< 25 >

Глибина пізнання людиною природи обмежена, і хоча ця межа поступово розширюється, але й по сей день за тіло людина, наприклад, сприймає своє матеріальне тіло. А при такому розгляді немає ніякої різниці між людьми - адже всю індивідуальність кожного визначають саме духовні сили і властивості, а не форми нашого тіла.
Тому можна сказати, що всі тіла, незважаючи на їхню кількість, являють собою, з точки зору творіння, тільки одне тіло, оскільки немає індивідуальної відмінності між ними, котра б відрізняла одне від одного.

Тому, щоб зрозуміти собі подібних і весь навколишній світ, знати, як ставитись до всього, що поза її тілом, людині досить заглибитися в себе, зрозуміти себе. Так ми і діємо, оскільки створені саме так, що осягаємо те, що входить в нас ззовні, вірніше, наші реакції на вплив ззовні.

Тому якщо людина нічим духовним від інших не відрізняється, а всі її відмінності стандартні, в рамках варіацій чисто тваринних властивостей наших матеріальних тіл, то вона наче і не існує, оскільки, не маючи власної індивідуальної відмінності від інших, вона немовби перебуває всередині одного тіла, що уособлює всі наші тіла.

Інакше можна сказати так: все, чим можуть відрізнятися люди один від одного, - це душею, і ящо її немає, то й цю людину не можна вважати індивідуально існуючою. І чим більше духовних відмінностей у індивідуума, тим він важливіший і більший, якщо їх немає взагалі, то і його немає, він не існує.

Та тільки-но з'являється в ньому найменша перша духовна відмінність - ця мить, цей духовний стан називається його народженням, оскільки вперше з'явилося в ньому дещо особисте, що виділяє його із усієї загальної маси тіл. Тобто народження індивідуальності відбувається шляхом індивідуального духовного відокремлення від загальної маси.

Подібно до того, як із посадженим в землю зерном, послідовно відбуваються два протилежних процеси - розклад і розвиток. Цілковите звільнення від попередньої, батьківської вихідної форми. І поки не відторгне її повністю, не звільниться від свого фізичного виду, не зможе перетворитися із фізичного тіла на силу. Поки не будуть пройдені всі ці стани, що називаються породженням плоду згори вниз, не зможе народитися в ньому перша духовна сила знизу-вгору, аби почати зростати і досягти рівня і форми того, хто породив його.

Подібні процеси відбуваються в неживій, рослинній, живій - тваринній природі і в людині, хоча й у різних зовнішніх формах.

Каббала визначає духовне народження як перший прояв у людині найнижчого духовного світу, вихід людини за межі "нашого" світу на перший духовний ступінь. Але на відміну від земного новонародженого духовно народжений не помирає, а постійно розвивається.

Почати пізнавати себе людина може тільки з моменту самоусвідомлення, але не раніше. Наприклад, ми не пам'ятаємо себе в колишніх станах, у момент оплодотворіння, народження, а тим паче до цього. Ми осягаємо лише наш розвиток, але не попередні форми.

Каббала описує всі попередні стадії створення, починаючи зі стану існування одного Творця, створення Ним спільної душі - духовної істоти, поступового духовного сходження світів зверху-вниз до найнижчого духовного рівня - останнього ступеня нижчого духовного рівня.

Каббала не описує всі наступні стадії (осягнення людиною нашого світу найнижчого духовного ступеня духовного світу і її подальшого сходження знизу вгору, аж до своєї кінцевої мети - повернення до вихідної точки творіння), оскільки сходження відбувається за тими ж законами і ступенями, котрими відбувалося сходження душі, і кожний, хто осягає, зобов'язаний самостійно відчути на собі всі ці стадії духовного народження до досягнення свого остаточного повного духовного зросту.

Але досягаючи по завершенні зростання абсолютно виправленого стану своїх початкових якостей, всі душі, повертаючись до Творця, поєднуються з Ним до абсолютно нероздільного стану через повну схожість, настільки, наче їх не існує, як і до їх створення.

Іншими словами, по тих же 125 ступенях свого сходження згори вниз, від Творця до нас, душа повинна піднятися знизу вгору, від моменту нашого духовного народження до повного злиття з Творцем.

У Каббалі перший знизу духовний ступінь називається народженням, останній верхній - остаточним виправленням, а всі проміжні ступені позначаються назвами місць або облич із Тори чи каббалістичними символами - іменами сфірот чи світів.

Із усього вищесказаного з'ясовується, що не в змозі людина повністю пізнати світобудову і себе в ній без повного уявлення про мету творіння, акту творіння, всіх стадій розвитку аж до кінця творіння. А оскільки людина досліджує світ лише зсередини, то спроможна досліджувати лише ту частину свого існування, котра усвідомлюється нею. І тому вона не має можливості повністю пізнати себе.

І більше того, пізнання людини обмежене, оскільки пізнання об'єкта відбувається, в основному, дослідженням негативних властивостей, а людина не в змозі бачити в собі недоліки. Справа в тому, що наша природа автоматично виключає їх із нашої свідомості, випускає їх із нашого поля зору, оскільки відчуття цих недоліків викликає в людині величезний біль, а наша природа, наше тіло автоматично уникає подібних почуттів, тікає від них.

І тільки каббалісти, які працюють над виправленням своєї природи з метою досягнення властивостей Творця, поступово розкривають в собі недоліки власної природи, в тій мірі, в якій вони спроможні себе виправити. Лише тоді їхній розум, їхня природа дозволяють їм бачити ці недоліки, оскільки ці риси характеру уже зазнають виправлення, тобто вони вже начеб не належать людині.

І не може допомогти у самодослідженні те, що в собі подібних людина бачить, в основному, лише негативні якості, оскільки природа автоматично уникає негативних відчуттів, людина не в змозі перенести на себе те негативне, що знаходить в інших, наше тіло ніколи не дозволить відчути в собі ті ж самі негативні якості.

І навпаки, саме тому ми й відчуваємо негативні якості іншого, що це дає нам задоволення! І тому можна сміливо стверджувати, що немає в світі людини, котра б знала себе. Каббаліст же, який осягає у повному вигляді істинну природу людини, її корінь, осягає його в первісному об'ємі, що називається душею.

Як сказано вище, для істинного осягнення творіння необхідно досліджувати його згори вниз, від Творця до нашого світу, а потім знизу вгору.

Шлях згори вниз називається послідовним сходженням душі в наш світ, або зародженням душі (ібур) - за аналогією з нашим світом, де зароджується зародок у тілі матері від сімені батька. Поки не проявляється в людині її останній найнижчий ступінь, де зовсім відривається від Творця, як плід від батьків, як зерно, що повністю втратило свою первісну форму, вона не стає фізично самостійним організмом.

Але як у нашому світі, так і в духовному, продовжує бути повністю залежною від свого джерела, поки з його допомогою не стане самостійною духовною істотою.

Народившись духовно, людина перебуває у найвіддаленішій від Творця стадії свого духовного розвитку і починає поступово осягати ступені сходження до Творця. Шлях знизу вгору називається особистим осягненням і піднесенням, стадіями духовного зростання за законами духовних світів, як у нашому світі новонароджений розвивається за законами нашого світу. Причому, всі ступені нашого світу знизу вгору точно відповідають ступеням сходження її душі від Творця у наш світ згори вниз.

(Тому в Каббалі вивчається сходження душі вниз, а ступені піднесення кожний, хто сходить угору, повинен осягти самостійно, інакше не зможе духовно зрости. Тому ні в якому випадку не можна заважати учневі, нав'язувати йому духовні дії - вони повинні бути продиктовані його власним усвідомленням того, що відбувається. Лише в такому випадку він зможе дослідити і виправити в собі всі свої якості, і тому заборонено каббалістам передавати один одному відомості про свої особисті відчуття.)

Через те, що два шляхи - зверху вниз і знизу вгору абсолютно схожі, осягаючи на собі один із них - шлях знизу вгору, можна зрозуміти і шлях згори вниз. Таким чином по ходу власного розвитку поступово з'являється розуміння свого попереднього стану до народження: що програма творіння походить в наш світ згори вниз, вищий ступінь народжує нижчий, аж до нашого світу, де породжує його в людині нашого світу в якийсь із моментів одного з її життів. А потім примушує духовно зростати, аж до найвищого ступеня.

Але той, хто духовно зростає, повинен у міру свого зростання, додавати від себе свої особисті зусилля, внести свої особисті дії в творіння для його розвитку і завершення. І ці дії полягають тільки в повному повторенні процесу творіння, оскільки чого немає в природі, як у фізичній, так і в духовній, того людина вигадати не може. Так само, як і все, що ми робимо, є не що інше, як узяті від природи патенти та ідеї.

Як уже зазначалося в першій частині цієї книги, всі створіння нашого світу і все їх оточення створено у повній відповідності з необхідними для кожного виду умовами. Як у нашому світі природа приготувала надійне і придатне місце для розвитку плоду, а з появою новонародженого пробуджує в батьках потребу піклуватися про нього, так і в духовному світі до духовного народження людини все відбувається без її знання і втручання.

Та тільки-но підростає людина, відразу ж починає стикатися із труднощами і невлаштованістю, з необхідністю докладати зусиль для існування. І в міру змужніння людини поступово починають проявлятися в ній все більш негативні якості. Так і в духовному світі у міру духовного зростання людини оголюються все більш негативні властивості її природи.

І так зумисне створено і вготовано Творцем через природу, як у нашому світі, так і в світі духовному, аби довести людину до потрібного рівня розвитку, щоб усвідомила через безугавні прикрощі, що тільки полюбивши ближнього як самого себе, кожен із нас може досягти щастя, оскільки знову опиниться у стані рівноваги з діяннями природи згори вниз.

І так в усьому, в чому людина знаходить "прорахунки" природи, "недоробки" Творця. Саме в цих якостях вона сама мусить доповнити свою природу, виправити своє ставлення до навколишнього, полюбивши всіх і все поза собою, як саму себе, відповідно із сходженням духовних ступенів згори вниз - і в такому випадку вона буде повністю відповідати Творцю, і відтак досягне мети Творіння - абсолютної насолоди.

І це в наших силах, і ні в якому разі Творець не відступить від свого плану, тому що все це для нас, з бажанням завдати нам абсолютної насолоди, створено Ним. А все наше завдання лише в тому, щоб вивчаючи властивості духовного сходження згори вниз, навчитися чинити так само і в нашому сходженні знизу вгору.

Нам видається протиприродним почуття любові до подібних до себе (до "ближнього" - слово недоречне, оскільки ближніх ми любимо, адже вони дорогі нам), це почуття викликає в нас, як і будь-яке інше альтруїстичне почуття, будь-яка відмова від егоїзму, почуття внутрішнього стиснення нашого "я".

Та якщо людина здатна поступитися особистими інтересами, тобто скоротити їх, то в звільнене від егоїзму духовне місце вона може отримати Вище світло, яке викликає в ній дію наповнення і розширення.

Ці дві дії називаються рухом життя, або душею, і тому уже можуть викликати в наступних діях скорочення і розширення. І тільки у такий спосіб може духовна судина людини отримувати в себе світло Творця, або свою душу, і, розширюючи її, підніматися.

Скорочення може бути здійснене через зовнішній вплив або під дією внутрішніх властивостей самої судини.

У випадку скорочення під тиском болючої примусової зовнішньої сили природа судини змушує її збудити в собі сили протидії скороченню і розширитися, повернутися у початковий стан і віддалитися від цього зовнішнього впливу.

У випадку коли скорочення здійснене самою судиною, вона не в змозі сама розширитися до початкового стану. Та якщо світло Творця увійде і наповнить судину, то вона здатна розширитися, і це світло називається життям.

Життя є усвідомленням себе самого, що може бути осягнене тільки шляхом попередніх скорочень, оскільки неспроможна людина вийти за свої духовні межі, в котрих створена.

А вперше скоротитися, як мовилося вище, людина може тільки під впливом зовнішньої сили, яка змушує її до цього, або волаючи в молитвах до Творця про допомогу, оскільки до отримання першої допомоги, життя, в свою душу немає сил в людині самій виконати подібну протиприродну душевну дію. І поки не сама людина, а зовнішня сила змушує її "стискатися", вона вважається неживою, оскільки жива природа визначається як здатна до самостійного руху.

Доступно і зрозуміло описати світобудову можна за допомогою понять Каббали. Все у світобудові Каббала поділяє на два поняття: світло (ор) і судина (клі). Світло - це насолода, а судина - це бажання зазнати насолоди. Коли насолода входить в бажання зазнати насолоди, вона надає цьому бажанню певного прагнення втішитися саме нею.

Без світла судина не знає, чим вона б хотіла втішитися, тому сама судина ніколи не самостійна, і тільки світло диктує їй вид насолоди, тобто мислі, прагнення, всі її властивості, і тому важливість і духовна цінність судини цілком визначається наповнюючим її світлом.

І більше того, чим більше бажання зазнати насолоди є в судині, тим вона "гірша", оскільки більше залежить від світла, менш самостійна. Та з іншого боку, чим вона "гірша", тим більшу насолоду може отримати. Але зростання, розвиток залежать саме від великих бажань. І це протиріччя походить саме від протилежних властивостей світла і судини. Нагорода за наші душевні зусилля - пізнання Творця, та саме наше "я" затуляє Творця від нас.

Оскільки бажання визначає людину, а не її фізіологічне тіло, то з появою кожного нового бажання наче народжується нова людина. Саме так слід розуміти гільгулей нешамот - кругообіг душ, що з кожною новою думкою і бажанням людина народжується заново, оскільки її бажання нове.

Отже, якщо бажання людини, як у тварини, то мовиться, що її душа вселилася в тварину, якщо її бажання піднесене, то мовиться, що людина перетворилася в мудреця. Тільки так слід розглядати круооборот душ. Людина може явно відчути на собі, наскільки протилежні її погляди і бажання у різний час, наче це дійсно не одна людина, а різні люди.

Але кожного разу, коли вона відчуває свої бажання, якщо ці бажання справді сильні, вона не може собі уявити, що може бути інший, зовсім протилежний стан. І це від того, що душа людини вічна як частина Творця. І тому в кожному своєму стані вона уявляє, що перебуватиме в ньому вічно. Але Творець згори міняє їй душу - в цьому полягає кругооборот душ, помирає минулий стан, і "народжується нова людина".

І так само у своїх духовних злетах, натхненнях і падіннях, радощах і депресіях людина неспроможна уявити собі, що вона може перейти із одного стану в інший: перебуваючи в стані душевного піднесення не може собі уявити, як може цікавитись чимось у світі, крім духовного осягнення. Як мертвий не може уявити собі, що є такий стан, як життя, так і живий не думає про смерть. І все це з причини божественності, а тому - вічності нашої душі.

Вся наша дійсність зумисне створена для того, щоб всіляко заважати нам осягти духовні світи, і тисячі думок постійно відволікають нас від мети, і чим більше намагається людина цілеспрямовано діяти, тим більші завади. А проти всіх завад є тільки одна допомога - в особі Творця. І в цьому причина їх створення - щоб у пошуку шляху власного порятунку ми були змушені звернутися до Творця.

Як маленьких дітей, щоб з'їли те, що ми хочемо, ми відволікаємо від головного, від їжі, розповідаємо казки, так і Творець, аби привести нас до хорошого, змушений вдягати альтруїстичну істину в егоїстичні причини, через які ми можемо забажати відчути духовне. А потім, відчувши його, ми вже самі захочемо саме цієї духовної їжі.

Увесь шлях нашого виправлення побудований на принципі злиття з Творцем, поєднання з духовними об'єктами, аби перейняти у них їхні духовні властивості. Тільки при контакті з духовним ми можемо отримати від нього. Тому так важливо мати Учителя і товаришів у досягненні мети: в чисто побутовому спілкуванні можна поступово, непомітно для себе, а тому без перешкод з боку тіла, почати отримувати духовні бажання. Причому чим ближче людина прагне бути з тими, хто звеличує духовну мету, тим більша імовірність піддатися впливові їхніх думок та бажань.

Оскільки справжнім зусиллям вважається тільки таке, яке зроблене проти бажань тіла, то легше виконувати зусилля, якщо є приклад і багато хто його здійснює, навіть якщо це здається протиприродним. (Більшість визначає свідомість: там, де всі ходять оголеними, скажімо, в лазні чи в примітивному суспільстві, - немає ніяких зусиль, аби звільнитись від одягу кожному.) Але і група товаришів, і Учитель - це всього лише допоміжні засоби. У міру духовного піднесення Творець робить так, що людина все одно змушена буде звернутися за допомогою тільки до Нього.

Чому є Каббала у письмовому викладі і усна? Відповідь проста: письмова Каббала дає опис духовних процесів, що здійснюються згори вниз, і тільки про це в ній мовиться, хоча вона використовує мову оповідання, історичних хронік і юридичних документів, мову пророцтв і каббалістичних знань.

Та головне, для чого дана Каббала - для духовного піднесення людини знизу-вгору, до самого Творця, а це індивідуальний шлях для кожного, залежно від властивостей і особливостей його душі. Тому кожна людина осягає сходження по ступенях духовних світів по-своєму. І це індивідуальне розкриття Каббали знизу-вгору називається усною Каббалою, тому що дати єдиний варіант її для кожного неможливо і немає потреби - сама людина повинна молитвою (усно) до Творця осягти її.

Далі