Післямова

На лекціях і в інтерв'ю чомусь завжди запитують, як я прийшов до Каббали. Якби я займався чимось зовсім відстороненим, незвичним, то міг би зрозуміти слушність такого питання. Але ж Каббала - це вчення про смисл нашого життя, про те, що так близьке кожному! Є місце для запитань, як я знайшов, що відповіді на питання про себе і про наше життя містяться в Каббалі, як я знайшов Каббалу, а не задля чого я нею займаюся.
Ще в дитинстві, як і всі, я запитував себе, для чого я існую, питання це кололо мені серце і мозок постійно, якщо тільки не вдавалося приглушити його гонитвою за насолодами, але кожного ранку із цим питанням доводилося вставати, хоча й намагався я заглушити його надуманими цілями: то отримати цікавий фах і забутися в ньому, то роками ставилася мета репатруватися в свою країну.

Але приїхавши до Ізраїлю (1974), я продовжував мучитися тим же питанням про смисл життя - знайти, задля чого варто було б жити. Однак, перебравши всі свої можливості (політика, бізнес тощо) бути як всі, я все ж таки не зміг цим убити в собі те ж саме питання: а для чого я все це роблю? Що мені особисто дає те, що я зовні не схожий на інших?!

Від усіх цих матеріальних і моральних потрясінь, усвідомлення того, що не можу зладнати з дійсністю, вирішив спробувати стати віруючим - а раптом самий цей спосіб життя і відповідні думки більше мені підійдуть (1976).

До гуманітарних наук я ніколи не мав потягу, і не розумів занять психологією, і не міг відчути глибин Достоєвського, всі заняття були на середньому рівні, ні глибиною думки, ні глибиною почуттів не відзначався, а в дитинстві вірив тільки в науку, яка несе благо.

Тим часом несподівано побачив оголошення про гурток Каббали, відразу записався, за звичкою, занурився з головою, накупив книг (1978), став копати вглиб, аби досконально з'ясувати всі питання, навіть якщо мені для цього доводилося просиджувати над ними цілими тижнями. Вперше за життя мене взяло за живе, і я зрозумів, що це моє і стосується особисто мене.

Почав шукати справжніх вчителів, їздити в пошуках їх по всій країні, брав уроки, але внутрішній голос казав мені, що це не справжня Каббала, тому що каже не про мене, а про щось відсторонене. Покинув усіх вчителів, зацікавив одного знайомого, і ми вечорами вивчали підряд всі книги з Каббали, і так тривало місяцями.

Одного холодного дощового зимового вечора 1980 року замість того, щоб, як завжди, безнадійно засісти за "Пардес римонім" і за "Таль орот", несподівано навіть для самого себе раптом порадив своєму напарнику їхати в Бней Брак шукати Вчителя, аргументуючи це тим, що якщо ми там знайдемо собі Учителя, нам буде легше навідуватися до нього на заняття. До цього я їздив у Бней Брак 2-3 рази, розшукуючи книги з Каббали.

У Бней Браку також був вітряний, дощовий вечір. Доїхавши до перехрестя вулиць Раббі Аківа і Хазон Іш, я прочинив вікно і гукнув одягнутому в довгі чорні одежі чоловікові: "Скажи мені, де тут вивчають Каббалу?". Для незнайомих з громадою віруючих і атмосферою кварталів, де вони проживають, я поясню, що моє питання було дещо дивним: Каббалу не вивчають ні в одному навчальному закладі або єшиві. Одиниці беруть на себе сміливість заявити, що вони цікавляться Каббалою. Але незнайомець, не здивувавшись, запросто мені відповів: "Поверни ліворуч, їдь до цитрусової плантації, а там побачиш Бейт кнесет, і там вчать Каббалу!".

Доїхавши до вказаного місця, ми знайшли темну будову, зайшли і побачили в невеликій боковій кімнаті довгий стіл і за ним 4-5 білобородих стариків. Я назвався і пояснив, що ми з Реховота і хочемо вивчати Каббалу. Старий, котрий сидів на чолі стола, запросив нас присісти і відповів, що поговоримо по закінченні уроку. Вони продовжили читати тижневу главу книги "Зоар" з коментарями "Сулам" із старечим ковтанням слів і півфразами на ідиш, як люди, які з півслова розуміють один одного.

Спостерігаючи за ними, я дійшов висновку, що ця компанія просто коротає вечір на старості літ, і нам краще всього встигнути ще сьогодні знайти інше місце для занять Каббалою, але мій супутник утримав мене, сказавши, що так нетактовно він вчинити не може.

Через кілька хвилин урок закінчився, і старий розпитав, хто ми, попросив номер телефону: він подумає, кого нам дати в учителя, і повідомить. Я навіть не схотів дати свій номер, вважаючи всю цю затію, як і чимало подібних у минулому, марнуванням часу. Відчуваючи це, мій товариш дав свій номер телефону. Ми попрощалися і поїхали.

Наступного вечора мій друг зайшов до мене і повідомив, що старий дзвонив, пропонує нам учителя з Каббали, і що він вже домовився, що ми приїдемо цього ж вечора.

Я аж ніяк не хотів втрачати вечір, але поступився проханню друга.

Ми приїхали. Старий підкликав до себе іншого, трохи молодшого, але також сивобородого, сказав йому кілька слів "оф ідиш" і залишив нас із ним. Той запропонував сісти і почати займатися, сказавши, що воліє почати заняття зі статті "Вступ до Каббали", яку ми, до речі, вже не однораз намагалися вчити.

Ми присіли за одним із столів у порожньому Бейт кнесеті, і він почав читати і пояснювати прочитане по абзацах. Мені завжди важко згадувати цей момент: це надзвичайно гостре відчуття нарешті знайденого після багаторічних пошуків, що так хотілося знайти, і все не міг!

Наприкінці занять ми вже домовились, що прийдемо заватра ж. Наступного дня я вже записував заняття на магнітофон. Довідавшись, що основні заняття проходять з 2-ї ночі до 6-ї ранку, ми почали приїздити на заняття кожної ночі, на щомісячні трапези на честь новолуння вносили, як і всі, щомісячні внески.

Я, як більш зухвалий, від бажання нарешті все для себе з'ясувати, часто входив у суперечки. Видно, все це передавалося Головному, котрий, як виявилося, постійно нами цікавився. І наш Учитель раптом сказав мені, що після молитви, годині о 7-й ранку, Головний може повчити зі мною "Передмову до книги "Зоар".

Побачивши, що я не розумію, через 2-3 заняття Головний через нашого Учителя переказав мені, що їх більше не буде.

Я б продовжував займатися, хоча відчував, що нічого не розумію. Я готовий був автоматично читати все підряд з ним, бо мене підштовхувала необхідність усе ж таки зрозуміти, що є всередині цих рядків, але він, видно, знав, що іще не надійшов мій час, і незважаючи на те, що я дуже образився, припинив заняття.

Минуло кілька місяців, і через мого Учителя Головний спитав мене, чи не зможу я відвезти його на прийом до лікаря в Тель-Авів. Я, звичайно, погодився. Дорогою він багато говорив на різні теми. Я ж намагався запитувати про Каббалу. І тоді він сказав, що поки я ще нічого не розумію, він може казати мені про все, але в подальшому, коли я почну розуміти, він припинить бути зі мною таким відвертим.

Так і сталося: роками замість відповідей на найбільш гострі для мене питання, що кричали в мені, я чув у відповідь: "У тебе є вже до кого звертатися, - маючи на увазі Творця. - Кричи, проси, скаржся, все, що ти хочеш - все звертай до Нього і вимагай від Нього!". Процедури у лікаря ні до чого не привели, і Головний із запаленням вуха мусив лягти в лікарню на цілий місяць. А оскільки я вже багаторазово супроводжував його на прийоми до лікарів, то, помістивши його в лікарню, я зостався з ним того дня. Протягом усього місяця я приїздив о 4 ранку до лікарні, перелазив через паркан, непомітно проходив крізь усі приміщення, і ми вчили... І так цілий місяць! З того часу Барух Шалом Алеві Ашлаг, старший син Бааль Сулама, став моїм Равом.

Після його повернення з лікарні ми виїздили в ліс, в парки на прогулянки. Повертаючись з цих прогулянок, я наоспіх записував все мною почуте. Ці постійні виїзди по 3-4 години у день перетворилася з роками у звичку.

Протягом перших двох років я запитував у Рава про дозвіл переїхати ближче до нього, але завжди чув у відповідь, що він поки що не бачить у цьому необхідності, що мої приїзди з Реховота - це зусилля, котре приносить мені духовну користь. А коли через 2 роки він сам запропонував мені переїхати жити в Бней Брак, я чомусь не став поспішати, настільки, що Рав сам знайшов мені квартиру по сусідству і підштовхував до переїзду.

Іще живучи в Реховоті, я запитав у Рава дозволу провести декілька занять в одному з місць, де колись був присутнім на кількох лекціях і познайомився з тими, хто пробував вивчати Каббалу. Він сприйняв це без великого запалу, але згодом розпитував про мої уроки. А коли я сказав йому, що існує можливсть, щоб прийшли звідти до нас кілька молодих хлопців, то Рав обережно погодився.

Так у наш Бейт Кнесет прийшло відразу декілька десятків молодих людей, у тихому, замкнутому місці закипіло життя, за півроку було зіграно десяток весіль. Життя Рава, всі його дні набули нового значення, він світився від такого напливу жадаючих вивчати Каббалу!

Звичайно наш день починався о 3-й ранку, навчання в групі учнів тривало до 6 і молитва - до 7 ранку. Щодня з 9 до 12 ми виїздили до лісу, в парк або на море. Повертаючись, я йшов додому працювати. З 5 до 8 вечора, поперемінно з молитвами, тривали заняття. Після чого розходились, щоб встати знову о 3 годині ночі. І так роками. Всі заняття записувались мною на магнітофон, і за минулі роки зібралося понад тисячу касет.

В останні 5 років (з 1987 року) Рав прийняв рішення виїздити один раз у 1-2 тижні на два дні у Тверію, що ми разом і робили, відриваючись від усіх, що зблизило нас іще більше. З роками я все сильніше відчував, яка між нами духовна прірва, але як подолати її не уявляв.

Я явно відчував цю духовну прірву, спостерігаючи за людиною, котра радіє, коли є можливість щось у тілі подавити, для котрої прийняте рішення є законом, а графік і розпорядок непорушні, незважаючи на втому або недугу.

Падаючи від утоми, ця Людина виконувала до останньої букви все те, що намітила, і ніколи не зменшувала взяте на себе. Задихаючись від утоми, до того виснажуючись, що не було сил навіть дихати, потерпаючи від утрудненого дихання, Він не відмінив, не скоротив жодної зустрічі або заняття, не переклав на плечі інших жодного свого обов'язку.

Постійно спостерігаючи це, я поступово втрачав упевненість у собі і своєму успіхові, хоча розумів, що ці надлюдські сили з'являються при усвідомленні величі завдання і походять згори.

Не можу забути ні одної хвилини, проведеної під час наших поїздок у Тверію або в Мирон, коли довгими вечорами сидів навпроти Нього і вбирав в себе Його погляд, Його бесіди, Його пісні. Ці враження десь глибоко живуть в мені і, сподіваюсь, саме вони визначають сьогодні мій шлях. Ця інформація, що накопилася у щоденному 10-годинному спілкуванні протягом 12 літ, діє самостійно. Часто Рав казав щось незрозуміле, додаючи, що сказав це для того, аби мовлене вийшло в світ, щоб саме жило і діяло в цьому світі.

Оскільки здавна серед каббалістів практикувались зібрання в групі, я якось попросив Рава організувати подібні групи для новоприбулих і викласти нам план зібрання письмово. Це поклало початок тому, що Він став писати щотижневі статті.

Так тривало аж до дня, коли Він пішов від нас... У нас зосталось декілька томів виняткового за своїм змістом матеріалу, котрий разом із моїми записами на касетах складає сьогодні воістину зібрання коментарів і пояснень з усієї Каббали.

У дні святкування Нового року Рав відчув недугу і тиск у грудях. Тільки після багатьох моїх умовлянь Він погодився лягти на обстеження. Медицина нічого не знайшла, але раннім ранком 5 числа місяця тішрей 5752 (1991) року його не стало.

Десятки учнів, які прийшли за останні роки, продовжують як вивчання Каббали, так і внутрішнє осягнення творіння. Вчення живе, як і в усі віки. Раббі Йегуда Ашлаг і його старший син, мій Рав, Рав Барух Шалом Алеві Ашлаг своїми працями розвинули і пристосували це вчення для нашого покоління, для того виду душ, котрі у теперешній час сходять у наш світ.

рав М.Лаймтан

Духовна інформація передається каббалісту згори безслівно, сприймається одночасно всіма органами чуттів і розумом і миттєво осягається в усьому об'ємі. Передати цю інформацію каббаліст може тільки іншому каббалісту, який перебуває як мінімум на тому ж духовному рівні ("мі пе ле пе").

Тому, хто не перебуває на потрібному рівні чи взагалі ще не посвяченому (котрий ще не вийшов у духовний світ), передати цю, чуттєво відчутну, інформацію неможливо, за причини відсутності відповідних інструментів відчуття.

Іноді Учителем практикується штучний духовний підйом учня на духовний рівень Учителя за домомогою екрана (масах) Учителя. У такому випадку учень може відчути, отримати деяке уявлення духовних сил і дій.

При передачі інформації тим, хто ще не увійшов у духовний світ, використовуються звичайні носії інформації нашого світу: друкований текст, усна мова, безпосередній контакт, особистий приклад. Як відомо з опису смислу літер (книга 3, стор. 83, стаття "Імена Творця"), за їхньою допомогою можна передати не лише смисловий, але й духовний, внутрішній зміст інформації. Та поки у людини не з'явилося відчуттів, відповідних до духовного змісту назв і дій, читання слів подібне до того, як на столі замість пригощення стоятимуть порожні тарілки з назвами страв.

Більш абстрактний вид передачі інформації являє собою музика. Як і видиме світло, вона складається із семи сил-властивостей-тонів, оскільки духовний об'єкт (парцуф), який керує нашим світом, Зеїр Анпін де-Ацілут складається із семи частин-сфірот.

Залежно від свого конкретного стану учень чує в каббалістичних мелодіях відчуття різноманітних духовних станів композитоора, причому він не обов'язково повинен бути на духовному рівні автора мелодії, може сприймати відчуття пропорційно своєму духовному рівневі...

Нижче наводяться декотрі з мелодій, написаних раббі Йегудою Ашлагом, найбільш великим каббалістом останніх поколінь. Деякі з мелодій складені за текстом теїлім (псалмів), деякі - на тему фрагментів із наших молитв. Крім слів, самі звуки несуть в собі велику каббалістичну інформацію.

Назви мелодій та джерела тексту