< 27 >

У корені усіх провин лежить одна-єдина провина - прагнення отримати насолоду. Той, хто її вчинив, звичайно, не похваляється тим, що не зміг втриматися, виявився слабкішим за зовнішню принаду. І тільки насолодою від гніву пишається відверто людина, тому що стверджує цим, що вона права, інакше не могла б пишатися. І ось ця пиха миттєво скидає її донизу. Тому гнів є найбільш сильним проявом егоїзму.
Коли людина переживає матеріальні, тілесні чи душевні страждання, їй мусить бути прикро, що Творець дав їй таке покарання. А якщо їй не прикро - то це не покарання , оскільки покарання - це відчуття болю і прикрості від свого стану, котрого вона не може витримати, - страждання через насущне, здоров'я тощо. А якщо не відчуває болю від свого стану, значить, не отримала ще покарання, котре посилає їй Творець. А оскільки покарання - це виправлення для душі, то, не відчувши покарання, втрачає можливість виправлення.

Але той, хто відчуває покарання, якщо спроможний просити Творця, щоб звільнив його від страждань, здійснює ще більше виправлення в собі, ніж коли б переживав страждання без молитви.

Тому що Творець дає нам покарання не так, як дають покарання в нашому світі, за наші провини, тобто не за те, що не послухали Його, а для того, щоб ми мали потребу у зв'язку з Ним, звернулися до Нього, зблизилися з Ним.

Тому якщо людина молить Творця звільнити її від покарання, це не означає, що вона просить Творця звільнити її від можливості виправитися, бо молитва, зв'язок з Творцем - це незрівнянно більш сильне виправлення, ніж шляхом відчуття страждань.

"Не по своїй волі ти народжений, не по своїй волі ти живеш, не по своїй волі помираєш". Так, ми бачимо, відбувається в нашому світі. Але все, що відбувається в нашому світі, є наслідком того, що відбувається в духовному світі. Тільки немає між цими світами прямої аналогії - подоби.

Тому: не по своїй волі (проти бажань тіла) ти народжуєшся (духовно, отримуєш перші духовні відчуття), оскільки при цьому ти відриваєшся від власного "я", на що наше тіло ніколи добровільно не погоджується. Отримавши згори духовні органи дії і сприйняття (келім), людина починає духовно жити, відчувати свій новий світ. Але й у цьому стані вона йде проти бажань тіла втішитися самій духовними насолодами, і тому - "проти своєї волі ти живеш". "Не по своїй волі ти помираєш" - означає, що мимоволі беручи участь у нашому повсякденному житті, вона відчуває його як духовну смерть.

У кожному поколінні каббалісти своєю працею і книгами з Каббали створюють все кращі умови для досягнення мети - зближення з Творцем. Якщо до великого Бааль Шем-Това досягти мети могли лише одиниці в світі, то після нього, під впливом проведеної ним роботи, вищої мети могли досягти уже просто великі вчені Тори. А Бааль Сулам, раббі Йегуда Ашлаг провів таку роботу в нашому світі, що сьогодні кожний, хто бажає, може досягти мети творіння.

Шлях Каббали і шлях страждань відрізняються тим, що шляхом страждань людина йде до тих пір, доки не усвідомить, що швидше і легше йти шляхом Каббали. А шлях Каббали полягає в тому, що заздалегідь, ще до відчуття страждань, людина уявляє собі ті страждання, котрі пережила і котрі можуть звалитися на неї, і вже не повинна переживати нових, бо минулих страждань їй досить для усвідомлення правильних дій.

Мудрість у тому, щоб, проаналізувавши все, що відбувається, усвідомити, що джерело наших нещасть - в егоїзмі, і діяти так, щоб не вийти знову на шлях страждань від егоїзму, а добровільно відмовившись від його використання, прийняти на себе шлях Каббали.

Каббаліст відчуває, що весь світ створений тільки для нього, для того, щоб служити йому в досягненні мети. Всі бажання, котрі каббаліст отримує від оточення, тільки допомагають йому в просуванні вперед, оскільки він негайно відкидає їх використання задля власного блага. Бачачи негативне в тих, хто його оточує, людина вірить, що бачить так тому, що сама ще не вільна від недоліків, і, як результат цього, знає, що їй потрібно ще виправити. Таким чином, увесь навколишній світ створений служити просуванню людини, оскільки допомагає їй бачити свої недоліки.

Тільки із відчуття глибин свого духовного падіння і почуття безкінечної віддаленості від жаданого людина може відчути те диво, котре здійснив з нею Творець, - підніс із нашого світу до Себе, в духовний світ. Який величезний подарунок вона отримала від Творця!

Тільки з низин свого стану можна оцінити отримуване і відповісти справжньою любов'ю і жагою злиття.

Є відкрита частина Тори, виконання якої обов'язкове для всіх і видне всім навколо. І є таємна, тобто скрита від оточення частина Каббали - цілі, які переслідує людина при виконанні Тори, її думки і бажання. У писаній Торі не можна нічого додавати, а слід виконувати, як вказано, але в усній Торі є постійна можливість поліпшення намірів у виконанні, і її кожний пише сам у своєму серці і кожного разу заново...

Неможливо здобути ніяке знання без попереднього зусилля, котре в свою чергу, народжує в людині два наслідки: розуміння необхідності пізнання, пропорційно з докладеним зусиллям, і усвідомлення того, що саме слід їй пізнати. Тобто зусилля народжує в людині дві необхідних передумови: бажання - в серці і мисль, розумову готовність усвідомити і зрозуміти нове - в розумі, і тому зусилля необхідне.

Тільки докладання зусиль вимагається від людини, і тільки це від неї залежить, але саме знання дається згори, і на його сходження згори людина не в силах впливати. Причому в осягненні духовних знань і відчуттів людина отримує згори тільки те, про що просить, тобто до чого внутрішньо готова. Але ж просити про отримання будь-чого у Творця - це використовувати свої бажання, своє его? На такі бажання Творець не може відповісти духовним піднесенням людини! І крім того, як людина може просити про те, чого ще ні разу не відчула?

Якщо людина просить позбавити її від егоїзму, джерела її страждань, просить дати їй духовні властивості, хоча вона й не знає, до їх отримання, що це таке, Творець дає їй цей подарунок.

...Якщо Каббала говорить лише про душевну роботу людини в її розумі і серці, стверджуючи, що лише від них залежить наше духовне просування, то яке відношення до мети творіння має виконання релігійних ритуалів?

Оскільки всі заповіді Тори - це опис духовних дій каббаліста у вищих світах, то виконуючи фізичні дії в нашому світі, хоча це ніяк не впливає на духовні світи, людина фізично виконує волю Творця. Звісно, бажання Творця - духовно підняти творіння до свого рівня. Але передача із покоління в покоління вчення, підготовка грунту, з котрого можуть зрости одиниці великих духом, можлива лише при виконанні масами певної роботи.

Як і в нашому світі, для того, щоб виріс один великий учений, необхідні й усі інші. Тому що для передачі знання із покоління в покоління необхідно створити відповідні умови, відкрити навчальні заклади, де виховується також і майбутній великий учений. Таким чином усі беруть участь в його здобутках, а потім можуть користуватися плодами його праці.

Так і каббаліст, отримавши виховання, як і його ровесники в належних умовах механічного виконання заповідей і простої віри в Творця, продовжує свій духовний розвиток. Тоді як його ровесники зостаються на дитячому рівні духовного розвитку. Але й вони, як усе людство, несвідомо беруть участь у його роботі і тому несвідомо виправляються в неусвідомлюваній частині своїх духовних властивостей, аби в подальшому, можливо, через декілька поколінь чи кругооборотів, самим прийти до свідомого духовного піднесення.

І навіть про учнів, які прийшли займатися Каббалою, хто для загального пізнання, хто в ім'я духовного піднесення, сказано: "тисяча входить до школи, але один виходить до світла". Але всі беруть участь в успіхові одного і отримують від цієї участі сволю долю виправлення.

Вийшовши в духовний світ і виправивши свої егоїстичні властивості, каббаліст знову має потребу в оточенні: обертаючись у нашому світі, він набирає від тих, хто його оточує, їхні егоїстичні бажання і виправляє їх, допомагаючи решті у майбутньому також прийти до свідомої духовної роботи. Причому, якщо звичайна людина зможе в чомусь допомогти каббалісту, навіть прислуговуючи механічно, вона тим самим дозволяє каббалісту включити свої особисті бажання у виправлення, здійснювані каббалістом.

Тому і сказано в Каббалі, що прислужування мудрецеві більш корисне для учня, ніж навчання, бо навчання включає егоїзм і використовує наш земний розум, а прислужування походить від почуття віри у велич каббаліста, котре учень не може усвідомити, і тому його служіння більш близьке до духовних властивостей, отже, більш продуктивне для учня.

Тому той, хто був ближчим до свого Учителя, більше за інших прислужував йому, має більшу вірогідність духовного піднесення. Тому й сказано в Каббалі, що вона не передається у спадок, а лише від Учителя учню.

Так і було в усіх поколіннях, аж до останнього, котре духовно настільки впало, що навіть його проводирі передають своє знання у спадок, оскільки їхнє знання перебуває на тілесному рівні. Той же, хто живе духовним зв'язком з Творцем і з учнями, той передає свою спадщину тільки тому, хто може її прийняти, тобто своєму найближчому учню.

Коли людина відчуває завади у своєму пориванні до Творця, про що вона повинна просити Творця:

1. про те, щоб Творець прибрав ці завади, що Ним і посилаються, і тоді людина сама надалі зможе справитися своїми силами і не потрібні будуть їй більші, ніж у неї є, духовні сили;
2. про те, щоб Творець дав більш сильне бажання духовного осягнення, усвідомлення важливості духовного піднесення, і тоді перешкоди не зможуть зупинити людину на шляху до Творця.

Духовне - це бажання віддавати і використовувати бажання насолоди тільки там, де за його допомогою можна завдати насолоди іншим. Бажання самонасолоди в духовних об'єктах відсутнє. Матеріальне полярно протилежне духовному.

Та якщо немає ніякого контакту, тобто спільних властивостей між духовним, альтруїзмом, і матеріальним, егоїзмом, то як можна виправити егоїзм? Адже духовне світло, здатне надати егоїзмові властивостей альтруїзму, не може увійти в егоїстичне бажання. Адже наш світ не відчуває Творця саме за тієї причини, що світло входить в об'єкт у міру відповідності властивостей світла і об'єкта. І тільки світло Творця, увійшовши в егоїстичну судину, може переробити її на духовну. Іншого шляху немає.

І тому створена людина, котра спочатку перебуває під владою егоїстичних сил і отримує від них властивості, які віддаляють її від духовного. Але згодом потрапляє під дію духовних сил і поступово, працюючи над своєю духовною точкою в серці, за допомогою Каббали, вона виправляє ті бажання, котрі отримала від егоїстичних сил.

Відмінність всіх духовних світів від нашого світу в тому, що все, що є в духовних світах, є частиною Творця і набуло вигляду духовної драбини ради полегшення духовного підйому людини. Але наш егоїстичний світ ніколи не був частиною Творця, він створений із небуття і по піднесенні останньої душі із нашого світу в духовний світ наш світ зникне. Тому всі види людської діяльності, що передаються з покоління в покоління, все, що створене із матеріалу нашого світу, приречене на зникнення.

Питання: перше творіння отримало все світло і відмовилося від нього, аби не відчувати почуття сорому. Як такий стан можна вважати близьким до Творця, адже неприємне відчуття означає віддалення від Творця?

Відповідь: оскільки в такому духовному стані минуле, теперішнє і майбутнє зливаються в одне ціле, то творіння не відчувало почуття сорому, тому що вирішило своїми бажаннями досягти такого ж стану злиття з Творцем, а рішення і його результат відчуваються відразу.

Впевненість, почуття безпеки є наслідком впливу навколишнього світла (ор макіф), відчуття Творця в дійсному. Але оскільки людиною ще не створені належні виправлені властивості, Творець відчувається не у вигляді внутрішнього світла (ор пнімі), а у вигляді оточуючого світла.

Впевненість і віра - схожі поняття. Віра є психологічна готовність страждати. Адже немає перешкоди перед бажанням, крім браку терпіння докладати зусилля і втоми. Тому сильним є той, хто відчуває в собі впевненість, терпіння і сили страждати, а слабкий, відчуваючи відсутність терпіння в стражданнях, здається уже на самому початку тиску страждань.

Для досягнення відчуття Творця необхідні розум і сила. Відомо, що для досягнення високо цінимого потрібно докласти багато зусиль. зазнати багато страждань. Сума зусиль визначає в наших очах цінність набутку. Міра терпіння свідчить про життєву силу людини. Тому до 40-річного віку людина перебуває в силі, а потім, у міру зменшення тваринної сили, зменшується її можливість вірити в себе, поки впевненість і віра в себе не зникають зовсім в момент, коли людина йде з цього життя.

Оскільки Каббала є Вища мудрість і вічний набуток, на відмінність від усіх інших набутків цього світу, зрозуміло, що вона потребує найбільших зусиль, тому що "купує" світ, а не щось тимчасове. Осягнувши Каббалу, людина осягає джерело всіх наук в їх істинному, повністю розкритому вигляді. Уже одне це може дати уявлення про міру необхідних зусиль, оскільки ми знаємо, скількох зусиль потребує засвоєння однієї науки в наших нікчемних рамках її розуміння.

Воістину надприродні сили для засвоєння Каббали людина отримує згори, і за їх допомогою вона набуває достатньої сили терпіти страждання на шляху засвоєння Каббали. І з'являються у неї впевненість в собі і життєві сили самій прагнути на собі осягти Каббалу. Але для подолання всіх перешкод без явної (не явно Творець підтримує життя в кожному) допомоги Творця не обійтись.

Сила, що визначає готовність людини до дій, називається вірою. Хоча на початку шляху у людини немає здібності відчути Творця, з огляду на відсутність альтруїстичних властивостей, але з'являється відчуття наявності вищого всесильного керуючого світом, до котрого вона іноді звертається в моменти абсолютної безпорадності, інстинктивно, всупереч антирелігійному вихованню і світогляду.

Ця особлива властивість нашого тіла передбачена Творцем, аби ми могли із нашого стану абсолютного сокриття Творця почати поступово розкривати Його для себе.

Ми бачимо, як покоління вчених розкривають нам таємниці природи. Якби людство доклало подібних зусиль в осягненні Творця, Він би розкрився нам не меншою мірою, ніж таємниці природи, тому що всі шляхи пошуків людства проходять через освоєння таємниць природи світу. Та щось не чутно про вчених, які б досліджували смисл мети творіння, а навпаки, як правило, вони заперечують Віще керівництво.

Причина в тому, що вкладена в них Творцем сила розуму і здібність тільки до матеріальних пошуків і винаходів. Але саме тому, з іншого боку, закладена в нас Творцем інстинктивна віра всупереч усім наукам. Природа і Всесвіт постають перед нами так, що заперечують наявність Вищого керівництва, і тому вчений не володіє природною силою віри.

Додаткова причина в тому, що суспільство очікує від ученого матеріальних результатів його праці, і він інстинктивно підкоряєтья цьому. І оскільки найбільш цінні речі в світі є в мінімальній кількості і розшукуються з великими труднощами, а розкриття Творця - найбільш складне з усіх відкриттів, учений автоматично уникає невдачі.

Тому єдиний шлях наближення до Творця полягає в тому, щоб усупереч розумінню більшості зростити в собі почуття віри. Сила віри не більша за інші сили в природі людини, тому що всі вони є наслідком світла Творця. Але особливість цієї сили в тому, що вона здатна привести людину до дотику з Творцем.

Осягнення Творця подібне до здобуття знань: спочатку людина працює над вивченням і осягненням, а потім, осягнувши, застосовує. І так завжди - важко на початку, а плоди пожинає той, хто досягнув мети, вийшов у духовний світ: з безмежною насолодою відчуття Творця людина осягає абсолютне пізнання усіх світів і їх мешканців, кругообіг душ у всіх часах-станах від початку творіння до його кінця.

Альтруїстичне діяння визначається відторгненням особистої насолоди з огляду на усвідомлення величі мети творіння, виходу з егоїзму. Полягає воно в тому, що на насолоду, яка приходить у вигляді духовного світла, людина ставить обмеження, екран (масах), котрий відштовхує насолоду назад до джерела. Цим людина добровільно обмежує можливість насолоди і тому готова сама визначати причину її прийняття: не заради втіхи егоїзму, а ради мети творіння, бо Творець бажає її насолоди, і вона, зазнаючи насолоди, завдає насолоди Творцю. У такому випадку дія людини і дія Творця збігаються, і людина додатково відчуває величезну насолоду від збігу своїх властивостей із властивостями Творця, від величі, сили, могутності, абсолютного знання, безмежного існування.

Ступінь духовної зрілості визначається величиною екрана, котрий може спорудити людина на шляху егоїстичної насолоди: чим більша сила протидії особистим інтересам, тим вищий ступінь і отримуване "ради Творця" світло.

Далі