< 30 >

Чому в егоїзм не може увійти ор хасадім? Як вказувалося вище, у самому світлі немає відмінності - ор хохма це чи ор хасадім, але сама людина визначає це. А оскільки егоїстичне бажання може почати тішитися світлом незалежно від його походження, тобто тішитися ор хасадім ради себе, то лише вже підготовлене до альтруїстичних дій бажання може прийняти світло і відчути насолоду від альтруїзму, тобто відчути світло як ор хасадім.
Людина отримує насолоду від трьох видів відчуттів: минулого, теперішнього і майбутнього. Найбільша насолода - від майбутнього - оскільки вже заздалегідь, у теперішньому, передчуває насолоду, тобто зазнає насолоди у теперішньому. І тому передчуття і думки про негідні діяння гірші за самі ці діяння, бо розтягають насолоду і займають думки довгий час.

Насолода в теперішньому, як правило, нетривала, з огляду на наші дрібні бажання, що швидко насичуються. Минулу насолоду людина може знову і знову викликати в думках і тішитись.

Тому раніше ніж застосувати хорошу дію (кавана леашпіа), необхідно про неї багато думати і готуватися, аби звідати якомога більше різноманітних відчуттів, щоб потім можна було викликати їх в пам'яті і оживляти свої прагнення до духовного.

Оскільки наша природа - егоїзм, людина бажає зазнавати насолоди життям. Та якщо згори дають людині в її бажання маленький зародок душі, котра за своєю природою бажає живитися альтруїстичними насолодами, то егоїзм не може дати сили для таких дій, і немає насолоди від такого життя, бо душа не дає людині спокою і кожної миті дає зрозуміти, що це не життя, а тваринне існування.

Внаслідок цього життя починає здаватися людині нестерпним, сповненим страждань, бо що б вона не робила, не спроможна отримати насолоду чи хоча б вдоволення ні від чого, оскільки душа не дає їй вдоволення. І так триває до тих пір, поки сам егоїзм не віришить, що немає іншого виходу, крім як дослухатись голосу душі і виконувати її вказівки, інакше людина не матиме спокою. І це означає, що Творець мимоволі повертає нас до себе.

Неможливо відчути навіть найменшої насолоди, якщо перед цим людина не переживає її нестачу, котра визначається як страждання від того, що немає насолоди, якої бажає. Для отримання Вищого світла також необхідне попереднє бажання. Тому людина повинна під час навчання та інших своїх дій просити про відчуття потреби у Вищому світлі.

"Немає нікого, крім Нього" - все, що відбувається, є Його бажанням, і всі створіння виконують Його бажання. Відмінність лише в тому, що є одиниці, які виконують Його волю за власним бажанням. Відчуття злиття створіння із своїм Творцем можливе саме при збігові бажань.

Благословенням називається вилив згори світла милосердя (ор хасадім), що можливе лише за умови альтруїстичних дій людини знизу.

Сказано в Торі: "Потреби Твого народу великі, а мудрість коротка", - саме тому, що мало мудрості - великі потреби.

Сказав раббі Йегуда Ашлаг: "Наше становище подібне до становища царського сина, котрого батько помістив у палаці, повному всього, але не дав світла бачити. І ось сидить син у темряві, і не вистачає йому тільки світла, щоб оволодіти всім багатством. Навіть свіча є у нього (Творець посилає йому можливості почати зближення з Собою), як сказано: "Душа людини - свіча Творця". Вона лише повинна запалити її своїм бажанням".

Сказав раббі Йегуда Ашлаг: "Хоча сказано, що мета творіння непізнаванна, але є величезна відмінність її непізнаванності від незнання цієї мети неуком".

Сказав раббі Йегуда Ашлаг: "Закон кореня і гілки означає, що нижчий зобов'язаний досягти ступеня вищого, але вищий не зобов'язаний бути як нижчий".

Вся наша робота полягає у підготовці до сприйняття світла. Як сказав раббі Йегуда Ашлаг: "Головне - це клі-судина, хоча клі без світла безжиттєве, як тіло без душі. І ми мусимо заздалегідь підготувати наше клі, щоб при отриманні світла воно справно працювало. Це подібне до того, як працювання машини, зробленої людиною і яка працює на електриці, неможливе без підмикання електричного струму, але результат її роботи залежить від того, як вона сама зроблена".

У духовному світі зовсім протилежні нашому світові закони та бажання: наскільки в нашому світі неможливо йти всупереч знанню-розумінню, настільки в духовному світі важко йти у знанні. Як сказав раббі Йегуда Ашлаг: "Сказано, що коли в Храмі стояли на службі, то було тісно, але коли падали долілиць, ставало просторо. "Стояти" означає великий стан парцуфа, отримання світла, а "лежачи" - малий стан, відсутність світла. В малому стані було більше місця - почували себе вільніше, тому що саме в скритості Творця ті, хто духовно піднімаються, відчувають можливість йти всупереч своєму розуму, і в цьому їхня радість в роботі".

Як сказав раббі Йегуда Ашлаг, у рабі Пінхаса із містечка Кориці, великого каббаліста 19 століття, не було навіть грошей купити книгу "Древо життя" Арі, і він був змушений йти на півроку викладати дітям, щоб заробити на покупку цієї книги.

Хоча наше тіло начебто тільки заважає нам у духовному піднесенні, та це лише здається нам від нерозуміння функцій, покладених на нього Творцем. Як сказав раббі Йегуда Ашллаг: "Наше тіло подібне до анкера в годиннику - хоча анкер і зупиняє годинника, але без нього годинник не працював би, не рухався вперед". Іншого разу сказав: У стволі далекобійної гармати є гвинтова різьба, що утруднює вихід снаряду, але саме завдяки цій затримці снаряд летить далі і точніше". Такий стан у Каббалі називається "кішут" (прикраси).

Як сказав раббі Йегуда Ашлаг: "Настільки всі трактують Тору в поняттях нашого світу, що навіть там, де прямо сказано в Торі - "Бережіть свої душі", все одно кажуть, що мається на увазі здоров'я тіла".

Як сказав раббі Йегуда Ашлаг: "Людина перебуває в духовному настільки, наскільки відчуває, що її егоїстичні бажання - це і є нечиста сила".

Як сказав раббі Йегуда Ашлаг: "Найменший духовний ступінь - це коли духовне важніше і раніше за матеріальне".

Як сказав раббі Йегуда Ашлаг: "Лише в одному людина може бути пиховитою - в тому, що ніхто не зможе завдати більшого задоволення Творцеві, ніж він".

Як сказав раббі Йегуда Ашлаг: "Винагорода за Заповідь - пізнання Заповідаючого".

Як сказав раббі Йегуда Ашлаг: "Турботи про цей світ у тих, хто духовно зростає, абсолютно відсутні, як у важкохворого немає турботи про зарплатню, а є тільки про те, як би вижити".

Як сказав раббі Йегуда Ашлаг: "У духовному, як і в матеріальному нашому світі, немає спасіння з огляду на насильні обставини. Наприклад, якщо хтось ненароком звалився у прірву, хіба порятує його від смерті та обставина, що звалився, сам того не бажаючи? Так і в духовному".

Коли раббі Йегуда Ашлаг хворів, покликали до нього лікаря. Лікар порадив спокій, сказав, що необхідно заспокоїти нерви і якщо вже вивчати, то що-небудь легке, наприклад, читати Псалми. Коли лікар пішов, раббі Йегуда сказав: "Певно, лікар вважає, що читати Псалми можна не заглиблюючись".

Як сказав раббі Ашлаг: "Немає місця посереду між духовним, чистим, альтруїстичним, бажанням "віддавати" і матеріальним, егоїстичним, нечистим, бажанням "отримувати". І якщо людина не зв'язана кожної миті з духовним, то вона не просто забуває про нього, а перебуває в нечистому, матеріальному".

Сказано в книзі "Кузарі", що цар Кузарі, коли вибирав віру для свого народу, звернувся до християнина, мусульманина, а вже затим до іудея. Коли він вислухав іудея, то сказав, що християнин і мусульманин обіцяють йому вічне райське життя і величезні винагороди в тому світі, після смерті, а Тора каже про винагороду за виконання Заповідей і покару за невиконання в цьому світі. Але ж більш важливо, що людина отримає після своєї смерті, у вічному світі, ніж те, як вона проживе свої роки в цьому світі. Відповів на це іудей, що вони обіцяють винагороду в тому світі, бо той, хто каже неправду, віддаляє, аби сказати брехню, розкриття своїх слів. Як казав раббі Йегуда Ашлаг зі слів АГР"А, смисл сказаного іудеєм у тому, що все духовне, весь майбутній світ людина мусить відчути ще в цьому світі, і це обіцяє нам як винагороду Тора. А всі винагороди Тори людина повинна отримати в цьому світі, саме ще під час свого перебування в тілі, відчути всім своїм тілом.

Як сказав раббі Йегуда Ашлаг: "Коли людина відчуває, що нечисті сили (егоїстичні бажання) обтяжують її, це вже початок її духовного звільнення".

Як сказав раббі Йегуда Ашлаг на слова Тори - "Все в руках неба, крім страху перед небом": "У відповідь на всі прохання людини може вирішити Творець - дати їй те, що просить, чи не дати. Тільки на прохання про старах перед небом Творець не вирішує відповіді, це не в руках неба - дати страх перед небом. А якщо просить людина страху перед небом - неодмінно отримує".

Немає іншого шляху для мас прийти до духовного очищення і звільнення від страждань, як тільки вивчанням Каббали. Осягнення починається з таємниць Каббали, а потім осягаються інші її частини. І лише останньою осягається відкрита частина.

Заборона вивчати Каббалу була тільки на обмежений час до 1490 року. Але з 1540 року і далі всіляко повинно вітатися вивчення Книги Зоар масами, дорослими і підлітками, бо тільки вивчанням Книги Зоар прийде людство до духовного визволення. Тому не можна ухилятися від вивчання Каббали.

Горе тим, хто не бажають вивчати Каббалу, бо вони породжують у світі бідність, приниження, розбій, війни, вбивства і лихоліття (Книга Зоар, 30).

У майбутньому тільки завдяки Книзі Зоар вийдуть із духовного вигнання (Книга Зоар).

Життям називається стан відчуття бажання зазнати насолоди від отримання або віддачі. Якщо це бажання насолоди зникає, то такий стан називається втратою чуттів, непритомним або мертвим.

Якщо людина перебуває в такому стані, коли ясно бачить і відчуває, що неможливо отримати насолоду, наприклад, від того, що винна всім, соромиться своїх колишніх вчинків, відчуває лише страждання, котрі нейтралізують навіть те невелике задоволення, котре мала від цього життя, вона хоче покінчити з собою.

У такому випадку людина мусить докласти всіх зусиль, аби отримувати насолоди від того, що чинить благі в очах Творця діяння, що завдає цим радості Творцю. У подібних думках і діях є настільки велика насолода, що це здатне нейтралізувати найсильніші в світі страждання. І тому через оточення, ворогів, банкрутство, невдачі в роботі даються тому, хто духовно піднімається, вічуття безнадії, безвихіддя, повної відсутності смислу його існування.

Якщо людина здатна вже виконувати альтруїстичні вчинки, тобто що б вона не робила, вона виключає будь-яку вигоду для себе, думає тільки про благо того, для кого вона це робить, тобто про Творця, але ще не отримує насолоди від своїх дій - це називається чистою віддачею (машпіа аль-менат леашпіа). Наприклад, виконуючи заповіді заради Творця, вона при цьому ще не отримує відповідне кожній заповіді світло Тори, насолоду. Причина цього в тому, що вона ще не повністю себе виправила, і якщо отримає насолоду відкритим світлом Тори, повстане егоїзм і зажадає отримати таку насолоду будь що задля самонасолоди, і не зможе відмовитись, й мимохіть, силою тяжіння насолод, більшою за бажання бути гідною в очах Творця, отримає для себе.

Келім, якими людина виконує альтруїстичні дії (леашпіа аль-менат леашпіа), називаються келім де-ашпаа. Духовний об'єкт має будову (відповідність духовних сил подібно до фізичної будови нашого тіла) подібну до нашого тіла, що складається із ТАР"Я"Г міцвот, або 613 органів.

Тому РАМА"Х келім де-ашпаа визначаються як такі, що містяться над грудьми духовного тіла і відповідають виконавчим заповідям, виконувати котрі Тора зобов'язує кожного.

Світло, котре отримує людина, виконуючи такі дії, називається ор хасадім, або хасадім-мехусім - скриті хасадім, скриті від світла ор хохма.

Якщо у людини є сила волі, виправлені почуття настільки, що спроможна не лише виконувати альтруїстичні дії, але й отримувати насолоду від них заради Творця, тобто отримувати в колишні егоїстичні бажання (келім), то це називається каббала аль-менат леашпіа. Тоді вона може отримувати світло, що є в кожній заповіді, тобто в кожній духовній дії.

(Заповіді Тори - це духовні дії. А те, що в нашому світі всі повинні виконувати їх фізично, незалежно від духовного рівня виконавця, зумовлено тим, що це необхідна попередня стадія їх дійсного виконаня із відповідним духовним замислом - завдати радості Творцеві.)

Початкова стадія того, хто бажає досягти мети творіння, полягає в тому, що працює над собою для своєї вигоди (ло лі-шма), оскільки є багато способів отримати насолоду, наприклад, шляхом їжі, ігор, почестей, слави тощо.

Але ці засоби дозволяють відчути досить незначні і скороминучі насолоди. Такі наміри називаються ло лі-шма, заради себе. Тоді як за допомогою віри в Творця (у Його всесилля, в Його єдиність як керуючого всім у світі, в тому числі й усім, що трапляється з нами, в Його керівництво всім, від чого залежить людина, в Його готовність допомогти, чуючи молитву), людина може осягти набагато більші насолоди.

І лише після того як людина цілком осягає цю попередню стадію роботи, вона отримує особливі, зовсім інші відчуття більш високого стану, які полягають у тому, що раптом їй стає зовсім байдужа особиста вигода, а турбується лише про те, чи всі її розрахунки і помисли духовно істинні, а саме: чи всі її думки і наміри спрямовані тільки на те, щоб цілком довіритися сутності істинних законів світобудови, аби відчути, що зобов'язана виконувати тільки волю Творця, виходячи із відчуття Його величі і сили.

І тоді вона забуває про свої колишні наміри і відчуває, що у неї немає ніякого бажання думати і турбуватися про себе, що вона повністю віддається величі всепроникливого Вищого Розуму і зовсім не відчуває голосу власного розуму, а непокоїть її лише те, як можна зробити що-небудь бажане і приємне Творцю. І такий стан називається "машпіа аль-менат леашпіа" - "не заради себе", "лі-шма".

Причина віри в тому, що немає більшої насолоди, ніж відчуття Творця і наповнення Ним. Але щоб людина змогла отримати ці насолоди не заради себе, існує стан сокриття Творця, аби дати можливість людині виконувати заповіді, навіть якщо не відчуває ніяких насолод, і це називається "не заради винагороди" (аль-менат ше ло лекабель прас).

А коли людина осягає такий стан, створює таку духовну судину, негайно розплющуються у неї очі - і всім своїм єством відчуває і бачить Творця. А те, що раніше змушувало її і казало про вигідність роботи на Творця задля власного зиску, - зникає ця причина і сприймається зараз як смерть, бо раніше була зв'язана із життям, і досягла цього за допомогою віри.

Та якщо у своєму ж виправленому стані починає знову трудитися над вірою вище розуму, то отримує назад свою душу, світло Творця.

Імена в Каббалі, хоч і узяті з нашого світу, але означають зовсім не схожі, не подібні до них об'єкти і дії в духовному світі, хоча ці духовні об'єкти є їхніми безпосередніми коренями ("Мова Каббали", книга 1; "Імена Творця", книга 3) Із цієї протилежності і несхожості кореня та його наслідку в нашому світі ще раз видно, наскільки духовні об'єкти віддалені від наших егоїстичних уявлень.

У духовному світі ім'я означає особливість розкриття світла Творця людиі за домогою, що називається цим іменем. Як у нашому світі будь-яке слово каже не про самий предмет, а про наше сприйняття його.

Явище чи об'єкт поза нашими відчуттями - річ у собі, абсолютно нами непізнаванна. Звичайно ж, у нього є зовсім інші вигляд і властивості, ніж ті, що сприймаються нашими приладами чи почуттями. Підтвердження цьому ми можемо бачити хоча б із того, що картина об'єкта у променях видимої частини спектра зовсім не подібна до картини, яку ми спостерігаємо за допомогою приладів в спектрі рентгенівських променів чи теплових частот.

Як би там не було, але є об'єкт, і є те, яким його осягає, відповідно із своїми властивосятми, людина. І це тому, що сполучення самого об'єкта, його істинних властивостей і властивостей того, хто осягає, створюють разом третю форму: у відчуттях того, хто осягає, народжується картина об'єкта із спільних властивостей самого об'єкта і того, хто його осягає.

У роботі з духовним світлом є два різних стани людини, яка бажає і приймає світло: відчуття і якості людини до отримання світла і після його отримання.

Є також два стани у самого світла-наповнювача судини-бажання людини: стан до того, як воно увійшло в контакт із почуттями, бажаннями людини, і стан після того, як світло увійшло в контакт з тим, хто осягає його. У такому стані світло називається простим (ор пашут), тому що не зв'язане із властивостями об'єктів сприйняття. А оскільки всі об'єкти, крім світла Творця, є такими, що бажають отримати, тобто зазнати насолоди від світла, то немає у нас ніякої можливості осягти, дослідити, відчути чи навіть уявити собі, що зачить саме світло поза нами.

Тому якщо ми називаємо світло Творця сильним, то саме тому, що відчуваємо у цей момент (той, хто відчуває!) Його силу, але не осягнувши якої-небудь властивості, неможливо ніяк назвати Його, адже навіть саме слово "Творець" каже про те, що людина осягла це у відчутному нею світлі. Якщо ж людина вимовляє імена Творця (тобто називає Його якості), не осягаючи їх у своїх відчуттях, то це рівносильне тому, що вона дає імена простому світлу ще до відчуття його в собі, що називається лжею, бо у простого світла немає імені...

Людина, котра бажає духовного піднесення, мусить уникати сторонніх впливів, оберігати свої ще не зміцнілі переконання, поки не отримає сама згори необхідні відчуття, які слугуватимуть їй потім опорою.

І основний захист і віддалення повинні бути не від людей, далеких від Тори, оскільки у них може бути лише байдужість або крайнє заперечення, тобто віддаленість від її стану, а саме від людей начебто близьких до Тори і навіть до Каббали. Бо ззовні людина може виглядати так, наче перебуває в самому центрі істини і всю себе віддає Творцеві, щонайточнішому виконанню Його заповідей і несамовитій молитві, але причини її "праведності" не видні нікому, і насправді всі її помисли - здобути користь у будь-якому виді задля себе.

Такого роду особи чи групи людей являють собою небезпеку для тих, хто бажає духовно зростати, бо початківець бачить картину завзятого служіння Творцеві, але не може перевірити, чи походить воно із бажання пізнання Творця, чи це така поведінка людина внаслідок виховання, а може бути, із престижних міркувань та ін.

При цьому початківець бачить ті величезні сили, котрі такі люди можуть викликати собі на допомогу, не розуміючи, що подібні сили тільки й можливо застосовувати, що немає ніякої перешкоди цим діям з боку егоїзму, а навпаки, саме егоїзм і прагнення довести свою правоту дають їм силу, тоді як справжнє навчання ослабляє сили людини, аби замала потрбу в Творці.

І якщо людина відчуває у зовнішніх діях подібних "праведників" притягальну силу, то потрапляє у рабство до фараона, бо сказано в Торі, що рабство у фараона було приємним для Ісраель (Ісраель є той, хто бажає іти яшар Ель - прямо до Творця). А оскільки Тора мовить тільки про духовні стани кожного з нас особисто, то мається на увазі саме духовне рабство, у котре може потрапити початківець настільки, що шкодуватиме за тими силами, які витратив на боротьбу з егоїзмом.

Далі