Тільки у маленьких дітей і божевільних дії
бездумні. Але доросла нормальна людина усвідомлює, що вона
робить і чого хоче. Будь-яка мисль є породженням бажання,
а будь-яка дія походить із якоїсь мислі. Природно, що це
йде від духовного закону: спочатку була мисль, а потім дія,
і кінець дії є її метою, як він був заздалегідь запрограмований
у замислі творіння.
Тобто завжди існує ланцюжок: виникнення бажання, усвідомлення
бажання для досягнення бажаного (мета), дія для досягнення
бажаного (мети). Припустімо, людина хоче збудувати дім.
Спочатку вона думає про це загалом, потім виконує креслення,
потім складає специфікації, потім складає розцінки і т.
д. І ми бачимо, що кінець дії, готовий дім, вже заздалегідь
існує в її мислі, є метою людини і причиною всіх її дій.
А оскільки мета Творця - завдати насолоди творінню і одна
Його мисль миттєво виконує до кінця все замислене, то відразу
по виникненні мислі про створіння і їх насолоду негайно
створилось усе у своєму закінченому вигляді: розповсюдилося
світло від Творця і створило все творіння, і наповнило його
собою, як замислив Творець.
І цю мисль ми називаємо замислом творіння, або світом Безкінечності.
А оскільки самого Творця ми не можемо відчути, то немає
у нас слів про Нього, адже слово виражає відчуття. Та починаючи
від замислу творіння, тобто Його зв"язку з нами, ми
можемо говорити про Нього, вірніше, про Його ставлення до
нас.
|
|
Духовне відокремлюється від
своєї попередньої форми, чи від одного духовного об'єкта
виділяється його якась частина - внаслідок різниці у властивостях,
як у матеріальному світі предмет розділяється на дві частини
сокирою, де сокира - це щось стороннє, що розділяє одне
на дві частини. Тобто присутнє, очевидно, в духовному щось
стороннє, що може відокремити від Творця частину, як сокира
відокремлює частину від матеріального тіла.
Але ці частини, попри те, що вони не знаходяться в Творці,
володіють Його властивостями, подібні до Нього, як камінь
і скеля. У Каббалі мовиться, що єдине, що створив Творець,
- це душа Адама, котра потім розділилася на 600 000 частин.
Так, напевне, існує 600 000 відмінностей у чомусь між цими
частинами, кожна із котрих залишається частиною Творця?
Душа - це духовний парцуф, клі, судина, що володіє екраном
- силою протидії своєму егоїзму, що дозволяє приймати світло
Творця.
Сама судина є егоїстичним бажанням. Унаслідок впливу світла
на неї вона набуває сили отримувати світло ради Творця,
а не ради себе. Ця сила називається екраном.
За допомогою екрана парцуф отримує всередину себе світло
від Творця. Це світло називається душею парцуфа. І, звичайно
ж, це світло і загальне світло, що йде від Творця, - це
одне і те ж, а різниця між ними в тому, що світло, отримане
всередину парцуфа, - частина від загального світла. І все
ж є відмінність однієї частини світла від іншої і від загального
світла в парцуфім, в котрі ці порції світла, ці душі, вдягаються.
Саме певна властивість кожного парцуфа дозволяє йому начеб
виділити із простого світла певну властивість, як із електричного
проводу кожний споживач виокремлює певну дію у залежності
від своїх властивостей. Тому тільки екран, що височіє над
тією чи іншою величиною егоїстичного бажання, визначає подобу
до Творця в душі того, хто відчуває. Тільки екран ділить
загальне світло Творця на частини, кожну з котрих отримує
належне їй клі.
|
International Site
