Раббі Єгуда Ашлаг
Немає іншого окрім Нього
("Шаматі", Стаття 1)

Сказано: "Немає нікого окрім Нього", що означає, що немає ніякої іншої сили в світі, у якої була б можливість щось зробити проти Творця. І те, що людина бачить, що є в світі речі і сили, які спростовують існування вищих сил — причина цього в тому, що таким є бажання Творця. І це метод виправлення, який називається "ліва рука відштовхує, права наближає". Тобто те, що ліва відштовхує також входить у виправлення.

Скажімо так, що в світі існують речі, які з самого початку створені для того, щоб схилити людину з прямого шляху, відтягнути від святості. А користь від цих відштовхувань в тому, що з їх допомогою людина отримує необхідність і повне бажання, щоб Творець допоміг їй, оскільки інакше вона бачить, що загине.

І мало того, що не просувається в роботі, вона бачить, що йде назад, і немає в неї сили виконувати Тору і Заповіді навіть "заради себе". І лише за допомогою істинного подолання всіх перешкод вірою вище за знання вона може виконувати Тору і Заповіді. Але не завжди є у неї сила подолання перешкод вірою вище за знання і вона вимушена зійти зі шляху Творця навіть "заради себе".

І завжди у неї прорив в підвалинах, так що падінь більше, ніж підйомів. І не бачить кінця цим станам. І залишається завжди в стороні від святості, оскільки бачить, що навіть найменшу духовну дію важко їй виконувати. Лише за допомогою подолання вірою вище за знання це можливо, але не завжди вона готова до цього і що ж буде з нею? І тоді вона вирішує, що немає нікого, хто може допомогти їй, лише сам Творець.

І це рішення приводить її до того, що в її серці з’являється справжня вимога до Творця, щоб Він розплющив її очі і серце і наблизив її дійсно до з’єднання з Ним навіки.

Звідси ми бачимо, що всі відштовхування, які відчувала людина, всі вони були від Творця. І не тому, що людина була не в порядку, що не було в неї бажання подолати. А лише для такої людини, яка бажає насправді наблизитися, щоб не задовольнилася малим, тобто щоб не залишилася на ступені маленького хлопчика без знання. Для цього дають їй допомогу згори, щоб не було у неї можливості сказати, що слава богу, є у неї Тора і заповіді, і добрі справи — і чого ще їй не вистачає?

І це правда, що якщо є всередині людини істинне бажання, тоді ця людина отримує допомогу згори в тому, що показують їй завжди, що вона не в порядку в даний момент, тобто посилають їй думки і знання, які проти роботи. І це для того, щоб вона побачила, що немає у неї повноти єднання з Творцем, і що чим більше вона старається, тим більше бачить завжди, що знаходиться далі від святості в порівнянні з іншими, хто відчуває себе в повному зв’язку з Творцем.

І завжди вона скаржиться і вимагає і не може виправдати поведінку Творця по відношенню до неї. І це боляче для неї — чому вона не в повноті з Творцем — до того, що приходить до неї відчуття, що немає в ній дійсно ніякої святості. І навіть, коли отримує іноді якесь пробудження згори, що підживлює її в певний момент, але відразу ж падає низько.

Проте, це те, що приводить її до усвідомлення, що лише Творець може допомогти, щоб наблизити її по-справжньому.

Людина повинна прагнути завжди йти по дорозі, по якій вона в злитті з Творцем, що всі думки її будуть про Нього. Навіть якщо вона знаходиться в найжахливішому стані, що неможливо впасти нижче, як вийти з-під влади Творця? Скажемо є влада інша, яка не дає їй увійти до святості, що в її руках зробити добре або погане. Таким чином, якщо ми думаємо, що є інша сила окрім Творця, яка не дає людині робити добрі справи і йти шляхами Творця, значить ми помиляємося, тому що все йде від Творця.

І це те, про що писав Бааль Шем Тов: "Той, хто говорить, що є в світі інша сила, так звана нечиста, людина ця знаходиться на ступені: служіння іншим богам." І вона порушила не від того, що були у неї єретичні думки, а від того, що вона думала, що є інші сили окрім Творця.

І більше того: якщо людина думає, що є в ній самостійна сила, що протистоїть Творцю, наприклад, думає, що вчора вона сама не хотіла йти дорогою Творця — також помиляється і не вірить, що тільки Творець керує всім світом.

Проте, усвідомивши, що порушила закон що повинна шкодувати про скоєне, про те, що перейшла закон, вона повинна визначити про що жалкувати. І людина тоді повинна жалкувати, що той факт що вона порушила, зробила тому що Творець відсторонив її від святості. Тобто Творець дав їй бажання насолоджуватися нечистим.

А коли людина відчуває, що знаходиться на підйомі, відчуває смак від роботи, вона повинна думати, що зараз знаходиться в стані, що я розумію, що варто бути рабом Творця. Проте це тому, що зараз вона приємна Творцю тому, Творець поблизу і від цього вона відчуває тепер смак в роботі. І повинна остерігатися, щоб ніколи не вийти зі святості, коли говорить, що є ще хтось, що впливає окрім Творця...

Раббі Барух Шалом Ашлаг
Передмова до книги "Прі хахам. Листи"

 

Ми розрізняємо безліч ступенів і відмінностей у світах, але необхідно знати, що все, що мовиться про ступені і відмінності, все це мовиться лише відносно тих, хто отримує від цих світів, згідно правила: "Чого не можна осягнути, не можна виразити".

Причина в тому, що "ім’я" виражає осягнення, як людина дає ім’я тільки після осягнення об’єкта, згідно своєму осягненню. Тому все що існує поділяється відносно духовного осягнення на 3 відмінності:

1. Ацмуто — про це ми взагалі не говоримо, тому що корінь і джерело творінь починається від задуму творіння, де вони включені як "кінець дії в початковому задумі".

2. Нескінченність — це суть задуму творіння як "насолода творінь нескінченним, званим "нескінченність". І це зв’язок між Вищою силою і душами. Цей зв’язок розуміється нами як бажання насолодити творіння. Нескінченність — це початок дії. І називається світлом без судини, але там починається корінь творінь, тобто зв’язок Творця з творіннями, який називається бажання насолодити творіння. Це бажання починається зі світу Нескінченності і сходить униз до світу Асія.

3. Душі — ті, хто отримують насолоду, що знаходиться в бажанні насолодити.

Нескінченність називається так, тому що це той зв’язок, який існує між Ацмуто і душами, що розуміється нами як бажання насолодити творіння. А окрім цього зв’язку бажання насолодити, немає нам ніякої можливості говорити (з’ясувати). І там починається дія. І називається світло зовні судини, але там починається корінь творінь, тобто зв’язок, що існує між Творцем і творіннями, який називається "бажання насолодити творіння". І це бажання починається від світу нескінченності і продовжується до світу Асія.

А всі світи відносно себе визначаються як світло зовні судини, що немає можливості говорити. І вони визначаються як Ацмуто. І немає в них (можливості) ніякого осягнення.

І не помиляйся, що ми визначаємо так багато деталей, це тому, що деталі ці там у вигляді сили (потенційні), щоб потім, коли з’являться душі, то розкриються деталі ці в душах, які отримують вищі світла, як вони виправлені і підготовлені, в такому вигляді, щоб була можливість в душах отримати кожній згідно своєї сили і підготовленості. І тоді розкриваються ці деталі у дії, а коли душі ще не осягають вище світло, то всі відносно самих себе визначаються як Ацмуто.

А відносно душ, які отримують від світів, визначаються світи як нескінченність. І це тому, що цей зв’язок, який існує між світами і душами, тобто те, що світи дають душам, це випливає із задуму творіння, що є відношенням Ацмуто до душ. І цей зв’язок називається нескінченністю. А коли молимося і просимо Творця про допомогу, щоб дав нам те, про що ми просимо, маючи на увазі нескінченність, де корінь всіх душ, яким Він бажає дати насолоду, що називається "насолодити творіння".

А тфіла вона до Творця, що створив нас, ім’я якого "бажання насолодити творіння", і він називається на ім’я нескінченність, тому що мовиться раніше цимцуму (скорочення). І навіть після цимцуму, не відбулося в ньому ніякої зміни адже немає зміни в світлі. І залишається постійно в цьому імені.

А вся безліч імен, вони тільки відносно тих, хто отримує. Тому перше ім’я, що розкрилося як корінь творінь, називається там нескінченність. А розкриття цього імені залишається без жодних змін. А всі цимцумім і безліч змін це відбувається тільки відносно тих, хто отримує. А він постійно світить в своєму першому імені, що називається бажання насолодити творіння без кінця. І тому ми молимося Творцю, званому "нескінченність", який світить без цимцум і кінця. А те, що потім створюється кінець, це виправлення відносно тих, хто отримує, щоб змогли отримати світло.

Вище світло складається з двох складових: той, хто осягає і те, що осягається. І все, що ми говоримо як про вище світло, це тільки про враження того, хто осягає від того, що осягається. Але кожний окремо, тобто той, хто осягає окремо і те, що осягається окремо не називаються ім’ям "нескінченність". І те, що осягається називається ім’ям Ацмуто, а той, хто осягає називається "душі", нове, частина від загального. І воно нове в тому, що створено в ньому бажання отримувати. І тому називається творіння "створеним з нічого".

А відносно себе визначаються всі світи як єдине ціле і немає змін в божественному, як "я своє явище АВА"Я не змінював". А в божественному немає місця для сфірот і деталей. І навіть назви найвищі не визначають світло, коли воно саме по собі, адже це Ацмуто, те що не осягається. А всі сфірот і деталі, які описують що в них, це тільки те, що людина осягає в ньому. Тому що Творець бажав, щоб ми осягли і зрозуміли (те, що сходить униз) достаток як Його бажання насолодити творіння.

А щоб ми змогли осягнути те, що Творець бажав, щоб ми осягли і зрозуміли як Його бажання насолодити творіння, Він створив і дав нам ці органи відчуттів, і ці органи відчуттів осягають свої враження від вищого світла.

В цій мірі визначилися в нас різні деталі. Тому що загальний орган відчуттів називається бажання отримати, і він ділиться на безліч частин, згідно мір, які ті, хто, хто отримують підготовлені отримувати. В цьому співвідношенні з’являються безліч відмінностей і розбіжностей, які називаються "підйом", падіння", "сходження", "розповсюдження", "зникнення" і інше.

А тому що бажання отримати називається "творіння" і "новостворене", тому саме з місця де бажання отримати починає отримувати враження — звідти починаємо говорити. "Говорити" — це визначати частини вражень. Тому що тут є вже загальні відносини між вищим світлом і бажанням отримати.

І це називається на ім’я світло і судина. Але про світло зовні судини не можна "говорити", як сказано вище, тому що світло, яке не осягається тим, хто отримує, визначається як Ацмуто, про яке заборонено "говорити", тому що не дано осягнути. А тому, що не осягаємо, яким чином можна дати йому ім’я.

Звідси зрозуміємо, що молитва, якою ми молимося Творцю, щоб послав нам порятунок, зцілення і ін., є в цьому дві складових:

1. Творець. Це відноситься до Ацмуто, про це заборонено говорити, як сказано вище.

2. Те, що сходить униз від Нього. Це визначається як світло, що розповсюджується в наших судинах, тобто всередину нашого бажання отримати, це називається ім’ям нескінченність. Це зв’язок, який є у Творця з творіннями відносно Його бажання насолодити творіння, де бажання отримати визначається як світло, що розповсюджується, яке в своєму кінці досягає бажання отримати.

А коли бажання отримати отримує світло, що розповсюджується, то називається світло, що розповсюджується, на ім’я "нескінченність", і воно приходить до того, хто отримує за допомогою безлічі приховань, щоб нижчий зміг отримати його.

Виявляємо, що всі деталі і відмінності створюються саме в тому, хто отримує, відносно і згідно того як той, хто отримує, отримує враження від них. Але необхідно відрізняти в сказаному: коли говоримо про світи, говоримо про "потенціал", а коли той, хто отримує осягає ці відмінності, вони називаються "у дії".

Духовне осягнення це коли той, хто осягає, і те, що осягається з’являються разом. Тому що якщо немає того, хто осягає — немає нічого того, що осягається, тому що немає того хто б міг отримати вид того, що осягається. Тому визначається це як Ацмуто і немає там місця говорити взагалі. А як можна сказати, що те, що осягається знаходить якийсь вигляд відносно самого себе.

Ми можемо говорити тільки про місце в якому наші почуття отримують враження від світла, що поширюється, яке є бажанням Творця насолодити творіння, і яке приходить в того, що отримує у дії.

І це подібно до того, як ми дивимося на стіл. У такому разі, згідно наших органів чуттів, ми відчуваємо що є тверда річ. А також міри його довжини і ширини, все це згідно наших органів чуттів. Але це не зобов’язує, що стіл так само виглядатиме тому, у якого є інші органи чуттів, наприклад в очах ангела, коли він дивиться на стіл, то бачить його згідно своїх органів відчуттів. Тому ми не можемо встановлювати ніякого вигляду відносно ангела, тому що не маємо його органів відчуттів.

Звідси, як немає в нас осягнення Творця, також не можемо ми сказати, яку форму мають світи відносно Нього, ми осягаємо в світах тільки відносно наших органів чуттів і своїх відчуттів. І таким є бажання Творця, щоб саме так ми осягали Його.

В цьому і полягає значення сказаного: "Немає зміни в світлі". А всі зміни тільки в судинах, тобто в наших органах відчуття, і все вимірюється згідно наших уявлень. Звідси зрозумій, що якщо багато людей дивляться на один духовний об’єкт, то кожний осягає його згідно власному уявленню і відчуттю. Тому кожний бачить інші властивості. Також в самій людині змінюються властивості залежно від її підйомів і падінь, як сказано вище, що світло воно просте, а всі зміни його тільки в тих, хто отримує його.

Раббі Єгуда Ашлаг
"Прі хахам. Листи" (стор. 25)

 

Всі вірять в особисте керування Творця творіннями, але не зливаються з цим керуванням. Тому що як же можна віднести брудну думку до Творця, який є найвищим і найкращим, але тільки для істинних його близьких, розкривається спочатку знання особистого керування, що Він все це Сам посилав їм, і добрі і погані як один, і тоді вони зливаються з особистим керуванням, тому що той, хто зливається з вищим, стає як Він.

А оскільки з’єдналися керівник і керування в розумінні людини, нерозрізнима абсолютно відмінність між поганим і добрим, і всі, хто любить, виправлені, тому що все являється судиною Творця, готові світитися і пишатися Його заповненням. І це відомо всім відчуттям, і в цій мірі є знання про кінець, що все, що все відбулося, як дії так і всі думки, як погані так і добрі, всі вони є судиною вмістилищем Творця, і Він створив їх і з Нього вони вийшли і це стане відомо всім в кінці виправлення.

Але поки це тривале і страшне вигнання. І головне, що коли бачить людина недостойну дію, негайно падає з духовного ступеня, забуваючи, що вона лише знаряддя в руках Творця, тому що уявляє себе самостійно діючою в цій недостойній дії, і забуває Джерело всіх причин, що все від Нього і немає нічого, що діє у всесвіті окрім Нього.

І це вимагає навчання, тому що хоча і відомо це але як просто звістка спочатку, і тому незважаючи на це, в потрібний момент не зможе володіти цим звісткою, щоб віднести всі дії до Єдиного їх Джерела, що воно переважує на добру сторону.

І дві звістки вказують одна на іншу, але переважує сила приховання.

Подібно до царя, якому сподобався його служитель, настільки, що просив підняти і призначити його вище за всіх міністрів, тому що побачив в його серці абсолютну відданість і любов.

Але не личить царю підняти раптом і зразу ж простолюдина вище за всіх, без особливої всім ясної причини. А личить царю розкрити причину вчинків всім у великій мудрості.

Що зробив цар? Призначив свого раба стражником у казну. І наказав одному міністру, розумному в постановці розиграшів, переодягнутися і прикинутися таким, що скидає царя, ніби він виходить на війну, щоб захопити царський палац, саме у той час коли відсутні охоронці.

Міністр зробив як йому було вказано царем все дуже приховано, розумно і продумано і виступив з наміром захопити царський палац. А бідний раб чинив опір на смерть і визволяв свого царя, б’ючись проти переодягненого міністра з великою відвагою і не жаліючи ні сил ні життя, поки не розкрилася всім його абсолютна любов до царя.

Тоді скинув свою зброю міністр — і спалахнули веселощі, тому що воював у великій відвазі, а зараз розкрилося, що все це було придумано, а зовсім не справжнє. І більше того сміялися, коли розказував міністр витонченість своїх придуманих дій, який жах наводили вони. І кожна деталь жахливої цієї війни ставала причиною великих веселощів.

Але все-таки — раб він і зовсім не досвідчений. Яким же способом можна піднести його вище за всіх міністрів і службовців царя?

Думав цар в серці своєму і сказав тому ж міністру, що він повинен переодягнутися в розбійника і вбивцю і вийти на загарбницьку війну проти царя. Тому що знає цар, що в цій, другій війні розкриє Він своєму рабу чудову мудрість, так, що заслужить після цього стояти на чолі всіх міністрів.

Тому поставив свого раба охоронцем всіх комор і скарбниць царства. А той міністр переодягнувся на цей раз у вигляді злого розбійника і вбивці. І з’явився, щоб заволодіти багатствами царя.

Нещасний уповноважений охороняти воював з ним у всю свою силу не жаліючи життя, поки не наповнилася міра його. Тоді зняв з себе міністр вбрання і спалахнули великі веселощі і сміх в палаці царя, ще більші ніж в перший раз. Тому що всі удавані дії переодягненого міністра зі всіма деталями і подробицями викликають нестримний сміх, тому що в цьому випадку був зобов’язаний міністр більш розумно розігрувати все, тому що тепер було ясно наперед, що немає ніякого розбійника у всьому царстві царя. А всі нещадні напади і жахливі загрози — тільки розиграш, настільки, що той міністр з величезною вигадкою з’явився все-таки перед ним перетворився на розбійника.

Але як би там не було поступово здобуває раб розум від осягнення кінця того, що відбувається і любов від осягнення на початку. І тоді він підіймається у вічність.

Не в змозі більше передати текст, але знай, що керування земне подібно до керування вищого, в тому, що саме керування передано міністрам, але незважаючи на це все відбувається тільки по вказівці царя і за його затвердженням, а сам цар тільки затверджує план, підготовлений міністрами, і якщо знаходить якусь ваду в плані, не виправляє його, а знімає цього міністра і ставить замість нього іншого, а перший звільняється зі своєї посади.

Також і людина, маленький світ у ньому, і поступає згідно буквам, віддрукованим в ньому, тому як вони ангели-керівники над 70 народами світу, що в людині, як сказано в "Книзі Єцира", що "ставить керувати певну букву", а кожна буква вона як тимчасовий міністр на годину, робить план і цар затверджує, а якщо буква помиляється в якому то плані, тут же вона звільняється зі своєї посади і вдостоюється інша буква бути замість попередньої.

Тому сказано: "Покоління, покоління і судді його", що в кінці виправлення почне керувати буква, звана "Машиах" (Рятівник) і виправить і зв’яже всі покоління у вінець Творця. Звідси можна зрозуміти, що кожний зобов’язаний розкрити в собі все, що покладено на нього, розкрити самому у всіх деталях, і виправити в собі Єдність Творця, і все розкриється унаслідок кругообігів.

Раббі Єгуда Ашлаг
"При хахам. Листи" (стр.70)

 

Сказано: "Знай Бога батька твого і служи Йому". "Знай" — означає знання Його, тому що душі без знання недобре, тобто той, хто прагне працювати на Творця, тому що є в ньому душа, але який не знає Його, недобре йому.

Але, незважаючи на те, що є в ньому душа, все одно сам не готовий (не прагне) пізнати Творця, поки не засвітить йому згори світло "Руах", то це зобов’яже його прислухатися, слідувати вказівкам мудрих і повністю вірити їм.

Сказано: "Тільки добро і милосердя переслідує мене всі дні життя мого". Як сказав мудрий Бааль Шем Тов: "Творець — тінь твоя!", тобто як тінь рухається вслід за рухами людини, і всі її прагнення згідно прагненням людини, також кожна людина згідно до Творця, тобто відчувши в собі пробудження любові до Творця, зрозумій, що це Творець прокинувся в любові до тебе у великій тузі. І це мав на увазі раббі Аківа, сказавши: "Щасливий Ізраїль, проти Кого ви очищаєтеся і Хто очищає вас".

Тому на початку наближення людини, дають їй душу, що чергується, тобто Творець прокидається до людини у всякий відповідний час, коли є якась причина з боку людини, у великій тузі і бажанні злитися з людиною. Це і сказано: "Тільки добро і милість переслідують мене всі дні життя мого", тому що цар Давид, що являє собою загальну душу всього Ізраїлю, тому завжди прагнув і тужив до істинного злиття з Творцем.

Але необхідно пізнати в своїй душі, що Творець прагне за нею, точно в тій мірі, в якій вона прагне за Творцем. І не можна забувати цього, особливо під час великих прагнень, і пригадавши, що Творець сумує, прагне і переслідує злиття з ним, у величезній мірі, як Він сам, виходить, що постійно знаходиться в прагненні і тузі все більшим, в безперервному злитті, що є метою досконалості кожної душі, поки не удостоюється повернення любов’ю як "повернеться вав щодо хей", що означає злиття Творця і Шхіни (всіх душ).

Але душа без знання і усвідомлення Творця, знаходиться у великому падінні, після того, як збільшуються прагнення до певної міри. Тому що здається їй, що Творець відкидає її. Який сором і ганьба, що не тільки не завершує міру свого прагнення і туги, щоб наповнитися вічною любов’ю до Творця, а стає тим, хто розділяє, тому що здається їй, що лише він прагне, сумує і рветься до Творця і не вірить сказаному мудрецями, що в тій же точно мірі також і Творець прагне, сумує і рветься до людини.

Але за допомогою чого можна допомогти тим, які ще не відкарбували у своєму серці віру в сказане мудрецями. Але з себе я бачу Творця, тому що все, що відбувається в цьому світі є "букви", які людина зобов’язана скопіювати в їх істинне місце в духовне, тому що в духовному немає букв.

Але внаслідок розбиття судин, віддрукувалися всі букви на керування і земними творіннями, таким чином, що якщо людина вдосконалюється і досягає свого кореня, зобов’язана сама зібрати всі букви, одну до одної, і віднести їх до вищого кореня як сказано: "Переважує себе і весь світ на чашу виправдання. А злиття Творця і Шхіни, яке створюється людиною наповненням міри прагнення і туги, точно подібно земному зляганню, що народжує земне тіло яке також походить від обов’язково попередньої причини, тобто напруги, тобто певної міри прагнення, званого напругою в земній мові, коли і сім’я його на благо, тому що вивергається як стріла в душу, рік, мир що і називається "поверненням-тшува", у той час, в те місце, в ту жінку. Тому що остання буква хей імені Ава"я містить душу, рік, світ.

Душа — це міра прагнень і туги. Рік — часи збудження, тому що повне злягання має повну міру введення "атара" в "яшна", тобто так само як були в злитті в своєму корені перш ніж розділилися в земному світі. Але не в один раз стає людина готовою до вищого злиття, званого досконале злягання. Але "тільки добро і милість переслідують мене", і тому робить збудження, що є початком злягання, як сказано: "Праведник і недобре йому", що Творець не бажає злиття з ним, а тому не відчуває в прагненнях і тузі любов, необхідну "для цієї дії і для цього місця", і знаходиться в стражданні, про яке сказано: "Страждання, в майбутньому перетворюються в солодощі".

Але, "Чого не бажає розум, робить час", тому що Творець рахує всі збудження і сполучає їх в повну міру, в міру напруги в день особливо призначений, як сказано: "Прокинься і виправ переважити все зло". Тому що "Трубний звук рогу (ткія)" — це кінець злягання, як сказано: "Введення в місце злягання", є зляганням Творця з Шхіною, згори вниз, до одіяння душі в тіло і кругообігу в цьому світі, а потім під час підготовки людини повернеться до свого кореня, то не за один раз викличе він досконале злягання, а викликає збудження, що означає рівень нефеш в кругах, в періодичному явищі, коли переслідує всіма своїми силами у збудженому стані і в поту вищу Шхіну, до тих пір, поки не виявляється тим, що обертається навколо цього центру всі дні і ночі, постійно, безперервно. Як сказано про це в книгах про "круги", що доти, поки не досягне душа людини рівня "нефеш", йде і наближається до цього, в тій же мірі збільшуються прагнення, туга і страждання, тому що пристрасне але не завершене прагнення, залишає після себе велику, в мірі колишнього прагнення, біль.

І це називається "Трубний звук рогу (труа)", і це вчить нас сказане: "Засурми", тобто ти скоюєш збудження в Шхіна. І "Виклич страждання", адже ти викликаєш великі страждання, яким немає подібних, веди коли страждає людина, в скільки разів більше цього страждає душа?! Але навіщо ти поступаєш так? Для того, щоб виправдати, переважити всі страждання, тому що "Достоїнства праведника не допоможуть йому в день його гріху". А для Того, Кому Відомо Все відома міра прагнення серця людини до зближення з Творцем, що може ще й урватися. І тому Творець збільшує прагнення, тобто початки злягання, що якщо людина прислухається до голосу Творця, як сказано: "Творець — він тінь твоя", то не падає внаслідок збільшення страждань в прагненнях, тому що бачить і чує, що також і шхіна страждає як він, унаслідок прагнень, що збільшуються, і природно виходить, що йде і посилюється раз за разом у все більших прагненнях і тузі, в повному і досконалому прагненні, в сильному і вічному зв’язку.

Як сказано Рашб"і: "Я до любимого свого і до мене прагнення його...", "поки не засвідчить йому Той, Хто Знає Приховані Глибини Творіння, що не повернеться він більше до своєї природи", а тому удостоюється "повернути хэй до вав навіки", тобто кінець злягання і введення "атара" в "яшна", тобто "велике сурмління рога".

І все це силами гірких прагнень, тому що пізнав всі перешкоди і не повернувся до своєї природи. І тоді вдостоюється повного знання у вічному зляганні, тобто бачить, що всі перешкоди, які виникали перед ним в безлічі часів, не більше чим для "Знання", і це значить "у той час", тобто відомо Тому, Хто Знає Приховані Глибини Всесвіту, що часи зробили в людині чудо, щоб став вічним праведником.

"В те місце", яке означає поміщення "атара" в "яшна", як і було до її зменшення (кітруг аяреях), тому що Творець не робить нічого нового в кінці виправлення, як думають недоумки, а "Куштуйте старе", тобто "Поки не скаже: "Бажаю я!".

"В ту жінку", тому що "Брехня краса і нікчемна привабливість, але жінка, яка боїться Творця, вона піднесеться". Тобто під час підготовки здавалося, що привабливість і краса основне у досконалості, і за цим прагнула і страждала людина, але під час кінця виправлення, коли "наповнилася земля знанням Творця", то "побачила зворотний світ", що саме прагнення і страх вони основне у досконалості, що приховано від людини, і відчуває, що під час підготовки брехала собі. І це сказано "Праведник і добре йому", тобто кінець злягання для "Великого трубления рогу", що удостоївся, і він повний (досконалий) праведник.

Раббі Єгуда Ашлаг
"Прі хахам. Листи" (стор. 61)

 

Сказав Бааль Шем Тов: "Перед виконанням Заповіді не повинна людина зовсім думати про особисте керування, а навпаки, зобов’язана сказати: "Якщо не я собі, ніхто не допоможе мені". Але після здійснення Заповіді, зобов’язана розібратися і повірити, що не своїми силами виконала Заповідь, а тільки силою Творця, який наперед все продумав про неї, а тому зобов’язана виконати цю дію".

Як відповідають слова нашого світу, так і відповідають духовне і земне, тому перш ніж людина виходить на ринок, щоб заробити свій денний хліб, зобов’язана вона видалити зі своїх думок думку про особисте керування, і сказати собі: "Якщо не я собі, ніхто не допоможе мені", і робити все необхідне, як всі люди, щоб заробити свій хліб, як вони.

Але увечері, коли повернулася додому і зароблене з нею, у жодному випадку не подумати, що своїми зусиллями заробила це, а навіть якщо б весь день лежала, також виявилася б її виручка при ній. Тому що так наперед думав про неї Творець і тому так було повинно відбутися.

І незважаючи на те, що нашим розумом це сприймається як протилежне і ніяк одночасно не укладаються на серці, зобов’язана людина вірити, що саме так узаконив Творець в Торі і через тих, хто передає нам її.

І це суть єднання АВА"Я-ЕЛОКІМ, де АВА"Я означає особисте керування, що все робиться Творцем і абсолютно не потребує допомоги нижчого. А ЕЛОКІМ означає природу, коли людина поступаючи згідно природним законам, які вбудовані Творцем в наш світ, і відповідно до них діє, як решта людей, і одночасно з цим вірить в керування АВА"Я, в особисте керування, таким чином поєднує їх разом в собі як одне, чим робить велику радість Творцю і викликає світло у всіх світах.

Це відповідає 3 деталям:

Заповідь — місце святості (духовності)

Гріх — місце нечистих сил (сітра ахра)

Вибір (свобода) — не Заповідь і не Гріх, а те місце, за яке воюють чисті і нечисті сили. І якщо людина здійснюючи вільні дії, не поєднує їх з владою чистих сил, усе це місце падає під владу нечистих сил. А якщо людина зусиллям робить вільний вчинок єднання, наскільки дозволяють йому сили, повертає цим вибір в місце святості.

Сказано: "Дано лікарю право лікувати", не дивлячись на те, що лікування безперечно в руках Творця, і ніякі людські зусилля не зсунуть хворобу з місця, сказано: "Лікар та вилікує", повідомляючи, про місце вибору, місце, де стикаються Заповідь і Гріх (чиста і нечиста сили). Якщо так, то зобов’язані ми самі захопити під владу чистих сил місце вибору. А яким чином можна це місце завоювати? Саме якщо людина йде до досвідченого лікаря, який дає їй випробувані ліки, і після того як удостоїлася отримати від лікаря ліки, одужала, повинна вірити, що і без лікаря Творець вилікував би її. Тому що вже це було наперед визначено. І замість того, щоб вихвалювати лікаря, вихвалює Творця. І цим захоплює місце вибору під владу святості.

І подібно до цього в інших випадках вибору. І цим просувається і розширює межі святості, поки святість не захоплює все їй належне у всій своїй мірі, і раптом вона бачить себе свій духовний рівень який вже знаходиться в цільній святості. Тому що настільки розширилася святість і її межі, що досягла свого істинного розміру.

Знання вищесказаного позбавляє від загальної для всіх помилки, що перетворюється на камінь спотикання у тих, хто не знає, і замість роботи вони хочуть більше вірити і ще більше анулювати сумніви в своїй вірі і знайти собі всілякі знаки і чудеса зовні меж нашого світу, і лише страждають від цього. Тому що починаючи з гріха Адама, створив Творець виправлення цього гріху у вигляді єднання АВА"Я - ЕЛОКІМ, як пояснено вище. І це значення сказаного: "У поті чола свого добудеш хліб свій". А природа людини, що те, що досягає багато чого працею своєю, важко їй віддати результат своєї праці Творцю. Звідси є у людини місце роботи: зусиллям повної віри в особисте керування вирішити, що навіть без жодних її зусиль, також би отримала все досягнуте. І цим виправляє гріх.

Раббі Єгуда Ашлаг
"Прі хахам. Листи" (стор. 63)

 

Є випадки, коли "рухатися гірше, ніж сидіти без діла" (або "сидіти краще ніж рухатися") тому що оступився з дороги, адже шлях істини — це дуже тонка лінія по якій підіймаються по сходинках, поки не досягають царського палацу. А кожний, хто починає йти на початку лінії, зобов’язаний повністю оберігатися, щоб не помилитися вправо від лінії або вліво, навіть на товщину волоса, тому що якщо на початку його погрішність як товщина волоса, і навіть далі йде по істинній прямій все одно у жодному випадку не прийде до царського палацу, тому що не йде по істинній лінії.

Значення середньої лінії полягає у виконанні умови: "Тора, Творець і Ісраель". Тому що мета втілення душі в тіло полягає в тому, щоб саме знаходячись в тілі повернулася до свого кореня і злилася з Творцем, як сказано: "І полюбіть Творця вашого, і йдіть шляхами його, і стережіть Заповіді його, і злийтеся з Ним". Видно звідси, що кінець шляху в "злийтеся з Ним", тобто як і було з душею до її втілення в тіло.

Але необхідна велика підготовка, яка полягає в русі по всіх шляхах Творця. А кому відомі Його шляхи? Це і є "Тора, що складається з 613 світел", тому той, хто йде по них, в кінці своєму виправляє себе настільки, що його тіло (бажання) не буде перешкодою між людиною і Творцем. Це значення сказаного: "Очистіть своє м’ясо від кам’яного серця" і тоді зіллєтеся з Творцем вашим, точно як було ваше злиття з Ним перш ніж одягнулася душа в тіло. Звідси, існують три деталі:

1. Ісраель — той, хто докладає зусиль повернутися до свого Творця,

2. Творець — Корінь, до якого прагнуть,

3. 613 світел Тори, які називаються "приправи", за допомогою яких очищається душа і тіло, як сказано: "Я створив погане начало і я створив йому Тору в приправу".

Але всі три деталі ці насправді одне ціле, і такими розкриваються кожному, хто осягає в кінці шляху, як "ехад, яхід, меюхад" (одне, єдине, нескладове). А те, що здаються такими, що складаються з трьох частин, це унаслідок недосконалої роботи заради Творця.

Поясню трохи, але тільки з одного кінця, а інший взнаєш тільки при розкритті тобі Творця: душа є частиною Творця згори. До свого сходження вниз у тіло, вона склеєна з тілом, як гілка з коренем. Сказано в книзі "Ец Хаім", що Творець створив світи, тому що його бажанням було розкрити свої святі імена "милосердний і добрий", тому що якби не було творінь, не було б над ким проявляти милість. Глибокі ці поняття...

Але наскільки дозволяє описати перо, "вся Тора це імена Творця". А ознака керування, що "все, що не зможемо осягнути, не знаємо як назвати". Тому що всі ці імена — це винагорода душі, які не по своїй волі сходить вниз у тіло, але саме за допомогою тіла стає в змозі осягнути імена Творця. І згідно своєму осягненню, її рівень. Згідно правила: "Будь-яка духовна річ, все її життя у розмірі її знання". Адже матеріальна тварина відчуває себе, тому що складається з розуму і матерії. Тому відчуття духовного це знання, а духовний рівень, міра знання, як сказано: "По своєму розуму та вихвалиться чоловік". Але тварина знає, а не відчуває.

Тепер зрозумій винагороду, яку отримує душа: до свого входу в тіло, душа була як маленька точка, хоча вона при цьому і злита з своїм коренем, як гілка дерева. І точка ця називається корінь душі і її світ. І якби не зійшла вниз у тіло цього світу, не було б у неї більше цієї точки, тобто її міри в корені.

Але те, що удостоюється все більше йти шляхом Творця, тобто 613 світлами Тори, які перетворюються на імена Творця, то росте її рівень в мірі цих імен, які пізнала. Це значення сказаного, що Творець приготував для кожного праведника 310 (310 числове значення слова "шай" — подарунок, на івриті) світів: душа складається з двох праведників — вищого і нижчого, як ділиться тіло вище і нижче пояса (табур). А тому удостоюється цим письмової і усної Тори, кожна з яких 310, що дає разом 620, що відповідає 613 Заповідям Тори і 7 Заповідям равінським.
Тому сказано в книзі "Ец хаїм", що всі світи створені тільки для того, щоб розкрити імена Творця. Звідси видно, що оскільки спустилася душа і одягнулася в смердючу цю матерію, не змогла вже повернутися до свого кореня у вигляді свого світу, як була в ньому до того, як зійшла в цей світ, а зобов’язана збільшити свій рівень в 620 разів, в порівнянні з тим, як було в корені, що є її досконалістю, світлом всіх світел наранха"й (нефеш-руах-нешама-хая-яхіда), до світла яхіда. Тому називається яхіда кетер, адже її гематрія як слова кетер рівна 620.

Звідси видно, що всі 620 імен (613 заповідей Тори і 7 заповідей мудреців) — це по суті 5 частин душі, наранха"й, тому що судини наранха"й — це 620 заповідей, а світла наранха"й — це світло Тори, що знаходиться в кожній заповіді. Виходить що Тора і Душа — це одне.

Але Творець — це світло нескінченності, одягнене в світло Тори, що знаходиться в 320 заповідях. І це значення сказаного: "Вся Тора — це імена Творця", де Творець — той, хто складає, а 620 імен — окремі частини по кроках і ступенях душі, тому що душа не відразу отримує все світло, а поступово, ступенями.

Зі всього вищесказаного випливає, що мета душі осягнути всі 620 імен, отримати свій рівень, що становить 620 разів від кількості, яка була до сходження вниз у тіло. Причому, рівень її з 620 заповідей, в яких одягнене світло Тори а Творець є загальним світлом Тори, з чого виходить, що "Тора, Творець і Ісраель — одне".

Так от, перед одяганням в роботу Творця, Тора-Творец-Ісраель мають вигляд як три окремі роботи:

1. Іноді прагне людина до повернення душі в її корінь, що називається Ісраель.

2. Іноді прагне зрозуміти шляхи Творця і таємниці Тори "адже не знаючи заповідей, не можна працювати", що називається Тора.

3. Іноді прагне до осягнення Творця, тобто до злиття і повного пізнання Творця, і лише цього бажає, а не осягнути таємниці Тори і повернути душу до її кореня, де вона знаходилася до того, як зійшла вниз у тіло.

Тому той, хто йде по правильній лінії в роботі Творця, зобов’язаний постійно перевіряти себе: чи прагне він однаково до всіх трьох частин роботи, тому що кінець дії рівний її початку. А якщо прагне однієї частини більше ніж іншої, то сходить з прямого шляху.

Тому охочий триматися за мету, повинен прагнути за розумінням шляхів Творця і таємниць Тори, як найнадійніше триматися істинної лінії.

Тому сказано: "Відкрийте мені отвір завбільшки з вушко голки, а я відкрию вам величезні ворота". Отвір голкового вушка призначений тільки для роботи. Також і той, хто прагне тільки до пізнання Творця, тільки заради роботи, то Творець розкриває йому брами світу, як сказано: "І наповниться земля знанням Творця".

Раббі Єгуда Ашлаг
"Прі хахам. Листи" (стор. 107)

...Відомо від Бааль Шем Това, яким чином точно знати, наскільки Творець звертається і близький до тебе: подивитися в своє серце і побачити, наскільки він сам звертається і близький до Творця. І так само вся решта зв’язків з Творцем за принципом "Творець — тінь твоя". Тому той, хто відчуває ще різницю між тим, що оточує і тим, що оточується, повинен працювати над відчуттям єдиності Творця в своєму серці, тому що з боку Творця все — одне ціле. І це дуже глибоке поняття тому що дійсно Творець знаходиться в серці кожного, хто, прагне до нього, але це з Його сторони. А що ж тоді бракує людині? — Тільки знати це, тому що знання цього завершує все і приводить до досконалості.

Раббі Єгуда Ашлаг
"Прі хахам. Прихованням і розкриттям своїм Ти створив мене"

 

«Ахор ве-кедем цартані» — Ззаду і спереду Ти охоплюєш мене — тобто і в розкритті, і в прихованні Творця. Адже і справді «царство Його над всім володарює», і все повернеться до свого кореня, бо «немає місця, вільного від Нього» — різниця ж в тому, в «теперішньому» або в «майбутньому». Оскільки, той, хто удостоюється поєднати обидва світи, розкриває в «теперішньому» Його вбрання, оскільки все, що відбувається — це вбрання розкриття Шхіни. І це — теперішнє; тобто і тепер виходить [Він] в царському вбранні (також: в вбранні малхут) і явно показує на виду у всіх, що «вершник не придаток до коня» у жодному випадку, а, хоча з вигляду і здається, що кінь веде вершника, по правді кінь не пробуджується ні до якого руху інакше, як відчуваючи віжку і узду свого вершника. Це називається побудовою рівня Шхіни... І зветься це стадією «лицем до лиця».

Проте поки людина не удостоїлася присвятити всі свої рухи одному лише Творцю, тобто кінь не уподібнюється своїми рухами віжці і узді свого вершника, а ніби навпаки, «і ставить служницю правити своєю пані...» — називається це «оборотною стороною». Це означає: не уявляй, що віддаляєшся від святості, не дай Б-г, — адже «задуманому вами — не бувати». Так сказав Творець: «Рукою міцною [і м’язом простягнутим і люттю, що виливається запаную над вами]» бо не буде відторгнутий від Нього знехтуваний, а все колесо котиться, щоб прийти до святості, до свого кореня. А раз так, то, хоча і здається, що кінь нібито веде вершника по своєму ганебному бажанню, істина ж в тому що вершник веде коня по своєму бажанню. Проте не розкривається це зараз, в «теперішньому», а лише в «майбутньому»; і зрозумій це. Таким чином, і на цій стадії є зв’язок, але «спиною до спини», тобто не за бажанням того, що одягається і не за бажанням того, хто одягає; і зрозумій це.

А ті, хто виконують Його бажання, тобто ті, хто самі розкривають царство (малхут) в «теперішньому», зв’язані «лицем до лиця» — з доброї волі того, хто одягається і з доброї волі того, хто одягає; і зрозумій це, бо ця стадія — Його бажання.

І в цьому значення сказаного: «За те, що не працював ти на Творця Всесильного твого в радості...». Адже, так чи інакше, будеш ти працювати, а відмінність лише в тому, що то — «в біді, та в нужді», тобто поволі, а це — «удосталь», тобто за бажанням.

Так сказано в мідраші: «Вдивляється Творець в діяння праведників і в діяння грішників, і не знає Творець, чого бажає: діянь тих або інших <...>. Але мовиться: “І побачив Б-г, що добре світло, і відділив” — значить діяння праведників». Значить у всі дії та звичаї Творець вдивляється, тобто зв’язується, і все котиться і приходить до свого кореня. А раз так, виникає питання: який шлях більш бажаний? Для цього користується мідраш фразою: «І побачив Б-г, що світло добре» що є стадією розкриття, а це — в діяннях праведників. Це і мається на увазі у вислові мудреців: «Довга і коротка, коротка і довга [дорога]».

Світ — приховання

Ось яка таємниця вислову: «Всіх мудрістю (хохма) створив Ти, наповнилася земля володінням Твоїм». Все зберігається на 32 стежках мудрості (хохма), і тому «наповнилася земля здобутком Твоїм», і немає місця, вільного від Нього, бо все йде до свого кореня. Проте зараз це — в прихованні, і тому називається світ (олам) від слова приховання (еелєм). Світло ж, що ховається в світі і яке одягається в нього, зветься точкою стадії «йуд», що ділиться на дві букви хей: світ приховання і світ розкриття. А вся робота людини в тому, щоб розкрити цю точку, продовжити її стадією «вав» — від світу і до світу, тобто буквою вав між двома буквами хей, розкривши для всіх достаток світла, що витікає від навколишнього світла до того, що оточено їм, — тобто дві букви вав, таємницею «біна, єсод, малхут»; і зрозумій це.

Підкорення, відокремлення, підсолоджування

Шлях, бажаний від людини, це три стадії: підкорення, відділення, підсолоджування. «”Світила” — написано з недостачею [без букв вав]» — бо світло цього світу було створено з тьми, як «перевага світла над тьмою» — а «свічка опівдні — чим насолодить?», і вдень не підіймається світло її. І це таємниця того, що шкірка (кліпа) передувала плоду. Тому той, хто стає напарником Творця в Початковій дії, виводить світло з тьми, вдивляючись в себе: який похмурий і ганебний він перед святістю, що у височині, і як же він, одягнений в брудний одяг, оточений цим світлом! І зрозумій це.

І, слухаючи питання Творця, «тріпочучи перед Творцем поважним і страшним», зміцнюється він великою силою, щоб підкорити те зло, що всередині нього: злого раба і злу служницю — щоб преклонилися вони перед пані, що мешкає з ними в нечистоті їх і зрозумій це — доки не відчує в своїй душі, що збудження до зовнішніх (до кліпи) пройшло і припинилося, і абсолютно скорено. І тоді удостоїться прийти із стадії «відділення»: відділити світло від тьми — і не підмінятиме і замінюватиме ні зло добром, ні добро злом. А якщо все ж таки замінить, тобто пробудження злого початку необхідне для нього, то буде присвячено одному лише Творцю; і це стадія «підсолоджування» — таємниця пристрасті до Творця, істинної любові. Стадія ця приходить після того як відрізнить добро від зла, величність Творця від власної ницості, і сам здійснить сказане: «І випалиш зло з себе» — бо вельми присоромиться перед своїм Творцем. Тоді удостоїться також підсолодити пісні свого злого начала, які неможливо випалити, і підніме їх до істинного їх кореня.

«Пам’ятати і берегти» — єдиним реченням було сказано

«Пам’ятати і берегти — єдиним реченням сказано було, як вуста вимовити не можуть, а вухо не може почути, і серце — обдумати і розсудити...» Слід зрозуміти, чому так було сказано і що, виходячи з цього, від нас бажається.

Ми бачимо, що сказано: «Людину і худобу позбав, Творець» — і пояснюють наші мудреці: «Це — люди хитромудрі, які поводять себе, як тварини». Значить весь шлях творіння, створеного Творцем, — це дві протилежності в одному об’єкті, і це закладено у всіляких зв’язках, існуючих в світі; і це — правило всієї Початкової дії.

Сила мови

Проте Творець, коли ввів Початкову дію, розкрив лише одну частину цієї стадії, як сказано: «Словом Творця були зроблені небеса». Взяв Він вогонь і воду і змішав одне з іншим в єдиний об’єкт; і вбудував Творець силу мови в людину, щоб стала та Його напарником по Початковій дії, щоб теж творила своєю мовою світи в цьому відношенні — дві протилежності в єдиному об’єкті, бо інша новизна <...> в світі.

І це — шлях праведників, що злилися з Творцем: зі всіх їхніх промов були створені світи, по слову Творця, а сила діючого — в тому, що приводиться в дію; і зрозумій це. Бо вже вклав в їх вуста ті двадцять дві букви, якими створив світ — іншими словами є в них ця чудова сила.

А те, що дія не завершується в цьому світі просто за допомогою мови, так це через те, що сходять униз до цього світу при матеріалізації, і тому ніщо не розкривається мовою, а лише руками і ногами. Але по правді, достатньо сили вклав Творець в мову, щоб за допомогою неї розкрилася дія, бо сила того, хто діє в тому, що приводиться в дію, адже і ми виражаємо своїми вустами ті ж двадцять дві букви; і зрозумій це. Проте кліпот покривають і ослабляють цю силу. І побажав Творець очистити Ісраель від цих кліпот — дав йому Тору і заповіді, за допомогою яких наближаються до Його святості, і Шхіна говорить з гортані їх чистотою — і тоді мовою своєю вершитимуть справи.

Благословення праведника

Благословення праведників полягають в тому, що промовами вуст своїх негайно розкривають вони більше, ніж в силах простої людини розкрити руками і ногами. Адже проста людина, яка бажає відплатити милістю своєму товаришу, дає тому багато грошей — руками, на ділі, і збагачує його, але, проте, не знає, чи довго вони проіснують у нього.

Досконалий же, бажаючи відплатити милістю (хасадім) своєму товаришу, дає тому своїми вустами благословення, тобто якісь короткі промови для багатства — і тут же розкривається дія багатства над його товаришем...

Чим удостоюються цього ступеня? За допомогою Тори і заповідей, тобто виконанням волі Творця, стануть подібними властивості [людини] її до Творця. Проте, по правді, все питання Тори і заповідей, пов’язаних з людиною, — того ж роду, тобто дві протилежності в одному об’єкті, і це основа бажання, бо за допомогою Тори створив Творець світ і силу того, хто діє в тому, що приводиться в дію. І це — таємниця сказаного: «Граничне пізнання — що не пізнаємо». Тобто коли дві ці протилежності зв’язуються з одним об’єктом в свідомості людини, тоді він бажаний для свого Владики і називається досконалою людиною.

Закінчення краще за начало (також: добре закінчення — спочатку)

Основа Тори в цьому ницому світі є протилежністю, бо, як відомо, помилилися в ньому ангели. І в цьому таємниця сказаного: «Закінчення краще за початок»; тому закінчення — це найнижчий ступінь, тобто те в творінні світу, що очевидно, для чого абсолютно не вимагається вглиблюватися в прочитане в книгах — первинне знання: якщо не їстиме — зголодніє, якщо торкнеться вогню — обпечеться, якщо кинеться у воду — потоне, і т.п.. Речі ці зрозумілі і звірам, і худобі, адже і тваринний розум скаже їм про це, і тому називається це “закінченням”.

«Начало» — це логіка Тори, що не осягається навіть тими, хто говорить, тобто всіма народами землі — окрім сім’я Яакова, обранців Творця. Проте знаходяться в світі добро і зло вперемішку, а щоб розпізнати і відділити добро від зла, мовиться нам, що основа доброго шляху — це «закінчення», тобто слід поводитися шляхом, яким ступають ниці з народу, шляхом, зрозумілим всіма людьми, — зв’язавши, проте, з цим логіку Тори; і зрозумій це. Бо в цьому мета протилежностей, що знаходяться в світі, і це досконала людина зобов’язана зв’язати і по-справжньому злити воєдино в своїй свідомості (даат). Це називається «добрим», і про це сказано: «Добре закінчення» — якщо добре зв’язане спочатку, тобто логіка Тори і тваринна логіка по-справжньому зв’язуються воєдино.

Дві протилежності в одному об’єкті

Таке пояснення сказаного мудрецями: «”Людину і худобу позбавиш, Творець” — це люди хитромудрі, які поводять себе, як тварини» — тобто, як пояснювалося вище, зв’язуються в них дві протилежності воєдино. Наприклад, сказано: «Якщо немає борошна — немає Тори, якщо немає Тори — немає борошна». Перша частина — це тваринна логіка, іншими словами, логіка, що осягається всіма. Друга ж частина — логіка Тори. Адже що це за чудова сила в Торі, що доставить йому борошно? Проте зрозуміло, згідно Тори, що Творець не знімає Своєї опіки зі світу ні на одну мить, і тому добрий Він з тими, хто виконує Його волю і чує їх молитву.

Тому той, хто удостоївся того, щоб праця його була в Торі, звичайно ж, не повинен працювати земним шляхом, бо просити буде у Того, у кого дійсно є, і, як сказано: «Оскільки милостиві (хасідім) вони, Тора їх зберігається і робота їх благословляється». І про це говорить нам мудрець: «Якщо немає борошна...», тобто бажаний шлях — зв’язати їх воєдино, тобто зробити себе подібним до тварини, знаючи, що якщо немає борошна, то немає Тори; а тому прагнути робити все, чому вчить його тваринний розум: добути борошно і прожиток для свого тіла.

Хоча, згідно логіки Тори, це надміру, адже не «сили коня хоче Він, не до гомілок людини благоволить — благоволить Творець до тих, що тріпочуть перед Ним, до тих, що сподіваються на милість Його». Тоді навіщо ж йому трудитися і «білувати падаль на ринку»? Щоб не мати потребу в людях, краще б займався Торою, тріпотів перед Творцем і сподівався на милість Його — адже не «до гомілок людини благоволить Він».

Проте, разом з тим, учить цей мудрець прагнути щосили добути борошно, бо без нього немає Тори, і «краще порушити один шаббат, щоб дотримати багато шаббатів», і т.п.. Не дивлячись на це, добре знай: «якщо немає Тори — немає борошна». Тобто не старання і праця приносить і здобуває тобі борошно, а лише виконання Тори і трепет перед Небесами, бо не «до гомілок людини благоволить...». І це дві протилежності, що дійсно злиті воєдино, — в тому, хто скоює тваринні дії і знає, що вважається це суєтою і порожнім, тоді як все приходить до нього лише з царського столу. Така людина називається досконалою.

І в цьому значення сказаного: «Щасливий муж, який Творця зробив опорою своєю і не звернувся до гордовитих і до тих, що схиляються до брехні» — тобто об’єднує він дві речі: покладається на Творця і силкується відшукати здобич і прожиток будинку своєму. Разом з тим знає, що справи його і все його старання — не більше ніж «гордовиті і такі, що схиляються до брехні», а головне — ставить він Творця своєю опорою; і зрозумій це.

І про це написано: «Бо не буде бич нечестя над долею праведних» — хоча справи їх схожі; і зрозумій це. Але чому? І пояснюється: «Щоб не простягнули праведники до беззаконня руки свої» — тому що приймають на себе тягар досконалого царства (малхут) Небес і знають, що Він дає тобі сили.

А значення цього в тому, що щоб перевірити віру праведника в Творця — до якого місця вона тягнеться; і хоча Творець знає думки, проте, повинна перевірка справ бути видна самому праведнику, адже природа матерії така, що не дозволяє праведнику вірити в себе — поки не побачить в явній дії. І завжди він страшиться, як би не заподіяти гріху і не впасти зі ступеня під час дії; і зрозумій це.

Міра прабатька Яакова, мир йому

Звідси зрозуміємо тлумачення наших мудреців того, що повернувся прабатько Яаков за малими глеками. Адже воістину дивно це: в такий час, і коли бачить, що Ейсав йде на нього, щоб убити його, знищити і розграбувати все, що є у нього, помислив про те щоб залишитися в небезпечному місці самому — врятувати для себе малі глеки. І не вірив він, що виживе, адже написано: «І устрашився Яаков вельми... І розділив народ навпіл <...> на два табори...».

Проте з вищесказаного ясно, що описаний вище шлях — «людина і тварина» — і був мірою прабатька Яакова; і став він носієм цього ступеня, як сказано в книгах. Аврам став носієм властивості любові, а прабатько Іцхак — властивості страху. Дві ці властивості — дві протилежності, бо той, хто любить не страшиться, а завжди впевнений в тому, хто любить його, і «всі злочини покриє любов»; той, що страшиться ж не впевнений, адже якби був упевнений, не боявся б абсолютно. Проте прабатько Яаков, обраний з прабатьків, став носієм властивості милосердя, тобто двох цих протилежностей в одному об’єкті — любові і страху разом, що, як відомо, і є основою цієї властивості.

Про це і мовиться нам: «І устрашився Яаков вельми... І розділив народ навпіл <...> на два табори...» — щоб залишити собі тих небагатьох, які врятувалися; а також послав підношення сподіваючись на примирення.

Отже, бачиш ти, що поступив він в цьому питанні, як проста людина, найпростішим чином: адже яка різниця, чи турбується людина про те, щоб не померти з голоду, і діє прагнучи вдень і вночі всякими хитрощами добути собі споживок і надмірності, або ж турбується про те, як би ненависник його не винищив його майно і не убив самого його, і робить те, що слід робити для цього.

І про це запитав Раші: чому страшиться Яаков, адже було обіцяне йому: «І збережу Я тебе...»? І пояснив, що боявся він, як би не заподіяти гріху. І потрібно уточнити: було слід йому сказати «що заподіяв гріх», а не «як би не заподіяти гріху»? Але в світлі вищевикладеного, все вірно, і справді була у Яакова досконала міра любові, тобто впевненість, і не було у нього ніякого сумніву в тому, що збереже його Творець, і не буде у нього недостачі ні в чому. І разом з тим, поводив він себе, як проста людина, зробивши себе таким, хто боїться, як зобов’язала тваринна логіка — просто уявивши, ніби дуже боїться тих чотирьохсот чоловік, що з ним (з Ейсавом), — і, тим самим, неначе відвернувся від упевненості, щоб по-справжньому боятися. І тому поберігся, як роблять ті, що страшаться ненависника: розділив табір навпіл, приніс дари і т.п..

Але чому зробив це — адже по правді абсолютно не боявся, бо був упевнений в Творці? Тому що побоювався, як би не заподіяти гріху, бо праведник в скромності своїй не вірить в себе, що не впаде зі ступеня під час дії, і тому підготував себе всіма мирськими речами, достатніми для порятунку від ворога, а після всього цього уявив, що все це — «гордовиті і схиляються до брехні», і поставив Творця опорою своєю і став молити до Нього.

Звідси зрозуміло, що залишився він з малими глеками, щоб сповістити, що разом із страхом була у нього досконала міра любові, без жодної вади, і надавав значення навіть малим глекам, бо добре знав, що абсолютно не торкнеться гнобитель і ворог майна його.

Різниця між працівником Творця і тим, хто не працює на Нього

І в цьому помітна різниця між працівником Творця і тим, хто не працює на Нього, бо істинно той, хто боїться і не впевнений не звернув би уваги навіть на великі глеки в ту пору, коли турбується, як би не прийшов ворог і не перебив матір і синів, і не знищив все. Працівник же Творця, працюючи і стараючись із страху, добре знає і впевнений в милості Творця: в тому, що все його і ніхто не заволодіє його майном, і доречно йому навіть в таку пору наглядати за малими глеками, за звичаєм праведників, «які люблять своє багатство».

І тому даруванням Тори приходить до нас сила — тим, що «пам’ятати і берегти — єдиним реченням сказано було, що вуста вимовити не можуть, а вухо не може почути, і серце — обдумати і розсудити...». Зміст, який міститься тут, в тому, що «пам’ятати» означає любов, а «берегти» — трепет, а це дві протилежності, як мовилося вище, і сказані нам і вручені, як одне, тобто щоб зв’язати їх воєдино. І хоча вони дуже протилежні, і абсолютно неясно, як може таке бути насправді, у вустах і у вусі, і в матеріальному серці, — проте така сила Тори, що той, хто приліплюється до неї удостоюється цього: того, щоб були вони зв’язані і сполучені в його серці, згідно властивості прабатька Яакова; і зрозумій це.

Кліпа Ішмаель і кліпа Ейсав

Так сказав Яаков своїм синам в роки голоду: «Навіщо вам показуватися?». І пояснив Раши: навіщо вам показувати Ішмаелю і синам Ейсава, ніби ви ситі? Але дивно це, адже сини Ейсава осіли в Саїрі, а сини Ішмаеля — в пустелі Паран, так яка їм до них справа? Він повинен був більше остерігатися ханаанца і хіттея — сусідів його, що живуть на цій землі? Але згідно сказаному вище, все вірно, оскільки Раши роз’яснив це двома простими значеннями. Перше: навіщо вам виглядати ситими; друге: навіщо вам виснажуватися з голоду. Звідси ясно, що так сказав їм Яаков: якщо їстимете вволю — слід вам боятися синів Ішмаеля, якщо ж виснажитеся з голоду — слід вам боятися синів Ейсава. Значення ж, укладене тут таке: Ішмаель — лушпиння срібла (любові), а Ейсав — лушпиння золота (трепету). Отже, ось чому учив Яаков синів своїх: якщо триматися будете за властивість любові, будучи упевненими в Творці, в тому що не слабшатиме Він у жодному випадку навіть в роки голоду — слід вам боятися кліпи Ішмаеля. Якщо ж триматиметеся лише за властивість страху і скоротите своє живлення — слід вам боятися кліпи Ейсава, що харчується від цієї властивості. Тому краще їжте вволю, а щоб об’єднати це свого часу з мірою страху — опустіться, добудьте нам їжу з Єгипту, і тим самим врятуєтеся від обох кліпот.

Переклав: Володимир Терещенко