< 31 >

Далеких від Тори людей початківець може не боятися, знаючи наперед, що у них йому немає чому вчитися, і тому вони не являють собою небезпеки духовного поневолення.
Наш егоїзм дозволяє нам рухатися тільки тоді, коли відчуває страх. І штовхає нас на будь-які дії, щоб нейтралізувати це почуття. Тому якби людина могла відчути страх перед Творцем, у неї з'явилися б сили та бажання трудитися.

Є два види страху: страх перед порушенням заповіді і страх перед Творцем. Є страх, який не дозволяє людині грішити, інакше би згрішила. Та якщо людина вже впевнена, що не согрішить, і всі її діяння тільки заради Творця, все одно виконує заповіді - не від страху, а тому що це бажання Творця.

Страх перед порушенням (страх провини) є страхом егоїстичним, тому що боїться нашкодити собі. Страх перед Творцем називається страхом альтруїстичим, тому що боїться не виконати того, що приємне Творцеві, з почуття любові. Та при всьому бажанні все одно важко людині виконувати заповіді Творця (дії, приємні Творцеві), бо не бачить в них необхідності.

Страх з почуття любові повинен бути не меншим за страх егоїстичний. Наприклад, людина боїться, що якщо її побачать у момент злочину чи просто провини, то вона зазнає страждання і сорому. Поступово каббаліст розвиває в собі почуття трепету, що мало робить для Творця, і почуття це постійне і таке ж велике, як в егоїста страх покарання за великі очевидні провини.

"Людина вчиться тільки тому, чому бажає навчитися". Виходячи з цього, ясно: людина ніколи не навчиться виконанню яких би то не було правил та норм, якщо вона того не бажає. Та яка людина хоче вислуховувати нотації, при тому, що, як правило, людина не відчуває своїх недоліків? Як же тоді взагалі може виправитися навіть той, хто до цього прагне?

Людина створена такою, що бажає тільки зазнавати насолоду. Тому все, що вчить, вчить тільки для того, щоб знайти шлях задовольнити свої потреби, і не вчитиме непотрібне, бо така її природа.

Тому аби той, хто бажає наблизитися до Творця, зміг навчитися, яким чином може діяти "заради Творця", повинен просити Творця, щоб дав йому інше серце, щоб з'явилося альтруїстичне бажання замість егоїзму. Якщо Творець виконає це прохання, то мимоволі в усьому, що вчитиме, бачитиме шляхи, як робити приємне Творцю.

Та ніколи людина не побачить того, що проти бажання серця (чи егоїстичного, чи альтруїстичного). Тому ніколи не почуває себе зобов'язаною, оскільки немає від цього задоволення серцю.

Але тільки-но Творець міняє егоїстичне серце на альтруїстичне, відразу ж відчуває свій обов'язок, аби могла виправляти себе за допомогою придбаних можливостей, і знаходить, що немає в світі більш важливого заняття, ніж робити приємне Творцю.

А те, що бачить як свої недоліки, обертається перевагами, тому що, виправляючи їх, завдає радості Творцеві. Але той, хто не може ще виправляти себе, ніколи не побачить своїх недоліків, бо розкривають їх людині тільки тією мірою, в якій вона може себе виправити.

Всі діяння людини щодо вдоволення власних потреб і вся її робота у стані "заради себе" зникає, коли вона йде з цього світу. І все, про що турбувалася і що вистраждала, пропадає в один момент.

Тому якщо людина в змозі зробити розрахунок, чи варто їй працювати в цьому світі і втратити все в останній момент життя, то може дійти висновку, що ліпше працювати "на Творця". У такому випадку це рішення приведе її до необхідності просити Творця про допомогу, особливо якщо багато зусиль вклала у виконання заповідей з наміром мати власний зиск.

У того ж, хто небагато трудився в Торі, менше бажання перевести свої діяння в діяння "заради Творця", тому що небагато програє, а робота щодо змінення наміру потребує ще багатьох зусиль.

Тому людина повинна старатися збільшити усіма шляхами і свої зусилля в роботі "не заради Творця", оскільки це є причиною того, що потім виникає у неї бажання повернутися до Творця і працювати, віддаючи Йому, як Він дає людині.

Всі свої відчуття людина отримує згори. Тому якщо людина відчуває поривання, любов, потяг до Творця - це вірна ознака того, що і Творець переживає до неї ці ж почуття (за законом: "людина - це тінь Творця"), те, що людина відчуває стосовно Творця, те і Творець - стосовно людини, і навпаки.

Після гріхопадіння "першої людини - Адама" (духовного сходження спільної душі зі світу Ацілут до рівня, що називається "цей світ" або "наш світ"), його душа розділилася на 600.000 частин, і ці частини вдягаються в людські тіла, що народжуються в нашому світі.

Кожна частина спільної душі вдягається в людські тіла стільки разів, скільки їй необхідно для повного особистого виправлення. А коли всі частини поодинці виправлять кожна себе, вони знову зіллються в спільну виправлену душу, яка називається "Адам".

У чередуванні поколінь є причина, що називається "батьки", і її наслідки - "діти". Причому причина появи "дітей" тільки в можливості продовжити виправлення того, що не виправили "батьки", тобто душі в минулому кругообороті.

Творець наближає людину до себе не за її хороші якості, а за її відчуття власної нікчемності і бажання очиститися від власного "бруду". Якщо людина відчуває насолоду в духовному натхненні, то у неї спроквола виникає думка, що варто бути рабом Творця заради подібних відчуттів. У таких випадках Творець звичайно вилучає насолоду з її стану, аби показати цим людині, яка істинна причина її завзяття від духовного відчуття: що не віра в Творця, а власна насолода є причиною її бажання стати рабом Творця. Цим дається людині можливість діяти не заради насолоди.

Вилучення насолоди із будь-якого духовного стану відразу ввергає людину у стан занепаду та безнадії, і вона не відчуває ніякого смаку в духовній роботі. Але у такий спосіб з'являється у людини можливість саме із цього стану наблизитись до Творця, завдяки вірі вище знання (відчуття), вірі, що те, що в даний момент відчуває непривабливість духовного - це її суб'єктивне відчуття, а насправді немає нічого більш величного, ніж Творець.

Звідси бачимо, що духовне падіння вготоване людині Творцем зумисне, задля її ж негайного духовного піднесення на ще більший ступінь, тим, що дана їй можливість працювати над збільшенням віри. Як мовиться, "Творець попереджає ліками хворобу" і "тим же, чим б'є Творець, Він лікує".

Попри те, що кожного разу вилучення життєвої сили й інтересу розворушує весь організм людини, якщо людина справді бажає духовного сходження, то вона радіє можливості піднести віру вище розуму, на ще більший ступінь і стверджує цим, що дійсно хоче бути незалежною від особистих насолод.

Людина звичайно зайнята тільки собою, своїми відчуттями і думками, своїми стражданнями чи насолодами. Та якщо вона жадає духовного сприйняття, повинна намагатися перенести центр своїх інтересів немовби назовні, в наповнюваний Творцем простір, жити існуванням і бажаннями Творця, зв'язати все, що відбувається, з Його замислом, перенести всю себе в Нього, щоб тільки тілесна оболонка зосталась у своїх тваринних рамках, але внутрішні відчття, суть людини, її "я" перенеслося із тіла назовні, і тоді постійно відчуватиметься добра сила, яка пронизує всю світобудову.

Таке відчуття подібне до віри вище розуму, оскільки людина прагне перенести всі свої відчуття зсередини себе назовні, поза своє тіло. А осягнувши віру в Творця, людина продовжує утримуватися в цьому стані, незважаючи на перешкоди, які посилає Творець, збільшує свою віру і поступово починає отримувати в неї світло Творця.

Оскільки все творіння побудоване на взаємодії двох протилежних сил - егоїзму, бажання зазнати насолоди, і альтруїзму, бажання завдати насолоди, то шлях поступового виправлення, переведення егоїстичних сил у протилежні, будується на їх сполученні: поступово і потроху, невеликими частинами, егоїстичні бажання включаються в альтруїстичні і таким чином виправляються.

Такий метод перетворення нашої природи називається роботою в трьох лініях. Права лінія називається білою лінією, тому що в ній немає ніяких недоліків, пороків.

Після того як людина вже оволоділа нею, вона вбирає в себе невелику частину лівої лінії, яка називається червоною, тому що в ній міститься наш егоїзм, на котрий є заборона використання його в духовних діях, оскільки можна потрапити під його владу, владу нечистих бажань, що прагнуть отримати заради себе світло, ор хохма, відчути Творця і зазнати самонасолоди цим відчуттям у своїх егоїстичних бажаннях.

Якщо людина силою віри вище розуму, тобто прагненням сприймати світло не в свої егоїстичні бажання, відмовляється від можливості осягнення Творця, Його дій, керівництва, насолоди Його світлом, воліючи йти вище своїх природних поривань про все дізнатися і все відчути, знати заздалегідь, яку отримає винагороду за свої дії, то на неї вже не впливають сили заборони використовувати ліву лінію. Таке рішення називається "створення тіні", бо людина сама себе відгороджує від світла Творця.

У такому випадку людина має можливість узяти деяку частину від своїх лівих бажань і сполучити їх з правими. Отримуване сполучення сил, бажань називається середньою лінією. Саме в ній розкривається Творець. А потім всі описані вище дії повторюються на наступному, більш високому ступені, і так до кінця шляху.

Різниця між наймитом і рабом у тому, що наймит під час роботи думає про винагороду, знає його величину, і це є метою його роботи. Раб не отримує ніякої винагороди, тільки необхідне для свого існування, а все, що має, належить не йому, а його господарю. Тому якщо раб завзято трудиться - це явна ознака того, що бажає просто догодити своєму господарю, зробити йому приємне.

Наше завдання - засвоїти ставлення до нашої духовної роботи подібно до вірного раба, який працює зовсім безвідплатно, щоб на наше ставлення до роботи над собою не впливало ніяке почуття остраху перед покаранням чи вірогідність винагороди, а тільки бажання безкорисливо робити те, що бажає Творець, причому навіть не відчуваючи Його, тому що це почуття - також винагорода, і навіть без того, щоб Він знав, що саме "я" зробив це для Нього, і навіть щоб не знав, чи дійсно я щось зробив, тобто не бачив навіть результатів своєї праці, а тільки вірив у те, що Творець мною задоволений.

Та якщо наша робота справді мусить бути такою, то виключається умова покарання та винагороди. Аби це зрозуміти, слід знати, що мається на увазі в Каббалі під поняттями покарання та винагороди.

Винагорода має місце там, де людина докладає певних зусиль отримати те, чого вона хоче, і в результаті своєї праці отримує або знаходить бажане. Не може бути винагородою те, що є в достатку, що доступне для всіх у нашому світі. Роботою називається зусилля людини задля отримання певної винагороди, котру без витрати цих зусиль отримати неможливо.

Наприклад. не може людиа стверджувати, що виконала роботу, знайшовши камінь, якщо довкола неї каміння є в достатку. У такому випадку немає ні роботи, ні винагороди. У той же час, аби заволодіти маленьким коштовним камінцем, необхідно докласти великих зусиль, тому що його важко відшукати. У такому випадку є як зусилля, так і винагорода.

Світло Творця наповнює все творіння. Ми немовби плаваємо в ньому, але не можемо відчути. Насолоди, котрі ми відчуваємо, - лише безкінечно маленьке свічення, котре проникає милістю Творця до нас, бо без насолоди ми покінчили б зі своїм існуванням. Це свічення відчувається нами як сила, яка приваблює нас до тих об'єктів, в які вдягається. Самі об'єкти не мають ніякого значення, як ми й самі відчуваємо, коли раптом перестаємо цікавитись тим, що раніше так нас вабило.

Причина сприйняття нами тільки маленького свічення, а не всього світла Творця, в тому, що наш егоїзм виконує роль екрана. Там, де панують наші егоїстичні бажання, світло не відчувається за законом відповідності властивостей, законом подібності: тільки в тій мірі, в якій бажання, властивості двох об'єктів збігаються, вони можуть відчувати один одного. Навіть всередині нашого світу ми бачимо, що якщо двоє людей перебувають на різних рівнях мислення, бажань, то просто не можуть зрозуміти один одного.

Тому якби людина мала властивості Творця, вона просто плавала б у відчутті безмежного океану насолоди і абсолютного знання.

Але якщо Творець заповнює собою все, тобто не треба шукати Його, як коштовну річ, то, очевидно, і поняття винагороди не міститься в ньому. А також і не можна стосовно пошуку відчуття Його застосувати поняття роботи, тому що Він і довкола, і всередині нас, тільки поки що не в наших відчуттях, а в нашій вірі.

Але також і відчувши Його і зазнаючи насолоди Ним, не можна сказати, що цим отримали винагороду, бо якщо немає роботи і певна річ є у достатку в світі, вона не може бути винагородою.

Але в такому випадку залишається відкритим питання, що ж тоді є винагородою за наші зусилля йти супроти природи егоїзму?

Перш за все необхідно зрозуміти, чому Творець створив закон подоби , внаслідок котрого, хоч Він і заповнює все, ми не спроможні Його відчути. Внаслідок цього закону Він скриває Себе від нас. Відповідь така: Творець створив закон подібності, в силу якого ми відчуваємо тільки те, ще перебуває на нашому духовному рівні, для того, щоб ми не відчували при насолоді Ним найжахливішого почуття в творінні (тобто в егоїзмі) - почуття сорому, приниження. Цього відчуття егоїзм не може стерпіти. Якщо людина не в змозі ніяким способом виправдати свій негарний вчинок, ні перед собою, ні перед іншими. не може відшукати ніяких причин, котрі начебто змусили проти її бажання здійснити те, що вона здійснила, вона воліє яку завгодно іншу покару, тільки не це відчуття приниження свого "я", тому що це "я" є основа основ її єства, і тільки-но воно принижується, духовно зникає саме її "я", вона сама наче зникає зі світу.

Та коли людина досягає такого рівня свідомості, що її бажанням стає бажання все віддавати Творцю, тоді вона знаходить, що Творець сотворив її, щоб вона отримувала насолоди від Творця, і понад це Творець не бажає. І тоді людина отримує всі насолоди, котрі тільки здатна відчути, аби виконати бажання Творця.

У такому випадку зовсім не має місця почуття сорому, оскільки отримує насолоду тому, що Творець показує їй, що Він бажає, щоб людина отримала ці насолоди. І людина виконує цим бажання Творця. а не свої егоїстичні бажання. І тому вона стає подібною за властивосятми до Творця, і екран егоїзму зникає. І це внаслідок оволодіння духовним рівнем, на котрому вона вже здатна завдавати насолоди, подібно до Творця.

Отже, винагорода, котру людині слід просити за свої зусилля, повинна бути в отриманні нових, альтруїстичних властивостей, бажань "віддавати", прагнень завдавати насолоди, подібно до бажання Творця стосовно нас. Цей духовний ступінь, ці властивості називаються страхом перед Творцем.

Духовний, альтруїстичний страх і всі інші антиегоїстичні властивості духовних об'єктів абсолютно не схожі на наші властивості і відчуття. Страх перед Творцем полягає в тому, що людина боїться бути віддаленою від Творця, але не заради своєї користі, не з остраху залишитися в своєму егоїзмі, не бути подібною до Творця, тому що всі такі розрахунки спираються на власні інтереси, беручи до уваги своє становище.

Страх перед Творцем полягає у безкорисному побоюванні не зробити того, що міг би ще зробити заради Творця. Такий страх і є альтруїстична властивість духовного об'єкта - на противагу нашому егоїстичному страху перед тим, що ми не зможемо задовольнити власних потреб.

Досягнення властивості страху перед Творцем, сили віддавати повинно бути причиною і метою зусиль людини. А потім за допомогою набутих властивостей людина приймає заради Творця всі вготовані їй насолоди, і такий стан називається кінцем виправлення (гмар тікун).

Страх перед Творцем повинен передувати любові до Творця. Причина цього в тому, що для того, аби людина могла виконувати необхідне з почуття любові, аби відчула насолоду, що міститься в духовних діях, які називаються Заповідями, аби ці насолоди викликали у неї почуття любові, - як і в нашому світі, те, що дає нам насолоду, ми любимо, від чого страждаємо, те ненависне нам, - вона мусить перш за все осягти страх перед Творцем.

Далі