< 7 >

Оскільки для духовного зростання необхідне прагнення до руху, а рух можна викликати тільки почуттям нестачі, недоліку в будь-чому, то людина постійно відчуває свої недоліки, що змушують її шукати шляхів зростання.
А якщо зупиняється на якому-небудь рівні духовного розвитку, то спускають людину донизу, в її відчуттях, аби підхльоснути йти, а не стояти. І якщо піднімається, то вже не на колишній рівень, а на більш високий.

Отже, людина або рухається вгору, або спускається вниз, але стояти на місці не може, оскільки цей стан не відповідає "людині". Тільки ті, хто належать до маси, стоять на місці і не можуть впасти зі свого рівня, і ніколи не відчувають падінь.

Розділимо подумки порожній простір горизонтальною лінією. Над лінією міститься духовний світ. Під лінією міститься егоїстичний світ.

Над лінією може перебувати той, хто віддає перевагу діям всупереч своєму земному розуму, навіть якщо є можливість все знати і бачити, бажає, заплющивши очі, вірити (йти шляхом віри - емуна ле-мала мі-даат) і бажати (альтруїзм натомість егоїзму) духовного.

Духовні ступені визначаються ступенем альтруїзму. У відповідності зі своїми властивостями людина перебуває на тому духовному ступені, котрому вона за своїми властивостями відповідає.

Над лінією відчувається Творець - чим вище над лінією, тим сильніше. Вище - нижче визначається екраном людини, що відбиває пряму егоїстичну насолоду від світла Творця. Світло над лінією називається Каббала.

Екран, лінія, що відмежовує наш світ від духовного, називається заслоном. Ті, хто проходить заслін, уже духовно ніколи не опускаються на рівень нашого світу. Під лінією - влада егоїзму, над лінією - влада альтруїзму, але паралельно духовним ультруїстичним ступеням, від лінії вгору, містяться також нечисті ступені - нечисті світи Асія, Єціра, Брія, кожний по 10 ступенів-сфірот, усього 30.

Від лінії вгору: весь світ Асія і до половини світу Єціра паралельно чистим і нечистим ступеням, займає місце також відділ основних нечистих бажань. Вище трьох чистих світів (кожний по 10 ступенів-сфірот, усього 30) міститься світ Ацілут, що також складається із 10 сфірот.

Ацілут - це світ повного відчуття Творця і злиття з Ним. Людина поступово піднімається до світу Ацілут, набуваючи альтруїстичних властивостей. Досягши світу Ацілут, тобто набувши всіх властивостей "віддавати", людина, стоячи на найнижчому ступені світу Ацілут, починає "отримувати ради Творця".

Якщо до цього вона набувала додаткових альтруїстичних властивостей, то тепер вона за допомогою придбаних альтруїстичних властивостей починає виправляти (не знищувати!) саму суть своєї істоти - не знищує бажання зазнати насолоди, а виправляє намір, заради чого зазнавати насолоди.

Поступово виправляючи егоїзм на альтруїзм, людина відповідно до цього, піднімається, поки не отримає все, що має отримати, згідно з коренем своєї душі, що є первісною частиною останнього ступеня (малхут) світу Ацілут, але, внаслідок виправлення душа піднімається до свого повного злиття з Творцем і отримує при цьому в 620 разів більше, ніж до вдягання у людське тіло.

Все світло, вся кількість насолоди, котру Творець бажає дати творінням, називається спільною душею всіх творінь - місце розкриття Творця. Світло, призначене кожному із нас (душа кожного із нас) є часткою цієї спільної душі. І цю частку кожний повинен отримати у міру виправлення свого бажання.

Людина може відчути Творця (свою душу) тільки в своєму виправленому бажанні зазнати насолоди. Це бажання називається судина (клі) душі. Таким чином душа складається із судини і світла, що йде від Творця. Якщо людина повністю виправила свою судину з егоїстичної на альтруїстичну, то ця судина абсолютно зливається зі світлом, тому що набула його властивостей.

Таким чином людина стає рівна Творцеві, цілком зливається з Ним у властивостях. При цьому людина відчуває все те, що є в світлі, яке її наповнює.

Немає в нашій мові слів, щоб описати цей стан. Тому мовиться, що вся сума всіх насолод в цьому світі є іскрою від безмежного вогню насолоди душі від злиття з Творцем.

Просуватися по щаблях духовної драбини можна лише за законом середньої лінії. Принцип цього стану можна стисло охарактеризувати словами "багатий, хто щасливий тим, що має" - яких духовних вершин досягнув - досить йому, адже головне для нього те, що може виконувати своїми діями бажання Творця, відчуваючи при цьому, наче виконав бажання Творця в усіх тонкощах, і щасливий, наче дісталася йому найкраща доля в світі.

Таке почуття народжується в людині, якщо вона ставить Творця над собою як Царя всесвіту. І тому вона щаслива, що із багатьох мільярдів Творець обрав її - тим, що вказав їй через книги і учителів, чого Він від людини хоче. Такий духовний стан називається прагненням до віддачі. У такому випадку властивості людини збігаються з властивостями духовного об'єкта.

Але це ще не досконалість людини, тому що у цій роботі над собою людина не використовує свій розум і називається "бідний знанням", бо нічого не знає про зв'язки її дій з їх духовними наслідками, тобто діє несвідомо, не розуміючи, що робить, діючи тільки вірою.

Тому, аби свідомо духовно діяти, людина мусить докласти багато зусиль, відчути, що мисль повинна бути "ради Творця". І тут вона починає відчувати, що зовсім не піднімається духовно, а навпаки, кожного разу при виконанні чогось бачить, що все більш далека від справжнього наміру - завдати Творцеві насолоди так само, як Творець цим бажає завдати насолоди їй.

У такому стані людина повинна брати знання не більше того, що дозволяє їй залишатись щасливою від досконалості, як і раніше. І ось цей стан називається середньою лінією. А поступово додаючи знань, ліву лінію, вона досягає повної досконалості.

Розберемо ще раз роботу в середній лінії. Людина повинна почати своє духовне сходження з правої лінії, відчуття досконалості в духовному, щастя від своєї долі, поривання безвідплатно і безкорисливо виконувати бажання Творця. А скільки насолоди є в неї в її духовних пошуках? Досить їй, бо ж вірить в особисте керування нею Творцем, що це бажання Творця, щоб вона себе так почувала у своєму духовному пошукові. Яким би не був її стан, він походить від Творця. І одним цим усвідомленням духовного керування і досконалості вона щаслива, відчуваючи і свою досконалість, і в радості дякує Творцеві.

Але в такому стані відсутня ліва лінія, коли людина повинна робити перевірку свого стану. І ця внутрішня робота протилежна роботі правої лінії, де головне - звеличення духовного і Творця, без усякого зв'язку з собою і своїм станом.

А коли людина починає перевіряти, що вона дійсно собою являє, наскільки серйозне її ставлення до духовного, наскільки вона сама досконала, то бачить, що занурена у свій дріб'язковий егоїзм, а для інших, для Творця не здатна зрушити з місця.

І в тій мірі, в якій вона знаходить у собі зло, розуміючи, що це зло, наскільки вона прагне цього позбутися, настільки вона мусить докласти зусиль його подолати і піднести молитву про допомогу, бо ж бачить, що сама не спроможна нічого з собою вдіяти.

Таким чином з'явились в людині дві протилежні лінії: права - відчуває, що все у владі Творця і тому все досконале, і тому не бажає нічого, і тому щаслива.

Ліва - відчуває, що сама вона абсолютно не має ніякого відношення до духовного, нічого не пізнала, що перебуває, як і раніше, у шкаралупі свого егоїзму, і не просить Творця про допомогу вирватися із цього стану.

Але після того, як людина побачила у собі все своє зло, і, незважаючи на це, відкинувши здоровий глузд, який відмовляє її від безнадійної роботи щодо виправлення егоїзму, вона все одно дякує Творцеві за свій стан, вірячи в те, що перебуває в досконалості, і тому щаслива, як і до перевірки свого стану, вона просувається вперед по середній лінії. І необхідний постійний контроль - "не перебрати" із самокритикою лівої лінії, щоб постійно бути в радості середньої лінії - тільки тоді людина "обома ногами" сходить у духовне.

Якщо людина бажає дійсно заслужити розкриття Творця, то:

1. Це бажання повинно бути у неї сильнішим за всі інші, тобто щоб не відчувала інших бажань. І крім того, бажання це мусить бути у неї постійним: оскільки сам Творець вічний і незмінні Його бажання, так і людина, якщо хоче наблизитись до Творця, повинна бути схожою на Нього і цією властивістю, тобто незмінним бажанням, щоб її бажання не змінювались залежно від обставин.
2. Повинна оволодіти альтруїстичними бажаннями "віддати" свої думки і бажання Творцеві, доки не заслужить світло віри, яке дає людині впевненість.
3. Повинна заслужити досконале, абсолютне знання Творця. Результат дій людини залежить від її духовного рівня, та якщо світить світло Творця, то немає різниці між ступенями, оскільки судину душі і світло разом, одночасно отримує людина від Творця, і тому отримуване знання сприймається досконалим.

Люди відрізняються за типом носія насолоди - хто від чого зазнає насолоди. Але сама насолода духовна, хоча й відбувається її відчуття в нашому мозку під дією електричних імпульсів. І, в принципі, подразнюючи електросигналами наш мозок, можна відтворити повне відчуття всіх насолод. А оскільки ми вже звикли отримувати їх у певних одежах-носіях, то така чиста насолода викличе з пам'яті відчуття її носія, і людині будуть вчуватися звуки музики, відчуватимуться смаки їжі тощо.

Із цього видно, що людина і її тіло навзаєм обслуговують один одного: людина платить за зусилля тіла, за його роботу насолодою. Тому якщо людина бачить, що її тіло згодне працювати, значить, воно бачить винагороду в результаті своєї роботи, що позначається загальним словом "насолода". (Втеча від неприємних відчуттів також є отриманням насолоди.) Це явна ознака того, що те, що вона робить, є егоїстичною дією.

І навпаки, якщо людина бачить, що її тіло пручається і запитує: "А навіщо працювати?" - значить, воно не бачить насолоди більшої, ніж у даний момент, або, принаймні, достатньої для подолання потягу до спокою, не бачить для себе зиску в зміненні свого стану.

Та якщо людина бажає відірватися від розрахунків тіла, а бере до уваги поліпшення стану своєї душі, то тіло, зрозуміло, не зможе зробити навіть найменшого поруху, не бачачи явної вигоди для себе. І людина не в змозі примусити його працювати. Тому зостається лише одне - просити Творця, аби допоміг йти вперед.

Творець не замінює людині тіло, не змінює законів природи і не творить див. У відповідь на справжнє прохання - молитву Творець дає людині душу - силу діяти за законами істини.

Зрозуміло, якщо людина виконує всі вказівки Тори, не відчуваючи перешкод з боку тіла, то немає у неї потреби отримати душу, силу духовного просування.

Не можуть бути щасливими всі, якщо егоїстично зазнають насолоди, тому що егоїзм зазнає насолоди не тільки від того, що є у нього, але й від того, чого немає в інших, тому що всі насолоди порівняні і відносні. Тому неможливо побудувати справедливе суспільство на основі правильного використання егоїзму. Безпідставність цих утопій засвідчена всією історією людства.

Неможливо завдати насолоди кожному в егоїстичному суспільстві: завжди людина порівнює себе з іншими, що особливо добре видно саме у невеликих селищах. Тому Творець, бажаючи необмежено завдати насолоди кожному, поставив за умову такої насолоди її незалежність від бажань тіла.. Ці різноманітні, незалежні від бажань нашого тіла неегоїстичні поривання ми називаємо альтруїстичними.

Каббала - це порядок духовних коренів, що виходять за незмінними законами один із одного, об'єднуються і вказують на одну їх вищу мету - "осягнення Творця створіннями, котрі перебувають у цьому світі".

Каббалістична мова нерозривно зв'язана з духовними об'єктами або їхніми діями. Тому вивчати її, навіть у стислому виді, можна тільки розглядаючи процес створення творіння.

Каббала пояснює, а згодом той, хто осягає, знаходить сам, що: часу немає, а замість часу є ланцюжок причини та її наслідку, котрий у свою чергу стає причиною для подальшого наслідку - народження нової дії чи об'єкта.

В принципі, так само і в нашому світі поняття часу ми пов'язуємо із відчуттям внутрішніх причинно-наслідкових процесів. Навіть наука стверджує, що час, як і простір, є поняття відносне.

Місце або простір - бажання зазнати насолоди. Дія - насолода або відмова від нього. "Спочатку", тобто до початку творіння, існує тільки один Творець. Його самого ми ніяким іншим словом назвати не можемо, тому що будь-яке ім'я говорить про осягнення об'єкта, а оскільки в Ньому самому ми осягаємо тільки те, що Він створив нас, ми можемо назвати Його тільки Творцем, Володарем тощо.

Далі