< 28 >

Всі наші органи чуттів влаштовані подібним чином: тільки від контакту звукової, зорової, дотикової та іншої інформації з нашими органами чуттів виникають відчуття і сприйняття. Без дотикання сигналу з обмеженням на шляху його розповсюдження не може бути його відчуття, сприйняття. Зрозуміло, за цим же принципом діють і всі вимірювальні прилади, тому що закони - не більш як наслідок духовних законів.
Тому як прояви нового в нашому світі явища, так і перше розкриття Творця і кожне додаткове відчуття Його залежать тільки від величини перепони, котрий людина спроможна створити. Ця границя у духовному світі називається судиною, клі. А осягається не саме світло, а його взаємодія з границею його поширення, похідна від його впливу на духовне клі людини, як у нашому світі ми осягаємо не саме явище, а результат його взаємодії з нашими органами чуттів чи з нашими приладами.

Деяку частину себе Творець наділив створеним Ним егоїстичним бажанням насолоди. Внаслідок цього ця частина перестала відчувати Творця і відчуває тільки саму себе, свій стан, своє бажання. Ця частина називається душею. Ця егоїстична частина міститься в самому Творці, бо тільки Він існує, і немає незаповненого Ним місця, але позаяк егоїзм відчуває тільки свої бажання, він не відчуває Творця. Мета творіння полягає в тому, щоб своїми силами, своїм вибором ця частина воліла повернутися до Творця, знову стати подібною до Нього за властивостями.

Творець повністю керує доведенням цієї егоїстичної частини до злиття з Ним. Але це керування ззовні не відчутне. Бажанням Творця є прояв (з Його прихованою допомогою) бажання зблизитися з Ним ізсередини самого егоїзму. Для полегшення цього завдання Творець розбив егоїзм на 600.000 частин. Причому, кожна з них вирішує завдання відмови від егоїзму поступово, послідовним усвідомленням егоїзму як зла, у процесі багаторазового отримання егоїстичних властивостей і страждань від них.

Кожна із 600.000 частин душі називається душею людини. Період поєднання з егоїзмом називається людським життям. Тимчасове уривання зв'язку з егоїзмом називається існуванням у вищих духовних світах. Момент отримання душею егоїстичних властивостей називається народженням людини в нашому світі. Кожна із 600.000 частин спільної душі зобов'язана у підсумку послідовних злиттів з егоїзмом віддати перевагу перед ним властивостям Творця і злитися з Ним, незважаючи на наявність егоїзму в ній, тобто ще перебуваючи в людському тілі.

Поступовий збіг за властвостями, поступове наближення душі до Творця називається духовним підйомом. Духовний підйом відбувається по ступенях, що називаються сфірот (сфіра). Всього від початкового, найбільш егоїстичного стану і до останнього ступеня подоби з Творцем духовна драбина складається із 125 ступенів, сфірот. Кожні 25 сфірот становлять завершений етап, що називається "світ". Отже, крім нашого стану, що називається "нашим світом", є 5 світів. Таким чином, ми бачимо, що мета егоїстичної частини - досягти властивостей Творця, будучи в нас, в цьому світі, щоб попри наш егоїзм ми в цьому світі відчували Творця в усьому і в собі.

Бажання злиття - це природне споконвіку створене, тобто таке, що не потребує жодних передумов і висновків, знання необхідності злиття з Творцем. Те, що в Творці є вільним бажанням, в Його творінні діє як природний зобов'язуючий закон, бо Він створив природу за своїм наміром, і кожний закон природи є Його бажанням бачити такий лад.

Тому всі наші "природні" інстинкти і бажання походять безпосередньо від Творця, а всі висновки, які потребують розрахунку і знань, є плодом нашої діяльності. Якщо людина бажає досягти повного злиття з Творцем, вона мусить сама довести це бажання до інстинктивного знання, наче воно отримане нею з її природою від Творця.

Закони духовних бажань такі, що немає місця для неповних бажань, для часткових, в котрих є сумніви або місце для сторонніх бажань. Тому Творець дослухається лише до такого прохання, котре йде із самої глибини почуттів людини, відповідає повному бажанню духовної судини на тому рівні, на котрому перебуває людина. Але процес створення в серці людини такого прохання відбувається повільно і накоплюється, непомітно для людини, вище її розуміння.

Творець об'єднує всі маленькі молитви людини в одну і по отриманні остаточної, необхідної сили прохання про допомогу Він допомагає людині.

Так само і людина, потрапляючи у сферу дій Творця (ейхаль), відазу ж отримує все, тому що Дающий вічний і не робить розрахунків, які залежать від часу і кругооборотів життів. Тому найменший духовний ступінь дає повне відчуття вічного. Але оскільки людина ще й потім переживає духовні підйоми і падіння, то перебуває в обставинах, що називаються "світ", "рік", "душа", бо, перебуваючи в рухові, ще не закінчивши свого виправлення, душа має потребу в місці для руху, що називається "світ", і сума її рухів відчувається як час, що називається роком.

Навіть найнижчий духовний ступінь вже дає відчуття повної досконалості, настільки, що людина тільки вірою вище розуму осягає, що її стан - це всього лише "духовні відходи" більш високого духовного ступеня. І тільки повіривши в це, вона може піднятися ще вище, на той духовний рівень, в котрий повірила і котрий звеличила в своїх очах більше за своє відчуття досконалості.

Наше тіло настільки автоматично діє за законами своєї егоїстичної природи і за звичкою, звиканням, що якщо людина постійно казатиме собі, що бажає тільки духовного піднесення, то врешті решт запрагне цього, тому що тіло через такі вправи прийме це бажання як природне (звичка - друга натура).

У стані духовного падіння, коли людина в апатії і почутті безнадії, то їй здається, що і в духовному немає ніякої привабливості, що все перебуває на тому рівні, на якому вона зараз. Тому потрібно вірити, що це її особисте відчуття, тому що вона у духовному вигнанні, і тому Творець також сходить у вигнання, не відчвається.

Світло, яке поширюється від Творця, проходить чотири стадії до створення егоїзму. І тільки остання, п'ята стадія (малхут) називається творінням, тому що відчуває свої егоїстичні бажання зазнати насолоди світлом Творця. Тому перші чотири стадії - це властивості самого світла, котрими він нас створює. Найвища властивість, властивість першої стадії, бажання завдати насолоди майбутньому творінню, сприймається нами за властивість Творця.

Егоїстичне творіння (п'ята стадія розвитку) бажає протистояти своїй егоїстичній природі і бути подібним до першої стадії. Воно намагається це зробити, але це вдається лише почасти.

Егоїзм, здатний хоча б у деякій свої частині протистояти собі і бути подібним до першої стадії, називається (світ) Олам Адам Кадмон.

Егоїзм, котрий може бути подібним до другої стадії, називається (світ) Олам Ацилут.

Егоїзм (частина п'ятої стадії), котрий уже не може бути подібним ні до першої, ні до другої стадії, а тільки до третьої, називається (світ) Олам Брія.

Егоїзм (частина п'ятої стадії), котрий не має сил протистояти собі, щоб бути подібним чи до першої, чи до другої, чи до третьої стадії, а тільки може бути подібним до четвертої стадії розвитку світла, називається (світ) Олам Єцира.

Частина п'ятої стадії, що залишилася, котра не має сил бути подібною ні до одної із попередніх стадій, а тільки може пасивно опиратися егоїзму, відмежувати себе від отримання насолоди і не більше (дія, зворотна першій стадії), називається (світ) Олам Асія.

У кожному із світів є п'ять підступенів, що називаються "парцуфім": Кетер, Хохма, Біна, Зеїр Анпін, Малхут. Зеїр Анпін складається із 6 підсфірот: хесед, гвура, тіферет, нецах, ход, єсод.

Після створення п'яти світів був створений наш матеріальний світ, що міститься нижче світу Асія, і людина в ньому. В людині закладена невелика порція егоїстичної властивості п'ятої стадії. Якщо людина піднімається у своєму духовному розвиткові знизу вгору всередині світів, то частина егоїзму, що міститься в ній, а також всі ті частини світів, котрі вона використовувала для свого підйому, стають подібними до першої стадії, властивостей Творця. Коли вся п'ята стадія стане подібною до першої, всі світи прийдуть до мети творіння.

Духовним коренем часу і місця є відсутність світла у спільній душі, де духовні підйоми і спуски дають відчуття часу, а місце майбутнього заповнення світлом Творця дає відчуття простору в нашому світі.

На наш світ послідовно діють духовні сили і дають відчуття часу, з огляду на змінення свого впливу. Оскільки два духовних об'єкти не можуть бути як один, відрізняючись своїми властивостями, то вони діють один за одним, спочатку більш високий, а потім нижчий і т. д., що дає в нашому світі відчуття часу.

Для успішної роботи щодо виправлення егоїзму в нас створені три інструменти: почуття, розум і уява.

Духовний матеріал і форма: матеріал являє собою егоїзм, а форму його визначають сили, що йому протистоять, за аналогією з нашим світом.

Насолода і страждання визначаються нами відповідно як хороше і погане. Але духовні страждання є єдиним джерелом розвитку і просування людини.

Духовне спасіння є досконалість, отримувана на основі сильних негативних відчуттів, що сприймаються як жадано-солодкі. Оскільки ліва лінія повертається до правої, чим самі нещастя, страждання і тиск перетворюються на радість, насолоду і духовний простір.

Причина полягає в тому, що в кожному об'єкті існують два протилежних начала - егоїзм і альтруїзм, що відчуваються як віддалення або зближення з Творцем. Цьому є багато прикладів у Торі: жертвопринесення Іцхака, жертвопринесення в Храмі тощо. (Жертвопринесення - курбанот, від слова "каров" - зближення.)

Права лінія являє собою саму суть духовного об'єкта, у той час як ліва лінія є лише тією частиною егоїзму, котру він може використати, приєднавши до своїх альтруїстичних намірів.

Багато чорнил витрачено філософами в дискусіях щодо непізнаванності Творця. Каббала, як наука, заснована на особистому експерименті каббалістів, пояснює: як ми можемо говорити про пізнаванність Творця, якщо не пізнаємо Його? Тому спочатку слід усвідомити, що мається на увазі під поняттям непізнаванності, або поняттям безкінечності - яким способом ми можемо стверджувати те, що розуміємо ці категорії.

Ясно, що якщо ми говоримо навіть про пізнання Творця, то під цим розуміємо лише сприйняття нашими органами чуттів і розумом того, що ми досліджуємо, подібно до досліджень нашого світу. Крім того, ці поняття повинні бути доступними кожному в нашому світі, подібно до будь-якого іншого пізнання, а тому повинно бути в цьому пізнанні дещо цілком відчутне і реальне, що сприймається нашими органами чуттів.

Відмінність пізнання духовних об'єктів і самого Твоорця від пізнання об'єктів нашого світу - в зрушенні меж відчуття. Найближча межа сприйняття - в органах тактильних чуттів, коли ми безпосередньо дотикаємося із зовнішньою межею досліджуваного об'єкта. У слуховому відчутті ми вже не дотикаємося із самим об'єктом взагалі, а дотикаємося з проміжним, передатним, третім об'єктом, наприклад, повітрям, що мав контакт із зовнішньою межею досліджуваного об'єкта, голосовими зв'язками людини або коливальної поверхні, яка передає нам звукову хвилю.

Так і духовні органи чуттів призначені для відчуття Творця. Відчуття дотику, подібне до тактильного, із зовнішньою границею називається пророчим баченням, а відчуття, опосередковане якимось середовищем, що в свою чергу контактує із зовнішньою границею того, що осягається, подібно до слухового відчуття, називається пророчим слухом.

Пророчий зір вважається явним знанням (як у нашому світі ми бажаємо побачити і вважаємо це найповнішим осягненням об'єкта), тому що ми маємо безпосередній контакт зі світлом, що походить від самого Творця.

Пророчий слух (голос Творця) визначається каббалістами як неосяжне, на відмінність від пророчого зору, подібно до того, як чуємо звукові хвилі, бо відчуваємо сигнали проміжного духовного об'єкта від його дотикання із зовнішньою межею Творця. Хвилі, як і у випадку пророчого зору, сприймаються всередині нашої свідомості як звукові.

Каббаліст, який заслужив пророче осягнення Творця, спочатку сприймає Його своїм фізичним зором або слухом і обдумовує, причому усвідомлення побаченого дає повне пізнання, а сприйняте за допомогою слуху дає усвідомлення непізнаванності.

Але як у нашому світі навіть одного слуху достатньо для відчуття властивостей об'єкту пізнання (навіть сліпа від народження людина чудово відчуває чимало властивостей людей довкола), так і духовне пізнання за допомогою слуху достатнє. Тому що всередині духовної інформації, яка надходить, міститься решта всіх скритих властивостей...

Заповідь пізнання Творця зводиться до Його відчуття на основі духовного зору і слуху до такої міри, щоб людині було абсолютно ясно, що вона перебуває в повному зоровому і слуховому свідомому контакті з Творцем, що називається лицем до лиця.

Творіння і керування відбувається завдяки двом протилежним явищам: сокриттю могуття Творця і поступовому Його розкриттю, в тій мірі, в котрій створіння можуть Його відчути у своїх виправлених властивостях. Тому в івриті є ім'я Творця "Мааціль" - від слова "цель" - тінь, і "Боре" - від слів "бо ре" - прийди і дивись. Від цих слів відповідно походять імена світів Ацилут і Брія.

Ми не в силах усвідомити істинну картину творіння, а тільки відчуваємо нашими почуттями, як матеріальними, так і духовними. Все існуюче ділиться в нашому розумінні на порожнечу і наявність, хоча стверджують вчені мужі, що немає взагалі такого поняття, як порожнеча. І дійсно, це поняття вище нашого розуміння, бо навіть відсутність чогось ми повинні сприйняти своїми почуттями.

Але ми можемо відчути порожнечу або відсутність чого б то не було, якщо уявимо відношення існуючого в цьому світі до нас після нашої смерті. Але навіть і за нашого життя в цьому світі ми відчуваємо ту ж картину, що все, що перебуває поза нашим тілом, неначе відсутнє і взагалі не існує.

Істина в тому, що якраз навпаки, саме те, що перебуває поза нами, є вічним і існуючим, і тільки ми самі ніщо й зникаємо в ніщо.

Ці два поняття в нас абсолютно неадекватні, тому що наше відчуття говорить нам про те, що все існуюче зв'язане з нами і тільки в цих рамках існує, з нами і в нас, а все, що поза нами, немає ніякої вартості. Але об'єктивний розум стверджує протилежне, що ми нікчемні, а все, що нас оточує, вічне.

Нескінченно мала порція Вищого світла, що міститься в усіх об'єктах неживої і живої природи і визначає їх існування, називається малою свічкою (нер дакік).

Заборона розкривати таємниці Тори викликана тим, щоб не з'явилося нехтування Каббалою. Тому що непізнаванне викликає повагу і уявляється цінністю. Адже така природа людини, що будучи бідняком, цінує копійку, а у володаря мільйона втрачає ця сума в його очах колишню цінність, і тільки два мільйони цінуються, і т. д.

Також і в науці, все, що іще не пізнане, викликає повагу і видається цінним, та щойно осягнув, відразу втрачається цінність осягнутого, і женеться за ще не осягнутим. Тому не можна розкривати таємниці Каббали масам, бо почнуть нехтувати. Але каббалістам можна розкривати, оскільки прагнуть пізнати все більше, як і вчені нашого світу, і хоча нехтують своїм знанням, та саме це викликає в них прагнення осягти ще не осягнуте. І тому весь світ створений для тих, хто прагне осягти таємниці Творця.

Ті, хто відчувають і осягають світло життя, що йде від Творця (ор хохма), в жодному разі не осягають при цьому самого Творця, Його суть. Та не слід помилятися в тому, що ті, хто осягають духовні ступені і їхнє світло, осягають лише світло, оскільки не можна осягти щонайменшого духовного ступеня, якщо не осягнув каббаліст у відповідній мірі Творця і Його властивості стосовно нас.

Далі