< 9 >

Якщо людина й пам'ятає насолоду після важкої праці, то тіло все одно не дає сили виконати цю роботу, як, наприклад, якщо заздалегідь отримав платню, то немає вже бажання працювати. Тому слід не відкладати боротьбу з тілом, а кожної миті, в дійсному, протидіяти йому думками про вище.
Оскільки людина - стопроцентний егоїст, то не захоче сама зв'язку з Творцем. Вона може захотіти цього тільки в тому випадку, якщо матиме впевненість, що це задля її блага. Тобто мало того, що людина бачить своє зло і розуміє, що тільки Творець може їй допомогти, - все одно це не дасть сили просити Творця. Необхідне усвідомлення того, що в зближенні, в зв'язку з Творцем - її спасіння.

Каббала пропонує нам її шлях натомість шляху страждань. Час змінює умови: за наших часів зник бар'єр, що відділяв Каббалу від мас, і вже майже немає опору їй. А в наступному поколінні сотні візьмуть собі за мету життя відчуття Творця. Причому якщо раніше тільки надзвичайно сильні духом могли досягти зв'язку з Творцем, то в наш час навіть початківці, а в наступному поколінні навіть діти зможуть осягати зв'язок з Творцем без будь-якої попередньої підготовки, тільки вивчаючи Каббалу під правильним керівництвом.

Людина не здатна відрізнити добро від зла, що їй на користь, а що на шкоду. Тільки Творець може допомогти людині в цьому, розкриваючи їй очі. Тоді людина все бачить, і це означає "і вибери життя". Але до того часу, доки людина не переконалася в життєвій необхідності постійного зв'язку, Творець не розкриває їй очі, саме щоб просила милосердя.

Усередині духовних відчуттів каббаліста міститься частина вищого ступеня, майбутнього його стану. Людина відчуває більш високий духовний стан як пустий, непривабливий, а не як сповнений світла, але нижчий сприймає вищого згідно зі своїми якостями, а оскільки за своїми якостями ще не готовий до прийняття такого світла, то й не відчуває його.

З огляду на скритість Творця кожний із нас докладає неймовірних зусиль для того, щоб досягти запровадженого у нашому суспільстві стандарту існування, сліпо йдучи за внутрішньою підказкою, постійним нашіптуванням зсередини нашого егоїзму. Ми, як Його сліпе знаряддя, поспішаємо виконувати Його вказівки, інакше Він покарає нас стражданням, підхльосне цим, і ми змиримося, і мимоволі, а затим, уже не думаючи, виконаємо Його волю.

Наш егоїзм сидить в нас, але він настільки вже вжився в нас, що ми сприймаємо його за нашу природу, за наші бажання. Він пронизує всі клітини нашого тіла, примушує оцінювати всі наші відчуття у відповідності з його бажаннями, примушує підраховувати за його програмою, скільки він отримає від наших дій.

Людина навіть не уявляє собі, що можна скинути з себе цей вплив егоїзму, очистити себе, як у фантастичному фільмі, вигнати із себе подібну до нашого тіла за формою егоїстичну хмару, що пронизує нас, одягнену на всю нашу плоть. Ми зостанемося без егоїстичних бажань, і тоді Творець дасть нам свої бажання, альтруїстичні.

Та поки всередині нас існує ця егоїстична істота, ми не можемо собі уявити, який виграш матимемо з того, а навпаки, альтруїстичні думки і бажання здаються нам неприйнятними, нісенітними, несерйозними і такими, що не можуть керувати нашим суспільством, не кажучи вже про всесвіт.

Але це лише тому, що наші думки і бажання перебувають під владою егоїзму. Для об'єктивної оцінки того, що з нею відбувається, людина повинна прагнути відчути егоїзм як щось стороннє, як свого внутрішнього ворога, який видає себе за друга чи взагалі за саму людину (ми навіть ототожнюємо себе з ним), прагнути відчути його як щось стороннє, що існує в ній з волі Творця. Такі дії людини називаються усвідомленням зла.

Але й це можливо лиш тією мірою, якою людина відчує існування Творця, тому що ми все пізнаємо тільки у порівнянні, відчутті протилежностей. Тому, замість того щоб займатися пошуками злого змія в собі, слід докласти всіх своїх зусиль, аби відчути світло Творця.

Крім нас, все творіння діє за законами альтруїзму. Тільки людина і світ, що її оточує, наш світ, створені з протилежними егоїстичними властивостями. Якби ми побачили Творця і всі духовні світи, ми б одразу зрозуміли, наскільки наш світ мікроскопічно малий у порівнянні з духовними світами, і тільки в горошині нашого світу діють закони егоїстичної природи. Так чому ж Творець скрився, зумисне поселивши нас у світ, сповнений пітьми, невпевненості і нещасть?

Створюючи нас, Творець ставив за мету наше вічне існування разом із Ним, але досягти цього стану ми мусимо своїми зусиллями, аби не відчувати почуття сорому за незаслужено отриману вічну абсолютну насолоду.

Тому Творець створив протилежний собі світ - тим, що створив протилежну собі властивість - прагнення зазнати самонасолоди, егоїзм - і наділив ним нас. Тільки-но людина відчуває на собі дію цієї властивості, народжується в нашому світі, вона відразу перестає відчувати Творця.

Це сокриття Творця існує спеціально для створення у нас ілюзії свободи волі у виборі нашого світу чи світу Творця. Якби, незважаючи на егоїзм, ми бачили Творця, то, звичайно, віддали б перевагу без жодних сумнівів світові Творця, як такому, що дає насолоду і відсутність страждань.

Свобода волі, вибору може бути саме за відсутності відчуття Творця, у стані Його сокриття. Але якщо людина уже з моменту народження відчуває на собі абсолютний, всепоглинаючий вплив егоїзму настільки, що повністю асоціює його з собою, то як вона може вільно, незалежно від егоїзму вирішити, чому віддати перевагу? Як же Творець створює нейтральне становище для вибору? І взагалі, в чому може полягати вибір, якщо наш світ сповнений страждань і смерті, а світ Творця сповнений насолод і безсмертя, - що залишається вибирати людині?

Для того, щоб створити нам умови свободи вибору, Творець:

1. час від часу трохи розкривається людині, щоб дати відчути велич і заспокоєність від відчуття влади вищих сил;
2. дав нам Каббалу, під час вивчення якої, якщо людина дійсно бажає вийти зі свого стану і відчути Творця, вона збуджує на себе приховане навколишнє духовне світіння.

Зв'язок людини з Творцем, починаючи з найнижчого, нашого початкового рівня, і до найвищого, де перебуває сам Творець, можна уподібнити ступеням духовної драбини.

Всі ступені духовної драбини знаходяться в духовних світах. На вищому її ступені перебуває сам Творець, а найнижчий її ступінь торкається нашого світу. Людина перебуває під найнижчим ступенем духовної драбини, оскільки первісний егоїстичний рівень не зв'язаний з останнім ступенем драбини, котрий ще цілком альтруїстичний.

Відчуття більш високого духовного ступеня можливе при збігові властивостей людини і цього ступеня, і міра відчуття пропорційна збігу властивостей.

Можливість відчути вищий ступінь зумовлена тим, що на драбині всі духовні ступені не тільки розташовані послідовно знизу вгору, але й частково входять, проникають один в одного: нижня половина вищого міститься всередині верхньої половини нижчого. Тому всередині нас міститься частина нижчого, останнього ступеня, але звичайно вона нами не відчувається.

Більш високий ступінь над нами іменується Творець, тому що саме він і є для нас нашим Творцем, народжує, оживляє нас і керує нами. Оскільки ми не відчуваємо цього ступеня, ми переконані, що Творця не існує.

Якщо людина перебуває в такому стані, що вочевидь бачить вище керування Творця всіма створіннями нашого світу, у неї зникає будь-яка можливість свободи волі, віри, вибору дії, оскільки ясно бачить тільки одну правду, одну силу, одне бажання, що діє в усьому і в усіх.

Оскільки бажання Творця - дати людині свободу волі, то необхідна скритість Творця від створінь. Тільки у стані сокриття Творця можна стверджувати, що людина сама безкорисливо прагне до злиття з Творцем, до діянь задля блага Творця.

Вся наша робота над собою можлива тільки в умовах сокриття Творця, оскільки тільки-но Творець відкривається нам, ми відразу автоматично стаємо Його рабами, цілком скоряємось владі Його величі і сили. І неможливо визначити, які насправді істинні помисли людини. Тому, аби надати людині свободу дії, Творець повинен скрити себе.

Але щоб створити людині можливість вирватися із рабства сліпої покори егоїзму, Творець повинен розкрити себе, бо людина кориться тільки двом силам у світі - владі егоїзму, тіла або владі Творця, альтруїзму.

Таким чином, необхідна почерговість станів скритості Творця від людини, коли людина відчуває тільки себе і егоїстичні сили, що в ній владарюють, і розкриття Творця, коли людина відчуває владу духовних сил.

Щоб людина, перебуваючи під владою егоїзму, змогла відчути найближчий вищий об'єкт, тобто свого Творця, останній зрівнює з людиною частину своїх властивостей - надає частині своїх альтруїстичних властивостей властивість егоїзму і цим зрівнюється з людиною.

Якщо до цього людина взагалі ніяк не відчувала вищий ступінь, то тепер, внаслідок скриття вищим своїх альтруїстичних властивостей під егоїзмом (оскільки він таким чином спускається на рівень людини), людина може відчути Його.

Та оскільки властивості вищого відчуваються людиною як егоїстичні, то вона відчуває, що й у духовному немає нічого привабливого, що б обіцяло насолоду, натхнення, впевненість і спокій.

І ось саме тут з'являється у людини можливість проявити свободу волі і всупереч усьому сказати собі, що відсутність насолоди, смаку, яку вона відчуває у вищому, духовному, в Каббалі, є наслідком того, що вищий зумисне скрив себе на користь людині, тому що немає ще у людини необхідних духовних властивостей, завдяки котрим можна відчути вищі насолоди, позаяк над усіма її бажаннями панує егоїзм.

І це головне для початківця - саме у стані занепаду і спустошеності знайти в собі сили (проханнями до Творця, навчанням, добрими діяннями) стверджувати, що цей стан даний зумисне для його подолання.

А те, що він не відчуває насолоди і життя в духовних прагненнях, зумисне робиться зверху для того, щоб дати йому можливість вибору самому сказати, що не відчуває в духовному насолоди, бо немає у нього відповідних, альтруїстичних властивостей, і тому вищий зобов'язаний скривати від нього свої істинні властивості.

Тому людина мусить пам'ятати, що початок відчуття вищого у відчуванні духовної пустоти.

І якщо людина в змозі стверджувати, що вищий скриває себе з огляду на несхожість властивостей, і просити допомоги у виправленні свого егоїзму, піднімаючи своє прохання, то вищий об'єкт частково розкриває себе, показуючи свої істинні якості, котрі він раніше затуляв егоїзмом, і відповідні їм насолоди. Людина починає відчувати ту велич і духовну насолоду, котру відчуває вищий об'єкт від наявності у собі духовних альтруїстичних властивостей.

Тим, що вищий підняв в очах людини свої альтруїстичні якості, він духовно підняв людину до половини свого ступеня. Цей духовний стан людини називається малим духовним рівнем, катнут.

Вищий неначе трохи підіймає людину до себе, на свій духовний рівень, тим, що дозволяє людині побачити свою велич, велич альтруїстичних якостей. Людина, бачачи велич духовного у порівнянні з матеріальним, духовно підноситься над нашим світом. Відчуття духовного, незалежно від волі людини, змінює її егоїстичні властивості на альтруїстичні, властивості вищого.

Аби людина могла цілком оволодіти верхнім першим ступенем, вищий повністю розкриває себе, всі свої духовні якості, робить гадлут. При цьому людина відчуває вищого як єдиного, досконалого правителя всього і осягає вище знання мети творіння і його керування. Людина ясно бачить, що не можна чинити інакше, ніж стверджує Каббала. Тепер уже її розум зобов'язує її до цього.

Далі