1. НЕМАЄ НІЧОГО У СВІТОБУДОВІ, ЧОГО Б НЕ ІСНУВАЛО У БЕЗКІНЕЧНОСТІ. ПОНЯТТЯ, ПРОТИЛЕЖНІ  В НАШОМУ СПРИЙНЯТТІ, ПЕРЕБУВАЮТЬ У БЕЗКІНЕЧНОСТІ  В  ПРОСТОМУ ЄДНАННІ І ЄДНОСТІ.

Немає нічого в нашому світі, що не існує і не міститься в самому Творці. Адже Він - джерело всього і до початку творіння існував у самоті. Як же може бути щось таке, що не бере в Ньому свого початку! (Як можна сказати про Творця "існував"!

Та вся наша мова побудована в процесі творіння, тому ми не маємо слів, аби пояснити щось, що існувало до, вище творіння.) Можна думати про це скільки завгодно, але все що тільки є в нас - йде від Творця. А від кого ще воно може йти? І якби людина ні на мить не забувала про це, вона б швидко увійшла в контакт із Творцем.

Віра в те, що "немає нікого, крім Творця", - це єдине, що виводить людину із цього світу в духовний. Тобто все, що людина переживає, все, що вона сама і що в ній, - це все йде від Творця. Тому якщо людина щось відчуває, вона повинна зрозуміти, що так само відчуває це і Творець.

Є таке поняття, котре дуже гарно пояснив великий каббаліст Бааль Шем Тов: "Людина - це тінь Творця". Як тінь людини повторює за нею всі її рухи, так і людина автоматично повторює всі рухи Творця. Тому якщо людина щось відчуває, вона в першу чергу повинна подумати, що це відчуття вона отримала від Творця.

І згідно з цим вона водночас повинна дати відповідь у своїх відчуттях. Тобто якщо вона згадала про те, що це відчуття вона отримала від Творця, значить, Творець захотів, щоб вона про це згадала, Творець цим кличе її до Себе, звертає її увагу на Себе. І з цієї точки вона вже може далі самостійно розвивати зв'язок із Творцем. До того, доки не згадала про Творця, вважається, що була наче у несвідомому стані.

Та щойно Творець нагадав про Себе людині так, що людина раптом згадала про мету життя, духовне, Творця, - негайно людина повинна дійти по ланцюжку думок до усвідомлення, що це Творець кличе її. І так постійно - при кожній згадці, думці, бажанні - доки не стане ця думка настільки звичною, бажання розів'ється до такої міри, що людина буде  "хвора від любові", весь час думаючи про Нього, настільки, що "не зможе спати", - тоді Творець відкривається їй.

Все, що в нас і навколо нас, сходить на нас згори, від Творця. Немає того, чого б не було в Ньому. Це ми вже чули багато разів. Але як все, що є в нашому світі, може йти від Нього? Речі, котрі у нас і в нас протилежні, в духовних світах перебувають в абсолютній єдності.

І ні в якому випадку не суперечливі, не протилежні, як у нашому світі. Це стосується різних об'єктів, наприклад, таких різних, як думка і щось солодке. Дві зовсім різні категорії. Або думка і наступні за нею дія і наслідок - адже вони також зливаються в Його єдності, тобто задум, виконання, результат.

Та більше того, також містяться в ньому і дві категорії, протилежні одна одній. Як, наприклад, солодке і гірке, і т. д. Кожне із них зовсім відокремлене і віддалене одне від одного в нашому світі. Від цього мені хороше, припустімо, а від цього - погано. Настільки вони протилежні для мене. Ми ж усе визначаємо на основі нашого  відчуття і осягнення.

Якби ми не бачили, що зірки сяють - не називали б сяючими, солодке - тому що у нас це викликає такий смак. Гірке - тому що нам від нього гірко. А насправді воно гірке чи солодке? Саме по собі воно ніяке: у мене воно викликає такі відчуття.

А якщо те, що дає мені відчуття солодкого, передати іншому створінню, котре створене по-іншому, у котрого інші відчуття, воно сприйме це зовсім інакше - не солодким і не гірким, знайде там зовсім інший смак, інші якості. Є в нашому світі зовсім протилежні речі. Тоді, якщо вони протилежні для нас, одну ми можемо назвати гарною, другу - поганою. Але як ми можемо віднести їх до одного, до єдиного кореня?

Справа в тому, що в Ньому, в Творці, немає ніяких відмінностей, ні в чому! А все перебуває в одному, не розкладеному на частини, не складному, тобто не складеному світлі. Просте світло - не тому, що просте, а тому, що немає в ньому діференціації, тому що тільки той, хто отримує, виокремлює з цього однорідного світла певні, згідно зі своїми властивостями, якості. І дає своїм відчуттям світла різні імена. А в самому світлі немає цих якостей зовсім.  

Це якості того, хто сприймає, а не світла. Тобто все перебуває в довершеній простій єдності. Тому людина дає імена не тому, що є в світлі, в світі, що її оточує, а по тих відчуттях, котрі в ній це викликає, по тому, як вона сприймає.

Тому назви, імена, характеристики, що їх дає людина, свідчать лише про людські якості, про властивості того, хто сприймає, але не про властивості самого об'єкта, який сприймається! Людина називає не те, що вона сприймає, а свої властивості, критерії, якості. Творець єдиний, але тільки людина своїми властивостями вилучає із цієї абсолютної єдності різні відчуття і таким чином іменує Творця. Але це не імена Творця, а назви людських відчуттів.

Як наводить раббі Йегуда Ашлаг приклад про манну небесну: сама не маючи смаку, вона сприймається з таким смаком, котрий людина хоче відчути. Така духовна властивість світла: воно містить у собі все - але людина, у міру своєї подоби до світла, сприймає його все більш простим. А також у Творці єдині замисел, дія і результат, хоча в нашому світі це зовсім різні категорії.

Але в Творці все, що  тільки ми можемо собі уявити: протилежності, причини і наслідки, взаємозаперечні поняття - всі ці форми об'єднані в простому світлі, в категорії, яка називається "Один, Один-Єдиний, Єдиний". Чому цю якість не можна назвати одним словом? Один - означає, що Він поза всякими змінами, все в Ньому абсолютно рівнозначне. "Єдиний" - в самому Творці все єдине, хоча те, що йде від Нього, викликає у відчуттях того, хто сприймає, різні форми, в залежності від властивостей того, хто сприймає.

"Один-Єдиний" - говорить про те, що хоча Він діє у всьому творінні, проявляючи Себе зовсім по-різному у відчуттях тих, хто сприймає Його дії, але одна Його сила (ціль, бажання) діє у всьому творінні, і вона містить у собі все, що відбувається. У такому правильному сприйнятті дій Творця і полягає вся мета нашого розвитку.

Оскільки Він виконує багато різних дій: убиває - оживляє, викликає страждання - радість, духовно підіймає - опускає, приносить життя - смерть, - всі крайнощі, і все від Нього, то як же все це становить єдність? Немає різніці - не означає байдужість. То як може одна сила діяти, запускати протилежні дії? Відповідь знову та ж сама: протилежне є тільки в наших відчуттях.

І все повертається і об'єднується в кінці нашого виправлення, вірніше, в кінці виправлення наших органів чуттів, щоб ми змогли відчути в істинному вигляді все творіння. Чому ж у нашому світі є така різниця у сприйнятті?

Тому що наш егоїзм абсолютно змінює наше сприйняття. Ми не тільки втрачаємо майже на всі сто відсотків сприйняття життя (те, що ми називаємо життям, у Каббалі називається слабкою свічкою у порівнянні зі світлом сонця), але наш егоїзм спотворює наше сприйняття. Ми можемо навіть у нашому світі спостерігати, як неоднаково людина сприймає своє і те, що її не стосується, не зачіпає її егоїзму.

Тобто і в рамках нашого світу ми не сприймаємо дійсності вірно, а вже духовні світи, більш високі, ми взагалі не відчуваємо, тому що егоїзм, котрим просякнуті всі наші почуття, поглинає, не дозволяє духовним альтруїстичним відчуттям дійти до нашої свідомості.

А коли людина отримує вільні від егоїзму органи відчуттів, то знаходить, що єдина мета Творця включає в себе всі, що здавалися їй раніше протилежними, дії. Так, Рамбан, а він був великим філософом і каббалістом, у коментарі на "Сефер Єціра" пише: "Є відмінність у категоріях Один,  Єдиний, Один-Єдиний. Коли Творець збирається діяти однією силою, збирає всі свої сили в одну, тобто виявляє своє добре бажання, що і означає вияв єдності, бо немає різниці в Його діях, - то він називається єдиним.

А коли Він ділить свої дії, тобто Його дії проявляються у відчуттях людини відмінними одна від одної, відчуваються то як добрі, то як погані, Він називається Одним-Єдиним, за якістю своїх дій, що мають тільки одну мету і результат  - завдати насолоди творінням. Таким чином Він один-єдиний у всіх своїх діях і не змінюється, попри те, що Його дії сприймаються як різні. А коли Він цілком однорідний, всі Його дії єдині, називається Один.

Тобто "Один" говорить про Самого Творця, в котрому всі протилежності рівні і не відрізняються одна від одної. Що значить, що Творець об'єднується діяти тільки однією силою? Всі Його дії переслідують тільки одну мету - завдати насолоди, що й гідне  Його єдності. Чому не кожний мозок може це сприйняти? Візьми  випадкову людину з вулиці: як ти зможеш їй що-небудь пояснити? - вона не здатна тебе чути. Не слухати, а чути.

Слухати може, якщо ти прив'яжеш її до стільця, покладеш  перед нею мільйон доларів, а чути не буде, не зможе, бо для цього необхідні особливі внутрішні властивості, бажання. Чують не вухами, а серцем. І ця властивість ніяк не зв'язана з розумовими здібностями. Можна бути найрозумнішим, але не чути. А ти візьми цю ж людину, візьми ціпок, Творця, от Він це вміє робити краще за нас, і добренько її побий протягом днів, місяців, років - скільки треба, у неї раптом з'явиться слух.

І людина почне чути, не тому що у неї раптом з'явився розум, а тому що серце, осереддя егоїзму, вирішило слухати, аби позбутися страждань. Тому Бааль Сулам пише, що "серце розуміє", а голова - наш розум - це лише допоміжний інструмент для досягнення того, чого бажає серце. Але ж розуміємо ми головою, і тому сказано мудрецями: "І не всякий мозок здатний витримати це".

Непросто погодитись, прийняти, що протилежності можуть бути як одне ціле, настільки наш розум віддалений від можливості зрозуміти істинну єдність. Але й у прийнятті цього духовного поняття - єдності протилежностей - мова йде спочатку про серце, а мозок як допоміжний інструмент прийме все, що вирішить і з чим погодиться наше серце.

Адже ми можемо спостерігати, які різні закони існують у різних країнах, як сама людина змінює свою логіку, переконання. Це не від того, що стає розумнішою, а тому що її серце міняє об'єкти насолоди, і розум змінює відповідно до цього свої погляди, підходи і здійснює переоцінку цінностей, підводячи під нові бажання свою "розумну" базу.  

У духовному осягненні бере участь у першу чергу серце, "ліба", котре визначає величину осягнення розумом, "моха". На початку своїх занять Каббалою людина вчить, в основному, своїм розумом, але згодом все більше усвідомлює, наскільки її розуміння і засвоєння матеріалу залежать від її внутрішнього духовного стану.

І не про настрій йдеться, як у вивченні інших наук чи у будь-якому іншому ділі, а незалежно від настрою, саме гострота духовного сприйняття визначає розумове осягнення. Є люди, котрі просиджують над Каббалою десятиріччя, та якщо при цьому не "включається" їхнє серце, то можуть стати професорами Каббали, але не каббалістами, тому що внутрішня потреба знайти Творця відсутня в них. Ця потреба народжується точкою в серці, частиною Вищого, частиною самого Творця, котру Він вміщує за Своїм вибором в того, кого бажає наблизити (див. "Із себе я осягну Творця", розділ "Осягнення Творця").

Ми вивчаємо стільки з Каббали, стільки часу проводимо у навчанні, що яку завгодно науку ми б уже опанували. А вивчаючи  Каббалу, ми все більше розуміємо, що нічого не розуміємо. І це тому що наука Каббала поглинається і засвоюється тільки в тому місці, де бажання того, хто вивчає, збігаються  з тим, що він  вивчає. А оскільки в учня-початківця ще немає виправлених якостей, які відповідають тому, що  він вивчає, то й знання постійно звітрюються.

Крім того, знання законів і правил будь-якої науки дозволяють користуватися своїми логічними висновками і будувати свої теорії. Але в Каббалі це неможливо, бо ми до найостаннішого нашого стану - довершеного і повного виправлення  - не знаємо всієї картини і всіх законів творіння і тому не маємо права самі будувати припущення.

І тому писати книги з Каббали має право істинний каббаліст. А хто не осягає духовних світів, той пише, не маючи свого чуттєвого явного осягнення, тому що йому так "думається", що "там" відбувається "так". Поміж тим,  у Каббалі мовиться всього лише про 10 сфірот, та скільки про них написано! Десятки тисяч сторінок. Навіть не про 10 сфірот, а про 4 стадії розвитку світла. Або інакше, лише про бажання дати  і бажання отримати.

Є тільки одне Джерело, котре все дає, а скільки різноманітних варіацій, що породжують всі світи, наш світ, все, що в ньому всередині і зовні. І це все складається тільки з двох елементів: світла і клі! Потрібно знати, що розумом, глуздом цю науку взяти неможливо. Є такі, що знають на пам'ять написане. Це, до речі, не похвально, бо головне у вивчанні - не знання, а зусилля, котрих докладає учень: у міру своїх зусиль він одержує згори допомогу для свого виправлення.

Тому здавен істинні мудреці звеличували осягнення, але не просто знання. І навіть просили у своїх молитвах забути  те, що вивчалося роками! Бажали стати знову неуками!!! Як це не схоже на сьогоднішніх розумників, що вихваляються сторінками, котрі знають на пам'ять. Від того, що знають тільки на пам'ять, але не увійшла Тора в їхні серця, то й вихваляються цим. А якби увійшла в серце хоч краплина того, що  вивчають, не цінили б того, що увійшло у мозок, а  цінили б те, що увійшло і виправило серце!

Тому матеріал, який вивчається в Каббалі, звітрюється, саме через нашу неподібність до матеріалу, що ми  вивчаємо. Але у тій мірі, в якій людина стає подібна до духовного матеріалу, вона його розуміє. Тому раптом ми відчуваємо, що розуміємо більше - це залежить від нашого душевного стану: ближче в даний момент своїми бажаннями до Творця чи далі від Нього.

Отже, повернемося до тексту: коли Він розділяється при виконанні своєї дії, коли Його дії, як нам здається, як ми відчуваємо, різні чи навіть протилежні (хороші - погані) - тоді Він називається  одним-єдиним, бо різні Його дії, хороші і погані, включаючи ті, що сприймаються нами як величезні страждання, такі, що гірше смерті (адже іноді навіть смерть здається порятунком), такі величезні страждання, котрі проходять як над однією людиною, так і над цілим народом чи народами, - і все це тільки задля досягнення однієї мети: створити клі - такими є відчуття, з котрими можна сприйняти ту насолоду, котру Він бажає дати.

Саме протилежність Його керування в наших сприйняттях говорить тому, хто розуміє, про повну єдність у всіх діях Творця, про те, що у Нього немає ніякої відмінності ні в причині Його дій, ні яким способом Він діє.

Відмінність - тільки у сприйнятті людини, тільки стосовно того, хто отримує, з огляду на "несправність" її клі, інструмента сприйняття, людина сприймає ту чи іншу дію Творця як погану чи хорошу. Тоді як справжня характеристика Його дії - досконалість і абсолютне добро. Якби ми виправили наші інструменти сприйняття, то знайшли б, що все, що людина отримує від Творця, досконале і гарне. Чим наші келім, інструменти більш несправні, тим більше наш стан здається нам поганим, тим більше ми звинувачуємо у своєму серці Джерело наших страждань. Причому звинувачення ці несвідомі. Коли оселилися перші поселенці в Негеві, і спитали раббі Йегуду Ашлага, чи зможуть вони там існувати, він відповів, що зможуть, тому що їхня молитва принесе дощі.

Але, заперечили йому, поселенці, адже вони невіруючі. Він відповів, що бажання людини в серці - це і є її молитва до Творця, тому що Творець - її єдиний Створювач, Джерело всього. І незалежно від усвідомлення людиною світу, в котрому вона існує, її несвідомі бажання також сприймаються Творцем, як мати відчуває і розуміє бажання немовляти.

Один - говорить про те, що у Нього все довершене, єдине, немає абсолютно ніяких протиріч, немає різниці у ставленні до різних створінь. А єдина мисль і єдина мета пронизують все творіння. І це називається, що всі дії Його однакові. Ми надто відмінні своїми властивостями, щоб зрозуміти Його.

Навіть у рамках нашого світу ми не розуміємо один одного, якщо не схожі за своїми бажаннями, що означає - духовно віддалені. У такому випадку двоє людей ніби перебувають в різних світах, як зовсім різні створіння. А між нами і Творцем різниця в мільярди разів більша.

Тому будь-яке наше зусилля Його зрозуміти повинно полягати не в тому, щоб зрозуміти розумом, бо це абсолютно марно, тобто інструментами нашого світу неможливо зрозуміти інший світ, необхідні тільки наші духовні зусилля зрівнятись духовно, властивостями, після цього ми зможемо Його зрозуміти.

Тому всі філософії і науки ще тисячі років битимуться над загадкою життя і не розгадають її, як намагаються це зробити всі філософії і релігії вже тисячі літ. Якщо людина міркує тільки своїм розумом, то як вона може осягти будь-що поза цим світом, коли сам розум є продуктом нашого матеріального світу!

Як можна стверджувати, що наш розум може бути об'єктивним, коли є стільки поглядів? Чи не це одне вже заперечує його об'єктивність? Адже об'єктивність може бути тільки одна, абсолютна, незалежна від творіння, а людина неспроможна вийти із себе, якщо тільки не придбає натомість своїх келім - келім Творця. Вся художня література, мистецтво - все, що людина називає своїм духовним багатством, по суті, прославляє "нер дакік". Що оспівують вони?

Світло Творця, вбране в об'єкти нашого світу. Людина сприймає цю оболонку, в котру вдягається крапля духовної насолоди: "Яка ти гарна, оболонка!" - бо в ній є духовна категорія, котра і завдає насолоди. Вся наша діяльність спрямована тільки на те, аби максимально дістати насолоди із цієї святої іскорки Творця.

А художня література описує, як кожний із нас може викачати із нер дакік, із маленької іскорки світла, котра впала в наш світ, найбільшу насолоду. І які існують для цього шляхи. І які страждання, коли цієї несолоди немає. І тільки чиста наука намагається об'єктивно дивитися на світ. Але проблема в тому, що людина не може ні з чим порівняти свою необ'єктивність і відтак  внести поправку у свої дослідження.

А якби знали вчені, наскільки все пропускається крізь людину, наскільки результати досліджень залежать від того, хто їх провадить, то зрозуміли б, що це нам дано спеціально для того, аби ми дійшли у підсумку до найвищого ступеня розвитку науки, де наука допомагала б усвідомити обмеженість, замкненість пізнання, усвідомити існування Творця і допомогла б перейти до Каббали. Наука займається тільки розумними викладками, а Каббала - "сердечними", як сказано в Торі: "серце розуміє".

Оскільки людина створена такою, що любить тільки себе, то чим більше щось схоже на неї, тим більше вона любить це. Кажуть, що протилежності сходяться, але це у художній літературі. Людина любить свої якості в собі. Якщо вона краде, може, й не любить цієї властивості, але в собі вона цю якість виправдовує, тому що вона приносить їй насолоду, дає їй бажане.

Але в іншому цю ж саму якість вона вже може не любити, тому що нею втішається інший. Тобто ми любимо свої відчуття, а не якості. І якщо навіть якусь властивість я засуджую, все одно за те, що вона приносить мені насолоду, я люблю її і не можу з нею розлучитись. Ось на зеленому луці стоїть апетитна корова.

Якщо відрізати від неї шматок, підсмажити, наприклад, і покласти його між язиком і піднебінням, то у своєму горлі людина відчує насолоду. Я зазнаю насолоди від корови? Чи від шматка її боку, від котрого відрізаю м'ясо і готую стейк? Де об'єкт моїх насолод? Об'єкт моїх насолод - це та іскра світла, те духовне, що міститься в цьому м'ясі, як і в будь-якому іншому об'єкті наших бажань.

Коли воно, це духовне, вбране в шматок м'яса, дотикається з моїми органами чуттів, то рецептори і мій мозок можуть якимось чином добути певний сигнал, що сприймається  мною як насолода, тому що подразнений центр насолоди в мозку. Та подразнення центра - це вбрання, а відчуття  насолоди - це духовна частина сприйняття. Ті ж самі, що й від шматка м'яса, вібрації я можу викликати у себе електричними сигналами на підкорку мозку. Тобто справа не в корові і не в шматку м'яса, і не в певному подразненні.

Значить, любов - це певний вид подразнення? Також ні! Я не люблю цей електричний струм. Так де те, що я люблю? І хто такий я, хто любить це? У підсумку, якщо пошукаємо в собі, а це може зробити каббаліст, ми осягнемо в собі клі і світло. Більше нічого немає. Ні корови, ні її тіла, ні м'яса, ні електричного струму. Світло і клі. А все інше - це їх вбрання, в котре вони вдягаються.