Вступ.

Споконвіку людина шукала відповіді на головні питання буття: хто я, в чому мета мого існування, для чого існує світ, чи продовжуємо ми існувати після смерті та ін.

Відповіді на ці питання кожна людина по-своєму намагається черпати із доступних їй джерел інформації. Кожний із нас формує свій світогляд, основуючись на підході, котрий здається найбільш надійним.

Дійсність і повсякденне життя щохвилини перевіряють обгрунтованість наших поглядів, примушують нас коректувати і міняти їх. У одних цей процес відбувається свідомо, в інших ні.

Причиною, що спонукає до змін і пошуків відповідей, є бажання зазнати насолоди і уникнути страждання. Із цієї точки зору ми схожі на всіх тварин. Корова, жаба і риба, кожна по-своєму, також прагнуть отримати якомога більше задоволення і якомога менше страждати.

Закони природи, життєвий досвід, уклад живих істот вчить нас, що немає розумного способу абсолютно звільнитися від страждань. У кращому випадку можна погодитися прийняти їх як необхідне зло.

Питання про мету, смисл життя додає до повсякденних людських страждань іще одне, глобальне - а задля чого я страждаю взагалі? Воно, це питання про смисл життя, не дає нам відчути вдоволення, навіть коли яке-небудь одне із наших бажань тимчасово виконується.

Людина, що досягла жаданої мети, досить швидко починає відчувати, що їй не вистачає іншої насолоди. Нове бажання не дозволяє їй спочивати на лаврах, і страждання відновлюються. Озираючись назад, вона може бачити, що більшу частину часу провела у болісних зусиллях щодо досягнення мети, та майже не звідала насолоди від здобутих успіхів.

Оскільки відповідей на поставлені питання немає, періодично виникає прагнення до стародавніх вірувань, молодь у пошуках подається до Індії, на Далекий Схід, знаходить тимчасове вдоволення за допомогою "духовних" технік.

Медитації, системи харчування, ті чи інші фізичні та розумові вправи пробуджують у людині природні інстинкти і дозволяють їй почуватися комфортніше у своєму матеріальному тілі. Вона відчуває, що контролює свої реакції, що її самосвідомість розвивається.

Людина вчиться прислуховуватися до потреб свого тіла, обмежувати і раціонально задовольняти їх. Цей метод вчить зменшувати запити, підміняє бажання обмеженнями.

Це всього лише спроба забутися, адже бажання зосталися невдоволеними, смисл життя не знайдено. Всі ці методи заспокоюють і зменшують страждання за рахунок зниження запитів, зменшення бажань.

Однак невдовзі людина знаходить, що від істини відмахнутися неможливо. Зменшення бажання зазнавати насолоди не звільняє від нього. Хто об'єктивно аналізує свій стан, розуміє, що не дійшов бажаної мети - позбутися страждань і досягти вічної насолоди.

Людство шукає логічного обгрунтування свого існування та мети існування світобудови за допомогою наукових досліджень. Людина вивчає закони природи уже багато тисячоліть.

Наука використовує аксіоми, що не суперечать нашій логіці, різноманітні прилади. Все, що не можна зміряти науковими приладами, перебуває за межами дослідження. Душа людини, характер її поведінки і мотивація перебувають за межами чисто наукового дослідження.

Сучасні вчені знаходять, що чим більше вони просуваються у своїх наукових дослідженнях, тим картина світу стає більш туманною і заплутаною. Найбільш передові наукові книги стають усе більше схожими на містичні, на наукову фантастику, не даючи відповіді на питання щодо смислу життя.

Каббала як наука пропонує свій спосіб дослідження світу розвитком додаткових здібностей людини у відчутті довколишнього світу. Слово "каббала" (івр. "одержання") виражає прагнення одержати вище усвідомлення, відчути істинну картину світу.

Каббалісти розповідають нам про техніку, засновану на їхньому власному досвіді. Вони викладають у книгах і навчають своєї методики дослідження світобудови, одержання відповіді на питання смислу життя, котру назвали "наукою одержання" - Хохмат аКаббала.