< 23 >

Такими недоладними здаються людині духовні вимоги під час віддалення від Творця. І навпаки, щойно вона відчуває духовний підйом, одразу ж погоджується із цим станом, без будь-якого опору і критики розуму. І вже не соромиться своїх думок і вчинків, спрямованих на те, щоб віддати себе у рабство Творцю.
Ці протилежні стани навмисне даються людині, аби вона відчула, що порятунок від егоїзму надприродний і трапляється тільки з волі Творця.

Людина переживає невдоволення, тому що порівнює свій дійсний стан з минулим або з надіями і страждає від відсутності бажаного.

Та якби вона знала, які величезні насолоди може отримати і не отримує згори, страждала б незрівнянно більше.

Але людина перебуває відносно духовних насолод наче в безтямі, не відчуває їхньої відсутності. Тому найголовніше - це відчути Творця, а затим, навіть якщо це почуття зникає, вона природно прагнутиме знову відчути Його. "Як лань прагне до водних джерел, так душа моя прагне до Тебе, Творець" (Псалом 42).

Прагнення відчути Творця називається прагненням "підняти" шхіна - відчуття Творця з попелу - найнижчого в наших очах стану, коли все в нашому світі видається нам більш цінним, ніж відчуття Творця.

Ті, хто виконують заповіді в силу відповідного виховання, що також є бажанням Творця, роблять це, як і ті, хто хоче осягти Творця. Вся відмінність у відчутті самої людини. Але це найголовніше, тому що бажання Творця - щоб створіння тішилися Його близькістю.

Тому, щоб вийти із автоматичного виконання заповідей і стати таким, що діє самостійно, людина повинна чітко усвідомити, що отримано нею завдяки вихованню, суспільству, а які прагнення її власні.

Наприклад, людині уявляється, що наш світ - ніщо. У такому випадку духовний світ уявляється всього лише трохи більшим, аніж ніщо. Каббала ж каже людині, що цей світ, як і відчувається, сповнений насолод, але духовний світ, світ відчуттів Творця, незрівнянно прекрасніший. Отже, духовне уявляється не просто більшим, ніж ніщо, а більшим за всі насолоди нашого світу.

Не можна примусити себе тішити Творця, як Він тішить нас, тому що немає таких альтруїстичних бажань у людини, але потрібно намагатися пізнати, "до кого" слід прагнути. Це перевірка істинності прагнення до Творця, адже при щирому бажанні Творця всі інші думки і бажання зникають, як світло свічі при світлі смолоскипа..

До появи відчуття Творця кожна людина відчуває себе як єдину в світі. Але оскільки тільки Творець один-єдиний, бо тільки Він спроможний дати всьому світові, а ми абсолютно протилежні цьому бажанню, то при першому ж відчутті Творця людина набуває, хай тимчасово, тих самих властивостей.

Все, чого повинна досягти людина в цьому світі, - це жити в ньому за законом духовного світу.

Бути постійно зв'язаним з Творцем - означає вірити в те, що все погане, що людина відчуває, також йде від Творця, посилається Творцем.

Є Творець і творіння - людина, яка не відчуває Творця, а тільки може "вірити" в Його існування і єдиність, в те, що тільки Творець існує і всім керує (слово "вірити" взяте в лапки, бо віра в каббалістичному смислі означає якраз відчуття Творця).

Єдине, чого людина бажає, - це отримувати насолоду. Такою її створив Творець. І це мета творіння, бажання Творця. Але людина повинна зазнавати насолоди в тому ж вигляді, що й Творець.

Все, що будь-коли відбувалося, відбувається чи відбуватиметься з кожним із нас, все хороше і погане, заздалегідь планується і посилається нам Творцем (див. притчу в моїй 3-й книзі, стор. 160). Наприкінці виправлення ми всі переконаємося в тому, наскілько все було необхідно для нашого блага.

Та поки кожний із нас перебуває на шляху свого виправлення, цей шлях сприймається нами як довгий, тисячолітній, гіркий, кривавий і надзичайно болісний, і хоч би як була готова до чергового удару людина, тільки-но вона відчуває на собі будь-яку неприємну дію, забуває, що це походить од тієї ж єдиної в світі сили, від котрої походить усе, а вона, людина, являє собою лише матеріал у руках Творця, і починає уявляти себе самостійно діючою особою, а причиною неприємних обставин вважати собі подібних., а не Творця.

Тому найважливіше, чого ми мусимо навчитися в цьому світі - не просто зарані розуміти, що все походить від Творця, але не піддаватися сум'яттю почуттів і думок під час навіть найбільш трагічних подій, не починати раптом мислити "самостійно", наче те, що з нами в даний момент відбувається, викликане подібними до нас, а не йде від Творця, що результат справи також залежить від людей і обставин, а не від Творця.

Навчитися цьому можна лише на своєму досвіді, і під час навчання людина забуває про причин того, що з нею відбувається, що все це задля того, щоб зростити її, а забувшись, впадає в оманливе відчуття відсутності керування і повного сокриття Творця.

Відбувається цей процес так: Творець дає людині знання і відчуття того, що тільки Він, Творець, править світом, а потім посилає людині страхітливі, сповнені неприємних наслідків життєві обставини.

Неприємні відчуття настільки захоплюють людину, що вона забуває про те, хто і з якою метою посилає їй ці удари. Час від часу у процесі цього "експерименту" людині дається усвідомлення, чому це з нею відбувається, але від посилення неприємних впливів це відчуття зникає.

Але навіть коли людина раптом "згадує", хто і навіщо посилає їй такі страждання, вона не в змозі переконати себе і співвіднести їх з Творцем і просити тільки Творця про порятунок, а водночас із знанням того, що це походить від Творця, шукає самостійно шляхів свого спасіння.

Подібні відчуття можна умоглядно уявити в такій картині:

1. на шляху людини до Творця знаходиться нечиста сила або думка, яка відволікає, лякає, а людина мусить крізь неї пробиватися до Творця, щоб поєднатися з Ним;
2. людина знаходиться поруч із Творцем, як дитина на руках матері, а сторонні сили-мислі хочуть відірвати її від Творця, щоб перестала відчувати Його і перестала відчувати Його керування.
3. Творець начебто доручає людині охороняти щось важливе від свого ворога, той нападає, і людина одчайно воює з ним.

Виховання людини повинне полягати не у примусовості і пригнічуванні, а в розвиткові навиків, необхідних для вироблення в ній критики своїх внутрішніх станів та бажань. Правильне виховання повинне включати навчання навичкам мислити, у той час як традиційне виховання ставить за мету прищепити людині автоматичні вчинки і реакції в майбутньому.

Вся мета виховання повинна полягати у формуванні звички постійно і самостійно провадити аналіз й оцінку власних незалежних, не нав'язаних ззовні або вихованням дій.

Яким чином людина може прийти до правди, адже егоїстично правда відчувається як гіркота, біль, а хто згодний на такі відчуття?

Людина отримує життєдайну силу і енергію від насолоди, почестей і заздрості. Наприклад, будучи вдягнений у порвану одежу - соромиться від того, що в іншого одяг кращий. Та якщо одяг іншого також рваний, то залишається лише половина неприємного переживання. Тому мовиться: "спільне нещастя - половина заспокоєння".

Коли б людина отримувала задоволення тільки від одного з трьох джерел, вона не могла б просунутися вперед, розвиватися духовно. Наприклад, якби у нас було прагнення лише до насолод, без прагнення до почестей, людина ходила б гола в спеку, бо не відчувала б ніякого сорому.

Прагнення до почестей, високого становища в очах суспільства може зменшитися, якщо все суспільство скоротить свої потреби, наприклад, як під час серйозних випробувань і війн.

Але в прагненні зазнати насолоди або зменшити страждання людина не настільки залежна від думок і поглядів оточення, як, наприклад, не болять зуби менше від того, що болять ще у когось, тому робота "ради Творця" повинна будуватися на основі насолоди, а не пошани, інакше людина може заспокоїтися і зупинитися на півдорозі.

Мовиться: "заздрість учених збільшує знання". Немає у людини бажання почестей, але чому шанують іншого, а не його? Тому докладає зусиль у науці, щоб тільки не поважали іншого більше, ніж його. Ці прагнення збільшують знання. Також серед початківців: коли бачить, що інші встають до світанку навчатися, також примушує себе встати, хоча в душі бажає, щоб ніхто не встав, тоді і йому не доведеться так рано вставати.

Якби людина знала, що всі її мислі належать не їй, а приходять до неї від людей, які її оточують, вона могла б з ними боротися, але суспільство діє на нас таким способом, що ми відчуваємо отримувані від суспільства мислі і бажання як свої. Тому важливо, яке товариство обирає собі людина, які цілі, які ідеали у кола людей, серед яких вона обертається.

Та якщо людина хоче бути під певним впливом, одержувати думки тільки конкретного кола людей, найбільш надійний засіб - бути серед них, а ще вірніший - прислужувати, допомагати їм, тому що отримати може нижчий від вищого, і тому в групі співтоваришів у навчанні необхідно вважати всіх більш виправленими і знаючими, ніж сам.

Це називається придбанням від "авторів", оскільки отримує від спілкування. Причому, перебуваючи серед інших людей на роботі і дома, бажано подумки бути зі своїми товаришами у навчанні, і тоді ніякі сторонні мислі не проникнуть обманом в людину і не стане раптом міркувати, як сусіди, як рідня, як колеги з місця роботи.

Початківцю абсолютно неможливо розібратися, хто в нашому світі істинний каббаліст, а хто удаваний, тому що всі кажуть одні і ті ж істини про роботу над собою і необхідність зректися егоїзму.

Але ці слова, як світло Творця, що заливає собою все, як світло без судини. Тобто той, хто говорить, може промовляти найпроникливіші слова, але не розуміти їхнього внутрішнього смислу, не маючи келім, відчуття цього світла.

Набагато важче, ніж безпосередньо від Учителя, отримати мислі і властивості із книг автора-каббаліста, бо якщо бажає отримати мислі автора, зобов'язаний вірити, що автор - великий каббаліст. І чим вищою буде його думка про автора, тим більше зможе зрозуміти з його книг.

За допомогою цих двох засобів - вибраного людиною товариства і вибраних нею книг - людина поступово досягає самостійного мислення (до цього періоду вона, як і всі на цій землі - хоче бути самостійною, але не може).

Сказано, що заздрість, насолода і бажання пошани виводять людину із цього світу. Смисл висловлювання в тому, що ці три види людських бажань є причиною того, що людина примушує себе діяти, хоч і не від кращих спонукань, але вони примушують людину змінюватися, зростати, бажати все більших досягнень, доки не зрозуміє, що справжнє здобуття - це здобуття духовного світу, і захоче вийти із нашого світу в духовний світ.

Тому й сказано, що ці три бажання "виводять" людину із цього світу (в духовний, майбутній світ). Поступово накоплюючи знання і розум, людина починає розуміти, що в світі найбільш цінне, і що варто досягти найбільш цінного. І так від бажання "ради себе" вона приходить до бажання "ради Творця".

Все творіння є прагнення зазнати насолоди або страждання від відсутності насолоди, що йде від Творця. Для насолоди необхідні дві умови: насолода була і зникла, залишивши враження, спогад (решимо - запис).

Існує декілька типів нечистих, відволікаючих сил, які називаються кліпот-шкірка-шкаралупа, назва ця свідчить про їхнє призначення. Ці сили, по-перше, захищають духовно чисті сили (сам плід під шкіркою) від проникнення в духовне шкідників - людей ще не підготовлених, котрі могли б нашкодити собі й іншим, оволодівши духовним, по-друге, створюють завади тим, хто істинно бажає заволодіти плодом. В результаті боротьби з ними людина опановує необхідні знання і сили - пройти оболонку, стає гідною скуштувати сам плід.

Ні в якому разі не слід вважати, що мислі, які надсилаються людині проти Творця, шляху і віри, походять не від Творця. Тільки Творець - єдина сила, включаючи людину, діє в усьому творінні, і людині зостається тільки роль активного спостерігача: відчути на собі всю гаму сил і кожного разу боротися з думками про те, що ці сили походять не від Творця. Кому Творець не посилає думок, які заважають у вивченні Каббали і роботі над собою, той не в змозі просуватися.

Основна нечиста сила не дає бажання йти далі духовним шляхом. Сяюча нейтральна сила дає відчуття, що "й так добре", немає сенсу просуватися. Людина відчуває свій стан як сплячий, але серцем не згодна з ним.

Справжні каббалістичні книги написані таким способом, що той, хто їх вивчає, вже не може зазнавати насолод від сяючого нейтрального бажання, після того як зрозуміє мету творіння.

Але тим одиницям, кого Творець обирає, аби наблизити до Себе, Він посилає страждання любові, такі страждання, щоб прагнули вийти із свого стану і просувались назустріч Творцю. Це внутрішнє прагнення людини, яке вона відчуває як своє, називається тиском зсередини.

Дія людини називається "розкритою", тому що всім, хто бачить, ясно, що людина зробила, і не може бути іншого трактування. Мислеспрямованість, намір людини називається "скритим", тому що може бути зовсім не таким, як уявляється сторонньому спостерігачеві, або навіть не відповідати тому, що сама людина каже про свої наміри.

Іноді й сама людина не може точно знати, що її штовхає на той чи інший вчинок, тобто які її істинні внутрішні наміри, навіть від людини скритий її намір, а не лише від сторонніх.

Називається Каббала таємною мудрістю, бо це наука про намір, про те, як зробити наміри людини спрямованими до Творця. І це повинно бути скрито від усіх, а іноді й від самого виконавця.

Необхідно вірити в те, що все, що діється в світі, діється з волі Творця, керується Ним, посилається Ним і контролюється Ним. Є такі, що стверджують, ніби наші страждання - це не страждання, а нагорода. Це справедливо тільки стосовно тих праведників, котрі в змозі всі обставини і їхні наслідки віднести до керування Творцем. У такому випадку, коли людина спроможна йти вірою в справедливість Вищого керівництва всупереч найбільшим випробуванням, прокляття обертаються на благословення.

А в тих випробуваннях, в котрих не в змозі йти вище свого розуму, духовно падає, бо лише в простій вірі вище розуму можна знайти опертя. А падаючи із віри в свій розум, уже повинен чекати допомоги... та хто спроможний пройти ці випробування, підноситься, оскільки саме зазнаючи страждань, за допомогою цих випробувань збільшує силу своєї віри. І тому для нього випробування і страждання о6ертаються благословенням.

Справжнє прохання повинно йти із всієї глибини серця, що означає, що все серце повинно бути згодне з тим, що воно хоче сказати Творцю. Сказати не словами, але почуттями. Адже тільки те, що коїться в серці людині, чує Творець. Творець чує навіть більше, ніж сама людина хотіла б сказати, оскільки розуміє всі причини, всі почуття, які Він сам посилає. І нікуди не втекти, не уникнути жодному створінню наміченої кінцевої мети - зажадати духовних властивостей.

Але що ж робити людині, якщо сама відчуває, що не хоче достатньою мірою розлучитися із насолодами цього світу, і відчуває, наче повинна зовсім залишити своїх рідних, сім'ю, весь сповнений життя світ, з його маленькими радощами, з усім, що так (егоїстичі бажання так яскраво малюють в її уяві? І що вона може вдіяти, якщо, прохаючи Творця про допомогу відразу ж сама відчуває, що не хоче, щоб Творець допоміг їй, почув її молитву?

Тому потрібна особлива підготовка і усвідомлення життєвої необхідності набути властивостей альтруїзму. А подібні бажання поступово зріють в людині під дією відчуття віддаленості від духовних насолод і спокою, що віддалеки принаджують її.

І це схоже на те, як той, хто запрошує гостей, мусить потурбуватися, щоб у них був апетит на ті страви, котрі він для них приготував. І крім того, на початку трапези мусить також потурбуватися про закуски, які б викликали апетит. І лише після цього він може запропонувати своїм гостям те, що приготував, а без підготовки не відчують гості насолоди від частування, яким би смачним і щедрим воно не було. Тим паче, коли йдеться про створення апетиту до протиприродних, незвичних страв - насолоди від альтруїзму.

Далі