< 34 >

Насолода є похідною від бажання, що їй передує: апетиту, страждання, жаги, голоду. Людина, у котрої є все, нещасна, тому що не може зазнати насолоди і перебуває в депресії. Якщо вимірювати майно людини її відчуттям щастя, то бідні люди - вони найбільш багаті, тому що мають задоволення від незначних речей.
Саме тому Творець не розкривається відразу, щоб людина створила необхідне відчуття бажання Творця. Коли людина вирішує йти назустріч Творцеві, то замість того, щоб відчувати вдоволення від свого вибору і насолоду від процесу духовного осягнення, вона потрапляє в обставини, сповнені страждань.

І це навмисне для того, щоб зростила в собі віру вище всіх своїх відчуттів і думок, віру в доброту Творця. Незважаючи на страждання, які раптом так боляче вражають, вона повинна зусиллям, внутрішньою напругою подолати думку про ці страждання і примусити себе думати про мету творіння і свій шлях у ньому, хоча для цього немає місця ні в розумі, ні в серці.

Та можна обманювати себе і казати, що це не страждання, а разом із тим слід вірити, всупереч своїм почуттям, і намагатися не прагнути відчути Творця, Його розкриття, явного знання про Його задуми, дії та плани у стражданнях, які Він посилає, тому що це подібне до взятки, винагороди за відчуття страждань, але всі дії та думки людини повинні бути не про себе, не всередині себе, не спрямованими на відчуття своїх страждань і думок, як їх уникнути, а за межами свого тіла, наче перенесеними зсередини назовні, слід прагнути відчувати Творця і Його задуми, але не в своєму серці, не за своїми відчуттями, а зовні, у відриві від себе, поставивши себе на місце Творця, приймаючи ці страждання як необхідні умови для збільшення віри в керування, щоб все було ради Творця.

У такому випадку людина може заслужити розкриття Творця, відчуття Творця, Його істинного керівництва. Тому що Творець розкривається тільки в альтруїстичних бажаннях, думках не про себе, свої проблеми, а у "зовнішніх" турботах, оскільки лише тоді є збіг за властивостями між Творцем і людиною. А якщо людина просить у своєму серці позбавити її від її страждань, то перебуває у становищі прохача, егоїста. Тому зобов'язана знайти позитивні почуття, за котрі може дякувати Творцеві, і тоді може отримати особисте розкриття Творця.

Слід пам'ятати, що сокриття Творця і страждання - це наслідок дії нашої егоїстичної оболонки, а з боку Творця приходить тільки насолода і ясність, але лише за умови створення в людині альтруїстичних бажань і повного відторгнення егоїзму шляхом виходу зі своєї природи, відчуття свого "я". І весь гріх людини в тому, що не бажає йти вірою вище розуму і тому відчуває постійні страждання, бо опора тікає з-під ніг.

Причому, доклавши багато зусиль в навчанні і роботі над собою, людина, звичайно, жде доброї винагороди, а отримує болючі відчуття безвихідних і критичних становищ. Адже втриматися від насолоди своїми альтруїстичними діями незрівнянно важче, ніж від егоїстичних насолод, тому що сама насолода незрівнянно більша. Надзвичайно важко навіть на мить зусиллям розуму погодитися, що це і є допомога Творця. Тіло, всупереч всім міркуванням, кричить про необхідність позбутися подібних переживань.

Допомога Творця, тільки вона може врятувати людину від несподіваних життєвих проблем, але слід просити не про вирішення, а молитвою про можливість, незалежно від вимог тіла, слід просити Творця про віру вище розуму, про згоду з діями Творця, адже тільки Він усім керує і створює всі ці ситуації зумисне для нашого вищого духовного благополуччя.

Всі земні муки, душевні страждання, сором, осуд - все доводиться зносити каббалісту на шляху духовного злиття з Творцем: історія Каббали сповнена подібними прикладами. Але тільки-но буде спроможна вірити вище розуму, тобто всупереч своїм відчуттям, що ці страждання - не що інше як абсолютна доброта і бажання Творця притягнути людину до Себе, погодиться з цим станом і не захоче змінити його на приємні для егоїзму відчуття, Творець розкрється їй в усій своїй величі.

Мовиться, що наше тіло - не що інше як тимчасова оболонка для вічної душі, яка спускається згори, що процес смерті і народження знову подібний до зміни одягу людиною в нашому світі: як ми легко міняємо одну сорочку на іншу, так само легко, з точки зору духовного світу, душа міняє одне тіло на інше.

Не те що ці події нічого не варті у порівнянні з духовними, адже людина - мета творіння і на собі відчуває найнезначнішу радість чи біль. Але на цьому прикладі можна уявити собі ту грандіозність духовних процесів, в котрих ми повинні брати участь (і зобов'язані, ще перебуваючи в нашому тілі), всю велич сил, насолоди, до котрих нас готує Творець.

Безкорисливо виконувати бажання Творця, бути альтруїстом у думках і діях означає, незважаючи на неприємні події, відчуття, що зумисне посилаються Творцем, аби людина вивчила себе і сама дала оцінку своєму істинному ницому становищу, усе ж постійно бути в думках про виконання бажань Творця, про прагнення виконувати прямі і справедливі закони духовного світу, всупереч "особистому" благополуччю.

Прагнення бути схожим властивостями на Творця може походити від страждань і випробувань, яких зазнає людина, а може походити від осягнення величі Творця, і тоді вибір людини полягає в тому, щоб просити про просування шляхом Каббали. Всі свої заняття людина повинна вести із наміром осягти велич Творця, щоб відчуття і усвідомлення цього допомогли їй стати чистішою і більш духовною.

Для того, щоб духовно просуватися, людина мусить на кожному духовному рівні турбуватися про зростання в собі усвідомлення величі Творця, постійно відчуваючи, що для духовної досконалості і навіть для того, щоб втриматися на тому ступені, де вона перебуває в даний момент, вона має потребу у все більш глибокому усвідомленні величі Творця.

Цінність подарунку вимірюється важливістю того, хто дарує, - настільки, що часто перекриває номінальну цінність самого подарунку у багато разів. Адже річ, що належала відомій, важливій в очах суспільства людині, коштує іноді мільйони.

Цінність Каббали також вимірюється відповідно до величі того, хто дарує нам Каббалу: якщо людина не вірить в Творця, то Каббала для неї значить не більше, ніж історичний чи літературний документ, але якщо вірить у силу Каббали і в її користь для себе, оскільки вірить у Вищу силу, що вручила Каббалу, цінність Каббали в її очах незрівнянно зростає.

Чим більше людина вірить в Творця, тим більшу цінність являє для неї Каббала. А кожного разу, беручи на себе добровільне підкорення Творцеві у відповідності з величиною вірою в Нього, осягає цінність Каббали і її внутрішній зміст. Таким чином кожного разу людина приймає нову Каббалу, оскільки кожного разу отримує її наче від нового Творця, на більш високому духовному ступені.

Але це стосується тільки тих, хто, піднімаючись по духовних східцях, кожного разу отримує нове розкриття світла Творця. Тому мовиться, що "праведник живе вірою", величина віри визначає міру світла, яке він відчуває. "Кожного дня є вручення Тори", а для каббаліста кожний "день" (коли світить світло Творця) є нова Тора.

Якщо людина бажає дотримуватись духовних правил, то відчуває, що її бажання і думки чинять опір цьому, постійно стирають її думки про єдиність Творця, про те, що це Творець посилає зумисне для виштовхування "людини з егоїзму" гнітючі обставини і страждання, тобто її тіло (під тілом у Каббалі маються на думці егоїстичні бажання і думки) не бажає виконувати вимоги альтруїстичних законів духовного життя, і причина цього у відсутності страху перед Творцем.

Людину можна виховати так, що вона буде виконувати заповіді, дотримуватись суботи, але неможливо виховати в ній потребу надавати своїм діям ті чи інші альтруїстичні наміри, оскільки це не може увійти в егоїстичну природу людини, щоб могла автоматично виконувати їх, як потреби тіла.

Якщо людина проймається почуттям, що її війна проти егоїзму є війною проти темних сил, проти властивостей, протилежних Творцеві, то таким способом вона відокремлює ці сили від себе, не ототожнює себе з ними, подумки відмежовується від них, немовби виходить із бажань свого тіла. Продовжуючи відчувати їх, вона починає їх зневажати, як зневажають ворога, і у такий спосіб може перемогти егоїзм, отримуючи насолоду від його страждань.

Подібний прийом називається "війною помсти за Творця". Поступово людина зможе звикнути відчувати потрібні цілі, думки, наміри незалежно від бажань, егоїстичних вимог її тіла.

1. Якщо під час навчання і виконання заповідей людина не бачить ніякої вигоди для себе і страждає - це називається "зле начало".
2. Міра зла визначається мірою відчуття зла, жалем за відсутністю потягу до духовного, якщо не бачить особистої користі. І чим більші страждання від такого ницого стану, тим більша міра усвідомлення зла.
3. Якщо людина умом розуміє, що поки що не має успіху в духовнму просуванні, але не "болить" їй, то немає ще у такої людини злого начала, бо ще не страждає від зла.
4. Якщо людина не відчуває зла в собі, то вона повинна займатися Каббалою. Якщо відчула зло в собі, повинна вірою і молитвою вище розуму позбуватися від нього.

Мета творіння - завдати насолоди створеним. Тому в створених створене бажання зазнати насолоди, бажання отримати насолоду. Аби при отриманні насолоди створіння не відчували сорому, який потьмарює насолоду, створена можливість виправити відчуття сорому: якщо творіння не бажає нічого для себе, а бажає завдати насолоди Творцю, тоді не відчує сорому від отримання насолоди, оскільки отримає її ради Творця, а не для свого задоволення.

Та що можна дати Творцю, аби Він мав насолоду? Для цього Творець дав нам Каббалу, щоб ми могли "ради Нього" виконувати Його вказівки, і тоді Він зможе дати нам насолоди, не затьмарені соромом, відчуттям подачки. Якби не вказівки Творця, ми б не знали, чого бажає Творець.

Якщо людина виконує умови Каббали, щоб зробити Творцю приємне, то вона схожа своїми діями на Творця. який робить приємне людині. За мірою уподібнення бажань, дій, властивостей людина і Творець зближаються. Творець хоче, щоб ми давали Йому, як Він дає нам, щоб наші насолоди не були потьмарені соромом, не відчувалися милостинею.

Духовне бажання, тобто бажання, що володіє всіма умовами отримати світло, визначає отримувану ним насолоду за величиною і за видом, тому що світло Творця включає в себе все, кожне наше бажання натішитися чимось конкретним, виявляє із спільного світла бажане нами. Величина бажання, що вимірюється стражданням від відсутності насолоди, визначає величину останнього. Творцем дано саме 613 заповідей для виправлення зла (в нас) на добро (для нас), тому що саме із 613 частин Він сотворив наше бажання зазнати насолоди, і кожна заповідь виправляє певну властивість. І тому мовиться: "Я створив зло і Тору для його виправлення".

Але навіщо виконувати Тору і заповіді після виправлення зла? Заповіді даються нам:

• Коли людина ще перебуває у рабстві своєї природи і не в змозі нічого робити ради Творця, а тому перебуває у віддаленні від Творця, внаслідок різниці властивостей, то 613 заповідей дають їй сили вийти з рабства егоїзму, про що і каже Творець: "Я створив зло і Тору для його виправлення".
• По закінченні виправлення, коли людина перебуває завдяки схожості властивостей і бажань у злитті з Творцем, вона удостоюється світла Тори: 613 заповідей стають її духовним тілом, судиною її душі, і в кожне із 613 бажань вона отримує світло насолоди. Як бачимо, заповіді на цьому етапі із способу виправлення стають "місцем" отримання насолоди (судина, клі).

Тому має потребу в лівій лінії - критиці свого стану, чого він бажає від Творця і від себе, чи розуміє Каббалу, чи наближається до мети Творіння. І тут він бачить свій істинний стан і зобов'язаний включити його в свою праву лінію, тобто задовольнятися тим, що має, і радіти своєму стану, наче має все, що бажає.

Ліва лінія, яка дає сраждання від відсутності бажаного, саме цим викликає потребу в допомозі Творця, котра приходить у вигляді світла душі.

У правій лінії, в стані, коли людина не бажає нічого для себе, є тільки світло милосердя (ор хасадім), насолоди від подоби до духовних властивостей. Але цей стан недовершений, тому що немає в ньому знання, осягнення Творця.

У лівій лінії немає довершеності, тому що світло розуму може світити, тільки якщо є схожість духовних властивостей світла і того, хто його отримує. Схожість дає ор хасадім, що міститься в правій лінії. Духовні осягнення можна отримати тільки при бажанні. Але права лінія нічого не бажає. Бажання зосереджені в лівій лінії. Але бажане неможливо отримати в егоїстичні бажання.

Тому необхідне об'єднання цих двох властивостей, і тоді світло пізнання і насолоди лівої лінії увійде в світло альтруїстичних властивостей правої і освітить творіння середньою лінією. Без світла правої лінії світло лівої не проявляється і відчувається як пітьма.

Навіть коли людина перебуває ще в рабстві у свого егоїзму, також має місце робота в правій і лівій лініях, але вона ще не керує своїми бажаннями. Бажання диктують їй думки і поведінку, і вона не може наповнитися світлом схожості з Творцем (ор хасадім) і світлом вищого осягнення (ор хохма), тільки вимовляє імена світів, сфірот і келім.

У такому стані тільки вивчення будови духовних світів і їхніх дій, тобто вивчення Каббали, дозволяє людині розвинути в собі прагнення наблизитись до Творця, оскільки в процесі навчання вона проймається бажаннями духовних об'єктів, які вивчає, і викликає на себе їхній вплив, поки що невідчутний через відсутність духовних почуттів.

Але духовні сили діють на людину за умови, що вона вчить ради зближення (за властивостями) з духовним. Тільки в такому випадку людина викликає на себе очищуючий вплив оточуючого світла. Як можна спостерігати на прикладі багатьох, хто вивчає Каббалу без правильного інструктажу, - людина може знати, що написано в книгах Каббали, розумно і зі знаням справи міркувати і дискутувати, але так і не осягти чуттєво суті того, що вивчає. Як правило, її сухі знання більші за знання тих, хто вже перебуває у духовних світах.

Але той, хто осягає духовні ступені, навіть найнезначніші, сам, своєю роботою, собою, уже вийшов із шкаралупи нашого світу, уже робить те, для чого спустився в наш світ. Знання і пам'ять розумників тільки збільшують їхній егоїзм і самовпевненість і ще більше віддаляють їх від мети, тому що Тора може бути як життєдайними ліками, так і отрутою. І не в змозі початківець відрізнити того, хто насправді осягає, каббаліста, від того, хто вивчає Каббалу як одну із світських наук.

Для початківця робота в трьох лініях полягає не в отриманні Вищого світла, як для того, хто вже осягає, а в аналізі свого стану. У правій лінії, що називається "віддачею", хесед, вірою вище знання і відчуття невдоволення, людина щаслива долею, яка їй випала, своєю судьбою, тим, що дає їй Творець, вважаючи, що це найбільший подарунок для неї. І це попри усвідомленя того, що виконує заповіді Творця без осягнення їхнього внутрішнього змісту, внаслідок виховання або взятих на себе зобов'язань і самовиховання.

Але цей стан ще не називається правою лінією, тому що відсутня ліва. Тільки при появі протилежного стану можна казати про один із них як про праву лінію.

Тому тільки після того як з'являється у людини критика свого стану, коли робить підрахунок своїх досягнень, усвідомлює, яка дійсно мета її життя, визначає цим свої вимоги до результатів своїх зусиль, тоді лише виникає в ній ліва лінія.

Далі