< 6 >

Справжні почуття - радість, горе, насолоду, страх тощо ми відчуваємо всім нашим тілом, а не лише якоюсь певною його частиною. Тому людина, яка бажає проконтролювати свої бажання, повинна відчути, чи все її тіло згодне з тим, що вона думає.
Наприклад, коли вона читає молитву, чи всі її думки, бажання, органи згодні з тим, що промовляють вуста. Чи все у неї відбувається автоматично, чи на частину із того, що промовляє, не звертає уваги, тому що не бажає відчувати незгоду тіла і неприємні відчуття внаслідок цього, чи не розуміє, яку користь принесуть їй ті прохання, котрі вона автоматично вимовляє по молитовнику.

Варто спитати своє серце, що воно хотіло б вимовити у молитві. Молитвою називається не те, що автоматично вимовляють губи, а те, чого бажає все тіло і розум. Тому сказано, що молитва - це робота серця, коли серце цілком погоджується з тим, що промовляють уста.

І тільки коли в результаті роботи всього тіла людина отримає його реакцію, що свідчитиме про те, що жодний орган не бажає позбутися егоїзму і тим паче просити про це Творця, тоді це й буде повна молитва про порятунок із духовного вигнання.

Людина повинна прагнути, щоб причина дії і сама чисто механічна дія виконання бажання Творця збігалися. Як не розуміючи, для чого, не бачачи негайних вигідних наслідків, виконуючи вказівки, її тіло діє, як робот, як сказав Творець, так і причина виконання заповідей повинна бути - "тому що бажає Творець".

Така дія називається "ради Творця". Перевірка - яка причина виконання людиною заповідей Творця, дуже проста: якщо причина дії "ради Творця" - тіло неспроможне здійснити щонайменшого руху. Якщо ж причина - власна вигода в цьому чи майбутньому світі - чим більше думає про винагороду, тим більше енергії з'являється для виконання і всіляких додавань до виконання.

Із цього стане зрозумілим, що саме мислеспрямованість - кавана - визначає якість дії, а на якість виконання заповіді не впливає її кількісне перебільшення.

Все, що відбувається з нашим народом, відбувається на основі дії вищих духовних сил. А ми на нашій землі спостерігаємо протягом віків, в розгортанні у часі, причинно-наслідковий зв'язок духовних сил.

Мудрим називається той, хто, не дочікуючись наслідку того, що відбувається, зарані бачить наслідки тих чи інших подій, тому може передбачити і попередити небажані наслідки.

Та оскільки наш світ - це світ наслідків дій духовних сил, а вся арена їхніх дій знаходиться вище наших відчуттів, то тільки каббаліст спроможний зарані, до прояву на землі, побачити і попередити події.

Та оскільки всі ці події дані нам для нашого виправлення, без котрого ми не зможемо досягти мети творіння, то ніхто, крім нас самих, нам допомогти не зможе. Творець посилає нам не страждання, а пробуджуючі до виправлення засоби нашого просування вперед.

Каббаліст - не чарівник, що творить дива. Його роль серед нас у загальній допомозі, в тому, щоб підняти рівень людської свідомості до усвідомлення необхідності самовиправлення, а також аби особисто допомогти кожному з нас, якщо людина того бажає.

Немає у людини ніякої влади над своїм серцем - ні у сильного, ні у розумного, ні у талановитого. Тому єдине, що може людина, - це механічно робити добрі справи і просити Творця, аби дав їй інше серце (під серцем звичайно розуміються всі бажання людини).

Все, що вимагається від людини, - це велике бажання і щоб це бажання було єдиним, а не одним із багатьох. Тому що бажання, яке людина відчуває в своєму серці, і є її молитвою. І велике сильне бажання не залишає місця для інших.

Створити в собі велике бажання людина може лише при щоденному, щогодинному зусиллі. Прекрасно усвідомлюючи, що перебуває далеко від мети і що всі її заняття Каббалою задля особистої вигоди, незважаючи на різноманітні доводи тіла: про втому, про необхідність приділити час для.., про те, що все одно це не духовна робота, а егоїстична, що коли треба, то сам Творець усе зверху зробить, як привів до цього стану, що потрібно зробити перевірку досягнутого, хто ж працює без контролю, що з тих пір як почав займатися Каббалою, ще гірше стало.., що всі його ровесники більш успішні, ніж він у своїх заняттях.., і до безкінечності всіляких подібних звинувачень, докорів і закликань до розуму, як з боку тіла, так і з боку рідних. Саме долаючи ці труднощі, людина будує в собі справжнє бажання.

А подолати їх можна тільки одним способом, як радить Каббала - "дати в зуби!" егоїзму, тобто залишити його претензії без відповіді або відповісти: я йду як недотепа, без будь-яких доказів і перевірок, тому що всі вони можуть бути здійснені тільки на основі егоїзму, із котрого я повинен вийти. А оскільки інших почуттів у мене поки що немає, то я не можу слухати тебе, а тільки тих великих, котрі вже проникли у вищі світи і знають, як дійсно слід чинити людині. А те, що моє серце стає ще егоїстичнішим, - це тому, що я просунувся вперед, і тепер мені можуть показати згори ще трохи мого справжнього егоїзму, аби ще сильніше міг просити про виправлення.

І тоді, у відповідь, Творець розкриває Себе людині, так, що людина відчуває велич Творця і мимоволі стає Його рабом. І вже не переживає ніяких спокус з боку свого тіла. І це називається заміною "кам'яного" серця, яке відчуває тільки саме себе, на "живе" серце, що відчуває інших.

У нашому світі людина просувається вперед, використовуючи свої органи пересування - ноги. А коли досягає своєї мети, використовує органи отримання - руки. Духовні органи протилежні нашим: людина йде вперед по щаблях духовної драбини, якщо свідомо відмовляється від опори під собою у вигляді здорового глузду. А отримати мету творіння може, піднявши руки вгору і віддаючи.

Метою творіння є насолода людини. Чому ж Творець веде нас до цієї мети таким болісним шляхом?

Оскільки людина створена досконалим Творцем, а ознака досконалості - це стан спокою, тому що рух є наслідком недоліку, нестачі у чомусь, намаганням досягти бажаного, то й людина любить спокій і готова знехтувати ним тільки ради позбуття страждань через відсутність чого-небудь важливого, наприклад їжі, тепла тощо.

Відчуття відсутності необхідного штовхають людину до дії. І чим більше страждання через відсутність бажаного, тим більша готовність людини докласти ще більших зусиль задля досягнення бажаного.

Тому якщо Творець дає людині страждання від відсутності духовного, вона змушена докласти зусиль для здобуття цього. А досягнувши духовного, мети творіння, отримає насолоду, вже вготовану їй Творцем. Тому ті, хто бажають просуватися духовно, не відчувають страждань від власного егоїзму як покарання, а бачать у цьому прояв доброго бажання допомогти з боку Творця, замість прокляття - благословення.

І тільки досягши духовного, людина побачить, що це таке, що це за насолода, тому що до цього лише страждала від її відсутності. Відмінність матеріального від духовного в тому, що за відсутності матеріальних насолод людина страждає. А за відсутності духовних - ні. Тому, щоб привести людину до духовних насолод, Творець створює їй відчуття страждань через їх відсутність.

Та при відчутті матеріальних насолод людина ніколи не відчує повного, безмежного наповнення, яке неодмінно є навіть у найменшій духовній насолоді.

Тільки-но людина починає відчувати смак у духовному, відразу ж виникає небезпека отримати ці насолоди в свої егоїстичні бажання і відтак іще більше віддалитися від духовного. Причина цього в тому, що людина починає займатися духовним, оскільки відчула в ньому смак насолоди більше, ніж в усьому своєму осоружному, нікчемному житті, уже не має потреби в основі духовного - вірі, оскільки явно бачить, що варто займатися цим задля своєї вигоди.

Але так чинить Творець тільки з початківцем, аби привабити, а потім - виправити. І це схоже на те, як мати вчить дитину ходити: чим більше дитина здатна самостійно пересуватися, тим далі мати відсувається.

Кожний із нас відчуває, що він-то краще знає, що йому потрібно робити і що йому на користь. Це почуття йде від того, що людина в егоїстичній точці свого "я" відчуває себе і не відчуває нікого і нічого, крім себе. Тому відчуває себе людина наймудрішою, адже тільки вона знає, чого хоче в кожний момент свого життя.

У нашому світі Творець влаштував керування за чіткими матеріальними законами природи. Тому не допоможуть ніякі хитрощі, якщо людина піде проти них: хто стрибне зі скелі - розіб'ється, без кисню - задихнеться і т. д.

Творець встановив такі закони природи в ясному вигляді для того, щоб ми зрозуміли, що задля виживання необхідно докладати зусиль і бути обережним. У духовному світі, де людина не відчуває наслідків і не знає законів виживання, вона повинна зрозуміти на початку шляху, що найголовніший закон, котрого не обминути, як і закони природи нашого світу, - це закон, що не можна керуватися почуттям насолоди, що визначає користь чи шкоду в духовному житті не насолода, а альтруїзм, віддача...

Осягнення світла або Творця - одне і те ж, оскільки ми відчуваємо не Його, а світло, що йде до нас. І це - мета творіння.

Віра - це сила, яка дозволяє відчути впевненість у можливості досягти духовного життя, ожити із духовно мертвого стану. Необхідність у ній існує в тій мірі, в котрій людина відчуває, що вона мертва духовно.

Молитва - це зусилля, яких докладає людина, в першу чергу, зусилля в серці, аби відчути Творця і просити у Нього впевненості у досягненні істинного, духовного життя. Робота, зусилля, молитва можливі тільки при відчутті сокриття Творця.

Справжня молитва - це прохання про те, щоб Творець дав сили йти всупереч егоїзму із заплющеними очима, не розкриваючи себе людині, бо це найбільша винагорода, а ступінь духовності визначається ступенем прагнення безкорисливо віддавати.

Коли ж людина впевнена в своїх альтруїстичних силах, вона може потроху починати отримувати насолоди ради Творця, бо цим вона тішить Творця. А оскільки бажання Творця - натішити людину, то збігом бажань обоє зближуються, і людина, крім насолоди від отримання світла Творця, отримує безмежну насолоду від осягнення рівня Творця, від злиття з самою досконалістю. Ця насолода і є мета творіння.

Егоїзм є нашою природою, він панує на всіх рівнях природи, від атомно-молекулярного, гормонального, тваринного рівнів і до найвищих систем нашого розуму і підсвідомості, включаючи наші альтруїстичні бажання, і людина неспроможна ні в чому свідомо піти проти нього.

Тому той, хто бажає вийти з-під влади егоїзму, мусить в усьому, що пов'язане з просуванням до духовного, діяти проти бажань тіла і розуму, незважаючи на те, що не бачить ніякого зиску для себе, інакше ніколи не зможе вийти за межі нашого світу.

Цей принцип роботи називається в Каббалі "бити, поки не захоче". А коли Творець допоможе тим, що дасть свою природу людині, тоді тіло захоче працювати в духовному ключі, і цей стан називається "поверненням".

Змінення природи егоїстичної на альтруїстичну відбувається так: бажання зазнати самонасолоди, створене Творцем, егоїзм, чорна точка, на котру відбулося скорочення, і тому світло Творця пішло з неї, проходить виправлення, що називається екраном, за допомогою якого егоїзм змінюється на альтруїзм.

Як може статися таке диво, ми зрозуміти неспроможні, до тих пір, поки не відчуємо цього на собі, оскільки абсолютно неймовірним здається нам можливість змінити основний закон природи, щоб там, де ми навіть зусиллям волі не могли нічого поробити із собою і не могли діяти, раптом можемо діяти.

У результаті людина знаходить, що її діяння залишилися тими ж самими, і нічого вона не може дати Творцеві, тому що Творець досконалий і бажає тільки наповнити досконалістю людину.

А взамін безмежної насолоди, отримуваної від Творця, не може дати людина нічого, крім мислі, що ті ж вчинки робить, що й раніше, але тому, що радує цим Творця.

Але й ця мисль також не для Творця, а на користь людини, тому що дозволяє їй отримувати безмежні насолоди без сорому за дарований хліб, позаяк досягає схожості з Творцем, ставши альтруїстом, і тому може безкінечно отримувати, оскільки не для себе, і тому зазнавати насолоди.

Людина владна примусити себе що-небудь зробити фізично, але не в змозі змінити свої бажання, робити що-небудь не ради себе. Та недаремно сказано, що молитва без правильної мислеспрямованості, як тіло без душі. Тому що дії стосуються тіла, а мисль - душі. І якщо людина ще не виправила своєї мислі (душі), задля чого вона виконує дію (тіло), то сама дія духовно мертва (без світла в ній).

У всьому є загальне і окреме. Віруюча маса називається "загальне", духовно неживе, в котрому є тільки загальний рух для всіх із цієї маси, немає особистого духовного руху, рух автоматичний, вимушений природою, як процес дихання, тому що немає внутрішньої потреби до зростання, яка викликає рух. І тому немає індивідуального зростання, а є тільки спільне зростання, у відповідності з рухом загального керування згори. Тому маси, на відміну від каббаліста, завжди відчувають свою досконалість і правоту.

Коли щось духовно зростає - це значить, що кожний об'єкт вже має внутрішній рух і зріст. І цей рівень внутрішнього розвитку називається людиною.

Далі