< 29 >

У нашому світі ми пізнаємо наших знайомих за їхніми діяннями і проявами стосовно нас та інших. Після того як ми познайомилися з діями людини, з проявами його доброти, заздрості, злості, поступливості тощо стосовно різних осіб, ми можемо стверджувати, що знаємо його, так і після того як каббаліст осягає всі дії і прояви Творця в них, Творець розкривається йому в абсолютно осяжному вигляді через світло.
Якщо ступені і випромінюване ними світло не несуть в собі можливості осягнення "самого" Творця, то ми називаємо їх нечистими (кліпа, сітра ахра). ("Самого" - мається на увазі, як і в нашому світі, що ми отримуємо уявлення про когось за його діями і не відчуваємо при цьому потреби пізнати щось іще, оскільки те, що взагалі не осягається нами, не викликає в нас інтересу і потреби осягти.)

Нечисті сили (кліпа, сітра ахра) - це сили, що владарюють над людиною, аби не дозволити їй повністю втішитися кожною насолодою, що до неї приходить, але щоб людина вдовольнилася малим: щоб сказала собі, що досить їй того, що знає, як зрізає верхню частину, шкаралупу, з плоду і залишає найголовніше. Тому розум людини не може зрозуміти змісту роботи заради Творця через дію цих нечистих сил, що не дозволяють зрозуміти скритий смисл у Торі.

У духовному об'єкті світло, що заповнює його верхню половину (до табур), називається минуле, світло, що заповнює нижню частину (сіюм), називається теперішнє, оточуюче світло, яке ще не увійшло, але очікує своєї черги розкритися, називається майбутнє.

Якщо людина духовно впала, збільшились її егоїстичні бажання, то падає в її очах важливість духовного. Але духовне падіння вона отримує зумисне згори, щоб зрозуміла, що перебуває все ще у духовному вигнанні, що підштовхне її до молитви про спасіння.

Вигнання (галут) - поняття духовне. Матеріально людина звичайо відчуває себе в галуті краще, ніж в Ізраїлі, настільки, що бажає повернутися в галут знову. Бо не може бути визволення, повернення з галуту (геула) фізичного без духовного. Тому ми і сьогодні ще перебуваємо в галуті, про що свідчать і наші поступки сусідам, і втеча молоді з країни, і наше бажання наслідувати всьому світові.

Але не знайдемо спокою, доки не піднімемо над усе наше вище призначення - духовне визволення як нас самих, всього народу, так і всього людства.

Галут - це не фізичне поневолювання, котрого зазнали всі народи за свою історію. Галут - це поневолювання кожного з нас нашим злісним ворогом - егоїзмом, причому поневолювання настільки витончене, що людина не сприймає того, що постійно працює на цього хазяїна, зовнішню силу, що вселилася в нас і диктує нам свої бажання. А ми, наче навіжені, не усвідомлюємо цього і з усіх сил намагаємося виконати всі його вимоги. Воістину наш стан подібний до стану душевнохворого, що сприймає голоси, які ввижаються тільки йому, за накази або за своє істинне бажання й виконує його.

Справжній наш галут - це вигнання з духовного, неможливість бути в контакті, відчувати Творця і працювати на Нього. Саме відчуття цього галута і повинно бути умовою виходу, визволення із нього.

Спочатку тіло згодне вивчати Каббалу і докладати зусиль в засвоєнні духовного, тому що бачить певні вигоди в духовних знаннях, але коли починає трохи усвідомлювати, що значить справжня робота "заради Творця", і повинна просити свого визволення, людина відштовхує таке спасіння, переконуючи себе, що не зможе мати успіх у подібній роботі. І знову стає рабом свого розуму, тобто повертається до ідеалів матеріального життя. Порятунок із такого стану може бути тільки в дії шляхом віри вище знання.

Але духовне падіння не означає, що втрачена віра. Додатковим розкриттям егоїзму дає Творець можливість докласти додаткового зусилля і збільшити таким чином віру. Колишній рівень віри людини не зникнув, але відносно нової роботи людина відчуває його як падіння.

Наш світ створений подібно до духовного, тільки з егоїстичного матеріалу. Із навколишнього світу ми можемо багато взнати, якщо не про властивості духовних об'єктів, то про їхні взаємозв'язкиза аналогією з нашим світом.

Є і в духовному світі такі поняття: світ, пустеля, поселення, країни, Ізраїль. Всі духовні дії (заповіді) можна виконувати на будь-якому рівні, навіть ще не досягнувши рівня Ізраїль, крім заповідей любові і страху. Вони розкриваються тільки тому, хто осягнув рівень Ерец Ісраель.

Усередині рівня Ерец Ісраель є підрівень, що називається Ірушалаїм, від слів "їра" (страх) та "шалем" (довершений) - бажання відчуття трепета перед Творцем, що допомагає звільнитися від егоїзму.

Людина мимоволі виконує дії для підтримки життя тіла. Наприклад, навіть будучи хворою і не маючи бажання їсти, примушує себе, знаючи, що без цієї роботи не буде здоровою. Але це завдяки тому, що в нашому світі винагорода і покарання явно видні всім, і тому всі виконують закони природи.

Але незважаючи на те, що наша душа хвора і видужати може тільки від приймання "ліків", виконання альтруїстичних зусиль, людина, не бачачи явних винагороди і покарання, не може примусити себе зайнятися лікуванням. Тому зцілення душі цілком залежить від віри людини.

Нижня половина вищого духовного об'єкта міститься всередині верхньої половини нижчого (АХА"П де-еліон міститься всердині Г"Е де-тахтон). У нижньому об'єкті екран розташовний в його "очах" (масах у ніквей ейнаїм). Це називається духовною сліпотою (стімат ейнаїм), тому що в такому стані бачить, що й у більш високого всього лише половина - АХА"П. Виходить, що екран нижчого приховує від нього більш високий об'єкт.

Якщо вищий об'єкт передає свій екран нижчому, то цим розкриває себе нижньому, котрий починає бачити більш високого, як той бачить себе. Від цього нижчий отримує стан "повний" (гадлут). Нижчий бачить, що більш високий перебуває у "великому" стані, і усвідомлює, що колишнє сокриття себе більш високий здійснював зумисне задля користі більш низького, тобто більш низький отримує відчуття важливості більш високого.

Всі послідовні стани, котрих людина зазнає на своєму шляху, подібні до того, наче Творець дає хворобу, від котрої сам же згодом виліковує. Але те, що людина сприймає як хворобу, безнадію, безсилля і безвихідь, сприймаючи ці переживання як волю Творця, перетворюється на стадії виправлення і наближення до злиття з Творцем.

Щойно світло Творця входить в егоїстичне бажання, воно відразу ж схиляється перед світлом і готове перетворитися на альтруїзм.

(Не раз мовлено, що світло в егоїстичне бажання увійти не може, але є два види світла - світло, що надходить для виправлення бажань, і світло, що несе насолоду, і в даному випадку йдеться про світло, яке несе виправлення.)

А оскільки світло входить в бажання, вони змінюються на протилежні. Так найбільші наші гріхи обертаються на заслуги. Але це відбувається лише за умови повернення з любові до Творця (тшува мі ахава), тільки тоді всі наші колишні діяння (бажання) стають судинами для отримання світла.

Але такого стану не може бути раніше загального виправлення (гмар тікун). А до цього можливе отримання лише частини світла Творця (ва"к де-хохма) не заради себе, за принципом середньої лінії (кав емцаї).

Є кілька видів отримання: отримання милостинею, подарунком, силою (вимагаючи, вважаючи, що йому належить). Отримуючи милостиню, людина соромиться, але просить. Подарунок не просять, його дають тому, кого люблять. Силою вимагає той, хто не вважає, що отримує як милостиню чи як подарунок.

Так відчвають себе у своїх вимогах праведники, вимагаючи від Творця, як борг, що їм належить, призначений їм ще у замислі творіння, і тому сказано: "праведники беруть силою".

Авраам (права лінія, віра вище розуму) зв'язав і готовий принести в жертву Іцхака (ліву лінію, розум, контроль свого духовного стану), аби постійно йти тільки в правій лінії. Внаслідок цього піднявся до середньої лінії, що включає обидві. Тому що є велика відмінність, чи йде людина тільки у вірі вище розуму.

Проста віра - це безконтрольна віра і називається звичайно вірою нижче розуму. Віра, яка перевіряється розумом, називається вірою всередині розуму. Але віра вище розуму можлива тільки після аналізу свого стану. І якщо людина бачить, що не досягла нічого, та все ж таки віддає перевагу вірі, наче все в неї є, і так аж до найбільш критичного стану (месірут нефеш), то це називається вірою вище розуму, тому що людина зовсім не бере до уваги свій розум - і тоді вона удостоюється середньої лінії.

Є три лінії духовної поведінки - права, ліва і їх сполучення - середня, та якщо є у людини тільки одна лінія, то її не можна назвати ні правою, ні лівою, оскільки лише наявність двох протилежних ліній виявляє, яка із них права, а яка ліва.

І є просто пряма лінія, що називається почуттям досконалості, котрою іде вся віруюча маса, тобто один шлях, за законами якого виховується і потім усе життя діє людина. І кожний точно знає, у відповідності зі своїм розрахунком, скільки зусиль він мусить докласти, аби відчути, що зробив у Торі те, що повинен, віддав свій борг. І тому кожний відчуває вдоволення від своєї роботи в Торі. А крім того, відчуває, що кожний прожитий день додає йому додаткових заслуг, пільги, оскільки виконав ще кілька заповідей. Тому ця лінія поведінки називається прямою, з неї не може збочити людина, тому що призвичаєна з дитинства чинити так, без контролю і самокритики. І тому йде прямо все життя і кожного дня додає до своїх заслуг.

Той, хто йде правою лінією, повинен пробити усе так само, як і той, хто йде по прямій. З тією лише різницею, що у тих, хто йде прямою лінією, відсутня самокритика їхнього духовного стану. Ті ж, хто йдуть правою лінією, із зусиллям долають кожний крок, оскільки ліва лінія нейтралізує праву, пробуджуючи жагу духовного, і тому немає вдоволення у своєму духовному стані.

Той, хто йде прямою лінією, не піддає критиці свій стан, а постійно додає до своїх попередніх заслуг нові, бо є йому на що спертися, тоді як ліва лінія стирає всі минулі зусилля.

Головне для відчуття насолоди - це жага насолоди, що називається в Каббалі судиною. Величина цієї судини вимірюється відчуттям нестачі насолоди. Тому якщо є одна і та ж насолода у двох судин-людей, то один може при цьому відчувати себе абсолютно насиченим нею, а другий - відчувати, що немає у нього нічого і перебувати в глибокому смутку.

Людина повинна прагнути жити даною миттю, узявши знання з колишніх станів, і вірою вище розуму в дійсному, вона не має потреби в майбутньому.

Там, де в Каббалі сказано "не можна", мається на увазі - неможливо, навіть якщо бажає. Але мета в тому, щоб не бажати.

Якщо людина працює на якій-небудь роботі годину в день і не знайома з робітниками, які вже отримали винагороду за свою працю, вона непокоїться, чи виплатять їй зарплатню, але набагато менше, ніж той, хто працює по 10 годин. У останнього віра в хазяїна повинна бути набагато більшою, і він більше страждає від того, що не бачить, як інші отримують винагороду.

А якщо бажає працювати день і ніч, то ще більше відчуває скритість хазяїна і винагороди, тоиу що є велика потреба знати, чи отримає винагороду, як йому обіцяно.

Але ті, хто йдуть вірою вище знання, розвивають в собі величезну потребу в розкритті Творця і, відповідно, можливість протистояти розкриттю, тоді Творець розкриває перед ними всі світобудову.

Єдина можливість не використовувати егоїстичні бажання - це йти шляхом віри. Тільки якщо людина відмовляється бачити і знати, боючись позбутися можливості працювати альтруїстично, отримавши сильні почуття і знання, вона може почати їх отримувати в тій мірі, в якій вони їй не заважають продовжувати йти шляхом віри.

Таким чином, видно, що суть роботи не заради себе зв'язана з необхідністю вийти із обмежених егоїстичних можливостей насолоди, щоб придбати не обмежені нічим можливості зазнавати насолоду поза вузькими рамками тіла. І такий духовний "орган" відчуття називається вірою вище знання.

А той, хто досягнув такого рівня духовного розвитку, що здатний виконувати роботу без усякої винагороди для егоїзму, набуває збігу властивостей, а отже зближення (тому що в духовних світах тільки різниця властивостей відокремлює об'єкти, а інших понять місця і відстані немає) з Творцем і відчуває безмежні насолоди, не обмежені почуттям сорому за милостиню.

Відчуття заповнюючої весь простір всесвіту невидимої "хмари" Вищого Розуму, який наскрізь пронизує все і керує всім, дає людині справжнє почуття опори і впевненості. Тому віра є єдина протидія егоїзму. Але не тільки від внутрішнього егоїзму рятує віра, а й від зовнішнього, оскільки тільки зовні можуть нашкодити сторонні, але не внутрішнім осягненням.

Природа людини така, що в ній є сили робити тільки те, що усвідомлює і відчуває. І це називається всередині розуму. Вірою називається вища, протиприродна сила, тому що дає можливість діяти навіть у тому випадку, коли людина ще не відчуває і не розумє всієї суті своїх дій, тобто сила, не залежна від особистого інтересу, егоїзму.

Сказано: там, де стоїть той, хто повертається (бааль тшува), абсолютний праведник не може стояти. Коли вчиться, називається абсолютним праведником. Коли не в змозі вчитися, називається грішником. Але якщо пересилює себе, то називається "той, хто повертається". А оскільки весь наш шлях тільки назустріч меті творіння, то кожний новий стан вищий за попередній. І тому новий стан "того, хто повертається" вищий за колишній стан праведника.

Є два види повернення - в дії і в думках. Повертання в дії - людина, яка досі не виконувала всі вимоги у повному обсязі, намагається виконувати все (навчання, молитви, заповіді), але це тільки в дії (маасе), а не в думках, для чого вона це виконує (кавана).

Повернення в думках відбувається, якщо раніше виконував усе, але тільки з метою мати користь для себе, а тепер виправляє свій намір на протилежний, щоб його вчинки мали альтруїстичні наслідки. Звідси зрозуміло, що є робота в дії, котру видно всім, і є робота в думках, яку ніхто не бачить. І ці два види роботи називаються відкритим (нігле) і скритим (ністар).

Творець сприймається нами як світло насолоди. В залежності від властивості і міри чистоти нашої альтруїстичної судини - органа відчуття духовного світла - світло Тврця сприймається по-різному. Тому хоча світло одне, але в залежності від нашого відчуття ми називаємо його різними іменами, за його впливом на нас.

Є два види світла Творця: світло знання, розуму, мудрості (ор хохма) і світло милосердя, впевненості, злиття (ор хасадім). У свою чергу ор хохма розпізнається у двох видах за своїм впливом на людину: спочатку (коли він приходить) людина усвідомлює своє зло, а потім (коли людина усвідомила своє зло і знає, що не можна використовувати свій егоїзм) те ж світло дає сили в ті ж егоїстичні бажання, щоб працювати (зазнавати насолоду) з ними не заради себе. А потім, коли вже є сили переробити егоїзм, то це світло дає можливість виправленим, колишнім егоїстичним бажанням зазнавати насолоду від альтруїзму (лекабель аль-менат леашпіа).

Ор хасадім дає нам інші бажання - "давати" замість того, щоб "брати" насолоди, тому із 320 невиправлених бажань душі (поступово їх відчувають по мірі духовного піднесення, як поступово людина осягає всю глибину свого зла і здригається від розуміння, хто ж вона така) під дією ор хохма відокремлюються 32 частини малхут - бажання самонасолоди, тому що людина виявляє, що егоїзм - її найбільш злісний ворог.

Решта 288 бажань не мають ні егоїстичної, ні альтруїстичної спрямованості, це просто відчуття (типу слуху, зору тощо), котрі можна застосовувати як завгодно, в залежності від зробленого вибору - для себе або заради інших.

Тоді під дією ор хасадім у людини з'являється бажання альтруїстично працювати з усіма 288 відчуттями. Це відбувається внаслідок заміни 32 егоїстичних бажань на 32 альтруїстичні.

Виправлення під дією світла (або Тори, що одне і те ж, тому що Тора і є Вище світло Творця) відбувається без відчуття насолоди від нього. Людина відчуває тільки різницю властивостей між своїм егоїзмом і величчю світла. Цього одного достатньо для прагнення вирватися із тілесних бажань. Тому сказано: "Я створив в вас егоїстичні поривання і тому сотворив Тору".

Але потім, виправивши свої бажання, людина починає приймати світло заради втіхи Творця. Це світло, тобто ця Тора називається іменами Творця, тому що людина отримує в себе, в свою душу частину Творця і за своїми насолодами від світла дає Творцю імена.

Увійти в духовний світ (олам тікун) можна лише набувши властивість все віддавати (ор хасадім, хафец хесед). Це мінімальна і необхідна умова, щоб ніякі егоїстичні бажання вже не змогли спокусити людину і тому нашкодити їй, оскільки нічого не хоче заради себе.

Без захисту альтруїстичних властивостей властивістю ор хасадім людина забажає зазнати самонасолоди і тим погубить себе - уже ніяк не зможе вийти з егоїзму в альтруїзм. Все її існування буде гонитвою за цими, недосяжними для егоїстичних бажань, насолодами.

Але ор хасадім, який дає людині прагнення до альтруїзму, не може світити в егоїстичні бажання (судину-клі). Егоїстичні бажання живляться мікродозою, іскрою світла, що міститься в них, силоміць введеного Творцем для підтримання життя в нас, тому що без отримання насолоди людина жити не може. Коли б ця іскра Вищого світла зникла, людина відразу б покінчила з життям, аби відірватися від егоїзму, від незаповненого бажання насолоди, тільки б не переживати відчуття абсолютної пітьми і безвихіддя.

Далі