7. ЯКИЙ ЗВ'ЯЗОК ІСНУЄ МІЖ ЗУСИЛЛЯМИ І РОБОТОЮ ЛЮДИНИ ПРОТЯГОМ 70 ЛІТ ЇЇ ЗЕМНОГО ЖИТТЯ І ВІЧНОЮ НАСОЛОДОЮ? ТА Й ЧИ МОЖНА УЯВИТИ СОБІ БІЛЬШ НЕЗАСЛУЖЕНУ ВИНАГОРОДУ!?

Наші мудреці, каббалісти, піднялися на духовні рівні над нашим світом і відчули, побачили, що все в нашому світі має причину, мету і відбувається за чіткою програмою. І ця програма створена для Ізраїля, котрий виконує  Тору і Заповіді. Ці великі духовні особистості, котрі піднялись і дивились на наш світ, назвали когось Ізраїлем, виконуючим Тору і Заповіді. Ми знаємо, що  в Каббалі під кожним словом розуміються певні поняття, що мають не тільки місце в нашому світі, але й свій духовний корінь.

Мудреці запитували: "Якщо бажання Творця - створення всіх світів і творінь з метою завдати насолоди цим творінням, то навіщо було створювати наш матеріальний світ, повний страждань, несправедливості та принижень?". Звичайно ж, Творець міг втішити душі на більш високих рівнях, не вдягаючи їх у тіла цього світу. Так чому ж Він створив тіло настільки ницим і вселив душу, частину себе, в таке нечисте тіло?

Навіщо потрібно проводити людину крізь такий страшний стан, як наш світ? Чи не заперечує це досконалості Його дій? Це не зрозуміло нікому. І навіть якщо розумом ми можемо якось виправдати дії Творця, то серцем це неможливо. Бо серцю не прикажеш. І якщо воно відчуває себе в світі Творця погано, то цим своїм відчуттям воно звинувачує Творця.

Тому тільки той, хто виправив себе, а тому й зазнає в своїх нових, виправлених відчуттях істинність мети творіння, той називається праведником, тому що своїм серцем виправдовує діяння Творця. Але це його відчуття є тільки наслідком того ступеня, котрий він осягнув. А до осягнення діянь Творця як абсолютно добрих будь-яка  людина звинувачує Його і перебуває у протиріччі з Ним.

Поки людина перебуває в рамках нашого світу і не вийшла в духовний, вона внутрішньо, серцем не може погодитись із керівництвом Творця -  адже  у своїх егоїстичних бажаннях вона відчуває страждання, відсутність бажаного. І весь світ навколо також кричить їй про свої страждання. Але тільки той, хто виправив свої органи чуттів, знаходить, що все у світі чудово, і все довкола - це вбрання Шхіни.

Яким чином сказане пов"язане з дармовим хлібом і соромом, що його зазнає той, хто отримує? Творець зробив так, аби подарунок викликав почуття сорому. Ми бачимо, що якщо людина знаходить що-небудь на вулиці, і нікого немає, вона піднімає знайдене і може без сорому користуватися ним. Такий же і закон Тори на випадок знахідки: якщо не відомий хазяїн, знайдене залишається у того, хто знайшов.

Звідси видно, що не сам подарунок викликає сором, незручність того, хто отримує, а відчуття Дающого. А оскільки Творець бажає розкритися нам, адже це і є найвища насолода, то Він бажає розкритися без всякого побічного неприємного відчуття в нас.

Однак, тільки-но ми відчуємо Дающого, ми зазнаємо сорому! Причому, ми знаємо із нашого досвіду в цьому світі, що до дающого виникає таке почуття нетерпіння і сорому, що воно потім переходить у ненависть, а до подарунку виникає відраза замість бажання.

І це тому, що отримання в такому випадку придушує егоїзм, що для людини абсолютно нестерпно. Оскільки егоїзм - це єдина наша суть, то ми можемо піти на все, тільки не на його приниження. Навіть на смерть, але з усвідомленням власного Я. Відчуття сорому залежить від величини подарунку, від того, яким чином дающий може погасити в тобі почуття сорому від отримання.

Виникає питання: навіщо це зроблено? Якщо Він може все, хай би зробив так, щоб ми не відчували сорому! Він так і зробив - помістив нас у такий стан, що ми не відчуваємо Дающого... Якщо людина недостатньо духовно розвинута, вона не відчуває себе такою, що отримує. Вона подібна до дитини, що не відчуває ніякого почуття сорому при отриманні.

Але Творець бажає, щоб ми піднялися в своєму розвитку  до Його рівня. Тому створив, саме створив відчуття сорому в того, хто отримує. Тільки для того, щоб допомогти тому, хто отримує, змінити свої властивості - стати дающим. Сором - це особливе створіння, котре створив Творець. Егоїзм і відчуття сорому - два прояви однієї властивості.

Егоїзм не може цілком зазнати насолоди, якщо він відчуває, що отримує. А в духовно розвинутому відчуття отримання зовсім анулює насолоду від отримання. На перший погляд, здається дуже логічним, що цей світ створений у єдності егоїзму і почуття сорому.

Людина працює проти свого егоїзму, ради Творця, виконуючи Його бажання, чим заробляє  винагороду, котру може отримати як чесно зароблене, а тому без відчуття сорому. Так наче й сказано: щоб "вилучити" із душі відчуття сорому, створив Творець цей світ, в котрому існує можливість роботи.

А за те, що людина докладає своїх зусиль зараз, вона отримає насолоду-винагороду в майбутньому. Оскільки те, що отримає від Творця, буде вже винагородою, зарплатнею за те, що зробила, а не просто подарунком. І тому таким чином вона звільняється від сорому. Та коли б ми відчували Творця, то не змогли б прийняти від Нього нічого: наприклад, я тобі даю подарунок.

Ти відчуваєш, що одержуєш, відмовляєшся від подарунку, тому що, одержуючи, ти абсолютно стираєш насолоду, бо сором в тобі виникає у тій же мірі, що й насолода, ти вже не відчуваєш насолоди від самого подарунку, яким би гарним він не був. Що можна зробити? Відповідь така.

Дающий, крім того, що дає насолоду (подарунок), ше й надає можливість звільнитися від сорому, тобто щось виконати, і тоді нібито можна вважати, що ти цей подарунок заробив сам. Тобто нібито цілком його створив, створив своїми руками. Ти стаєш ніби Творцем свого стану, своїх насолод. Не відчуваєш абсолютно, що є Дающий тобі. А в тобі самому є і джерело зусиль, і ті відчуття, котрі ти отримуєш за свої зусилля, сам створюючи собі насолоди.

Ти не відчуваєш Дающого як дающого, а стаєш його партнером. Запитується, чому робота для нас важка і викликає страждання? Якщо не будемо відчувати страждання від зусиль, не зможемо "перекрити" страждання від сорому за отримання, тобто одні страждання повинні відповідати іншим?

Що означають страждання під час роботи? Оскільки вся наша природа - бажання насолоди, стражданням називається те, що проти нашого бажання. Якщо бажання спрямовані в один бік, а мета роботи - в інший, відповідно з цим відчуваються страждання. Якщо ж бажання спрямовані на те ж, що й сама робота, то людина, вірніше, егоїзм, не відчуває страждань від роботи.

Припустімо, ти стоїш на своєму величезному складі, де є мільярд гвіздків. За кожний гвіздок ти отримуєш долар. Стоїть величезна черга. Кожний дає тобі долар, а ти йому - гвіздок. Чи втомишся ти, навіть якщо працюватимеш 10 годин? Ти не втомишся, тому що тут же одержуєш винагороду, відчуття насолоди гасить відчуття зусилля. Робота і її мета збігаються. Ти бажаєш працювати, тому що відразу отримуєш винагороду.

Робота збігається з винагородою, і тому відчувається винагорода замість роботи і зусилля. Страждання під час нашої духовної роботи виникають від того, що духовна мета і мета нашого тіла, проти котрого треба діяти, протилежні, що й викликає в нас відчуття страждання. У міру виправлення тіла натомість страждань під час роботи відчувається насолода, як у прикладі з продажем гвіздків.

І нічого не змінюється в роботі, котру ти робиш зараз і робитимеш у майбутньому. Вона навіть може стати в мільярд разів більша. Але не здаватиметься в мільярд разів важчою, а в мільярд разів буде тобі приємнішою, бо збігатиметься за напрямком із наміром. Тому праведник - це той, хто бажає все віддати Творцю. У такому випадку його прагнення і його робота збігаються за напрямком, і він не відчуває ніякого зусилля, а навпаки, відчуває насолоду.

Все віддати Творцю? Боже ти мій, я взагалі не уявляю, що це таке! А для праведника - в цьому велика насолода. Тому вся наша робота полягає в тому, щоб змінити свої бажання. Крім "дати" і "взяти", нічого в природі немає. Та тільки поглянь, скільки найрізноманітніших відтінків і найскладніших взаємостосунків у цих двох простих діях! Тому що в цих двох поняттях - вся безкінечність. А крім "дати" і "взяти" - немає нічого.

Є лише той, хто дає, і той, хто бере. Як досягти досконалості у стосунках між ними? Зробити того, хто бере, досконалим - у цьому і полягає мета творіння. Сором - це творіння. Самостійне і окреме. Якщо той, хто хоче зазнати насолоди, не відчуває сорому, він взагалі не відчуває, що отримує. Як неживе, рослинне чи навіть тваринне. Але ми бачимо, що, наприклад, тварини вже відрізняють дающого.

Але ще немає реакції на одержання - сорому, через малий розвиток. І в людині є всі рівні розвитку, від неживого до людського. І від її розвитку залежить, чи відчуває вона сором. Тому що сором - це реакція на відчування дающого. А якби людина явно бачила все дающого їй Творця, її егоїзм не витримав би цього. Це почуття і є пекельна кара. У нашому світі яку завгодно людину можна поставити в такі обставини, що вона згорить від сорому.

І гірше цього немає нічого, тому що сором - прямий антагоніст егоїзму. І тільки з допомогою сорому людину можна виховати, зростити. Сором - це наслідок розвинутого егоїзму. Дитина не відчуває, що вона отримує. До будь-кого підійде і візьме. Та дай дорослому те, що йому справді необхідне. Як важко взяти! Прийнятніше здійснити яке завгодно зусилля, ніж принизити себе. Тому що відчуття отримання вбиває егоїзм, оскільки воно проти його природи.

Одержати - так, але не відчувати себе одержувачем! А оскільки, крім егоїзму, не створено нічого, то сором - це пряма зброя проти егоїзму, первісного творіння. За допомогою сорому, як під пістолетом, можна виправити все творіння і досягти "гмар тікун". Егоїзм і сором - це, в принципі, одне і те ж. Сором - це наслідок власного егоїзму, власної суті, відчуття себе.

Коли виникає сором? Коли я відчуваю себе тим, хто отримує. Тобто коли я використовую свою властивість отримувати. Якщо я її не використовую, значить, я не отримую. Мені можуть дати мільйони, та якщо я не відчуваю, що мені їх дають, тобто для мене це не має значення, припустімо. як у сфірат Біна, то це не значить, що я їх беру. А можуть принести щось незначне, в чому я зацікавлений, і я не зможу отримати, тому що відчуваю пекучий сором.

Справа не просто у подарункові абстрактно, об"єктивно, а стосовно кого, які відчуття подарунок у ньому викликає. Сором, як і егоїзм, вимірюється тільки відносно самої людини - наскільки вона відчуває в собі ці якості. І наскільки людина відчуває в собі егоїзм, настільки ж сильне в ній, в її відчуттях, і почуття сорому. А той, хто відчуває сором, усвідомлює тією ж мірою і свій егоїзм. А хто не відчуває сорому чи власного егоїзму, подібний до недорозвинутого чи, більш красиво, до маленької дитини.

Сором - це властивість розвинутого егоїзму. І коли людина починає відчувати сором, у міру цього відчуття вона починає себе виправляти, сором мимоволі примушує її виправлятися. Тому для виправлення нам необхідне тільки одне: відчути Дающого. Адже за задумом Творця ми вже створені готовими зробити все, аби тільки не відчувати себе тим, хто бере, бо це відчуття вбиває наш егоїзм.

Якщо Творець дає нам подарунок, але ми не можемо його отримати, тому що соромимося, то Він дає нам роботу, аби цей подарунок ми начебто "зробили самі", а не "отримали". Це подібне до того, як у нашому світі людина заробляє гроші, платить іншому в обмін на потрібне їй (подарунок). Це називається обміном. І тому немає відчуття сумнівності, що ти отримуєш даром.

І це було б вірно, якби мета творіння полягала в тому, щоб отримати від Творця щось, нейтралізувавши наш сором, чи дати Йому платню за отримуване від Нього. Чи задля Нього, чи задля того, аби заспокоїти себе. Але мета творіння не в тому, щоб отримати від Творця. Тому, механічно виконуючи Заповіді за нагороду в цьому чи майбутньому світі, ми не досягаємо мети творіння. Ми проходимо такий стан тільки як підготовчу стадію.

Мета творіння не в тому, щоб заробити собі і цей світ, і майбутній. Як можна заробити за 70 літ вічну насолоду? Адже скільки б  я в цьому світі не трудився, не виконував бажання Творця, я не зможу врівноважити ніяким обмеженим  строком роботи Його "Безмежний дар". Він завжди залишиться як подарунок.

Чи може бути більш велике і дарове отримання, ніж це? І за 10000 років не відробити його. Так навіщо ж Творець створював цей світ і наше короткочасне існування в ньому? Невже за 70 літ можна виконанням яких би то не було Його бажань (Заповідей) в цьому світі досягти мети творіння - отримання безмежної насолоди без сорому, в абсолютному виді.

На що схожа ця умова Творця? На пропозицію однієї людині іншій: "Ти попрацюй на мене одну мить, потім я тобі решту життя відплачуватиму, чим тільки забажаєш". Хіба є більший подарунок, ніж така умова? Тому що немає ніякої відповідності між зусиллями людини і тим, що вона отримуватиме протягом решти життя.

А оскільки духовне - це істинне, і немає в ньому місця обману і підміні, то відчула б людина сором за подібну "домовленість" з Творцем. Адже немає ніякої цінності у цього проминучого світу відносно вічної насолоди в майбутньому світі! Адже за виконання Заповідей, як сказано, "уготовив Творець для кожного праведника ШАЙ=620 світів". Але не можна сказати, що частину ми відробляємо, а решту отримуємо як подарунок.

Інакше б у нас все одно залишився б сором. А тим паче, якщо візьмемо у розрахунок не тільки кількість, але й якість подарунка: хіба можемо ми порівняти зусилля в цьому світі з винагородою в майбутньому? І ще сказали мудреці, що відчуття сорому не дано кожному, а вготоване тільки для особливих, високих душ, що не часто спускаються в цей світ. Тобто не всім живущим призначено відчути його? А що озачає відчути сором? Це означає відчути Дающого, як ми вже казали. Так ось це, кажуть мудреці, не для всіх, а тільки для особливих душ.

А для решти? Каббала розглядає все творінння як статичне, в котрому міняється тільки відчуття людини. "Цим світом" називається в Каббалі нинішнє відчуття людини, його сьогоднішній стан. А "Майбутнім світом" називається майбутній стан людини, котрий вона відчує у свою наступну чи більш віддалену мить.

Людина, що працює цієї миті, знаючи, для чого, і отримуючи за свої зусилля негайну винагороду, не відчуває сорому. З допомогою Каббали людина усвідомлює мету творіння, отримує згори прагнення і сили, відчуває, що їй слід виправити в собі, просить про це Творця і тому отримує заслужену за свою працю винагороду - властивості Творця, Його бажання, можливість віддавати Йому.

Піднімаючись у своїх властивостях з одного духовного ступеня на інший, людина одержує зароблене, не зазнаючи при цьому ніякого сорому. Це не тому, що начебто все заробила справедливо сама: все, що зроблено - зроблено Творцем.

Це осягає кожий, хто підіймається. І далі все робить Творець. Але оскільки зусилля людини полягають у прагненні стати дающою, як Творець, то  в цьому її винагорода, і тому не може бути місця почуттю сорому. Попервах людина працює над своїм виправленням в "цьому світі", проходячи поетапно всі відчуття усвідомлення зла, доки не увійде у відчуття "майбутнього світу", духовного. А коли входить у духовний світ, там вона отримує винагороду у вигляді світла, знання Творця, злиття з Ним.

Але кожний наступний, більш високий ступінь є наслідком роботи на попередньому. І так увесь час, і немає ніякої різниці, де знаходиться людина, в цьому світі у своєму фізичному тілі чи, вже залишивши своє тіло, вона продовжує духовний підйом. Як сказав раббі Михаль, з"явившись своєму учневі: "Я продовжую підніматися, і те, що вчора було небом, сьогодні для мене - моя земля".

Чи як сказано: "праведники йдуть від сили до сили". Творіння непреривне. Існує тільки Творець і людина, що осягає Його, незалежно від того, в якому світі вона перебуває. Нам здається, що ми марно, безцільно перебуваємо в цьому світі, але це не так. Ми несвідомо виконуємо програму творіння. Жодний стан, жодна мить не створені Творцем даремно. Його творіння досконале. Все просувається оптимально до мети.

Але дана нам свобода волі стати свідомими партнерами Творця. І якщо дивитися на все творіння як на безперервне і єдине, то не може виникнути й думки про те, що цей світ створений тільки для того, аби відробити в ньому, а після фізіологічної смерті одержувати егоїстичні насолоди. Робота починає сприйматися як винагорода, можливість зробити щось для Творця - як нагорода!