< 24 >

Потреба в зближенні з Творцем поступово народжується в людині під дією зусиль, яких вона докладає саме під час крайнього віддалення від духовного порятунку, власної спустошеності і пітьми, коли вона має потребу в Творці для особистого порятунку, щоб Творець витяг її із безвихідних ситуацій, котрі сам же і створює, допоміг їй згори. І якщо людина дійсно потребує допомоги Творця - це ознака того, що готова одержати допомогу, створила в собі "апетит" для одержання саме тієї насолоди, яку Творець уготовив для неї, і в тій мірі, в котрій переживає страждання, в тій самій мірі здатна зазнати насолоди.
Та якщо людина повинна пережити страждання, і в тій мірі, в якій страждає, вона потім здатна сприйняти насолоду, то, по-перше, це шлях страждань, а не шлях Каббали, як мовилося вище. І по-друге, навіщо ж тоді просити Творця про будь-що? Слід просто пройти страждання, поки саме тіло не захоче позбутися їх у повній мірі, настільки, що заволає до Творця з такою силою, що Творець змушений буде врятувати її.

Відповідь проста: молитва, навіть якщо вона не йде із глибини серця, все одно готує людину до звільнення, тому що в ній людина наче обіцяє Творцеві, що після одержання духовних сил вона всіма своїми силами відшкодує відсутність в ній у даний момент необхідного прагнення. У цьому і полягає велеке спасіння молитви. Прохання з такою обіцянкою приймається Творцем, і натомість шляху страждань людина просувається вперед шляхом Каббали.

Тому ні в якому випадку людина не повинна погоджуватись зі стражданнями, навіть якщо впевнена, що вони посилаються їй Творцем, і вірить, що все, що посилається Творцем, все для блага людини. Творець жде від людини не покірного отримування страждань, а їх попередження, щоб не довелося підштовхувати людину стражданнями ззаду, а вона сама прагнула йти вперед з вірою в те, що задля своєї користі просила у Творця просування вперед.

І якщо відчуває, що немає ще в ній справжнього бажання до цього, вона все одно просить Творця, щоб дав їй бажання і віру в силу молитви, - просить про бажання просити, якого їй не вистачає.

Наша душа, "я" кожного з нас перебуває у своєму довершеному стані з того моменту, як Творець, створюючи нас, вирішив, яким воно повинно бути. Цей стан можна визначити як стан абсолютного спокою (оскільки будь-який рух викликаний бажанням віднайти більш досконалий стан) і абсолютної насолоди (оскільки бажання, створені в нас Творцем, абсолютно насичуються).

Щоб досягти цього стану, нам слід набути бажання досягти його, тобто захотіти змінити свої нинішні прагнення на досконалі, альтруїстичні. Альтернативи немає. "Так каже Творець: якщо не за вашим бажанням, то я поставлю над вами жорстоких властителів, котрі силою змусять вас повернутися до Мене".

Існують в одній людині, в кожному із нас, одночасно ці обидва - наш дійсний і наш майбутній - досконалі стани, але зараз ми переживаємо відчуття нашого дійсного стану, а перейти в "майбутній" стан можливо в одну мить - змінивши нашу природу з егоїстичної, матеріальної на альтруїстичну, духовну. Творець може сотворити таке диво з кожним із нас будь-якої наступної миті, тому що ці два стани існують одночасно, тільки один із них ми сприймаємо зараз, а досконалий, що існує паралельно, не відчуваємо, хоча й перебуваємо в ньому, оскільки за своїми властивостями-бажаннями не відповідаємо йому, як каже Творець: "Не можемо Я і ви існувати в одному місці", бо протилежні ми в своїх бажаннях.

І тому має кожний із нас два стани, або, як це називається в Каббалі, два тіла. Наше фізичне тіло, в котрому ми перебуваємо в даний момент, прийнято називати в Каббалі просто матеріальною оболонкою, а наші бажання і властивості називаються в Каббалі тілом, оскільки саме в них міститься наша душа, частина Творця. Якщо в нашому дійсному стані наше тіло являє собою чисто егоїстичні бажання і думки, то в нього може вселитися тільки мікроскопічно мала частина нашої душі, так звана "нер дакік" - іскринка великого світла, котра і дає нам життя.

Друге, паралельно існуюче - це наше духовне тіло, яке ми поки що не відчуваємо, наші майбутні альтруїстичні бажання і властивості, в котрих міститься вся наша душа - та частина Творця, котру в майбутньому, в кінці виправлення, ми відчуємо.

Властивості і альтруїстичного, і егоїстичного тіл, їхня життєва сила діляться на почуття і розум, які ми відповідно відчуваємо в серці і в свідомості. Тільки в егоїстичному тілі - це бажання отримати в серці і усвідомити розумом, а в альтруїстичному тілі - це бажання віддати в серці і вірити розумом.

Жодне із цих тіл ми неспроможні змінити: духовне - абсолютно досконале, а наше дійсне - абсолютно невиправне, оскільки таким створене Творцем.

Але існує ще одне, третє, проміжне, середнє тіло - бажання і думки, що постійно змінюються в нас, котрі ми повинні намагатися виправляти і просити Творця про їх виправлення. Таким чином ми поєднуємо наше середнє тіло, що називається "кліпат нога", наше сяюче тіло з нашим духовним тілом.

І коли ми сполучимо всі його постійно поновлювані бажання і думки з духовним тілом, наше егоїстичне тіло відійде від нас, і ми придбаємо духовне. А потім сам Творець змінить всі властивості егоїстичного тіла на протилежні, і весь первородний егоїзм перетвориться на абсолютний альтруїзм.

...В усіх життєвих ситуаціях слід намагатися дивитися на все, що діється, крізь Творця, що це Він стоїть між всіма і мною, крізь Нього я дивлюсь на всіх у світі і на себе самого. І все, що сприймається мною, походить від Нього, і все, що походить від мене, йде тільки до Нього, і тому все навколо - це Він, як мовиться: "спереду і ззаду перебуваєш Ти і поклав на мене руку Свою". Все, що є в мені, все, що я думаю і відчуваю - від Тебе, діалог з Тобою.

Найжахливіше переживання - відчуття безпросвітної безодні "аярат малхут", що вражає своєю, яка розверзлася прямо під ногами людини, пітьмою безвихіддя, страху, відсутністю будь-якої опори, абсолютним зникненням оточуючого світла, котре дає нам відчуття майбутнього, завтра, наступної миті.

Всі менш жахливі негативні відчуття походять із цього почуття і є його аспектами. Всі вони посилаються людині із того ж джерела - малхут, створеної Творцем порожньої душі, кожну частини котрої зобов'язаний кожний із нас заповнити світлом. Всі відчуття пітьми, що їх зазнає людина, походять із неї. Подолати це жахливе почуття непевності можливо тільки вірою в Творця, відчуттям Його. І з цією метою посилаються Творцем всі страждання.

Цар Давид як уособлення всіх наших душ в кожному рядку своїх псалмів описує стан душі, її відчуття на всіх етапах сходження. Дивовижно, скільки мусить зазнати людина, раніше ніж зрозуміє, усвідомить і знайде правильний шлях, адже ніхто не може підказати їй наступний крок - тільки за необхідністю, спіткнувшись на попередньому, вона обирає правильну дію. І чим частіше нас штовхають нещастя, тим швидше є можливість вирости духовно, як мовиться: "Щасливий той, кого переслідує Творець".

Не слід знати свого наступного кроку, свого майбутнього, не даремно є заборона Тори: "не ворожіть і не гадайте" - духовне зростання відбувається зростанням віри, що те, що в даний момент зазнає людина, і все, що наступної миті з нею буде, все походить від Творця, і все долається тільки зближенням із Ним, за необхідністю, оскільки наша природа не бажає визнати Його як нашого Володаря. Знання свого майбутнього стану чи впевненість в його знанні віднімає у людини можливість заплющити очі, змовчати і прийняти будь-який несподіваний прояв Вищого керівництва як вірний, справедливий, що можлив, тільки притягнувшися до Творця.

Всі наші послідовні стани духовного сходження описуються в Торі побутовою мовою нашого світу. Як ми уже знаємо, є всього дві властивості в творінні - альтруїзм і егоїзм, властивість Творця і властивість Його створінь.

Каббала говорить про проходження духовних ступенів мовою прямих почуттів, як в цій частині книги, або мовою сфірот - фізико-математичним описом духовних об'єктів.

Ця мова універсальна, компактна і точна. Вона зрозуміла у своєму зовнішньому вигляді для початківців, нею можна розмовляти і розуміти один одного, оскільки мовиться про абстрактні дії, абстрактні духовні об'єкти. Той, хто осягає самі духовні ступені, може також виразити свої дії і почуття цією "науковою" мовою, оскільки саме світло, що осягається ним, несе в собі інформацію про дію і про назву.

Але передати свої почуття, відчуття певного духовного ступеня, каббаліст може тільки тому, хто пройшов той же ступінь, інший його не зрозуміє. подібно до того, як у нашому світі людина, яка не пережила певного почуття і не знає його за аналогією з подібним, схожим почуттям, не в змозі вас зрозуміти.

Є два послідовних ступеня виправлення егоїзму: зовсім не використовувати його, мислити і діяти з наміром тільки "віддавати", без будь-якої думки про свою зацікавленість в результатах своїх дій. Коли людина вже може цілком діяти таким способом, вона переходить до другого ступеня - починає, поступово використовуючи свій егоїзм, включати його малими порціями в свої альтруїстичні дії та думки, виправляючи його таким чином.

Наприклад, людина все, що є у неї, віддає іншим, нічого ні від кого не отримуючи, - це перший ступінь розвитку. Якщо вона здатна так чинити в усьому, то для того, щоб у неї була можливість ще більше віддавати, вона заробляє або отримує від багатих, пропускаючи крізь себе велике багатство, віддає його іншим. Скільки вона при цьому може отримати від інших, залежить від того, чи зможе віддати все те, що отримує, не спокусившися великими грошима, що проходять крізь її руки, адже в такому становищі вона використовує свій егоїзм - чим більше отримає, тим більше зможе віддати. Та чи зможе все віддати? Величина суми, що проходить через неї, визначає рівень її виправлення.

Перший ступінь називається виправленням творіння (егоїзму), а другий ступінь називається метою творіння - використовувати свій егоїзм в альтруїстичних діяннях, задля альтруїстичних цілей. Про ці два ступені нашого духовного розвитку й мовить вся Тора. (Та як бажання, так і насолоди, про котрі мовиться в Торі, - в мільярди разів більші за будь-які, навіть зібрані всі разом насолоди нашого світу.)

Ці два ступені перебувають також у постійному конфлікті, оскільки перший цілком заперечує використання егоїзму, його виправлення, а другий використовує його в невеликих, відповідно із силою опору йому, кількостях для його виправлення. Тому дії в цих двох станах протилежні, хоча обидва альтруїстичні за метою. Адже і в нашому світі людина, котра все віддає, протилежна за дією людині, котра отримує, хоча й ради того, щоб віддати.

Через деякий час після того, як людина докладає підвищених зусиль у роботі над собою, в навчанні, в прагненні до духовних відчуттів, в ній виникає вимога відчути результат, їй здається. що після виконаної нею роботи, у порівнянні з оточуючими її сучасниками, хто як, а вона вже заслужила, щоб Творець розкрився їй, щоб Каббала, котру вона вивчає, стала для неї явною, і насолоди духовних світів відчувалися нею.

А насправді вона бачить, що все відбувається якраз навпаки: вона відчуває, ніби посувається назад, а не просувається вперед у порівнянні з тими, хто взагалі не займається Каббалою. І замість того, щоб відчути Творця, і щоб Творець почув її, вона все далі віддаляється від Творця і відчуває, що це віддалення від духовних осягнень і зниження духовних поривань є прямим наслідком її навчання.

І виникає у неї законне питання: дивлячись на тих, хто вивчає звичайну Тору, вона бачить, що вони відчувають свою досконалість у порівнянні з іншими, а вона з кожним днем все більше бачить, як вона стає все гіршою в своїх бажаннях і думках і все далі віддаляється від духовних, хороших бажань, з котрими прийшла до Каббали! Тож краще було б взагалі не починати занять Каббалою! І взагалі, весь цей час вона витратила даремно!

Але, з іншого боку, вона вже відчуває, що тут лише і є правда і вирішення її питань, що створює ще додаткову напругу: не може залишити Каббалу, тому що це істина, але й не має нічого із нею спільного і віддаляється від неї, а за своїми бажаннями перебуває нижче, ніж усі її сучасники.

І їй здається, що якби інша людина була на її місці, то Творець уже давно відповів би і наблизив до Себе, і не трудилася б ця людина, як вона, намарне, з образою на Творця за те, що не рахується з нею. А можливо, Творець взагалі не реагує на її дії.

А справа в тому, що такі почуття переживає тільки той, хто перебуває в процесі справжньої духовної роботи над собою, а не той, хто сидить над Торою тільки заради пізнання простого її смислу і виконання заповідей. Оскільки той, хто бажає піднесення, бажає досягти такого духовного стану, коли всі його поривання, мислі і бажання визначатимуться не його особистими інетересами. Тому дають йому згори усвідомити, якими є насправді його мислі і чим визначаються всі його дії.

І якщо, проходячи крізь страждання, знаходить в собі весь цей величезний егоїзм, бачачи, наскільки він віддалений від найнезначнішої духовної якості, він усе ж таки витримує випробування і в змозі, незважаючи на все пережите, мовчати в серці, розкрити свою любов до Творця, а не просити винагороди за свої зусилля і за свої страждання, і якщо, незважаючи на муки, ці стани йому миліші, ніж тваринні насолоди і спокій, то удостоюється відчути духовний світ.

Взагалі, щойно людина починає входити в справжню роботу над собою, відразу ж почиає відчувати завади і перешкоди на шляху до відчуття духовного у вигляді всіляких сторонніх думок і бажань, у вигляді втрати впевненості у правильності обраного шляху, падіння настрою при відчутті своїх істинних бажань, на відмінність від тих, хто просто сидить і вчить Каббалу ради знання і механічного виконання.

І це від того, що перевіряють людину згори, чи є дійсно у неї справжнє бажання до істини, якою б протиприродною, проти її егоїстичної природи, вона не була, наскільки б не було боляче відмовитися від звичного власного комфорту в ім'я Творця. У той час як просту людину не перевіряють, і вона почуває себе дуже комфортно у своєму усталеному житті, та ще й майбутній світ, вона вважає, їй забезпечений, тому що виконує заповіді Тори. Таким чином у неї є і цей, і майбутній світ, вона вже заздалегідь радіє майбутній винагороді, передчуває її, оскільки вважає, що винагорода належить їй, бо вона виконує бажання Творця, і тому Творець зобов'язаний заплатити за це в цьому і майбутньому світі. Тобто її егоїзм зростає у порівнянні з егоїзмом невіруючого, котрий не вимагає винагороди від Творця, в багато разів, як і її самовпевненість і почуття власної переваги у порівнянні з усіма "ненаближеними" до Творця.

Але Творець перевіряє людину не для того, щоб дізнатися, в якому стані вона перебуває, це Творець знає і без усяких перевірок, оскільки сам же Він дає нам всі ці переживання. Цим нам дається усвідомлення того, де духовно перебуваємо ми. Створюючи в нас бажання земних насолод, Творець відштовхує недостойних, дає тим, кого хоче наблизити до себе, можливість, долаючи перешкоди, наблизитися до входу в духовний світ.

Для того, щоб людина відчула ненависть до егоїзму, Творець поступово розплющує їй очі на те, хто є істинним ворогом, хто не дозволяє їй увійти в духовні світи, поки не розвинеться до такої міри, що людина повністю відірветься від егоїзму.

Все, що перебуває поза тілом людини, - це сам Творець, оскільки основа творіння - це відчуття власного "я" кожним із нас. Ця ілюзія власного "я" називається творінням і відчувається тільки нами. Але крім цього відчуття власного "я", існує тільки Творець . Тому наше ставлення до світу і до кожного із оточення є не що інше, як ставлення до Творця. І якщо людина звикає до такого ставлення до оточення, вона відновлює цим прямий зв'язок із Творцем.

Немає нікого, крім Творця. Хто ж такий "я"? "Я" - це відчуття себе, свого існування, чого, взагалі немає, але за бажанням Творця якась Його частина так себе відчуває, тому що віддалена від Творця. Творець скривається від неї. Та в міру все більшого відчуття Творця ця частина Його, "я", що відчувається мною, починає все більше відчувати, що вона-таки частина Творця, а не самостійне творіння.

Стадії поступового відчуття Творця називаються світами, або сфірот. Людина народжується, як правило, без будь-якого відчуття Творця, і те, що бачить навколо себе, те й приймає за дійсність. Такий стан називається "наш світ".

Якщо Творець бажає наблизити людину, вона починає часом відчувати неявну присутність Вищої сили, ще не бачить її своїм внутрішнім зором, а лише здаля, ззовні світить їй щось таке, що несе почуття впевненості, духовної святковості і натхнення. Творець може знову віддалитися, знову стати невідчутним.

Це сприймається людиною як повернення у початковий стан - вона забуває взагалі про те, що колись була впевнена в існуванні Творця і якось Його відчувала. Або Творець віддаляється від неї у такий спосіб, що людина відчуває віддалення духовної присутності і, як наслідок цього, падіння духу - це відчуття Творець посилає тому, кого бажає ще більше наблизити до себе, оскільки у людини виникає туга за зниклим прекрасним почуттям і змушує її намагатись повернути це відчуття.

Якщо людина докладає зусиль, починає займатися Каббалою, знаходить справжнього Учителя, Творець поперемінно то ще більше розкривається їй у відчутті духовного підйому, то скривається, збуджуючи цим людину шукати вихід із стану занепаду.

Якщо людина зусиллям волі здатна сама подолати неприємний стан - сокриття Творця, вона отримує згори підтримку у вигляді духовного підйому і натхнення. Якщо ж людина не намагається власними силами вийти із цього стану, то Творець може Сам наблизитися до неї, а може і залишити в спокої (після кількох спроб пробудити людину самій просуватися назустріч Творцеві) у стані повної відсутності відчуття Його.

Все, що ми бажаємо знати про наш світ, можна визначити як результат творіння і його керування, або, як це називають досліджувачі, закони природи. Людина у своїх винаходах намагається повторити деякі деталі творіння, те, що вона дізналася про природу, тобто намагається повторити дії Творця на більш низькому рівні і з більш грубим матеріалом.

Далі