< 32 >

Якщо людина виконує Заповіді не з любові, не через насолоду в них, а з відчуття страху, це відбувається тому, що не відчуває прихованої в них насолоди і виконує волю Творця зі страху перед покаранням. Тіло не пручається проти такої роботи, оскільки боїться покарання, але постійно запитує людину про причину її роботи, що дає людині привід ще більше посилити її страх і віру в покарання та винагороду, в керування Творцем, поки не удостоїться постійно відчувати присутність Творця.
Відчувши присутність Творця, тобто оволодівши вірою в Творця, людина може починати виконувати бажання Творця вже з почуття любові, відчваючи сама насолоду в заповідях, тоді як коли б Творець дав їй можливість одразу, без страху, виконувати заповіді з почуття любові, тобто від відчуття насолоди в них, то людина не мала б потреби у вірі в Творця. А це подібне до того, як проводять своє життя ті, хто весь час у гонитві за земними насолодами і кому не потрібна віра в Творця для виконання заповідей (законів) їхньої природи, оскільки вона зобов'язує їх до цього, обіцяючи насолоди.

Тому якби каббаліст відразу відчув насолоди в заповідях Творця, то мимоволі виконував би їх, і всі кинулися б виконувати волю Творця ради отримання тих величезних насолод, котрі скриті в Торі. І ніколи б людина не змогла зблизитися з Творцем.

Тому створене сокриття насолод, що містяться в заповідях Тори в цілому (Тора є сума всіх насолод, що містяться в кожній заповіді; світло Тори є сума всіх заповідей), і розкриваються ці насолоди лише по досягненні постійної віри в Творця.

Яким чином людина, яка створена із властивостями абсолютного егоїзму і не відчуває ніяких бажань, крім тих, котрі диктує її тіло, і навіть не має можливості уявити собі щось, крім своїх відчуттів, може вийти із бажань свого свого тіла і відчути те, чого не спроможна відчути своїми природними органами чуттів?

Людина створена із прагненням наповнити свої егоїстичні бажання насолодою, і за таких умов у неї немає ніякої можливості змінити себе, свої властивості на протилежні.

Для того, щоб створити таку можливість переходу від егоїзму до альтруїзму, Творець, створивши егоїзм, вмістив в нього зерня альтруїзму, котре людина може сама зростити за допомогою вивчення і дій методом Каббали.

Коли людина відчуває на собі диктуючі вимоги свого тіла, вона не владна протистояти їм, і всі її думки спрямовані тільки на їх виконання. У такому стані у неї немає ніякої свободи волі не лише діяти, а й навіть думати про будь-що, крім самовдоволення.

Коли ж людина відчуває приплив духовного піднесення, з'являються бажання духовного зростання і відриву від бажань тіла, що тягнуть донизу, вона просто не відчуває бажань тіла і не має потреби у праві вибору між матеріальним і духовним.

Таким чином, перебуваючи в егоїзмі, людина не має сил обрати альтруїзм, а відчуваючи велич духовного, уже не стоїть перед вибором, тому що сама його бажає. Тому вся свобода волі полягає у виборі, хто ж керуватиме людиною: егоїзм чи альтруїзм. Але коли ж буває такий нейтральний стан, в котрому людина може вирішувати незалежно?

Тому немає у людини іншого шляху, крім як зв'язати себе з Учителем, заглибитися в книги з Каббали, включитися в групу, яка прагне до тієї ж мети, віддавши себе впливові думок про альтруїзм духовних сил, від чого в ній прокинеться альтруїстичне зерня, яке закладене в кожного із нас Творцем, але дрімає іноді протягом багатьох кругооборотів життів людини. І в цьому її свобода волі. А тільки-но відчує альтруїстчні бажання, вже без зусиль запрагне осягнення духовного.

Людина, яка прагне до духовних думок і дій, але ще не змужніла в своїх переконаннях, повинна берегти себе від зв'язку з тими людьми, думки котрих постійно в їхньому егоїзмі. Особливо ті, хто бажає йти вірою вище розуму, мусять уникати контактів з поглядами тих, хто йде життям у рамках свого розуму, бо вони протилежні в основі свого мислення, як мовиться, "розум неуків протилежний розуму Тори".

Мислення в рамках свого розуму означає, що людина перш за все розраховує мати вигоду вд своїх дій. Тоді як розум Тори, тобто віра, що стоїть вище розуму людини, передбачає вчинки, зовсім не зв'язані з егоїстичними міркуваннями розуму і можливими прибутками внаслідок цих дій.

Людина, яка потребує допомоги інших людей, називається бідняком. Хто щасливий тим, що має, називається багатієм. Якщо людина відчуває, що всі її дії - результат егоїстичних бажань і думок і почувається бідною, то приходить до розуміння свого істинного духовного рівня, усвідомлення свого егоїзму, зла, що є в ній.

Відчуття гіркоти від усвідомлення істинного свого стану народжує в людини прагнення виправитися. Якщо це прагнення досягло певної величини, Творець посилає в це клі світло свого виправлення. І таким чином людина починає підніматися по ступенях духовної драбини.

Маси виховуються у відповідності з їхньою егоїстичною природою, в тому числі й у виконанні заповідей Тори. І виконують засвоєне в процесі виховання потім вже автоматично. І це є вірною запорукою того, що не залишать цього рівня зв'язку з Творцем. І якщо тіло запитує людину, для чого вона виконує заповіді, то людина відповідає собі, що так вихована, і це спосіб життя її і громади, до якої вона належить.

Це найбільш надійна основа, з котрої людина не може впасти, бо звичка стала другою натурою, її природою, і тому вже не потрібно ніяких зусиль виконувати природні дії, бо саме тіло й розум диктують їх. І у такої людини не виникне небезпеки порушити узвичаєне для неї, наприклад, захотіти поїхати на машині в суботу.

Та якщо людина бажє робити те, що не дано їй із вихованням, що не увійшло в неї як природна вимога тіла, то кожна, навіть незначна, дія супроводжуватиметься питанням тіла, навіщо вона це робить, хто і що змушує її вийти зі стану (відносного) спокою.

У такому випадку людина стоїть перед випробуванням і вибором, тому що ні вона, ні її товариство не роблять того, що наміряється робити вона, і ні з кого брати приклад, і ніде знайти підтримку своїм намірам, бо не може знати, чи мислять інші так само, як вона, аби знайти опору своїм думкам.

А оскільки не може відшукати ніякого прикладу ні в тому, як її виховували, ні в суспільстві, то мусить сказати собі, що тільки страх перед Творцем змушує її по-новому чинити і мислити. І тому немає на кого сподіватися і спиратися, крім Творця.

І оскільки Творець Єдиний і є її природною опорою, то така людина називається однією, а не такою, що належить до мас, серед котрих народилася, виросла, виховувалася, і відчуває, що не може отримати підтримку від мас, але абсолютно залежна від милості Творця, і тому вона удостоюється отримати Тору - світло Творця, що служить їй провідником на шляху.

У кожного початківця виникає це питання: хто визначає вибір шляху людини - сама людина чи Творець. Іншими словами, хто обирає кого: людина Творця чи Творець людину.

Справа в тому, що, з одного боку, людина зобов'язана сказати, що Творець обрав саме її, що називається особистим керуванням, і повинна дякувати за це Творцеві, за те, що дав їй можливість щось зробити задля свого Володаря.

Але потім людина мусить подумати, а навіщо Творець обрав її і дав її таку можливість, для чого вона повинна виконувати заповіді, задля якої мети, до чого вони повинні її привести. І людина приходить до висновку, що все це дано їй для діянь ради Творця, що сама робота є винагородою, а відлучення від неї - покарою. І ця робота є вибором людини ради Творця, вона готова просити Творця дати їй намір своїми діями завдавати насолоди Творцю. І цей вибір робить людина.

Маси називаються в Торі господарями домів (бааль байт), бо їхнє прагнення - збудувати свій дім - егоїстичну судину (клі) і наповнити його насолодами. Той, хто піднімається в духовному, називається в Торі сином Тори (Бен Тора), оскільки його бажання є породженням світла Тори й полягають в тому, щоб збудувати в своєму серці дім Творця для заповнення світлом Творця.

Усі поняття, всі явища ми розрізняємо за нашими відчуттями. За реакцією наших органів чуттів ми даємо назви тому, що відбувається. Тому якщо людина каже вам про який-небудь об'єкт чи дію, вона виражає своє відчуття. І в тій мірі, в якій цей об'єкт заважає їй отримати насолоду, людина визначає міру його зла для себе, аж до того, що не може стерпіти близькості з ним.

Тому в тій мірі, в якій є в людині розуміння важливості Каббали, вона визначає зло, що міститься в об'єктах, які заважають їй виконувати заповіді. Тому якщо людина бажає дійти ненависті до зла, їй слід працювати над звеличуваням Каббали і Творця у своїй свідомості. І в тій мірі, в якій з'явиться у людини любов до Творця, у тій же мірі відчує ненависть до егоїзму.

У пасхальному сказанні розповідається про чотирьох синів, які запитують про духовну роботу людини. І хоча всі ці чотири властивості є в кожному з нас, та, як завжди, Каббала каже тільки про один збірний образ людини стосовно Творця, але можна розглядати ці чотири образи як різні типи людей.

Каббала дана для боротьби з егоїзмом. Тому якщо у людини немає питань, значить вона ще не усвідомила свого зла, і їй не потрібна Каббала. У такому випадку, якщо вона вірить у покарання і винагороду, її можна пробудити тим, що є винагорода за виконання заповідей. І це називається: "Ти відкрий йому".

А той, хто вже виконує заповіді ради отримання винагороди, але не відчуває свого егоїзму, той не може себе виправляти, тому що не відчуває своїх недоліків. І такого слід вчити безкорисно виконувати заповіді.

Тоді з'являється його егоїзм і запитує: "Що це за робота і навіщо?" - що я матиму з цього? Адже це проти мого бажання. І людина починає відчувати потребу в допомозі вищої сили для роботи проти свого егоїзму, тому що відчула зло в собі.

Є особлива духовна сила, яка називається ангелом, що створює страждання в людині, аби вона усвідомила, що не може насититись, задовольняючи свій егоїзм. І ці страждання підштовхують людину вийти із рамок егоїзму, інакше залишилася б рабом егоїзму назавжди.

Мовиться, що Творець, раніше ніж вручити Тору Ізраїлю, пропонував її всім народам, але отримав відмову. Людина, як маленький світ, складається з багатьох бажань, які називаються народами. Людина мусить знати, що жодне з її бажань не придатне для духовного сходження, крім прагнення до Творця, що називається Ісраель, яшар Ель. Тільки обравши це бажання із усіх інших, вона може отримати Тору.

Приховування свого духовного рівня є одна із неодмінних умов успіху в духовному піднесенні. Під скритністю такого роду мається на увазі виконання дій, не помітних стороннім. Але головна вимога поширюється на прихованість думок людини, її прагнень, і якщо потрібно від каббаліста усе ж таки висловити свої погляди, зобов'язаний затушувати їх і виражати в загальному вигляді, так, щоб істинних його намірів не дізнали.

Наприклад, людина дає велике пожертвування на підтримку уроків Тори з умовою надрукування її імені в газетах, що дає гроші, щоб прославитися і зазнати задоволення. Та хоча явно показує, що для неї головне - отримання почестей, можливо, справжня причина в тому, що не хоче показувати, що робить це заради розповсюдження Тори. Тому скритність звичайно має місце в намірах, а не в діях.

Якщо Творець повинен дати каббалісту відчуття духовного падіння, то перш за все, даючи погані відчуття, віднімає у нього віру в великих каббалістів, інакше зможе отримати від них зміцнення сил і не відчує духовного падіння.

Маси, які виконують заповіді, піклуються лише про дії, але не про наміри, тому що їм ясно, що роблять це ради винагороди в цьому або в майбутньому світі, завжди мають виправдання своїм діям і відчувають себе праведниками.

Каббаліст, працюючи над своїм егоїзмом, контролюючи свої наміри у виконанні заповідей, прагнучи безкорисно виконувати бажання Творця, відчуває опір тіла і постійні думки, які заважають, і почуває себе грішником.

І так зумисне робиться Творцем, щоб каббаліст постійно мав можливість коректувати свої думки і наміри, щоб не залишився рабом свого егоїзму, не працював би, як маси, ради себе, а відчув, що немає у нього іншої можливості виконувати бажання Творця, як тільки ради Нього.

Саме звідси гостре постійне почуття каббаліста, що він набагато гірший за маси. Адже відсутність відчуття істинного духовного стану у мас є основою фізичного виховання заповідей.

Каббаліст же змушений переробити свої наміри з егоїстичних на альтруїстичні, інакше не зможе виконувати заповіді взагалі. Тому він гірший, ніж маси, у своїх відчуттях.

Людина постійно перебуває у стані війни за виконання вимог своїх бажань. Але є війна протилежного виду, в котрій людина воює проти себе, за те, щоб віддати всю територію свого серця Творцю і заповнити серце своїм природним ворогом - альтруїзмом, щоб Творець займав увесь простір не тільки за Своєю волею, але й за бажанням людини, царював над нами за нашим проханням, явно нами керував.

У такій війні людина перш за все повинна припинити ототожнювати себе зі своїм тілом, а ставитись до свого тіла, розуму, думок, почуттів як до таких, що приходять ззовні, посилаються Творцем для того, щоб людина мала потребу в допомозі Творця, просила Творця перемогти їх, щоб Творець зміцнив мисль про Свою єдиність, що саме Він посилає ці мислі, щоб Творець дав людині віру - відчуття Своєї присутності і керівництва для протистояння думкам, наче щось в усьому цьому залежить від самої людини, що є в світі ще воля і сила, крім Творця.

Наприклад, хоча людина прекрасно знає, що Творець усе сотворив і всім керує (права лінія), але разом із тим не може позбутися думки, що якийсь "N" зробив щось їй чи може зробити (ліва лінія). І хоча, з одного боку, вона впевнена, що всі впливи походять з одного джерела, Творця (права лінія), не може уникнути думки, що крім Творця ще хтось впливає на неї або що не тільки від Творця залежить результат будь-чого (ліва лінія).

Такі внутрішні сутички між протилежними відчуттями відбуваються з усіляких приводів залежно від громадських зв'язків людини до тих пір, доки людина не дійде такого стану, коли Творець допоможе їй віднайти середню лінію.

Війна відбувається за відчуття єдиності Творця, а сторонні думки надсилаються зумисне, для боротьби з ними ж, для перемоги з допомогою Творця і завоювання більшого відчуття Його керування, тобто збільшення віри.

Якщо природна війна людини відбувається за наповнення свого егоїзму, за великі прибутки, як і всі війни в нашому світі, то протиприродна війна, війна проти свого єства, ставить за мету віддати владу над своєю свідомістю противнику, Творцю, віддати всю свою територію в розумі і в серці діянням Творця, заповненню Творцем, щоб Творець завоював весь світ - і особистий маленький світ людини і весь великий світ - наділив своїми властивостями в усьому за їх бажаням.

Стан, при якому бажання, властивості Творця займають всі думки і бажання людини, називається альтруїстичним, станом "віддачі", або станом віддачі Творцю тваринної душі, або поверненням. Відбувається це під впливом світла милосердя (ор хасадім), котре людина отримує від Творця і котре дає сили протистояти стороннім думкам тіла.

Такий стан може бути і непостійним: людина може подолати якісь перешкоди думок, але від нової атаки думок, які заперечують єдиність Творця, знову потрапити під їхній вплив, знову боротися з ними, знову відчути необхідність у допомозі Творця, знову отримати світло, перемогти ці думки, віддати також і їх під владу Творця.

Стан, при якому людина отримує насолоди від Творця, тобто не тільки здається своєму "противнику", Творцю, але й переходить на Його бік, називається отриманням ради Творця.

Природний вібір думок і вчинків людини такий, що підсвідомо чи свідомо вона обирає той шлях, на котрому може отримати більші насолоди, тобто нехтує малими насолодами заради більших. У цих вчинках немає ніякої свободи волі, права вибору.

Але у того, хто ставить собі за мету обирати рішення на основі правди, а не насолоди, з'являється право вибору, свобода рішення, тому що згодний іти шляхом правди, хоча він і приносить страждання. Але природне прагнення тіла - уникати страждань і шукати насолод будь-яким шляхом, і воно не дозволить людині діяти, керуючись категорією "правда".

Далі