19. ОСКІЛЬКИ ГІЛКИ ВИХОДЯТЬ ІЗ СВОГО КОРЕНЯ, ТО ВСЕ, ЩО МІСТИТЬСЯ В КОРЕНІ,СПРИЙМАЄТЬСЯ НАМИ ЯК НАСОЛОДА, А ЩО ВІДСУТНЄ В НЬОМУ - ЯК СТРАЖДАННЯ.

Єдине, що створив Творець, - це егоїзм, бажання отримати насолоду. І це єдине, що існує, крім Нього. І це є ми. А все, що крім цього, - це Творець, відчутне нами світло, що виходить із Нього. Тому сказано: "Той, Хто надсилає світло і творить пітьму". І називається Творець за цією своєю дією. Тобто Творець створив пітьму?

Так, аби наповнити її світлом. Тільки в міру свого бажання відчути Творця можна Його відчути. Тільки саме наше бажання і є міра Його прояву нам. Ми самі визначаємо, якою мірою нам проявиться Творець. З боку Творця - все Його керування нами побудоване так, аби привести нас до такого виправленого стану, щоб всією міццю створеного в нас бажання ми змогли зазнати насолоди духовною досконалістю.

Тому довкола створеного Ним бажання зазнати насолоди і обертається все керування. А оскільки міра відчуття Творця, насолоди, залежить тільки від міри виправленого бажання, то бажання називається "місце" - місце розкриття Творця. А якщо це місце не підготовлене до "прийому" Творця, то воно називається темрявою, мертвим місцем, бо з огляду на відмінність власних властивостей від світла, воно полярно віддалене від Творця, порожнє і безжиттєве.

Всі насолоди і страждання, відчутні в єдиному створеному бажанні, залежать від того, наскільки близько воно перебуває до свого кореня, джерела, або не відчуває себе в ньому. Кожне створене творіння прагне до свого джерела, до того, хто його породив, звідки воно виникло. І все, що є в корені, сприймається створіннями, гілками, як приємне.

І кожна гілка прагне зблизитись зі своїм коренем, із котрого походить. Причина цього в тому, що природа кожного подібна до природи, що його породила. А тому все, що не має місця в корені, сприймається гілкою як неприємне, викликаючи відчуття страждання, ненависті, і спонукає її віддалитися.

А оскільки Творець - корінь всіх створінь, адже, крім Нього, немає більше нікого, а все, що створене, створене тільки Ним, то все, що в Ньому, відчувається нами, природно, як гарне, приємне, тому що наша природа близька Його властивостям.

Ми створені Ним так, щоб відчувати всі Його властивості, відчувати Його як хороше, а все протилежне - як погане. І тому все, що йде прямо від Творця, відчувається нами як насолода, а все, що надходить у наші відчуття не напрямки від Нього, бо відсутнє в Ньому, відчувається нами як страждання. Це природний закон, для цього не потрібно було Творцеві створювати щось спеціально.

Світло Творця - для нас позитивне. Його відсутність - негативна. Той, хто відчуває себе, своє "я", тобто власне бажання зазнати насолоди, той сприймає все, що йде від Творця, як позитивне, а негативним - все інше. Звідси все, що є в світлі Творця: спокій, багатство, велич, любов, надійність тощо - нам бажане.

Відсутність всього цього, або те, чого в Творці немає, - неприємне нам. Щоб отримати світло Творця, приємні нам відчуття, необхідно мати подібні до Творця властивості. Навіщо це зроблено Творцем? Адже Він - джерело насолоди, світла - створив приймача цієї насолоди - егоїзм, бажання зазнати насолоди. Навіщо ж Він створив також умову, що світло входить, відчувається в творінні тільки в міру виправлення творінням своїх властивостей, в міру їх зміни, заміни їх властивостями Творця?

Навіщо потрібно Творцю, щоб творіння було подібне до Нього? Є кілька відповідей, із котрих нам може стати більш зрозумілою істинна причина такого бажання Творця. По-перше, досконалість може бути тільки одна. І ця досконалість - Він. Тому, змушуючи своє творіння самостійно прийти до досконалості, Творець дає цим можливість нам своїми силами досягти досконалості, заробити свою насолоду, отримати її без відчуття сорому, не як подарунок, подачку.

Це відчуття незаслужено отриманого Він зумисне створює в нас, аби допомогти здійснити необхідні зусилля і отримати заслужену насолоду. Ми не можемо змінити нашу природу. Творець створив нас такими, що все, що в Ньому, приємне нам. Єдине, що відрізняє нас від Творця, це те, що Він якусь свою частину наділив егоїстичним бажанням. Він створив "місце", котре, отримавши егоїзм, стало порожнім.

Це "місце", виправляючись, відновлює в собі властивості Творця. Але при цьому воно не втрачає свого особистого "я", а відчуває себе досконалим у Творці, тому що зливається з Ним. Ми є частиною Творця, крім Нього, немає нікого і нічого - за винятком відчуття нами нашого "я". Єдине, що ми мусимо зробити - це анулювати своє "я" - і тоді відчуємо істину.

Тому наше "я" до його виправлення називається "місце", дещо відмінне від Творця. Чи можна сказати, що Творець створив настільки негативний стан, що ми називаємо його пітьмою і смертю? Смертю називається не відсутність життєвої сили в нашому фізіологічному тілі, а відсутність світла. Ми перебуваємо в стані нижче смерті, тому що не відчуваємо потреби в світлі, не відчуваємо нашої смерті, відсутності світла в нас.

Коли ж людина починає відчувати відсутність світла, нестачу духовного, можна казати, що вона за своїми відчуттями перебуває в стані смерті. Якщо людина відчуває такий стан, то вже може докласти зусиль вийти із нього, отримати життя - світло. Є багато градацій у поняттях "темрява" "смерть". Смерть - це повне відсічення, відокремлення від світла, від Творця, Його невідчуття. Але, знову нагадую, всі ці відчуття завжди оцінюються стосовно людини.

Уявіть, якої страшної тривоги, яких страждань зазнають каббалісти від відчуття невідповідності їхніх властивостей властивостям Творця. Абсолютні поняття - життя і смерть, насолода і страждання, щастя, тривоги і страхи - все це для каббаліста ніщо у порівнянні з найбільшим щастям - зближенням з Творцем, бажанням щось зробити для Нього.

У цьому - найбільша нагорода для каббаліста. Такий стан називається ними "життя". У відповідності з цим, чим вище ми піднімаємося до Творця, тим ближче до кореня нашого життя. Повне злиття з Творцем - це і є абсолютне безсмертя. Віддалення від Нього - падіння в "пекло", в "обійми смерті". Поки не опиняємось у стані "пітьми", там, де знаходяться "нечисті сили", у стані повної відсутності світла, між "внутрішнім" світлом і "оточуючим".

Але в цьому місці відчувається відсутність світла, як і в нашому світі. Тоді як ми перебуваємо у несвідомому стані, навіть не відчуваємо себе у пітьмі. Тому наш стан нижче нечистих сил. Нечисті сили знають, що таке світло Творця, і егоїстично бажають його. Усвідомлення людиною свого стану і належність її до всього творіння, її духовні сили, її властивості визначаються тільки одним - ступенем, на котрому вона перебуває. У відповідності до свого ступеня вона визначає для себе поняття життя і смерті. Для одного життя - можливість "добре пожити", а для іншого - це смерті подібне, бо вже піднявся на більш високий ступінь, котрий дає йому іншу оцінку життя.

Все, що ми відчуваємо як негативне, непрямо "походить" від Творця - оскільки не знаходиться в Ньому. Це відчуття дане нам для усвідомлення необхідності нашого виправлення. Всі неприємні відчуття - це заклик залишити їх і зблизитись із Творцем. На що це схоже? Скажімо, багатій запрошує бідняка з вулиці, починає його напувати, годувати і давати все від усієї душі. (Якщо не від усієї душі - не вважається, що він дає. Наприклад, якщо так чинить, аби набути ім'я праведника.)

Якщо багатій дає зовсім безкорисно - тобто без будь-якої винагороди з боку бідняка, настільки, що бідняку зовсім нічим йому віддячити, навіть якщо розхвалить багатія, у вигляді винагороди за обід, то бідняк відчуває себе цілком таким, що отримує. У такому ідеальному випадку бідняк не бажає отримувати, оскільки відчуває страждання від насолод, котрі мусить отримувати задля свого існування. Зазнає насолоди при отриманні - і водночас соромить себе за це. І чим більше отримує, тим більше страждає. І нічого не може вдіяти, позаяк не може уникнути цих переживань.

Ми знову говоримо про абсолютний приклад, а не про скритий обмін, коли багатій пригощає, отримуючи при цьому як винагороду в цьому світі вдоволення собою, своїм багатством, почуттям власної вищості, аби милування своєю праведністю і сподіваючись на винагороду в світі майбутньому.

Бідняк не думає про те, що, прохаючи милостиню чи отримуючи запропоноване, він надає багатію можливість заробити винагороду в майбутньому світі чи виконати Заповідь Творця, як ті, хто стукають в наші двері, вимогливі збирачі милостині.

Ми бачимо із прикладу їх вимогливості до нас, що вони не відчувають себе отримуючими, а швидше почувають себе дающими нам, дающими нам можливість виконати те, що вимагає Творець. В них відчувається щось від збирачів податків. І це тому, що вони перестали відчувати себе отримуючими, а відчувають дающими.

Але істинно отримуючий перебуває в одчайному становищі. Йому нікуди не дітися від відчуття приниження, сорому. Сором - це відчуття приниження егоїзму, єдиного творіння, у порівнянні з альтруїзмом, Творцем. Таке відчуття може довести людину навіть до самогубства чи втрати розуму, настільки воно нестерпне для егоїзму. В чистому виді - це і є описуване в Торі пекло.

І хоча насолода, котру отримуючий зазнає від подарунка, походить безпосередньо від того, хто дає подарунок, від нього ж, хоча й не прямо, отримуючий відчуває сором і нетерпіння. Але сором цей він відчуває під час отримання насолоди від подарунка. Не може бути одного без іншого, не можна відчути сорому, не відчувши отримання. Тільки в силу відчуття себе отримуючим людина відчуває сором. Тому якби ми відчули дающого Творця, ми б негайно зазнали сорому і забажали б виправитись... Пекло - це пекучий сором, вогонь, котрий спалює. Навіть у нашому світі ми знаємо, що таке сором. Гірше сорому нічого немає, тому що сором знищує людину, її "я".

Сором - це пряма поразка егоїзму. Сором може вбити людину. Вона сама себе вб'є, аби позбутися відчуття цього стану. Вбиваючи своє тіло, людина не вбиває свого "Я", несвідомо відчуваючи, що воно безсмертне і продовжує існувати після смерті тіла. Є багато прикладів, коли людина ради своєї ідеї, свого "Я" готова йти на смерть. Тому що відчуває, що свого "Я" вона при цьому не вбиває.

Таке відчуття вічності дає нам точка безконечності, точка Творця, котра знаходиться в нас (ахораїм нефеш де-кдуша). Якщо людина досягає такого стану, в котрому вона відчуває себе отримуючою від Творця, і це викликає у неї сором, - це найкращий стан, про котрий можна мріяти. І оскільки цей стан пов'язаний із вічністю, тут Творець напряму з людиною. Одночасно з цим людина отримує можливість кричати до Творця про допомогу.

Досягти такого стану, відчути сором - непросто, а досягти відчуття отримання від Творця - уготовано тільки, як каже раббі Ашлаг, особливо високим душам... Але це означає, що кожний, хто досягнув певного духовного ступеня, приходить до цього стану.

Почуття сорому відчувається тим, хто отримує, відчуває себе таким, що отримує, тому що відчуває дающого. Це відчуття викликає почуття сорому, неспокою, страждання. І в світі Безкінечності створене бажання зазнати насолоди, творіння, воліє відмовитись від величезної насолоди, аби тільки не зазнавати почуттів того, хто отримує - сорому і приниження.

Це і є сила, що змушує зробити "цимцум алеф", 1-е скорочення, настільки почуття сорому нейтралізує почуття насолоди, викликаючи відчуття, що краще нічого не отримувати. А вилучення світла із духовного бажання відчувається як розставання з життям.

Відчуття сорому викликається в тому, хто отримує, самим дающим. Творець, котрий може все, міг би зробити так, щоб клі, творіння, не відчувало, що воно отримує від дающого, не відчувало сорому. У нашому світі тільки людина здатна відчути себе отримуючою, не тварина, не кажучи вже про рослинну чи неживу частину природи.

Але й не кожна людина відчуває себе такою, що отримує, а в міру свого людського розвитку кожний відчуває це по-різному. Мені можуть щось дати, але я вирішу, що це мені належить, щось я сам візьму, немовби це мені потрібно, не беручи до уваги бажання тих, хто навколо мене. Тільки отримання життєво необхідного не викликає почуття сорому - мінімально необхідного для прожитку і виживання.

Але все, що не є істинно необхідним (а межі цього мінімуму визначає людина сама для себе), викликає у духовно розвинутої людини почуття сорому і потребу звільнитися від отримання. Щойно людина починає відчувати, що вона отримує, у неї виникає почуття сорому. Це найкращий рушій. Що спонукає нас до здобутків у цьому світі? Почуття сорому, страх приниження егоїзму.

Люди відрізняються один від іншого величиною бажання: бажає тільки необхідного - володіє примітивним бажанням; бажає тваринних насолод - насолод тіла, бажає влади, пошани (багатства як засобу влади, впевненості) - це вже бажання, що є тільки у людини; спрага знань, осягнень силою розуму - їх людина досягає не за рахунок інших, а власними зусиллями в дослідженні світу.

Осягнення духовного, яке вище нашого світу, - це прагнення пізнати себе і своє Джерело, зрозуміти, хто я і звідки. Створивши в нас потяг до насолод, Творець за допомогою "нер дакік" - маленької насолоди в егоїстичному вбранні нашого світу - може зростити наші бажання до більшого рівня, щоб затим ми захотіли переробити їх.

І тому ми пориваємося за грошима, владою, популярністю, за різними тваринними насолодами - для того, щоб зростити бажання, зробити їх великими, але ні в якому разі не пригнічувати їх. "Тікун" - виправлення не полягає в тому, щоб придушувати свої бажання, як це рекомендують інші релігійні вчення. Від того, що розбиваєш одне бажання, отримуєш два інших. Є морально-етичне виховання в іудаїзмі.

Але воно придатне тільки для мас, котрим, як маленьким дітям, вихователь постійно говорить: "Ну-ну-ну, не роби цього. Слід робити ось так!". Весь час забороняти, вказувати, не давати людині самій роздумувати, розвивати власні бажання і контроль - це означає вбивати в ній самостійний розвиток.

Ми бачимо, що весь розвиток творіння - це розвиток негативного: сходження світів з рівня світу Безкінечності до нашого світу, розбиття судин, гріх першої людини, Адама, зруйнування Першого і Другого Храму тощо. І все це зроблено для того, щоб якомога більше змішати темні і світлі сили, дати їм можливість впливати на людину, щоб зростити в ній тваринні бажання.

Велика людина відрізняється від малої тільки розміром бажання. Чим відрізняється чиста людина від нечистої? Тільки екраном. Якщо людина піднялася на першу духовну сходинку, вона повинна зростити бажання, егоїзм, для другої сходинки, щоб потім, виправивши його, піднятися. Як це робиться?

Лівий бік, ліва лінія духовного ступеня, на котрому ти перебуваєш, додає тобі егоїстичних бажань. Ти знову падаєш в цей світ, стаєш егоїстом. Виправляючи егоїзм і маючи вже додаткові бажання, піднімаєшся на наступний духовний ступінь. І т. д.

Сходинка від сходинки відрізняється тільки більшим клі-бажанням з більшим масахом-екраном. Більше бажання додається від кліпот, більший екран - від Творця, від світла. Саме в екран, у відображене ним світло, людина отримує відчуття Творця, відчуття духовного, засноване на егоїстичному, але виправленому і відторгнутому бажанні.

Духовне височіє на егоїзмі, як вершник на коні. Прямого шляху знизу вгору не існує, є поперемінні падіння в ім'я підйому. Тому духовно зростаючому заборонено вказувати, як і що робити. Він зобов'язаний вчитися сам і на самому собі.

Далі