ЧАСТИНА 3

15. ДЖЕРЕЛО ДУШ.

Як уже сказано, душа називається частиною Творця. Але чим же вона відрізняється від Його простого світла настільки, що мовиться про неї як про частину Творця? Після всього, що вже сказано, стає нам зрозуміло, що саме та порція світла, котра входить у духовне бажання, і називається душею.

І якраз саме бажання відкриває частину від усього світла і, наповнюючись цією частиною - світлом, називається духовним тілом, душею. А відмінність між душею і Творцем тільки в тому, що ця частина Творця вдягнена в бажання зазнати насолоди. І цим вона віддаляється від Творця. Та щойно людина виправляє свій егоїзм, своє бажання на бажання віддавати, подібно до Творця, відразу зникає стіна, що відокремлює внутрішнє світло, в судині людини, від зовнішнього світла Творця, і людина повністю розчиняється в Творці завдяки подобі властивостей.

Та якщо ми казали, що без бажання зазнати насолоди неможливо відчути всієї тієї насолоди, котру Творець бажає нам дати, то як же зрозуміти те, що треба виправити егоїзм? Якщо не буде егоїзму, як зможе зазнавати насолоди людина? Егоїзм не зникає, а лише міняє свій намір - виправлення означає придбання бажання завдати насолоди Творцю.

Бажання не щезає, знищити створене Творцем людина не в змозі. Але у владі людини змінити напрямок, прагнення, ради чого зазнавати насолоди. І якщо прагнення людини таке ж, як у Творця, то вони абсолютно подібні, і зникає вся відмінність між ними, а тому й перетинка між частиною світла в людині і поза нею. Тобто людина вже не є перешкодою для світла Творця всередині Творця.

Тому якщо спочатку творіння і Творець полярно протилежні за своїми властивостями, то після виправлення егоїзму людина і Творець абсолютно подібні один до одного, що означає в духовному відсутність місця і розмірів, поєднання, злиття. Тобто Творець створив людину абсолютно віддаленою від духовного, а людина нібито своїми силами сама стає як Творець! Душа - частина Творця. І немає ніякої різниці між ним і цією частиною. Якщо це так, то чому вона - частина, а Він - ціле?

У нашому світі ми можемо сказати, що камінь, відсічений від скелі, - це частина, бо в нього ті ж властивості, що й у скелі. Але в духовному відокремлення відбувається саме зміною властивостей. Тобто якщо змінилась властивість, значить відокремилась. Але чому ж мовиться, що хоча душа й відокремлена від Творця, все одно нічим від нього не відрізняється? Чим же відрізняється властивість душі, частини світла, від простого світла, що цією відмінністю вона віддаляється від свого Творця?

Творець включає в себе різні види й властивості, котрі тільки можна уявити. Але єдине, чого в Ньому немає, - це бажання отримати, егоїзму. Творець перебуває в абсолютній довершеності, бажання отримати у Нього бути не може. Завдати насолоди душам, котрі й створені Ним з цією метою, є замислом творіння.

Тому від початку існує в природі самих душ ця потреба - бажати отримати насолоду від світла Творця, тобто від Нього самого, тому що Він і Його світло - це одне і те ж. У наших відчуттях ми не відокремлюємо Творця від Його світла, відчуваючи тільки світло. Світло - це відчуття Творця. Чим відокремлюються душі - світло в людині - від Творця?

Тим, що в них з'являється бажання одержати Його світло, бажання втішитися Ним, бажання відчути Його. Тим, що ця частина світла Творця вміщена в егоїстичну оболонку нашого "я" - наших бажань, роздумів, міркувань, думок. Якщо це "я" відрізняється від Творця, то ми віддалені від Нього, і тільки в тій мірі, в котрій наше "я" і Його бажання збігються, ми начеб цими своїми виправленими властивосятми розкриваємо в собі Творця. Це подібне до того, як ми казали, що Творець існує в усій світобудові і займає Собою все.

Але людина своїм "я" витискає Творця із якогось об'єму і займає цей об'єм сама. У міру виправлення своїх егоїстичних властивостей людина, анулюючи і замінюючи їх на бажання, подібні до бажань Творця, начеб поступово вилучає своє "я", і на це місце повертається Творець, людина і Творець ніби існують в одному об'ємі, тому що їхні властивості збігаються. Духовний об'єм, що його займає людина, постійний - таким він створений Творцем.

Та від людини залежить, яка частина її бажань буде егоїстичною і яка альтруїстичною. Коли всі наші бажання, властивості душі не витискатимуть Творця зі світобудови, надійде стан повного виправлення і безмежної насолоди. Творіння стане досконалим і довершеним, як Творець. Все наше "я" - думки, почуття, погляди, міркування і поняття - обмежене і визначається нашим духовним рівнем, є його наслідком. Вся Тора - це те, що великі люди, каббалісти, осягли і усвідомили, те, що і ми коли-небудь побачимо й осягнемо.

Всі відчуття при духовному просуванні знаходяться всередині нас, нами не осягаються. І тим, що в душах з'являється бажання отримати, вони відділяються від Творця. Тому що бажання отримати зовсім відмінне від властивості Творця завдавати насолоду. І якщо різниця у властивостях настільки велика, що два об'єкти практично протилежні один одному, то вважається, що вони полярно віддалені - аж до повного невідчуття одним одного. Тобто що значить - об'єкти злиті в один, абсолютно подібні за своїми властивостями?

Це можуть бути два зовсім різні об'єкти, але в якийсь із моментів своєї духовної історії вони зрівнюються за властивостями. І тоді вважається, що вони начеб зливаються один з одним. Іноді буває, що один об'єкт лише частково подібний своїми властивостями до іншого - тоді вони частково зливаються, як накладені кола.

Збіг властивостей відбувається в тому місці, де кола сполучаються, в місці накладання кіл. Якщо із всіх властивостей двох об'єктів є тільки якась одна, в котрій вони сполучаються, тоді мовиться, що вони лише торкаються один одного. Якщо ж об'єкти зовсім не мають спільних властивостей, то вони відокремлені один від одного.

Але це ще не значить, що вони віддалені один від одного, у них просто немає спільних властивостей. Ступінь віддалення, відстань між об'єктами залежить від того, наскільки їхні властивості відмінні. Якщо їхні властивості цілком протилежні одна одній - вони полярно віддалені. Як ми в початковий момент нашого створення. Всі наближення і віддалення в духовному просторі визначаються тільки зміною властивостей творіння відносно Творця, оскільки Він приймається за еталон, мету, а все рухається відносно Нього. Але на кожному духовному рівні людина приймає за Творця більш високий парцуф, тому що бачить-відчуває більш вищого, і його вона приймає за свого Творця.

Припустімо, всі бажання, які в мені, цілком егоїстичні. Бажання ж Творця, навпаки, цілком альтруїстичні.

Я і Творець абсолютно віддалені один від одного: немає ніякого явного духового зв'язку, немає ніякого відчуття Творця. Причини - протилежність властивостей. Перебуваючи в такому стані, ми не маємо ніякого уявлення про Творця, тому що не можемо Його відчути, бути в зв'язку з Ним, отримати від Нього, тому що ми "чужі" один одному. Це справедливо стосовно відчуттів людини, але для Творця людина близька і відкрита. Творець не розкриває себе тільки відносно наших відчуттів, але Сам Він наповнює все і продовжує керувати всім, тільки не проявляється людині явно.

Тому коли ми кажемо, що людина і Творець взаємно віддаляються, стали чужими - це тільки відносно людини так Себе проявляє Творець, скриваючись і віддаляючись. Душа є часткою Творця. Чим же ця частина віддаляється від Творця настільки, що можна назвати її частиною? Душа - конструкція із бажання і світла. Це "парцуф", духовний об'єкт, що складається з 10 сфірот, і в міру схожості властивостями із Творцем заповнений Його світлом.

Якщо є в його бажаннях подоба до Творця на 10 відсотків, він заповнюється світлом Творця тільки на 10 відсотків. У цих 10-ти відсотках виправлених бажань немає ніякої відмінності між його властивостями і властивостями Творця. Чому ж все-таки цей парцуф-душа є частиною Творця, що в ній подібне до Творця, але чим все ж таки вона відрізняється від Нього, як частина від цілого?

Тим, що парцуф - це бажання отримати, протилежне Творцю, бажання котрого віддавати, але бажання отримати, виправлене на 10 відсотків, збіглося з Творцем - бажанням завдати насолоди, і тому ця частина бажань є часткою Творця. А з огляду на подобу з Творцем вона заповнюється світлом Творця. Чим відрізняються сфірот одна від одної? Своїми бажаннями, силою егоїзму в них, а тому й силою екрана.

Світло Творця, що заповнює все Творіння, однорідне, але глибина егоїзму в будь-якій сфірі парцуфа, тобто страждання від неотриманого в нього егоїстичного бажання, страждання виправлення його, зусилля, витрачені на його виправлення - саме всі ці відчуття болю від пережитого усвідомлення зла та його викорінення, виправляння - саме в них відчувається потім насолода і більш повно розкривається Творець.

Тому хоча Творець розкривається всім, але зовсім різною мірою: в залежності від роботи клі в процесі виправлення. Як і в нашому світі: можна одержати обід і без всякого апетиту скуштувати його, а якщо накопив у собі бажання і саме цієї їжі чекав і від того, хто зараз подає, - наскільки відрізнятиметься насолода тією ж стравою!

Саме для цього, аби згідно зі своєю метою завдати насолоди людині найбезмежнішою насолодою, створив Творець початковий стан творіння полярно віддаленим від Себе: адже якраз виходячи саме з протилежного Творцеві стану, людина має можливість накопити в собі ту гостроту бажань, котрі затим і створять в ній повне відчуття безмежної насолоди у довершеній мірі.

Безмежна насолода - це насолода, не обмежена нічим, що цілком заповнює всі бажання, все клі. Але ж є відмінність у розмірі самого бажання і в його якості - ці два параметри Творець бажає підняти до Свого рівня. Що б не задовольнився малим бажанням, як кошеня. У гмар тікун немає ніякої різниці між Творцем і творінням - повне злиття.

Навіщо ж тоді потрібно було створювати творіння, якщо не буде відмінності, різниці? Немає різниці у властивостях. Творіння зостається творінням. Воно створене, існує і завжди існуватиме. Творіння не зникає. Наше "я" зостається, але піднімається до рівня Творця. Межа відчуття себе і Творця не щезає. Та саме це й дозволяє, відчуваючи себе, відчувати насолоду від схожості з Творцем.

Таке ж явище відбувається в кожному виправленому парцуфі-душі: щойно ми відокремлюємо якусь частину, відриваємо її від своїх егоїстичних бажань, вона відразу ж заповнюється світлом Творця. Інтенсивність же цього світла залежить від величини колишнього егоїзму, тобто від зусиль, котрих ми доклали для його виправлення, страждаючи від нього, як від такого, що несе нам зло.

Далі