< 3 >

Темна прірва, яку відчуває точка, - це звичайні страждання, спричинені матеріальними труднощами чи недугами, дітьми і рідними - взагалі, всім, що побудував Творець як оточення точки, щоб саме через це оточення міг впливати на неї. Як і для чого?

Аби показати людині, що для її ж порятунку від страждань необхідно звільнитися від егоїзму, Творець створює через навколишні об'єкти - дітей, роботу, борги, хвороби, сімейні неприємності такий стан відчуття страждань у точці, що життя здається нестерпним тягарем через власну зацікавленість досягти чогось, і виникає єдине бажання - нічого не хотіти, тобто не мати ніяких особистих інтересів, втекти від будь-якого егоїстичного бажання, бо воно породжує страждання.

І тому не зостається ніякого іншого виходу, як просити Творця позбавити від егоїзму, який змушує бути зацікавленим у подоланні всіх неприємностей і тому завдає страждань.

Тому сказано: "Та якщо прислухаємося нашим серцем до одного відомого питання, впевнений я, що всі ваші сумніви, чи потрібно вивчати Каббалу, зникнуть, наче їх і не було".

І це тому, що це питання, яке людина задає в глибині свого серця, а не розуму чи вченості, яке кричить в її серці, питання про її життя, про його смисл, про смисл її страждань, що в багато разів перевищують насолоди, про життя, коли смерть здається легким визволенням і порятунком, про життя, в котрому, якщо зробити простий підрахунок, страждання в багато разів перевищують насолоди, про життя, в котрому не видно кінця коловерті болю, доки ми, вже геть знесилені і спустошені, не йдемо з нього. І хто ж зрештою тішиться цим, чи кому я завдаю наслоди, чи чого я ще від нього жду?

І хоча підсвідомо кожного гризе це питання, та іноді воно несподівано б'є нас до помутніння розуму і безсилля будь-що змінити, і розбиває наш мозок, і кидає в темну прірву безвиході і усвідомлення власної нікчемності - доки не пощастить нам знову знайти відоме всім рішення - й далі існувати, як і вчора, пливти за течією життя, не особливо замислюючись над ним.

Але, як уже було сказано, такі усвідомлені відчуття Творець дає людині для того, щоб вона поступово зрозуміла, що всі її нещастя, причина всіх її страждань полягає в тому, що вона особисто зацікавлена в результаті своїх вчинків, що її егоїзм, тобто її істота, її природа змушують її діяти в ім'я свого "блага", і тому вона постійно страждає від невиконання своїх бажань.

Та якби вона позбулася своєї особистої зацікавленості в будь-чому - відразу б стала вільною від усіх пут своєї істоти і сприймала б усе навколишнє без будь-якого болю і страждань.

Методика виходу з рабства егоїзму називається Каббалою. А Творець навмисне створив між Собою і нами, між Собою і точкою нашого серця, наш світ з усіма його стражданнями, аби привести кожного з нас до відчуття необхідності позбутися егоїзму як причини всіх наших страждань.

Усунути ці страждання й відчути Творця - джерело насолоди - можна лише при справжньому бажанні з боку людини звільнитися від власного егоїзму. Бажання в духовних світах є дія, оскільки істинні, цілісні бажання негайно приводять до дії.

Творець сам приводить людину до твердого й остаточного рішення позбутися будь-якої особистої зацікавленості в усіх життєвих ситуаціях, примушуючи людину страждати в них настільки, що єдиним бажанням залишається тільке одне - перестати відчувати страждання, що можливо тільки за відсутності всякого особистого, егоїстичного інтересу в завершенні всіх життєвих справ, що постають перед людиною.

Але де ж тоді наша свобода волі, наше право вільного вибору, яким шляхом йти і що в житті обирати? Так, сам Творець штовхає людину обрати певне рішення - тим, що дає їй повну страждань ситуацію, настільки, що смерть миліша за це життя, але сил покінчити з життям й уникнути таким чином страждань не дає Творець, а в повній нестерпним стражданням ситуації Він раптом, як променем сонця крізь величезні хмари, світить людині однісіньким рішенням - не смерть, не втеча, а звільнення від власної зацікавленості у результаті чого б то не було. Таке вирішення питання, тільки воно приведе до спокою і перепочинку від нестерпних страждань.

І звичайно, в цьому немає ніякої свободи волі, а мимоволі так обирає людина, із необхідності уникнути страждань. А вибір і свобода рішення полягають у тому, щоб, трохи вийшовши зі стану занепаду, здійснювати вже ухвалене рішення і, зміцнюючись у ньому, шукати самому, уже в дії, вихід із жахливого становища, що пронеслося над людиною, щоб тепер метою всіх думок було "ради Творця", оскільки життя "ради себе" завдає страждань. І ця безперервна робота і контроль над своїми думками називається роботою очищення.

Почуття страждання через власну зацікавленість у наслідках життєвих ситуацій повинно бути настільки гострим, що людина готова на те, щоб "сидіти на шматку хліба, ковтку води, спати на голій землі" - тільки б відштовхнути від себе егоїзм, особистий інтерес у житті.

І якщо внутрішньо людина дійшла до такого стану, що при цьому відчуває себе щасливою, то вступає в духовну царину, що називається "майбутній світ".

Таким чином, якщо страждання примусили людину до остаточного рішення відмовитись від егоїзму задля свого блага, і потім, внаслідок власних зусиль, постійно згадуючи пережиті страждання і підтримуючи та зміцнюючи в собі це рішення, вона досягає такого стану, що мета всіх її вчинків - тільки у тому, щоб це було на користь Творцю, а стосовно себе - вона навіть боїться подумати про власну вигоду і благо, крім найнеобхіднішого, через побоювання знову відчути ті нестерпні страждання, котрі виникають відразу ж при появі особистої зацікавленості, якби вона змогла повністю вилучити із себе особисті мотиви, навіть у найнеобхіднішому, настільки, що дійшла до останньої точки відвертання від власних потреб, - ось тоді, вже звикнувши до такого складу думок у повсякденному житті, у спілкуванні, в сім'ї, на роботі, в усіх справах нашого світу, нічим не відрізняючись зовні від оточення, коли в її тілі, за принципом "звичка - друга натура", не зосталося особистих інтересів, ось тоді вона може перейти до другої частини свого духовного життя, тоді вона починає зазнавати насолоди тим, що своїми діями завдає насолоди Творцю.

І ця насолода її вже не йде на її рахунок, а вся вона на рахунку Творця, тому що людина "вбила" в собі абсолютно всі свої потреби в особистій насолоді. Ця насолода безкінечна за часом і безмежна за своєю величиною, оскільки не обмежена особистими потребами людини. І бачить тоді, наскільки добрий і прекрасний Творець - тим, що створив можливість дійти до такого нелюдського щастя злиття у вічній любові зі своїм Володарем!

І тому для досягнення цієї мети творіння є в цьому шляху людини два послідовних етапи: перший - страждань і тяжких випробувань, доки не позбавиться егоїзму; другий - після того, як закінчила людина першу частину шляху і вилучила із свого тіла всі особисті бажання, вона може всі свої мислі спрямувати до Творця, і тоді вона починає нове життя, сповнене духовних насолод і вічного спокою, що й було замислене Творцем на початку Творіння.

Не обов'язково йти шляхом абсолютної відмови від усього, настільки, щоб задовольнятися куснем хліба, ковтком води і сном на голій землі і таким чином привчати своє тіло до відмови від егоїзму.

Замість примусового пригнічення тілесних бажань дано нам Вище світло, здатне допомогти людині позбутися джерела своїх нещасть - егоїзму. Тобто є певна сила, яка називається Вищим світлом, котра може дати людині сили вийти за межі інтересів свого тіла.

Але ця духовна сила, що є в Каббалі, діє на людину, тільки якщо вона вірить в те, що це їй допоможе, що їй це необхідно для того, щоб вижити, а не помирати, зазнаючи нестерпних страждань, тобто вірить у те, що навчання приведе її до мети і вона отримає очікувану винагороду за вивчання Каббали - звільнення від егоїстичних бажань.

І оскільки відчуває істинно життєву необхідність, то постійно подумки тільки й шукає шляхів визволення і під час вивчання Каббали шукає інструкцію, яким способом може вийти із клітки власних інтересів.

Залежно від почуття необхідності занять і пошуків можна сказати, наскільки у людини велика віра в Каббалу. І якщо всі її думки постійно зайняті тільки пошуком звільнення від егоїзму, можна вважати, що у неї цілковита віра, а це може бути тільки у випадку, якщо вона дійсно відчуває, що, не знайшовши виходу зі свого становища, вона гірша за мертвого, оскільки страждання від особистої зацікавленості в результатах її діяльності воістину безмежні.

І тільки якщо вона дійсно цілеспрямовано шукає свого спасіння, їй допомагає світло Каббали, надається духовна сила, спроможна "витягти" її із власного "я". І вона відчуває себе істинно вільною.

Для тих, хто не відчуває такої необхідності чи необхідності взагалі, світло Каббали обертається пітьмою, і чим більше вони вчать, тим більше занурюються у власний егоїзм, оскільки не використовують Каббалу за її єдиним призначенням.

Тому приступаючи до вивчення Каббали, зобов'язується той, хто розкриває книгу, отримати від Творця силу віри в очікувану ним винагороду - що знайде у результаті вивчення шлях, яким способом себе змінити, стати гідним, аби Творець змінив його, що зросте його віра в очікувану винагороду, придбає впевненість, що навіть в егоїстичному стані можливо отримати згори такий подарунок, як перехід у протилежний духовний стан.

І навіть якщо він ще не пережив всіх страждань, що змушують абсолютно відмовитись від власних інтересів у житті, все одно йому допоможе світло Каббали, і натомість очікуваних від егоїзму страждань, він отримає іншу можливість пройти свій шлях.

У боротьбі з нашою первісною впертістю, що проявляється в небажанні відмовитись від егоїзму, і з нашою знепам'яттю стосовно страждань, котрих він нам завдає, також допоможе світло, що випромінюється з написаного великими синами Творця!

Все виправлення приводиться в дію молитвою - тим, що відчуває Творець у серці людини. А справжня молитва і відповідь - спасіння приходять лише за умови, що людина здійснила повне зусилля, все, що було в її силах, і за кількістю, і, особливо, за якістю.

Тобто жага спасіння мусить бути такою, щоб ні на мить під час навчання не відволіктися від мислі і прагнення знайти потрібні для свого спасіння ліки в Каббалі, серед її літер і в її внутрішньому смислі, де людина шукає себе і про себе, шукає мовлене про те, як вилучити із себе своє "я".

Тому якщо страждання ще не "загнали" людину, наче переляканого звіра в куток клітки, якщо десь у схованках серця є ще бажання до задоволень, тобто ще не до кінця усвідомлено і вистраждано, що саме егоїзм і є її єдиний ворог, не зможе людина видати повну суму зусиль, знайти в Каббалі сили і шлях визволитись із ув'язнення в своєму егоїзмі, і тому не досягне звільнення.

Хоча на початку навчання людина сповнена рішучості тільки з цією метою вчити Каббалу, але під час навчання мимоволі тікає від неї ця думка, оскільки бажання, як вже не раз мовилося, визначають наші думки, а мозок, наш розум, як допоміжний інструмент, лише шукає шляхів виконання наших бажань.

Вивчаючи Каббалу, людина безпосередньо вивчає опис дій Творця, властивості Творця, свої властивості і їх відмінність від духовних, цілі Творця в творінні і шляхи виправлення свого "я". Під час вивчання Каббали людині світить вище світло - духовна сила, котра допомагає людині подолати егоїзм.

Каббала - це наука про систему наших духовних коренів, що походять згори за строгими законами, які поєднуються і вказують на одну-єдину вищу мету - "осягнення Творця творіннями, що перебувають у цьому світі".

Каббала, тобто осягнення Творця, складається з двох частин: викладу у письмових працях каббалістів, тобто тих, хто вже осягнув Творця, і того, що осягається лише тим, у кого з'явилися духовні судини - альтруїстичні прагнення, в котрі він може отримати, як у судину, духовні відчуття, відчуття Творця.

Тому, хоча кожний може придбати книги з Каббали, але тільки той, хто заробив уже альтруїстичні прагнення, здатний зрозуміти й відчути, що викладається в них, і не зможе передати свої відчуття тому, хто не набув альтруїстичних властивостей.

Якщо людина кожного разу після свого духовного піднесення знову опускається до нечистих бажань, ті хороші бажання, що були у неї під час духовного піднесення, приєднуються до нечистих.

Накопичення нечистих бажань поступово збільшується. І так триває до тих пір, коли людина зможе постійно залишатися у піднесеному стані тільки чистих бажань.

Коли людина вже закінчила свою роботу і розкрила собі всі свої бажання, то вона отримує згори так силу світла, котра назавжди виводить її зі шкаралупи нашого світу, і вона стає постійним мешканцем духовних світів, про що оточення навіть не підозрює...

Правий бік, або лінія - це стан, в якому Творець завжди правий в очах людини, коли людина в усьому виправдовує керівництво Творця. І цей стан називається вірою.

Від перших же своїх спроб духовного розвитку і піднесення людина повинна намагатися діяти так, ніби вже цілком осягнула віру в Творця, повинна переживати в своїй уяві, наче вона вже відчуває всім своїм тілом, що Творець править світом абсолютно добрим керуванням і весь світ отримує від Нього тільки добро.

І хоча, розглядаючи свій стан, людина бачить, що позбавлена всього, чого бажає, а озираючись довкола, бачить, як увесь світ страждає, кожний по-своєму, незважаючи на це, вона мусить сказати собі, що те, що вона бачить, - це спотворена картина світу, оскільки бачить цю картину крізь призму власного егоїзму, а справжню картину світу вона побачить, коли досягне стану абсолютного альтруїзму, тоді вона побачить, що Творець править світом з метою привести створіння до абсолютної насолоди.

Такий стан, при котрому віра людини в абсолютну доброту Творця більша за те, що вона бачить і відчуває, називається вірою вище розуму.

Людина не здатна оцінити свій істинний стан і визначити, чи перебуває вона у стані духовного підйому чи, навпаки, духовного падіння. Адже вона може відчувати себе в духовному занепаді, а насправді це Творець бажає показати їй істинне її становище, що без самонасолоди вона не спроможна нічого зробити і відразу печалиться чи навіть впадає в депресію і гнів, тому що тіло не отримує достатніх насолод від такого життя.

А насправді це - духовний підйом, оскільки людина в цей час ближче до істини, ніж була раніше, коли їй просто було хороше, як дитині в цьому світі.

І тому сказано: хто збільшує розум - збільшує скорботу. І навпаки, коли людина вважає, що переживає духовне піднесення, може бути, що це оманливий стан звичайної самонасолоди і самовдоволення.

І тільки той, хто вже відчуває Творця і лише Його владу над усіма створіннями, може правильно оцінити, в якому стані він перебуває.

Отже, неважко зрозуміти, що чим більше просувається людина вперед, працюючи над собою з намаганням виправити власний егоїзм, чим більше докладає зусиль, тим більше з кожною спробою, з кожним прожитим днем, з кожною пройденою сторінкою розчаровується у можливості чогось досягти.

І чим більшого відчаю зазнає вона у своїх намаганнях, тим більші її претензії до Творця з вимогою визволити її із цієї чорної прірви (в'язниці бажань власного тіла), в котрій вона себе відчуває.

І так відбувається до того часу, поки, перепробувавши всі свої можливості, здійснивши все, що тільки їй під силу, людина не переконується, що вона не спроможна допомогти собі, що допомогти може тільки Творець, єдиний, хто створює всі ці перешкоди, з тим, аби людина була змушена звернутися до Нього за допомогою, захотіла знайти з Ним зв'язок.

А для цього прохання повинно йти із глибини серця, що неможливо, доки людина не перебере всі свої можливості і не переконається, що вона безсильна. Тільки тоді вона здатна на прохання із глибини всього свого єства, прохання, яке стало її єдиним бажанням, оскільки переконується, що лише диво згори може врятувати її від найбільшого ворога - власного "я". Тільки на таку молитву відповідає Творець і замінює егоїстичне серце на духовне, "кам'яне серце - на серце живе".

А до того часу, поки Творець не виправив людину, чим більше вона просувається, тим вона стає гіршою у власних очах і в почуттях. Та насправді вона завжди була такою! Просто, вже розуміючи якоюсь мірою властивості духовних світів, вона все більше відчуває, наскільки протилежна їм за своїми бажаннями.

Та якщо людина, незважаючи на відчуття втоми і безнадії, у спробах справитися власними силами зі своїм тілом, а також зробивши всі підрахунки і переконавшись, що не бачить виходу із власного стану, все ж таки зможе зусиллям розуму, з усвідомленням істинної причини таких почуттів, створити в собі оптимістичний і радісний настрій, який свідчить про те, що вона вірить у справедливість саме такого устрою і керівництва світом і в доброту Творця, то цим вона стане духовно придатною для сприйняття світла Творця, оскільки будує своє ставлення до всього, що відбувається, на вірі, звеличуючи її вище розуму.

Немає в житті того, хто духовно просувається, більш цінної миті, ніж та, коли він відчуває, що вичерпав усі сили, зробив усе, що тільки можна собі уявити, і не досягнув того, чого так бажає. Бо тільки в таку мить він спроможний щиро заволати до Творця із глибини серця, тому що остаточно переконався, що всі його зусилля не допоможуть йому більше ні в чому.

Та раніше, ніж виснажив усі свої сили у пошуках виходу зі свого стану, він все ще впевнений, що сам здатний досягти бажаного, і не зможе обманути себе і правдиво взмолитися про спасіння. Оскільки егоїзм обганяє його думки і переконує його, що зобов'язаний посилити свої потуги.

І тільки переконавшись, що він найслабкіший із усіх живущих у боротьбі зі своїм егоїзмом, приходить він до усвідомлення власного безсилля і нікчемності і готовий схилитися, прохаючи Творця.

Але до досягнення такого принизливого стану, не зрозуміє тіло, що тільки прохання до Творця може вивести людину із глибин її природи.

Віра в єдиність Творця означає, що людина сприймає усім своїм єством весь світ, у тому числі й себе, як знаряддя в руках Творця. І навпаки, якщо людина вважає, що й вона спроможна якось впливати на те, що відбувається, це називається вірою у наявність в природі багатьох сил, а не волі одного Творця.

Тому, знищуючи власне "я", людина попросту ставить себе у відповідність з істинним станом світу, в котрому, крім волі єдиного Творця, нічого більше не існує. Та якщо людина ще не дійшла у своїх відчуттях до такого стану, вона не має права діяти так, ніби в світі є тільки Творець, і сидіти склавши руки.

Тому дійти до відчуття того, що немає в світі нікого, крім Творця, можна лише внаслідок наполегливої роботи й розвитку в собі відповідних прагнень. І тільки досягнувши в усіх своїх відчуттях явно відчутного злиття з Творцем, тобто піднявшись на рівень світу Ацілут, людина осягає єдиність Творця і тоді, звичайно, діє відповідно із цією істинною дійсністю.

До досягнення цього стану вона мусить діяти відповідно з тим рівнем, на котрому перебуває, а не з тим, котрий може лише уявити в своїх фантазіях і мріях.

Справжня робота над собою в такому стані повинна бути в сполученні віри в свої сили на початку роботи і в те, що досягнуте в результаті її зусиль було б досягнуте і без них, оскільки вже від початку вся світобудова розвивається за планом Творця, Його Замислом Творіння. Але так людина зобов'язана думати лише після того, як все, що залежало від неї, вона здійснила.

Далі