20. ОСКІЛЬКИ БАЖАННЯ ЗАЗНАТИ НАСОЛОДИ НЕ МІСТИТЬСЯ В НАШОМУ КОРЕНІ, МИ ВІДЧУВАЄМО ВІД ЦЬОГО СОРОМ І НЕТЕРПІННЯ. ТОМУ СКАЗАНО МУДРЕЦЯМИ: "СОТВОРИВ ТВОРЕЦЬ ЦЕЙ СВІТ, ЩОБ ДАТИ НАМ МОЖЛИВІСТЬ ЗУСИЛЬ У ТОРІ І ЗАПОВІДЯХ, АБИ ОБЕРНУТИ "БАЖАННЯ ОТРИМУВАТИ" НА "БАЖАННЯ ВІДДАВАТИ"

Існує тільки дві дії - віддача і отримання. Віддача з боку Творця - це те, що міститься в корені, що природно для Нього. А те, що неприродно, єдине, що протилежне  йому - це отримання. Те, що Він створив. Тому коли ми відчуваємо себе отримуючими, одночасно з цим зазнаємо сорому і нетерпіння.

Звідси висновок: щоб відчути сором, потрібно відчути дающого, тобто Творця. Не може бути ніякого виправлення, доки людина не відчує Творця. Але тільки-но людина відчуває Творця, вона відразу ж принижує себе, схиляється перед Його властивостями, починає відчувати почуття сорому від отримання.

А це найкращий стан  для того, щоб людина в своєму серці заволала до Творця про заміну своїх егоїстичних властивостей на альтруїстичні. Справжня молитва - це відчуття в серці людини, відчуття, якого навіть сама людина до кінця не знає, не розуміє і не може описати і пояснити. Надто багато лушпиння (кліпот) є в серці, всілякого вбрання.

Ми не знаємо точних намірів нашого серця. Тільки Творець може читати наше серце, розуміти наші істинні наміри. Саме він вклав у самісіньку глибину нашого серця ту духовну точку, котра називається "точка в серці", із котрої, отримавши альтруїстичні властивості, можна будувати духовне тіло - парцуф - 10 сфірот.

А поки у початківця вона - лише точка-кетер. Творець відповідає тільки на істинний намір, що йде із глибини серця. Тому марно кричати вголос. Самі себе із цього болота ми також не можемо витягти. Але щоб усвідомити це, людина мусить спочатку багато разів намагатися самостійно врятувати себе. І тільки переконавшись, що вона сама неспроможна переробити себе, зможе підкорити свою гордість і звернутися до Творця.

Як мовиться, "немає більшого мудреця, ніж той, хто має досвід". Як пишуть каббалісти, єдина сила, здатна допомогти людині, міститься в істинних каббалістичних джерелах. Тільки вивчаючи нечисленні істинні книги з Каббали ("Зоар", твори Арі з коментарями раббі Ашлага і його власні  твори), учень збуджує  оточуюче світло, котре поступово очищає його (див. "Передмова до Талмуд Есер аСфірот", п.155).

Але необхідно мати дуже точний напрямок намірів під час навчання, інакше можна віддалитися від істини ще більше, ніж був до початку вивчання навіть вказаних книг (див. "Прі хахам", т.2, стор. 64). І для цього необхідний справжній Учитель. Це єдине рятівне коло, котре кинув Творець  у наш світ. У найнижчому стані перебуває людина, коли з'являється в нашому  світі.

Таким було бажання Творця: довести людину до найнижчого егоїстичного стану і залишити її, надаваши їй можливість самій рухатись назустріч Творцю - з допомогою Каббали, книг, вчителів. І ні в якому разі не можна розуміти віддалення чи наближення як "механічні", як відстані нашого світу: у духовному світі зближення краще всього уявити як все більше відчуття Творця, а віддалення - як все менше.

Спочатку я Його зовсім не відчуваю, отже, Він полярно віддалений від мене, хоча й існує навколо, але не в моєму відчутті. Затим я починаю Його потроху відчувати, що означає "наближатися". І так, все більше відчуваючи, наближаюсь до Нього - до повного злиття властивостями, а відтак і у відчуттях.

На всьому цьому шляху ніщо не вимірюється  відстанню, а тільки в моєму відчутті. Оскільки ми створені сприймати Творця, світло, що сходить від Нього як насолода, то все, що сходить від Нього (а від Нього ж сходить усе), але не напрямки, - сприймається нами як страждання. Тому страждання -  це міра скриття Творця. Немає нічого, крім світла Творця.

Світло, відчуття Творця - відчувається нами як насолода, а його відсутність - скриття Творця - як страждання. У творінні можуть бути тільки два цих відчуття - світла-насолоди чи відсутності світла - пітьми-страждання. І пітьму створює Творець, як сказано: "Той, що випромінює світло і сотворяє пітьму". Сказано так, тому що для Творця скрити себе  важче, ніж дати світло.

Тому що це проти Його властивості. Людині на початку її шляху передбачений період "усвідомлення зла", відчуття свого егоїзму як зла. Показати людині істинну її природу можна тільки  в контрасті з чим-небудь протилежним. Як сказано: "переваги світла розкриваються із ницості пітьми". Але неможливо показати людині зразу, хто вона така: її "я", не витримає такого приниження, примусить людину покінчити з собою.

Тому зверху це робиться поступово, у відповідності з виконаною роботою і зусиллями щодо викорінення зла  Коли людина відчує свій справжній стан, наскільки протилежний він світлу Творця,  коли зазнає болючих страждань від пекучого сорому, тоді й з'явиться в її серці істинне бажання вирватись із цього стану.

І тільки на це бажання відповість їй Творець, давши сили вирватися з пут егоїзму. У творінні немає нічого однобічного. Не можна зазнати духовного зростання, не переживши перед цим відчуття падіння. У той час і в тій мірі, як зростають альтруїстичні якості, показують людині, скільки зла і егоїзму ще є в ній насправді.

І ось ця протилежність властивостей егоїзму і альтруїзму, ці величезні ножиці, все більше і більше розширюються в людині, вона стає вищою, збільшується різниця між "головою" і "ногами", цими двома внутрішніми духовними точками - із однієї точки, котра в серці, починають виділятися дві точки: кетер - альтруїстична і малхут - егоїстична.

І так людина росте. Для зростання людини створив Творець В САМІЙ ЛЮДИНІ  дві рівні, паралельні, протилежні системи світів АБЄ"А: чисті і нечисті. Підйом людини відбувається поперемінно, начеб на двох ногах. Із нечистих сил, її "лівого боку", вона бере егоїстичне бажання, виправляє його за допомогою правої, чистої, сили - і таким чином отримує більш високий  ступінь - більше виправлене бажання, в котре входить світло.

Чим більше виправлене бажання - тим вище людина. Щоб піднятися на рівень Творця, найвищий духовний ступінь світу Безкінечності, необхідно передусім мати такого ж рівня протилежні Йому бажання. Тому клі, егоїстичне бажання, створене Творцем, рівне тій кількості світла, котру воно повинно отримати.

Кількість егоїзму в нас і духовна велич Творця повинні бути рівні, сумірні. Значить, немає ніякого ущербності в бажанні зазнати самонасолоди, в егоїзмі, а навіть навпаки, саме це є метою творіння, центральною точкою творіння. Саме в ній - центр творіння, його початок і кінець, і все керування - тільки аби привести її до мети злиття з Творцем.

Світло Творця знаходиться навколо центральної точки саме для того, аби довести її до останнього виправленого стану. Із цієї центральної точки творіння, малхут світу Безкінечності, і створена людина. А все інше -  світло, світи, ангели тощо, ті, хто населює всі світи, все, що крім людини, - це Творець, Його прояв у тому чи іншому вигляді людині, Його сили, за допомогою котрих Він приводить  цю центральну точку, єдине творіння, до кінцевого бажаного вигляду.

Те, що створене природою, тобто Творцем, незалежно від нас, не з нашої волі, не оцінюється ні як погане, ні як хороше: інстинктивне, тваринне, необхідне для існування - не може бути оцінене як хороше чи погане, тому що це природа.

На цій найнижчій, неживій стадії духовного розвитку не можна оцінювати людину за даними властивостями, бо вони є її природними властивостями. Так само і в духовних світах: світло, необхідне для існування, походить із постійного зівуга АВ"І світу Ацілут і безборонно проходить крізь парсу в світи БЄ"А.

І всі отримують його за мірою необхідності для свого існування, не зазнаючи при цьому почуття сорому, як не виникає почуття сорому за повітря, яким ми дихаємо. Звідси можна зрозуміти, що поняття "отримувати" розглядається відносно об'єкта і оцінюється ним мимоволі в міру його духовного розвитку.

Але ніколи не виникає почуття сорому за отримання необхідного для існування - воно не вважається "отриманням". У нашому світі - це необхідна кількість калорій, в духовному світі - це необхідне для підтримання духовного існування світло хохма.

"Кожний, хто незаслужено отримує, соромиться" - це означає, що в світлі Творця, залежно від інтенсивності цього світла, людина бачить себе тією чи іншою мірою отримуючою і переживає почуття пекучого сорому, усвідомлюючи, наскільки її властивості і наміри полярно протилежні властивостям Творця. А оскільки це можна відчути тільки  в світлі Творця, то, кажуть каббалісти, це відчуття в нашому світі уготоване тільки для високих душ: для тих, хто, перебуваючи в нашому світі, відчуває Творця.

Дай Б-же кожному відчути Дающого! Тільки тоді можна відчути себе отримуючим і забажати звільнитися від цього обтяжливого почуття, тому що воно протилежне нашому кореню, не шкодуючи ніяких зусиль для виправлення. Тому всі свої сили людина повинна спрямувати на пошуки Творця в собі. А затим уже, займаючись Каббалою, людина поступово виправляє свій егоїзм.

За допомогою альтруїстичного отримання світла тільки ради Творця, що називається "Заповіддю", людина отримує маленькі порції світла, що називаються "Тора". Таким чином вона на кожному ступені свого духовного підйому виконує на іншому рівні Заповіді і все більше розкриває в собі Тору. Якби своїм "я" творіння не було зовсім відірване від Творця, не перебувало б у рабстві у свого егоїзму, воно було б під владою Творця. Відриваючись від Творця, творіння стає нібито самостійним і може саме обрати закони своєї поведінки.

Свого рабства в егоїстичному полоні ми не відчуваємо: це відчувається тільки за мірою відчуття протилежної властивості світла. І це відчуття й називається усвідомленням зла (егоїзму). Свободи в створеному бажанні отримати світло немає: є вибір - бути рабом Творця чи рабом егоїзму, і цей вибір, в нашому відчутті, вільний. Творіння може відчути Творця в тій мірі, в якій це не заважає його свободі волі.

Переживання пітьми повинно бути таким, щоб залишалася можливість за власним бажанням наблизитися до Творця. Творець обережно і дуже повільно наближає до себе людину, поступово виробляючи в нас всі необхідні для відчуття досконалості якості. Творець скривається, аби насильно не підкоряти нас.