму зовсім інша, оскільки людина зовсім не може покладатися на власний розум і логіку в аналізі того, що відбувається, адже при цьому вона мимоволі змушена покладатися на свій егоїстичний природний розум, від котрого не в силах відірватися в осмисленні того, що відбувається, оскільки таким чином він створений Творцем.

Тому є тільки один шлях - повністю відмовитись від природного підходу в осмисленні і вірити в поради мудреців, що викладені в книгах з Каббали і передаються Учителем, котрий досягнув духовного рівня пізнання.

Якщо людина здатна за допомогою Творця здійснити хоч наймаліший аналіз вірою, а не розумом, і відчути серцем гіркоту егоїзму, то відразу ж згори отримує духовне осягнення досягнутого рівня, озаріння, сили.

Затим Творець розкриває людині наступний, раніше скритий, більш низький егоїстичний ступінь. Раніше скритий - аби людина, відчувши зразу всю прірву свого егоїзму, не маючи ще сил подужати його, не впала духом від бачення непосильної кількості роботи. Людині слід розуміти, що весь світовий егоїзм від початку є в ній, але скритий від неї і поступово відчувається за мірою отримання від Творця сил і здібностей для виправлення.

Тому той, хто просувається по духовних ступенях, поступово перемагаючи "свій" розум, все більше з кожним кроком, відчуває себе нічого не розуміючим і нетямущим у порівнянні з вказівками мудреців у каббалістичних книгах і наставника-каббаліста, і в тій самій мірі, в якій він принижує значущість "свого" розуму, дається йому вищий розум, і в кінцевому підсумку, замість того, щоб стати ще більшим дурнем, відмовившись використовувати нашу земну, егоїстичну логіку. він стає мудрішим за всіх!

І тому, хто ще не осягнув вищого розуму, не змінив свого аналізу, не відчуває насолоди в неегоїстичних мислях натомість гіркоти й істину віри натомість брехні свого обмеженого природою нашого світу розуму, той може просуватися вперед, використовуючи уже виправлений аналіз свого Учителя, в усьому слухаючи його і в усьому йдучи за ним.

У цьому і є порада Каббали - йти за порадами мудреців. Адже якщо хоча б один каббаліст з істинним духовним сприйняттям розуму і серця поведе за собою людство, всі зможуть прийти до мети творіння не шляхом страждань, а легким і безболісним шляхом свідомого духовного розвитку.

Далі