< 33 >

Ті, хто виконують заповіді з віри у винагороду і покарання, також не переслідують мети відчути велич Творця, бо їхньою метою є отримання винагороди в цьому або в майбутньому світі, і це є причиною виконання ними законів вищого світу.
Тому немає у них зв'язку з Творцем, бо не мають потреби в Ньому, настільки, що коли б Творець не існував взагалі, а винагорода йшла із якого-небудь іншого джерела, вони б також виконували його бажання.

Той же, хто прагне виконати бажання Творця, тобто мусить ставити свої бажання нижче бажань Творця, зобов'язаний постійно піклуватися про відчуття величі Творця , що дає сили виконувати волю Творця, а не свою.

І в тій мірі, в якій людина вірить у велич і силу Творця, вона може виконувати Його бажання. Тому всі зусилля людина повинна зосередити на поглибленні відчуття величі Творця.

Оскільки Творець бажає, щоб ми відчували насолоду, Він створив в нас бажання зазнавати насолоди. Крім цього бажання, немає в нас ніякої іншої властивості, і воно диктує всі наші думки і вчинки, програмує наше існування.

Егоїзм називається злим ангелом, злою силою, тому повеліває нами згори, посилаючи нам насолоди, і ми мимохіть стаємо його рабами. Стан беззаперечного підкорення цій силі, що купує нас насолодами, називається рабством, або вигнаням із духовного світу.

Якби у цього ангела не було що дати, він не міг би панувати над людиною. А також якби людина могла відмовитись від насолод, які пропонує егоїзм, вона не була б поневолена насолодою.

Тому що людина не спроможна вийти з рабства, але якщо намагається це зробити, що розцінюється як її вибір, то Творець допомагає їй згори тим, що вилучає насолоди, котрими егоїзм поневолює людину, і людина здатна вийти з-під влади егоїзму і стати вільною, а підпадаючи під вплив духовно чистих сил, відчуває насолоди в альтруїстичних діях і стає рабом альтруїзму.

Висновок: людина є рабом насолоди. Якщо насолода людини від отримання, то він називається рабом егоїзму. Якщо насолода людини від віддачі, то називається рабом Творця (альтруїзму). Але без отримання насолоди людина не в змозі існувати, така її суть, такою її створив Творець, і в цьому її змінити не можна. Все, що повинна зробити людина, це просити Творця дати їй бажання альтруїзму. У цьому вибір людини і її молитва.

Правильне (дієве) звернення до Творця складається з двох етапів. Спочатку людина повинна усвідомити, що Творець абсолютно добрий до всіх без винятку і всі Його дії милосердні, якими б неприємними вони не відчувалися. Тому і їй Творець посилає тільки найкраще, наповнює її всім необхідним, і їй нема про що просити Творця.

У тій мірі, в котрій людина задоволена отримуваним від Творця, у якому б жахливому стані вона не перебувала, в тій же мірі може дякувати Творцеві і звеличувати Його настільки, що вже нічого додати до її стану, бо задоволена тим, що має.

Спочатку за минуле людина завжди зобов'язана дякувати Творцеві, а затим, на майбутнє, просити. Та якщо людина відчуває недолік у чомусь, то в тій же мірі, в якій відчуває, вона віддалена від Творця, оскільки Творець абсолютно досконалий, а людина почувається нещасною. Тому, дійшовши такого відчуття, що все, що має, - це найкраще, оскільки Творець послав їй саме цей стан, а не інший, вона стає ближче до Творця і вже може просити на майбутнє.

Стан "вдоволений тим, що має" може бути у людини навіть тільки від усвідомлення того, що не вона, а Творець дав їй такі обставини, що вона читає книгу, яка розповідає про Творця, про те, як просити Творця змінити свою долю, чого не удостоюються мільйони у світі.

Тому ті, хто бажають відчути Творця, але ще не удостоєні цього, хоча вдоволені тим, що мають, оскільки це походить від Творця, щасливі своєю долею. А оскільки (попри те, що вони задоволені тим, що Творець знаходить за потрібне їм давати, і тому вони близькі до Творця), все ж залишаються в них незаповнені бажання, то заслуговують отримати світло Творця, яке несе абсолютне знання, розуміння і насолоду.

Людина, щоб духовно відірватися від егоїзму, мусить відчути свою нікчемність, ницість своїх інтересів, прагнень, насолод, відчути, наскільки вона готова на які завгодно вчинки в ім'я досягнення власного благополуччя і в усіх думках переслідує тільки свої вигоди.

Головне у відчутті власної нікчемності - це усвідомлення істини, що власне вдоволення важливіше за Творця, а якщо не бачить у своїх діях зиску, не в змозі виконати їх ні в думках, ні в дії.

Творець зазнає насолоди, завдаючи насолоди людині. Якщо людина зазнає насолоди від того, що дає Творцеві можливість тішити себе, то і Творець, і людина схожі за властивостями, бажанями, тому що кожний задоволений тим, що дає: Творець дає насолоди, а людина створює умови для їх отримання, кожний думає про іншого, але не про себе, і це визначає їхні дії.

Але оскільки людина народжена егоїстом, не може думати про інших, а тільки про себе, і може віддавати тільки в тому випадку, якщо бачить в цьому прямий зиск, більший за те, що віддає (як, наприклад, процес обміну, покупки), то цією властивістю людина полярно віддалена від Творця і не відчуває Його.

Ця абсолютна віддаленість людини від Творця, джерела всіх насолод, з огляду на наш егоїзм, є джерелом всіх наших страждань. Усвідомлення цього називається усвідомленням зла, бо для відмови від егоїзму через ненависть до нього людина зобов'язана повністю відчути, що це все її зло - її єдиний смертельний ворог, що не дозволяє людині досягти довершеності насолод і безсмертя.

Тому в усіх діяннях - у вивчанні Каббали, у виконанні заповідей людина повинна ставити собі за мету - відірватися від егоїзму і зблизитись із Творцем збігом властивостей, щоб у тій же мірі, в якій вона зараз може зазнати насолоди від егоїзму, вона могла б тішитись тим, що робить альтруїстичні вчинки.

Якщо за допомогою згори людина починає отримувати насолоду від виконання нею альтруїстичних діянь, - і в цьому її радість і її найбільша винагорода, - то такий стан називається "дає заради віддачі" без будь-якої винагороди. Насолода людини тільки в тому, що може що-небудь зробити для Творця.

Та після того як людина піднялася на цей духовний рівень і бажає що-небудь дати Творцю, вона бачить, що Творець бажає тільки одного - щоб людина отримувала від Нього насолоди. Тоді людина готова приймати насолоди, тому що саме в цьому бажання Творця. Такі дії називаються "отримує заради віддачі".

У духовних станах розум (мудрість) людини відповідає світлу мудрості (ор хохма). Серце, бажання, відчуття людини відповідають світлу милосердя (ор хасадім). Тільки коли є у людини підготовлене до сприйняття серце, розум може панувати над ним. (Ор хохма може світити тільки там, де є вже ор хасадім.) Якщо ж немає ор хасадім, то ор хохма не світить, і такий стан називається пітьмою, ніччю.

Але в нашому світі, тобто у людини, яка ще перебуває в рабстві у егоїзму, ніколи розум не може панувати над серцем, тому що серце є джерелом бажань. Воно є істинним господарем людини, і немає у розуму доказів, аби протистояти бажанням серця.

Наприклад, якщо людина бажає вкрасти, то просить у свого розуму поради, як їй це зробити, і розум є виконавцем бажань серця. А якщо бажає зробити що-небудь добре, то той же розум допомагає їй, як і інші органи тіла. Тому немає іншого шляху, як тільки очистити своє серце від егоїстичних бажань.

Творець спеціально показує людині, що Його бажання - щоб кожна людина отримала насолоду, аби звільнити людину від почуття сорому під час отримання. У людини створюється повне відчуття того, що отримуючи насолоди "заради Творця", вона дійсно тішить Його, тобто завдає насолоди Творцю, а не отримує насолоди від Творця.

Є три види роботи людини в Торі і заповідях, і в кожній роботі є добрі і злі прагнення:

1. Вчить і виконує заради себе, наприклад, щоб стати відомим, щоб не Творець, а люди, які довкола, платили йому почестями або грошима за його зусилля. І тому займається Торою на очах у всіх, інакше не отримає винагороди.
   
2. Вчить і виконує заради Творця, щоб Творець заплатив йому в цьому і в майбутньому світі. У такому випадку вже займається Торою не на очах у всіх, а так, щоб люди не бачили його роботу і не почали нагороджувати за його працю, тому що всю винагороду бажає отримати тільки від Творця, а якщо оточення почне його нагороджувати, то може збитися зі своїх намірів і замість нагороди від Творця почне отримувати винагороду від людей.
   
   Такі наміри людини в роботі називаються "заради Творця", тому що працює на Творця, виконує заповіді Творця, щоб тільки Творець нагородив його за це, тоді як у першому випадку він працює на людей, виконуючи те, що вони бажають бачити в його роботі, і за це вимагає винагороди.
   
3. Після попередніх двох етапів людина входить у стан усвідомлення егоїстичного рабства - її тіло починає запитувати: "що це за робота без винагороди?". І на це питання нічим відповісти.

У стані 1 егоїзм не запитує, тому що бачить плату за працю від свого оточення. У стані 2 людина може відповісти егоїзму, що бажає плату більшу, ніж їй можуть дати люди, тобто бажає вічних духовних насолод у цьому і в майбутньому світі. Але в стані 3 людині нема чого відповісти своєму тілу, і тому тільки тоді вона починає відчувати своє рабство, владу егоїзму над собою, тоді як Творець бажає тільки віддавати, і людина хоче, щоб можливість робити так, як Творець, була її винагородою.

Винагородою називається те, що бажає отримати людина за свою роботу. У загальному вигляді ми називаємо це словом "насолода", а під роботою маємо на увазі будь-яке розумове, фізичне, моральне і т. ін. зусилля тіла. Насолода також може бути у вигляді грошей, почестей, слави тощо.

Коли ж людина відчуває, що не в силах протистояти в боротьбі з тілом, немає енергії для виконання навіть незначної дії, оскільки тіло, якщо не бачить винагороди, не в змозі здійснити ніякого зусилля, у неї не залишається ніякої можливості, крім як просити Творця дати їй надзвичайні сили працювати проти природи і розуму. Тоді вона зможе працювати без будь-якого зв'язку зі своїм тілом і доказами розуму.

Тому найголовніша проблема - це повірити в те, що Творець може допомогти всупереч природі і жде прохання про це. Але це рішення людина може прийняти тільки після абсолютного розчарування у своїх силах.

Творець бажає, щоб людина сама обрала хороше і віддалилася від поганого. Інакше Творець сотворив би людину зі своїми якостями, або, вже сотворивши егоїзм, сам би замінив його на альтруїзм без гіркоти вигнання зі стану вищої досконалості.

Вибір же полягає у вільному особистому рішенні самої людини, щоб над нею царював Творець замість егоїзму. Сила егоїзму в тому, що розплющує людині очі на винагороди, які обіцяє. Людина явно бачить винагороду від своїх егоїстичних дій, розуміє їх своїм розумом і бачить очима. Результат звичний, відомий зарані, вітається суспільством, сім'єю, батьками і дітьми. Тому тіло задає егоїстичне питання: "Хто такий Творець, що я повинен його слухати?", "Навіщо мені така робота?".

Тому права людина, коли каже, що не в її силах йти проти природи. Але від неї це і не вимагається. А потрібно тільки вірити, що Творець може її змінити.

Світло Творця, Його розкриття людині називається життям. Момент першого постійного відчуття Творця називається духовним народженням людини. Але як у нашому світі людина володіє природним бажанням жити, прагненням існувати, так само бажання духовно жити вона зобов'язана зростити в собі, якщо бажає духовно народитися, за законом "страждання (туга) за насолодою визначає отримувану насолоду".

Тому людина повинна вчити Тору заради Тори, тобто заради розкриття світла, обличчя Творця. І якщо не досягає цього, то відчуває величезні страждання і гіркоту. Цей стан називається "в стражданнях живи".

Але все одно людина мусить докласти своїх зусиль, і відповідно її страждання від того, що не отримує одкровення, посилюються до певного рівня, коли Творець розкривається їй.

Бачимо, що саме страждання поступово народжують в людині справжнє бажання зазнати розкриття Творця. Такі страждання називаються стражданнями любові. І цим стражданням може заздрити кожний! Поки не наповниться вся повна чаша цих страждань у необхідній мірі, і тоді Творець розкриється каббалісту.

Для укладання угоди часто необхідний посередник, який дає зрозуміти покупцеві, що річ, котра його цікавить, коштує більше, ніж та ціна, за якою вона продається, тобто продавець не перевищує ціну. Весь метод "отримання" побудований на цьому принципі, який переконує людину відкинути матеріальні блага в ім'я духовних.

І звичайно моралістичні книги "вчать", що всі насолоди нашого світу - це надумані насолоди, що не мають ніякої вартості. І тому людина не так уже й багато втрачає, поступаючись ними задля придбання духовних насолод.

Метод Каббали дещо інший: основна вага переконання припадає на запропоновану покупку. Людині дають зрозуміти безмежну цінність і велич духовного придбання, хоча і є цінність в насолодах світу, але від них ліпше відмовитись, оскільки духовні насолоди незрівнянно більші.

Якби людина продовжувала залишатися в егоїзмі і могла б одночасно з матеріальними отримувати духовні насолоди, то вона б, як і в нашому світі, збільшувала б свої бажання, кожного разу ще і ще, і віддалялася б від Творця все далі і далі, відмінністю властивостей та їхньою величиною.

У такому випадку людина, не відчуваючи Творця, не зазнавала б почуття сорому при отриманні насолоди. Але такий стан подібний до стану спільної душі в момент її творення.

Отримати насолоду від Творця можна тільки наближенням до Нього за властивостями , проти чого наше тіло, егоїзм негайно повстає, що людина відчуває у вигляді питань, які раптом у неї виникають: що я маю від цієї роботи на сьогодні, незважаючи на те, що вже віддав так багато сил; чому я повинен бути впевнений, що хтось досягнув духовного світу; навіщо слід так важко вчитися по ночах; чи дійсно можна досягти відчуття духовного і Творця у тому обсязі, як пишуть каббалісти; чи під силу це звичайній людині...

Все, що каже наш егоїзм, - правда, не в силах людина досягти найменшого духовного ступеня без допомоги Творця. Та найскладніше - вірити в допомогу Творця до її отримання. Ця допомога в подоланні егоїзму приходить у вигляді розкриття величі і сили Творця.

Якби велич Творця була розкрита всім у нашому світі, то кожний тільки й прагнув би догодити Творцеві, навіть без всякої плати, тому що сама можливість услужити була б платнею. І ніхто б не просив і навіть відмовлявся б від іншої чи додаткової винагороди.

Але оскільки велич Творця скрита від наших очей і почуттів, неспроможна людина що-небудь здійснити заради Творця. Адже тіло (наш розум) вважає себе важливішим за Творця, оскільки тільки себе й відчуває, і тому справедливо заперечує: якщо тіло важливіше за Творця, то працюй на тіло і отримуй винагороду. Але там, де не бачиш вигоди, не працюй.

І ми бачимо, що в нашому світі тільки діти в своїх іграх чи душевнохворі готові трудитися без усвідомлення винагороди. (Але і це тому, що і ті, й інші автоматично змушуються до цього природою: діти - для їхнього розвитку, душевнохворі - для виправлення їхніх душ.)

Далі