< 26 >

Каббала пояснює, що масах-екран духовного тіла-парцуфа, за допомогою котрого парцуф отримує світло - Тору, перебуває на духовному рівні, який називається "уста". Звідси і назва отримуваного світла - усна Тора. Каббала пояснює, яким способом вивчати - отримувати цю Тору.
Всі зусилля, здійснювані нами в навчанні і роботі над собою, потрібні тільки для того, щоб відчути всю нашу безпорадність і звернутися за допомогою до Творця. Але не може людина оцінити свої дії і просити про допомогу Творця раніше, ніж відчує в цій допомозі необхідність. І чим більше вчить і працює над собою, тим все сильніші її претензії до Творця. Хоча в остаточному підсумку допомога походить від Творця, але без нашої молитви ми її не отримаємо. Тому той, хто бажає просунутись уперед, мусить докладати зусиль у різноманітних діях, а про того, хто сидить і жде, сказано: "Дурень сидить склавши руки і їсть себе".

Зусиллям називається все, що людина робить проти бажання тіла, незалежно від того, яка це дія. Наприклад, якщо людина спить проти бажання тіла - це також зусилля. Але основна проблема в тому, що людина думає про винагороду за зусилля, а для відторгнення егоїзму необхідно прагнути саме здійснити зусилля безвідплатно і просити у Творця сили для цього, тому що наше тіло без винагороди працювати не може.

Та як залюблений у своє ремесло спеціаліст думає під час роботи про неї, а не про винагороду, так і той, хто любить Творця, бажає отримати сили для того, щоб придушити егоїзм, бути ближче до Творця, бо ж цього хоче Творець, а не тому що внаслідок близькості до Творця людина отримує безмежну насолоду.

У тому ж випадку, якщо людина не прагне до винагороди, вона постійно щаслива, оскільки чим більші зусилля вона може здійснити за допомогою Творця, тим більше радості від цього їй і Творцеві. І тому постійно наче отримує винагороду.

Тому якщо людина відчуває, що їй іще вяжко в роботі над собою і немає від неї радості - це ознака того, що ще не вийшла з егоїзму, не перейшла із маси суспільства в одиниці тих у світі, хто працює на Творця, а не на себе. Але тільки той відчуває, як важко здійснити хоча б найменше зусилля не ради себе, хто перебуває вже на шляху між масами і каббалістами.

Але виховання масам неможливо дати в істинному виді, оскільки маси не в змозі прийняти протиприродні закони роботи без винагороди.

Тому таке виховання мас побудоване на основі винагороди егоїзму. І тому не важко їм виконувати заповіді у найбільш строгій формі і навіть шукати додаткових ускладнень. Але такий попередній етап - бути просто віруючим - необхідний для всіх. І тому, як пише РАМБАМ, спочатку вчать усіх, як маленьких дітей, тобто пояснюючи, що це на користь егоїзму, для винагороди в цьому і майбутньому світі, а потім, коли підростуть із них одиниці, наберуться розуму і зрозуміють істинний смисл творіння від Учителя, поступово можна вчити їх методикам виходу з егоїзму.

Взагалі ж винагородою називається те, що людина бажає бачити в результаті своїх зусиль, а зусилля можуть бути в абсолютно різних галузях діяльності. Не можна працювати без винагороди, але можна змінити саму винагороду - задоволення егоїстичне на альтруїстичне. Наприклад, немає різниці в насолоді, яку відчуває дитина від своєї ляльки, і дорослий від осягнення Тори. Вся різниця тільки в одежах на насолоду, в її зовнішній формі. Але щоб її змінити, треба, як і в нашому світі, зрости. І тоді замість ляльки з'явиться прагнення до Тори, замість егоїстичного вбрання насолоди - альтруїстичне.

Тому зовсім невірно стверджувати, як нерідко можна чути від різних "розумників", що Тора проповідує утримання від насолод. Якраз навпаки, за законом Тори назір - людина, яка відмовляє собі в деяких видах насолод, зобов'язана принести жертву - начеб штраф за те, що не використовує все, що Творець дав людині.

Мета творіння - саме в тому, щоб втішити душі абсолютною насолодою, а вона може бути тільки в альтруїстичній оболонці. Каббала дана для того, щоб за її допомогою ми могли переконатися, що необхідно змінити зовнішній вигляд нашої насолоди, щоб істина здавалася нам солодкою, а не гіркою, як у даний момент.

Міняти зовнішні одежі насолоди протягом життя нас змушує наш вік або суспільство. Немає в нашому лексиконі слова, що визначає насолоду, а є тільки слова, що описують, в якій одежі, від чого ми її отримали - від їжі, природи, іграшки. І прагнення до насолоди ми описуємо за виглядом її вбрання, за типом "люблю рибу".

У тих, хто вивчає Тору, вид насолоди можна визначити питанням: чи важлива людині сама Тора, а чи важливий їй Дающий Тору. Чи важлива людині Тора, тому що вона походить від Творця, тобто важливий сам Творець, чи головне - це виконання вказівок Творця і відтак - винагорода.

Уся складність в тому, що є короткий і легкий шлях досягнення духовного стану, але наш егоїзм не дозволяє йти цим шляхом. Ми обираємо, як правило, тяжкий і глухий шлях, що його диктує нам егоїзм, після багатьох страждань повертаємося у вихідну точку і лише потім йдемо правильним шляхом. Короткий і легкий шлях називається шляхом віри, а тяжкий і довгий - шляхом страждань. Але як важко обрати шлях віри, так легко потім іти цим шляхом.

Перешкода у вигляді вимог нижчого розуму - спочатку зрозуміти, а потім виконувати, називається каменем спотикання або просто каменем - "евен". На цьому-ось камені всі спотикаються. Вся Тора говорить тільки про одну душу, душу будь-кого із нас і про її сходження до мети.

У світі каббаліста-початківця є всього два стани - або страждання, або відчуття Творця. Причому до тих пір, доки людина не виправила свого егоїзму і не може всі свої думки і бажання обернути лише на користь Творця, вона сприймає свій світ тільки як джерело страждань.

Та потім, заслуживши відчути Творця, вона бачить, що Той наповнює собою весь світ і що весь світ являє собою виправлені духовні об'єкти.

Але таким вона може побачити світ, тільки якщо придбає духовний зір. І тоді всі минулі страждання здаються їй необхідними і приємними, тому що пройшли виправлення у минулому.

Та головне - зобов'язана знати людина, що є господар світу, і все в світі відбувається тільки за Його бажанням, хоча тіло за волею Творця постійно стверджуватиме, що все в світі випадково.

Але всупереч голосу тіла людина зобов'язана вірити, що за всі її дії в світі їй належить покарання чи винагорода.

Як, наприклад, якщо раптом людина відчуває бажання духовно піднестися, повинна усвідомити, що це невипадково, а є винагородою за її хороші діяння в минулому, за те, що просила Творця помогти добре вчинити, але забула про це, оскільки не надавала ваги своїй колишній молитві, бо не отримала відразу ж відповіді на неї Творця.

Або людина каже про себе, що ось тепер, коли вона відчуває духовне піднесення і немає у неї інших турбот, як тільки про вище, мусить зрозуміти, що: 1) цей стан посланий їй Творцем як відповідь на її прохання; 2) цим вона зараз стверджує, що в змозі працювати сама і що від її зусиль залежить її духовне просування, а не від Творця.

А також під час навчання, якщо учень раптом починає відчувати те, що вивчає, повинен зрозуміти, що це також не випадково, а Творець дає йому такі переживання. І тому, вивчаючи, повинен ставити себе в залежність від бажань Творця, щоб його віра у Вище керівництво зміцніла. І цим він стає таким, що має потребу в Творці, і цим з'являється у нього зв'язок із Творцем, що в майбутньому приведе до злиття з Творцем.

А також необхідно усвідомити, що є дві протилежні сили, що діють на людину : альтруїстична стверджує, що все на світі - це втілення бажань Творця, все для Нього; егоїстична стверджує, щ все на світі створено для людини і заради неї.

І хоча в будь-якому випадку перемагає вища, альтруїстична сила, але цей шлях називається довгим шляхом страждань. І є короткий шлях, що називається шляхом Каббали. І людина повинна прагнути максимально скоротити свій шлях, тривалість виправлення добровільно, інакше мимоволі, стражданнями вона прийде до цього ж, Творець все одно змусить її прийняти шлях Каббали.

Найбільш природне почуття людини - це любов до себе, що ми спостерігаємо у найвідвертішому вигляді в новонароджених і дітях. Але не менш природне породжуване любов'ю до себе почуття любові до іншого створіння, що живить безкінечними варіаціями мистецтво, поезію, творчість. Немає наукового пояснення любові і породжуваних нею процесів.

Усі ми не раз стикалися з таким природним процесом у нашому житті, як прояв почуття взаємної любові, розквіт цього почуття і, як не дивно, занепад. Причому саме у випадку взаємної любові, чим вона сильніша, тим швидше минає.

І навпаки, чим менше любить один, тим іноді сильніше почуття іншого, а якщо відчує раптом у відповідь взаємне почуття, відповідно до цього зменшується його любов. І цей парадокс видно на прикладах різного типу любові - статевої, між батьками і дітьми тощо.

Більше того, можна навіть сказати, що якщо один проявляє велику любов, вона не дає іншому можливості прагнути до нього і сильніше полюбити його. Тобто прояв великої любові не дозволяє любимому відповісти на повну силу своїх почуттів, а поступово обертає почуття любові на ненависть. І це тому, що перестає боятися втратити люблячого, відчуваючи його безмежну сліпу любов.

Та якщо навіть у нашому світі, егоїстично, нам рідко вдається кого-небудь любити, неважко уявити собі, що альтруїстична любов - почуття нам абсолютно незнайоме і недосяжне.

І оскільки саме такою любов'ю любить нас Творець, то Він приховує своє почуття до тих пір, поки ми не набудемо властивості відповісти повною постійною взаємністю.

Поки людина не відчуває взагалі ніякого почуття любові до себе, вона згодна на таку любов. Але тільки-но відчуває і насичується цим почуттям, починає у міру насичення, вибирати і бажати лише незвичайних за силою переживання почуттів. І в цьому полягає можливість постійного прагнення збільшити силу любові до Творця.

Постійна, невгасима взаємна любов можлива тільки в тому випадку, коли вона не залежить ні від чого на світі. Тому любов Творця скрита від нас і розкривається поступово у відчутті каббаліста, за мірою позбуття ним егоїзму, котрий і є причиною згасання почуття взаємної любові у нашому світі.

Для того, щоб дати нам можливість розширити кордони свого почуття, відчуваючи постійно почуття любові Творця, що все більше і більше розкривається, й створені ми егоїстами, оскільки можемо, саме відчуваючи любов Творця, бажати з'єднатися з Ним для позбавлення від егоїзму як спільного ворога. Можна сказати, що егоїзм є третім у трикутнику творіння (Творець, ми, егоїзм), що дозволяє нам обрати Творця.

Більше того, причина творіння, всі діяння Творця, кінцева мета творіння і всі Його дії, хоч як би ми їх не сприймали, засновані на почутті саме абсолютної постійної любові. Світло, що йде від Творця, що побудувало всі світи і створило нас, мікродоза котрого в наших тілах і є наше життя, світло, що наповнює наші душі після їх виправлення, - це і є почуття Його любові.

Причина нашого сотворіння - природне бажання доброти творити добре, бажання любити і завдавати насолоди, природне бажання альтруїзму (тому воно і не сприймається нами), бажання, аби ми - об'єкт любові - повною мірою відчували Його любов і тішилися нею і почуттям любові до Нього, бо ж тільки одночасне відчуття цих протилежних у нашому світі почуттів дає ту довершеність насолоди, котра і була метою Творця.

Всю нашу природу ми визначаємо одним словом - егоїзм. Один із яскравих проявів егоїзму - це відчуття свого "я". Все може знести людина, крім почуття власного приниження. Аби уникнути приниження, вона готова померти. За будь-яких обставин - у злиднях, в поразці, в програші, в зраді - ми прагнемо відшукати і завжди знаходимо сторонні, не залежні від нас причини та обставини, котрі "поставили" нас у таке становище.

Тому що інакше не можемо виправдатися ні в своїх очах, ні перед іншими, чого наша природа не дозволить, не дозволить принизитися, оскільки цим знищується, вилучається зі світу саме творіння - "я", котре ми відчуваємо. І тому знищення егоїзму неможливе природним шляхом, без допомоги Творця. І добровільно замінити його можна тільки при піднесенні в наших очах, понад усе в світі, мети творіння.

Те, що людина просить Творця про духовні осягнення, але не просить Його про вирішення всіляких життєвих проблем, свідчить про слабкість віри в силу і всюдисущість Творця, про нерозуміння того, що всі житейські проблеми нам даються з однією метою - аби ми намагалися вирішити їх самі, та водночас просили Творця про їх розв'язання, у повній вірі, що ці проблеми ми отримуємо від Нього для розвитку в нас віри у Його єдність.

Якщо впевнена людина, що все залежить тільки від Творця, то зобов'язана просити Творця. Але не для того, щоб уникнути вирішення проблем, а щоб використати це як можливість бути залежною від Творця. Тому, щоб не обманути себе, для чого вона це робить, зобов'язана одночасно і сама, як всі довкола, боротися з проблемами.

Духовне падіння дається згори для наступного духовного зростання, і оскільки дається згори, приходить до людини миттєво, проявляється в один момент і майже завжди застає людину непідготовленою. А вихід із нього, духовний підйом відбувається повільно, як видужання, бо людина повинна пережити цей стан падіння у відчуттях і спробувати сама його подолати.

Якщо людина в моменти духовного підйому здатна проаналізувати свої погані якості, приєднати ліву лінію до правої, то при цьому вона уникає багатьох духовних падінь, начеб перестрибуючи їх. Але це можуть не всі, а тільки ті, хто уже спроможний іти правою лінією - виправдовувати, незважаючи на егоїстичні прагнення, дії Творця.

І це подібне до вказаного у Каббалі правила щодо обов'язкової війни і добровільної війни: обов'язкова війна проти егоїзму і добровільна, якщо людина спроможна і має бажання сама додати своїх зусиль.

Внутрішня робота над собою, над подоланням егоїзму, над звеличенням Творця, над вірою в Його керівництво повинна бути таємницею людини, як і всі переживання, котрі вона проходить. І не може один вказувати іншому, як чинити. А якщо бачить в сторонніх прояви егоїзму, мусить узяти це на свій рахунок, адже немає в світі нікого, крім Творця, тобто, те, що бачить і відчуває людина - це Вище бажання, щоб вона так бачила і відчувала.

Все довкола людини створене для того, щоб постійно підштовхувати її до необхідності думати про Творця, просити Творця про змінювання матеріального, фізичного, суспільного та ін. становищ творіння. Сказано, що Тора дана тільки тим, хто їсть манну, тобто тим, хто спроможний просити Творця (в Каббалі молитва називається МА"Н) - ось вони й отримують Тору - Вище світло.

В людині безмежна кількість недоліків, джерело котрих одне - наш егоїзм, бажання зазнати насолоди, прагнення в будь-якому становищі мати комфорт. Збірка настанов (мусар) каже про те, як потрібно боротися з кожним недоліком людини, і науково обгрунтовує свої методи.

Каббала навіть початківця вводить у сферу дії вищих духовних сил, і людина на собі відчуває свою відмінність від духовних об'єктів. Отже, вона вивчає на собі, хто вона така і якою повинна бути. Відпадає вся необхідність у світському вихованні, котре, як ми ясно бачимо, не дає очікуваних результатів.

Спостерігаючи в самій собі боротьбу двох начал - егоїстичного і духовного, людина поступово примушує цим своє тіло зажадати змінити свою природу на духовну, свої якості на якості Творця без зовнішнього тиску наставників. Замість виправлення кожного із наших недоліків, як пропонує система "мусар", Каббала пропонує людині виправити тільки свій егоїзм як основу всього зла.

Минуле, теперішнє і майбутнє людина відчуває в теперішньому. У нашому світі це сприймається в одному теперішньому часі, але в трьох різних відчуттях, де наш мозок розкладає їх за своєю внутрішньою лінійкою часу і дає нам таке уявлення.

Мовою Каббали це визначається як різні впливи світла-насолоди. Насолоду, у даний момент відчутну нами, ми називаємо теперішнім. Якщо її внутрішній, безпосередній вплив на нас минув, насолода пішла і вже здалеку світить нам, відчувається нами, - це створює в нас відчуття минулого.

Якщо випромінення насолоди, що залишила нас, припиняється, не сприймається нами, ми начисто забуваємо про її існування. Та якщо знову засвітить нам здалеку, стане подібна до забутого минулого, котре ми згадали.

Якщо світло-насолода ще ніколи не було нами сприйняте і раптом світить у наші органи відчуття здаля, - це сприймається нами як майбутнє, світло впевненості.

Отже, теперішнє сприймається як внутрішнє отримання, отримання світла, інформації, насолоди, а минуле і майбутнє сприймаються нами від зовнішнього далекого свічення насолоди. Але в будь-якому випадку людина не живе ні в минулому, ні в майбутньому, а тільки в дійсній миті відчуває різного типу впливи світла і тому сприймає його як різні часи.

Людина, не маючи насолоди в дійсному, шукає, від чого може отримати насолоду в майбутньому, чекає, аби прийшла вже наступна мить, котра несе інше відчуття. Але наша робота над собою полягає саме в тому, щоб зовнішнє далеке свічення втягнути всередину наших почуттів у дійсному.

Дві сили діють на нас: страждання штовхають ззаду, а насолоди спрямовують, тягнуть уперед. Як правило, недостатньо тільки однієї сили, одного передчуття майбутньої насолоди, бо якщо для цього потрібно докласти зусиль, то нам можуть не дозволити піти назустріч чи то лінь нашого тіла, чи то страх, що й те, що ми маємо, втратимо, залишимося без того, що маємо сьогодні. Тому необхідна ще сила, яка б штовхала ззаду - відчуття страждань у своєму становищі.

Далі