Частина 1

"Знай, що раніш ніж створились усі створіння, було одне просте світло, котре все заливало собою" - цим починає свою основну працю з Каббали "Древо Життя" великий Арі. Я наводжу його слова як вірш на початку моєї першої книги. Що воно заповнювало, якщо нічого не було ще створено? Значить, щось уже створилося?

Тому Бааль Сулам і каже, що це необхідно з"ясувати. Кожний повинен це з"ясувати для себе. Як це може бути, що раніш ніж були створені якісь світи, було якесь місце? Якщо ми говоримо тільки про Творця і людину, душу, то навіщо потрібне місце? Що це значить - "місце", в котрому потім з"явилися світи? Місце теж повинно було створитися?

Що значить "місце" в духовному? Чим це поняття відрізняється від поняття простору? Чи є поняття "місце" поза простором? Що це за "місце", котре заповнювало світло? І що це значить: "Це місце скоротилося"? Воно може змінюватися? Що з ним сталося? Воно перебуває в рухові і в ньому відбуваються якісь явища? І це все відбулося для того, щоб розкрити досконалість дій Творця.

Може, це є причиною творіння? А в іншому місці мовиться, що Його мета - завдати нам насолоди, а не показати, що Його дії досконалі. Показати кому? Хто ще є, крім Нього? Довести досконалість своїх дій необхідно, якщо існує сумнів щодо їх досконалості. Це вказує на якийсь недолік у Ньому? Так чи досконалі Його дії? Як це доводиться?

Напевне, сама людина мусить розкрити досконалість дій Творця, якщо ми кажемо, що, крім Творця і людини, немає нічого більше в творінні. А якщо немає нічого більше в творінні, то на кому здійснюється дія Творця, кого створив Творець, якщо не своє єдине створіння - людину? Тому людина осягає досконалість дій Творця на собі і в собі, досягаючи цим осягненням своєї досконалості. Все замикається і утворює цим досконалість - і причина, і дія, і наслідок.

Результат дії - це здійснення задуму Творця. Як сказано далі: і думка, і дія, і об"єкт дії, і винагорода, тобто результат - зливаються в одне досконале, відповідне Йому - Одному, Єдиному, Особливому. Тільки в міру своєї досконалості людина осягає досконалість Творця за законом подоби властивостей: відчути будь-що можна тільки створивши в собі аналогічні властивості.

І також питання про центральну точку творіння. Це єдине, що створене. Що значить її скорочення? В духовному світі немає об"єму, тому скорочення може бути тільке одне - скорочення бажання. Тому що все, що створене Творцем - це бажання. І мовиться про те, що воно не має голови, не має кінця, а є там тільки середина. Як це може бути - щось без початку і кінця, а тільки середина? Потім ми вивчаємо, що є голова, тіло і кінцівки.

Що спочатку було тільки тіло, тільки місце отримання насолоди, без попереднього розрахунку - голови і без обмеження в отриманні - кінцівок. Розрахунок же можливий тільки з допомогою екрана. Якщо немає екрана - одержуєш те, що дають, як у нашому світі - одержувати "без голови" означає готовність прийняти яку завгодно насолоду. Це й означає, що працюєш "без голови", без екрана. Не зважуючи попередньо нічого.

А оскільки отримання насолоди у світі Нескінченності пряме, то таке бажання не має ні голови, ні кінцівок, а тільки приймаючу, тільки отримуючу частину, тіло. І також не було й кінця, тому що не було ніякого обмеження в отриманні - наскільки бажання бажало, настільки могло отримувати і отримувало. З боку Творця обмеження немає. Він бажає завдати насолоди своєму творінню і тільки. Це Його задум у прямому вигляді.

Але непрямим шляхом Він діє інакше, розвиваючи в нас особливе, альтруїстичне сприйняття насолоди, тому що тільки воно досконале. Є багато причин недосконалості прямого отримання насолоди, що називається далі егоїстичним. Одна із причин цієї недосконалості в тому, що відчуття насолоди в своїх егоїстичних бажаннях минуче, тимчасове: якщо насолода постійна, незмінна, то вона перестає відчуватися як насолода, зникає її відчуття.

А насолоді від віддачі притаманна постійна можливість поновлення, а тому створіння не втрачає відчуття її. Це ми спостерігаємо і в нашому світі: переситившись будь-яким видом насолоди, поспішаємо змінити її вид, аби зазнати цього почуття знову, тобто поміняти зовнішнє вбрання насолоди. Є багато умов для відчуття насолоди, досить спільних для нашого і духовного світів.

Насолода відчувається тільки за контрастом із собі протилежним: солодке у порівнянні з гірким, мир у порівнянні з війною, світло - з темрявою, розкриття Творця - після Його скриття. Чим більше попереднє бажання, тим більше відчуття насолоди. Насолода відчувається тільки за її попереднього сокриття.

Більше того, відчуття сокриття, осягання сокриття і є той голод, в котрому потім відчувається смак розкриття. Немає ніякого об"єкта в усьому творінні, котрий не перебував би і зараз у світі Нескінченності, тобто в найпершому вигляді творіння, яким він був породжений Творцем. А відтак все, що змінюється - змінюється тільки відносно самого творіння, але не відносно Творця.

Усе творіння відносно Нього перебуває в стані абсолютної досконалості, яким Він і побажав його створити. Тільки відносно наших відчуттів - нам слід буде їх виправити, аби відчути цю досконалість. Іншими словами, ми і зараз знаходимося в Творці, в досконалості, але не можемо відчути цього. Тому наш стан називається сокриттям.

Тому все творіння - ступені світів, парцуфім, сфірот - відчувається, тобто існує тільки відносно нас і міститься всередині нас. Хоча і сприймається нами існуючим зовні. Всі світи існують всередині людини, і вони - ступені внутрішнього піднесення людини в її відчуттях Творця.

Хоча всі світи сприймаються людиною, що їх осягає, у рухові, насправді ж це тільки сугубо суб"єктивне сприйняття: з огляду на змінення внутрішніх властивостей людини, їй здається, що навколо неї щось міняється.

Насправді ж все творіння статичне. Вище світло перебуває в повному спокої, тому що його мета відносно людини ясна - завдати насолоди своєю досконалістю. А ми, поки не досягнемо цього стану, сприйматимемо свої стани як перемінні. Отже, все творіння статичне. Воно незмінне.

Це можна пояснити просто: є лише Один Творець, а створене Ним творіння проходить ступені пізнання Його, зближення з Ним. Всі попередні форми розвитку творіння, його сходження від Творця до нашого світу існують, зберігаються і функціонують. Чому це віддалення від Творця, від Досконалості називається розвитком творіння? Тому що саме народження недосконалості і є народженням творіння.

Тому творінням можна назвати тільки людину, яка відчуває себе такою, що стоїть перед своїм Творцем, навпроти Нього. Такий стан людини називається найнижчою точкою розвитку творіння і ...найбажанішою! Бо якщо людина дійсно відчуває себе в такому стані, вона починає зближатися зі своїм Творцем. А до цього вважається зародком, неживим, самостійно не існуючим. Це ви краще зрозумієте із статті "Таємниця зародження - в народженні". Тому мовиться, що все статичне, крім людини, і тільки людина змінює свої відчуття і тому відчуває все нову картину, все новий фрагмент одного і того ж світу Творця.

Ви відчуваєте, наскільки обмежені слова нашого світу, щоб пояснити те, що не має аналога, а тому не піддається поясненню нашою мовою. І все ж таки поступово проявиться в нашій уяві якась картина. Але це станеться в міру наших внутрішніх перемін. Коли з"являться хоча б якісь відчуття, подібні до духовних, ви зможете з них, як із елементів, почати складати картину духовного світу і самі будете відчувати, яких елементів, тобто відчуттів, вам ще не вистачає для її завершення.

Але це перший етап. А другий - це коли ви не в своїй уяві, а навіч побачите, відчуєте всіма вашими органами чуттів, всіма клітинками вашого тіла духовний, що оточує і завжди вас оточував, світ. Все, що існує, існує поза часом. Це подібне, але тільки подібне до фільма, коли раптом людина опиняється в минулому і починає в ньому жити, усвідомлюючи, що потрапила в минуле, але інші учасники самого фільму цього не усвідомлюють.

Так і ми перебуваємо в якомусь фрагменті, а можемо вийти із нього в духовне, статичне, - так мовиться про світ Нескінченності. І ті поняття, котрі у нас взаємопротилежні, там перебувають у довершеній єдності, не протилежні одне одному - тому і довершені, а тому й позбавлені змін, адже рух - це вимушене поповнення того, чого не вистачає. Хоча, зрозуміло, важко уявити, що погане і хороше, як я їх сприймаю, можуть бути одним і тим же в світі Безкінечності.

Далі