Три основних поняття

(пп.1-16)

1) Раббі Хананія бен Акашія сказав: „Захотів Творець удостоїти Ізраїль, для цього дав їм Тору та заповіді...” На івриті слово „удостоїти” („лізкот”) подібне до слова „очистити” („лезакот”). У мідраші „Берейшит Раба” сказано: „Заповіді дані тільки для того, щоб за їх допомогою очистити Ізраїль”. Звідси виникає два питання:

• що це за привілегія, якої нас хоче удостоїти Творець?
• що це за „нечистота”, „грубість”, яка є в нас і яку ми повинні виправити за допомогою Тори та заповідей?

Ми говорили вже про це у моїх книгах „Панім Масбірот уМеірот” та „Талмуд Есер аСфірот”. Повторимо зараз це коротко. Задум Творіння полягає в тому, що Творець захотів насолодити створіння своєю щедрою рукою. Для цього Він створив у душах величезне бажання отримати це задоволення, яке міститься у достатку (шефа, достаток – те, чим Творець хоче нас насолодити). Бажання отримати якраз і являє собою судину для отримання задоволення, яке міститься у шефа. Чим більше бажання отримувати, тим більше задоволення входить в судину. Ці поняття настільки взаємопов’язані, що їх неможливо розділити.

Можна тільки вказати на те, що задоволення відноситься до шефа (тобто до Творця), а бажання отримати відноситься до творіння. Обидва ці поняття насправді походять від Творця і містяться у Задумі Творіння, але якщо шефа безпосередньо походить від Творця, то бажання отримувати, яке теж міститься у шефа, являється коренем, джерелом творінь. Бажання отримувати – це принципово нове, те, чого раніше не існувало. Тому що у Творці немає навіть натяку на бажання отримувати.

Виходить, що це бажання являється сутністю творіння,, від початку й до кінця, єдиним „матеріалом”, з якого воно складається. Всі численні різновиди творінь – це лишень різні „порції” бажання отримувати, а всі події, що з ними відбуваються, – це зміни, що відбуваються з цим бажанням. Все, що наповнює творіння, задовольняє їх бажання отримувати, походить безпосередньо з Творця. Отже, все, що існує навколо нас, насправді походить з Творця, або безпосередньо, як світло, достаток (шефа), або посередньо, як, наприклад, бажання отримувати, яке у самого Творця відсутнє, але було створене Ним для насолодження творінь.

Оскільки бажанням Творця було насолодити творіння, то він зобов’язаний був створити того, хто б зміг отримати це благо, тому заклав у творіння бажання і прагнення до насолоди. Чому? Є правило: все, що є у нашій природі – створено Творцем. Питання „чому заклав у нас таку природу?” відноситься до стану до початку творіння, цього ми осягнути не здатні. Ми осягаємо тільки те, що відноситься до творіння, але не до чи після нього. Тому наша природа така, що ми можемо отримати насолоду тільки у відповідності до свого бажання і прагнення до неї.

Наприклад, якщо людина голодна, то вона насолоджується від трапези, а якщо їй подають їжу, але вона не має апетиту, то не може отримати задоволення. Тому у всьому є нестача та її наповнення, наскільки сильним було бажання, настільки велика насолода при його наповненні.

2)Як було сказано вище, бажання отримувати з усіма його різновидами містилося у Задумі Творіння з самого початку. Воно нерозривно пов’язане з шефа - задоволенням, яке Творець приготував для нас. Бажання отримувати –це судина, а шефа – це світло, що наповнює цю судину. Світло та судина - це те, що складає духовні світи. Вони нерозривно пов’язані між собою. Вони разом опускаються згори донизу, зі ступіні на ступінь.

Чим більше ці ступені віддаляються від Творця, тим більше грубішає і збільшується бажання отримувати. Можна сказати і навпаки, що чим більше бажання отримувати грубішає і збільшується, тим більше вони віддаляються від Творця. Це відбувається до тих пір, доки вони не доходять до найнижчого місця, де бажання отримувати досягає максимального розміру. Цей стан якраз і являє собою бажаний і необхідний для початку підйому, тобто виправлення.

Це місце називається світ Асія. У цьому світі бажання отримувати називається „тілом людини”, а шефа, світло називається „життям людини”. Вся відмінність між вищими світами і цим світом („олам а-зе”) полягає в тому, що у вищих світах бажання отримувати ще не повністю огрубіло, воно ще не повністю відокремлене від світла. У нашому ж світі бажання отримувати досягло свого кінцевого розвитку і повністю відокремилося від світла.

3)Вищенаведений порядок розвитку бажання отримувати згори донизу підкоряється порядку 4-х (точніше п’яти) рівнів (бхінот). Цей порядок закодовано у таємниці чотирибуквеного Імені Творця. Порядку цих чотирьох букв АВАЯ („йуд-хей-вав-хей”) підкорений увесь Всесвіт. Ці букви відповідають 10 сфірот: хохма, біна, тіферет (або Зеїр Ампін), малхут та їх корінь. Чому десять? Тому, що сфіра тіферет включає в себе шість сфірот: хесед, гвура, тіферет, нецах, ход і єсод.

Корінь цих сфірот називається „кетер”, але часто він не входить у перелік сфірот і тому говорять: ХУБ ТУМ. Ці чотири бхіни відповідають чотирьом світам: Ацилут, Брія, Єцира та Асія. Світ Асія включає також і цей світ („олам а-зе”). У цьому світі немає жодного створіння, яке б не мало кореню у Світі Нескінченності, у Задумі Творіння. Задум Творіння – це бажання Творця насолодити створіння.

Цей задум включає і світло, і судину. Світло походить безпосередньо від Творця, у той час як бажання отримати було створене Творцем знову, з нічого. Для того, щоб бажання отримувати досягло свого кінцевого розвитку, воно повинне разом зі світлом пройти крізь чотири світи: Ацилут, Брія, Єцира та Асія (АБЄА). І тоді закінчується розвиток Творіння створенням судини і світла, які називаються відповідно „тіло” і „світло Життя” у ньому.

Зв’язок, який існує між Творцем та творінням, називається „Світ Нескінченності” (Ейн Соф). Імена вищому світлу дають нижчі при його осягненні. Оскільки бажанням Творця було – насолодити творіння, тому створив того, хто міг би отримати від Нього благо, і для цього було достатньо створити бажання отримати насолоду, яке називається „малхут”, або „Світ Нескінченності”. Нескінченність – тому, що малхут у цьому стані отримує заради себе, не роблячи ніякого обмеження на отримання. У подальшому малхут робить обмеження і скорочення на отримання світла-насолоди.

Сказано, що остаточно бажання отримати сформувалося у світі Асія. Значить, найбільше бажання отримати знаходиться у світі Асія? Але ж Асія – це бхінат шореш, має найслабше світло, в той час як у світі АК світить ор кетер? Поняття світу Асія має два сенси:

1. Вся бхіна далет називається світом Асія.
2. Світ Асія сам по собі.

Щоб порозуміти сенс першого поняття, необхідно знати, що завершена судина називається „бхіна далет”, але насправді справжня судина (клі) знаходиться вже у бхіні алеф. Кетер – це „бажання насолодити творіння”, хохма – „бажання отримати цю насолоду”, одразу повністю наповнена світлом. Однак клі повинне пройти ще чотири ступіні до свого завершального розвитку.

Ми вивчаємо все виходячи зі своєї природи, оскільки всі закони походять з духовних кореней. У нашому світі величина насолоди людини залежить від сили її прагнення до неї, при пристрасному бажанні – велика й насолода, маленьке бажання – насолода невелика. Для того, щоб людина осягнула справжнє бажання, необхідні дві умови:

1. Людина не може прагнути до того, про що ніколи не чула раніше, вона повинна знати, чого вона хоче, значить, повинна одного разу мати це.

2. Але не може у неї виникнути прагнення до того, що й так знаходиться у її руках. Тому необхідні чотири ступіні розвитку клі для набуття ним завершальної форми.

Малхут отримала все світло у Світі Нескінченності. Але судина характеризується відмінністю властивостей від якостей Творця, чого не було у Світі Нескінченності. При наступному розвитку судини ми переконуємося, що справжньою судиною являється нестача, не отримання світла, а навпаки, його нестача. У світі Асія клі взагалі нічого не отримує. Тому що хоче тільки взяти, тому і являється справжньою судиною. І настільки далеке воно від Творця, що не знає про свій корінь нічого, і доводиться вірити людині, що вона створена Творцем, однак відчути цього вона не здатна.

Висновок: судиною називається не той, хто багато має, а навпаки, хто знаходиться у вкрай віддаленому стані. І немає у нього ніякого зв’язку зі світлом. Отримуючи тільки заради себе, не має ані найменшого бажання віддавати, настільки, що доводиться їй тільки вірити у існування такого бажання...Людина просто не здатна порозуміти, чому вона повинна прагнути до віддачі.

У чому ж сенс появи такої судини, яка не має навіть іскри світла і знаходиться у вкрай віддаленому від Творця стані? Це необхідно для того, щоб змогли розпочати свою роботу заради віддачі поки що з несправжніми предметами-іграшками. Бааль Сулам наводить такий приклад. Раніше все коштувало дорого, тому дітей вчили писати спочатку на чорній дошці крейдою, щоб могли стерти написане неправильно, і тільки тим, хто навчився писати правильно, вручали справжній папір.

Так само і ми, спочатку нам дають іграшки, і якщо навчимося до свого бажання прикладати намір заради Творця, тоді зможемо побачити істинне світло. Тому створене клі у такому стані – для того, щоб привчити нас до справжньої роботи.

Всі дії до появи душ виконуються Творцем, цим Він показує душам приклад – як вони повинні діяти. Наприклад, як навчають грі у шахи? Роблять ходи за учня, так він навчається. У цьому сенс порядку опускання світів згори вниз. Творець виконує всі дії, які відносяться до вищих ступіней, а також всі дії за нижніх. Потім настає друга стадія, коли душі починають самостійно підніматися знизу нагору.

Але ми поки що ще прагнемо до іграшок, а не до духовного, і світло, що міститься у Торі, приховане від нас. Адже якщо б людині відкрилися величезні насолоди, то не змогла б їх отримати заради Творця.

Бааль Сулам наводить такий приклад. Людина розклала на столі дорогоцінності – срібло, золото, брильянти. Раптом заходять до неї чужі люди. Страшно людині, як би не вкрали її скарби. Що робити? Вона гасить світло, тепер немає можливості побачити, що у домі є дорогоцінності.
Ми не маємо бажання до духовного не тому, що відсутнє бажання отримати, просто нічого не бачимо. Наскільки „очищується” людина, настільки починає бачити. І тоді поступово росте її клі, бажання отримати, адже хоче відчути все більші насолоди. Наприклад, якщо змогла отримати 0,5 кг насолоди заради віддачі, дають їй насолоду величиною 1 кг, якщо й на неї зможе прикласти намір заради Творця, дають їй 2 кг задоволень і т.д.

Про це сказано мудрецями: „Хто більший у Торі, у того й бажання більші”. Але доки немає у наших бажань наміру отримати заради віддачі – нічого не бачимо. І в цьому плані немає ніякої різниці між світською людиною та релігіозною. А відмінність тільки у тому, що звичайна людина прагне отримати задоволення тільки цього світу, а віруюча хоче отримати насолоду також і у майбутньому.

Бажання отримати владне над усіма творіннями настільки, що сказано мудрецями: „Закон, що владне над людьми, говорить: „Моє – моє і твоє – моє”. Тільки слабка людина зі страху каже: „Моє – моє, твоє – твоє”, і тільки страх не дає їй сказати: „Твоє – моє” .

4)Необхідність розвитку бажання отримувати на чотирьох рівнях (бхінот) і необхідність проходження його крізь чотири світи АБЄА викликана існуванням правила, згідно з яким тільки поширення світла з наступним його виштовхуванням, зникненням, роблять судину придатною для виконання нею її призначення. Пояснення: доки світло наповнює судину, вони нерозривно пов’язані між собою, судини, як такої фактично нема – вона знищує сама себе, подібно до того, як полум’я свічки мерхне при полум’ї факела.

Бажання задоволене – отже його фактично не існує. Воно зможе знову проявитися тільки тоді, коли світло вийде з нього, перестане наповнювати його. Причиною цього самознищення судини є повна протилежність між світлом та судиною – адже світло напряму походить від Сутності Творця, із Задуму Творіння. Світло – це бажання віддавати, воно не має нічого, що б відносилося до бажання отримувати. Судина ж являє собою його повну протилежність – це величезне бажання отримувати світло.

Судина – це корінь, джерело чогось принципово нового, чого раніше не існувало – Творіння. Судина не має ані найменшого бажання віддавати. Оскільки світло і судина тісно пов’язані між собою, то бажання отримувати анулюється відносно світла. Судина набуває певної форми тільки після вигнання світла з неї. Тільки після вигнання світла судина починає пристрасно бажати отримати його. Це пристрасне бажання і визначає необхідну форму бажання отримати. Після того, як світло знову входить у судину, вони стають вже різними об’єктами – судина і світло, або тіло і життя. І зверни увагу на це, тому що це надзвичайно глибокі поняття.

Коли клі починає отримувати, воно повинно відчути: „Я отримую зараз задоволення і насолоду”. Але світло, яке несе насолоду, не дає цьому „Я” розкритися і бути відчутним клі. Тому „я” самоанулюється. Це означає, що клі не відчуває себе отримуючим, не дивлячись на те, що отримує.

Барух Ашлаг наводить приклад: один старець виграв у лотерею 100 000 фунтів стерлінгів. Товариші побоювалися передати йому цю вістку з боязні, щоб не отримав розриву серця від великої радості і не вмер.

Одна людина взялася передати йому цю новину таким чином, щоб з ним нічого не сталося. Прийшла ця людина до старця, і питає його: „Якщо б ти виграв 10 фунтів стерлінгів у лотерею, ти зміг би розділити зі мною виграш?” – „Звичайно!” – відповів старий. „А якщо ти виграєш 100, і в такому випадку ти також готовий розділити зі мною виграш?” – „Чому ні?” – відповів старий. Так питав і продовжував піднімати суму, доки не дійшов до 100 000 і тоді спитав% „Чи готовий старець підтвердити це письмово?” – „Чому ні?” – відповів старий. І в ту ж мить впала та людина і померла.

Ми бачимо, що людина може вмерти також від великої радості, оскільки велике світло анулює бажання отримати. Тому в цьому випадку клі анулюється, і зобов’язане світло зникнути, щоб клі тепер саме прагнуло до нього.

Чому після того, як світло повертається і облачається у клі, бхіна далет, воно його не відміняє? Коли ор і клі приходять разом у бхіна алеф, бажання віддати повинно поширитися у бхіна алеф і бажання отримати повинно поширитися у тому ж місці. Але оскільки вони протилежні, то бажання віддавати анулює бажання отримувати, тобто не дає йому поширитися.

Але після того, як бхіна далет вже сформувалася і існує, світло не може її анулювати, оскільки це – вже дві існуючі сили. У бхіні алеф світло не дає бажанню отримати поширитися і вирости, але після того, як воно розвинулося – не може завадити йому. Наприклад, борються двоє, перший не хоче дати другому увійти у свій дім. Чи є різниця, борються вони ззовні або другому вдалося проникнути у дім? Якщо ми говоримо, що немає нічого, окрім Творця, який бажає дати насолоду, і творіння, що прагне отримати цю насолоду, то достатні кетер – той, що дає, і хохма – та, що отримує!

У стадії хохма бажання отримати знаходиться разом зі світлом, і світло не дає творінню відчути, що воно отримує. Але це не досконалий стан, оскільки клі повинне відчути себе отримувачем. Наприклад, якщо людина дає що-небудь товаришу, а той цього не відчуває, то перший порушує заповідь: „Не знищуй”.

Тому зрозуміло, чому не дають нам важливі (цінні) речі. Оскільки ми задовольняємося мізерними насолодами, то не варто давати нам серйозних речей. Тому необхідне поширення чотирьох ступіней, доки не народиться клі, що відчуває себе отримувачем.

5)Як вже було сказано вище, Творіння розвивається відповідно до чотирьох бхінот, які закодовані у імені АВАЯ і називаються вони хохма, біна, тіферет і малхут. Бхіна Алеф (1), яка називається „хохма”, містить у собі і світло, і судину, яка складається з бажання отримувати. Ця судина містить у собі все світло, яке називається ор хохма („світло мудрості”) або ор хая („світло життя”, „живе світло”). Тому що це все світло життя, яке знаходиться всередині Творіння.

Тим не менше бхіна Алеф все ще вважається світлом, а судина, яка у ній, ще майже не проявляється, вона знаходиться у ній ще ніби у потенціалі. Вона ще дуже змішана і пов’язана зі світлом, нівелюючись по відношенню до нього. Після неї йде бхіна Бет (2), яка виникла в результаті того, що Хохма в кінці свого розвитку захотіла набути подобу властивостей зі світлом, яке знаходилося всередині неї. У ній прокинулося бажання віддавати Творцю.

Адже природа світла це чисте бажання віддавати. У відповідь на виникнення цього бажання, яке прокинулося в ній, від Творця прийшло нове, якісно інше світло, яке називається ор хасадім („світло милосердя”). Тому Бхіна Алеф майже зовсім позбавилася ор хохма, яке давав їй Творець. Ор хохма може знаходитися лише всередині придатної судини, тобто бажання отримувати. Отже, і світло, і судина у Бхіні Бет повністю відрізняються від тих, які були у Бхіні Алеф. Адже судину у Бхіні Бет являє собою бажання віддавати, а світло – ор хасадім. Ор хасадім – це задоволення від схожості властивостей з Творцем.

Бажання віддавати призводить до схожості властивостей з Творцем, а схожість властивостей у духовних світах призводить до злиття. Потім йде бхіна Гімел. Після того, як світло всередині Творіння зменшилося до рівню ор хасадім, при практично повній відсутності ор хохма, а, як відомо, саме ор хохма являє собою основну життєву силу у Творіння, то Бхіна Бет відчула його нестачу. У кінці свого розвитку вона притягла до себе певну порцію світла ор хохма, щоби воно почало світити всередині її ор хасадім.

Для цього вона знову збудила всередині себе певну порцію бажання отримувати, яка і сформувала нову судину, яка і називається „Бхіна Гімел” або „тіферет”. А світло, яке знаходиться в ній, називається „ор хасадім зі світінням ор хохма”, тому що основну частину у цьому світлі являє собою ор хасадім, а меншу частину являє собою ор хохма. Після неї йде Бхіна Далет. Тому що судина Бхіна Гімел в кінці свого розвитку також прокинулася притягнути до себе ор хохма, але вже у всій повноті, у всьому тому розмірі, який мала Бхіна Алеф.

Виходить, що це прокинення веде до того, що у Бхіни Далет з’являється і те пристрасне бажання отримувати, яке мала Бхіна Алеф, і до цього додається те, що Творіння вже одного разу виганяло з себе світло і воно тепер знає як це погано бути без світла хохма і тому воно бажає це світло набагато більше, ніж коли воно було на стадії Бхіна Алеф. Отже, поширення світла, а потім його вигнання створюють судину. Виходить, що коли тепер судина знову прийме світло, то судина буде передувати світлу. Тому бхіна Далет являє собою кінцеву стадію створення судини, яка називається „малхут”.
Чому саме світло стало причиною того, що клі захотіло віддавати? Ми спостерігаємо у нашій природі такий закон: кожна гілка прагне бути схожою на свій корінь. Тому, коли прийшло світло хохма, клі отримало це світло. Але коли відчуло, що світло прийшло від Даючого, захотіло бути схожим на Джерело і не отримувати. Виходить, що з кетеру походять дві дії:

1) Бажання насолодити творіння створило бажання отримувати, це – бхіна алеф.
2) Бажання віддавати діє у творінні, оскільки воно відчуває, що світло, яке воно отримує, приходить від бажання вищого давати, тому воно бажає також давати.

Приклад цьому ми можемо спостерігати у матеріальному світі. Одна людина дає іншій подарунок, і та його приймає. Потім друга починає розмірковувати і розуміє: „Він – дає! А я – отримую? На варто мені брати!” Тому повертає подарунок. Спочатку, коли отримував подарунок, знаходився під впливом того, хто дає, і не відчував себе отримувачем. Але після отримання подарунку відчув себе отримуючим, тому відмовляється від подарунку.

Необхідно відмітити, що ця людина має бажання отримати – адже отримала спочатку. Але просити – не просила! Тому не називається клі. Клі називається – коли відчуває, що є насолода і наповнення, і він просить того хто дає, щоб дав йому.

Чому біна має авіют більший, ніж хохма, тобто має більше бажання отримати, адже вона бажає віддавати? Хохма – це клі, яке ще не відчуває себе отримувачем, даючий повністю владне над ним. Але біна вже відчуває себе отримувачем, тому має більший авіют, ніж хохма.

Є два види світел:

1) Світло Мети творіння, яке називається „світло хохма”, воно походить від Творця – бажання насолодити творіння, це – бхіна алеф.
2) Світло Виправлення творіння, яке називається „світло хасадім”, яке поширюється завдяки творінню, це бхіна бет.

Як можна сказати, що світло хасадім поширюється завдяки творінню, хіба ж не Творець – джерело світла і насолоди? Тому що завдяки злиттю творіння з джерелом насолоди приходить до нього насолода від Творця.

Початок творіння відбувається так:
З Творця виходить світло, ор – насолода. Це сходження світла з Творця називається нульовою стадією (0), коренем (шореш). Під цю насолоду світло створює судину, клі, здатне відчути, вмістити у собі всю насолоду, яка знаходиться у світлі. Припустимо, Творець захотів насолодити творіння на величину 1 кг, тоді Він повинен створити творіння, бажання насолодитися, клі, об’ємом 1 кг, здатне вмістити у собі всі насолоди, які Він створив.

Такий стан повного насичення клі від наповнення світлом Творця називається стадією Алеф (1). Ця стадія характеризується бажанням отримувати насолоду (рацон лекабель). Світло, яке несе насолоду, називається „ор хохма”. Так як клі на цій стадії отримує світло хохма, то й сама стадія називається „хохма”.

Клі отримує все світло Творця, відчуває повну насолоду світлом і здобуває його властивість – бажання віддавати, насолоджувати. Внаслідок цього клі з такого, що отримує насолоду, перетворюється на таке, що бажає віддавати, і тому перестає отримувати світло. Оскільки у клі виникає нове, протилежне до початкового, бажання, воно переходить у новий стан, який називається стадія Бет (2), бажання віддавати (рацон леашпіа), або біна.

Отже, клі припинило отримувати світло. Світло продовжує взаємодіяти з клі, і говорить йому, що тим, що воно відмовляється приймати світло, воно не виконує Мети творіння, не виконує бажання Творця, який хоче, щоб воно насолоджувалося світлом. Крім того, клі відчуває, що світло являється життєвою силою, і що воно не може жити без нього. Тому клі, так само бажаючи віддавати, вирішує все ж почати отримувати хоч яку-небудь життєво необхідну порцію світла. Виходить, що клі погоджується прийняти світло з двох причин: перша – тому, що воно хоче виконати бажання Творця, і ця причина являється головною; друга причина – це відчуття того, що воно справді не може жити без світла.

Це виникнення у клі нового, невеликого бажання отримувати світло створює нову стадію, яка називається Гімел (3), або Зеїр Анпін. Одночасно віддаючи і трохи отримуючи у стадії Гімел, клі починає усвідомлювати, що бажанням Творця являється повне наповнення клі світлом, так, щоб клі могло нескінченно насолоджуватися ним. Оскільки клі вже отримало трохи світла хохма, необхідного йому для існування, тепер воно вже саме вирішує прийняти решту світла, тому що так бажає Творець. Клі знову починає приймати у себе все світло Творця, як у стадії 1.

Нова стадія називається бхіна Далет (4). Від стадії 1 вона відрізняється тим, що вона сама проявила бажання отримувати. Перша стадія була заповнена світлом неусвідомлено, за бажанням Творця. Власного, особистого бажання у неї не було. 4-а стадія називається „царством бажань”, або малхут. Цей стан, малхут, називається „світом Нескінченності” (олам Ейн Соф) – нескінченне, необмежене бажання насолодитися, наповнене світлом, насолодою.

Бхінат шореш (0) – це бажання Творця створити творіння і надати йому максимальне задоволення. У цій стадії, як у насінині, або зародку, міститься все наступне творіння від початку до кінця, все відношення Творця до майбутнього творіння. Бхінат шореш (0) являється Задумом всього творінні (Махшеват аБрія). Всі наступні процеси являються лишень здійсненням цього Задуму. Причому, кожна наступна стадія являється логічним наслідком попередньої. Розвиток відбувається згори вниз, при цьому кожна попередня стадія знаходиться „вище”, ніж наступна, тобто вона включає у себе всі наступні, які являються її розвитком.

По мірі цього розвитку згори вниз, від Творця до нашого світу, виникають нові, все більш низхідні сходини, все йде від досконалого до недосконалого. Творець створив світло, насолоду, з Самого Себе, зі своєї Сутності, тому сказано, що світло створене „єш мі єш” (існуюче з існуючого) – тобто світло завжди існувало. А поява стадії 1, бажання отримати насолоду, судини, клі, називається „єш мі аїн” (існуюче з нічого) – тобто Творець створив його з „нічого”, оскільки у Творця не може бути навіть тіні бажання отримувати.

Перше самостійне бажання творіння – це стадія 2. У цій стадії вперше проявилося бажання віддавати. Бажання це виникло під впливом світла, отриманого від Творця, і було закладене ще у Задумі творіння. Але самим клі це бажання відчувається, як його власне, самостійне. Так само й наші бажання: всі вони походять згори, від Творця, але ми вважаємо їх за свої, прийняті самостійно. Відчувши бажання віддавати у стадії 2, протилежне до бажання отримувати, клі перестає відчувати насолоду від отримання, перестає відчувати світло як насолоду, світло ніби покидає його, і воно залишається порожнім.

У стадії 1 було створене бажання насолодитися. Це єдине бажання, якого немає у Творця. Саме це бажання і являється власне творінням. Далі у всьому Всесвіті існують тільки варіанти цього бажання стадії 1: насолодитися від отримання або віддачі, або суміш цих двох бажань. Але окрім Творця існує тільки єдине: бажання насолодитися.

Судина (клі) завжди залишається бажаючим отримати. Матеріал його не змінюється. Зрозуміти це людині вдається тільки тоді, коли вона усвідомить зло, усвідомить нашу егоїстичну природу. Все, що закладено у нашій природі, у будь-якій нашій клітинці – не більше ніж бажання насолодитися у тій чи іншій мірі. Стадія 2, залишившись порожньою, перестає відчувати, що вона існує: вона створена світлом і, опинившись без нього, ніби помирає. Тому у ній виникає бажання отримати хоч трохи світла Творця. Насолода від отримання світла називається „ор хохма”, насолода від віддачі – „ор хасадім”.

Стадія 2 (Біна) хоче віддавати, але тут вона виявляє, що віддавати-то їй нічого, що вона „помирає” без ор хохма. Тому вона вирішує прийняти у себе небагато ор хохма. Це й створює третю стадію, бхіна Гімел (3). У цій стадії судина має два протилежних бажання: бажання отримувати і бажання віддавати. Переважає все ж бажання віддавати. Не дивлячись на те, що віддавати йому нічого, це бажання віддати Творцю все ж існує. Це бажання наповнене світлом хасадім. У ньому є також невелика кількість ор хохма, яка наповнює бажання отримувати.

Четверта стадія, малхут, поступово народжується з третьої стадії. Бажання отримувати посилюється, витісняючи бажання віддавати, через деякий час воно залишається єдиним. Тому ця стадія й називається „малхут” – тобто царство бажання, бажання увібрати до себе все, всі задоволення, все світло хохма. Ця стадія являється завершенням створення творіння, а оскільки вона отримує у себе нескінченно, без обмеження, без кінця, то вона називається „Світом Нескінченності”.

Ці чотири стадії називаються „арба бхінот де ор яшар” – 4 стадії прямого світла, що походить безпосередньо з Творця. Решта творіння, всі світи, ангели, сфірот, душі – все являється лишень частиною малхут. Оскільки малхут потім бажає бути подібною до попередніх стадій, то все творіння являється відбитком цих 4-х стадій. Зрозуміти це, пояснити, як у кожному зі світів відбиваються ці чотири стадії, як це впливає на наш світ, як ми, діючи активно, за допомогою зворотного зв’язку можемо впливати на них, включитися у загальний процес Всесвіту – у цьому полягає вся наука Каббала. Наша задача – осягнути це.

6) Вищеперелічені чотири стадії відповідають десяти сфірот, на які поділяється будь-яке творіння. Ці чотири бхінот відповідають чотирьом світам АБЄА, які включають у себе увесь Всесвіт, кожну деталь, яка існує у реальності. Бхіна Алеф називається Хохма або світ Ацилут. Бхіна Бет називається Біна або світ Брія. Бхіна Гімел називається тіферет або світ Єцира. Бхіна Далет називається Малхут або світ Асія.

З’ясуємо тепер природу цих чотирьох бхінот, які існують у кожній душі. Кожна душа (нешама) виходить зі Світу Нескінченності та опускається у світ Ацилут і набуває там властивостей Бхіни Алеф. У світі Ацилут вона ще не називається „нешама”, оскільки ця назва вказує на певну відокремленість від Творця, внаслідок якої вона виходить з рівню Нескінченності, відсутності границь, повного злиття з Творцем і набуває певної „самостійності”. Але поки що вона ще не являє собою сформовану, закінчену судину і тому її ще нічого на відокремлює від Сутності Творця.

Як ми вже знаємо, Бхіна Алеф розвитку судини ще не являє собою власне судину, тому що в ній судина повністю нівелюється по відношенню до світла. Тому говорять, що у світі Ацилут все ще являє собою повністю Божественне – „Він один і Ім’я Його одне”. І навіть душі інших, відмінних від людини істот, які проходять через цей світ, повністю злиті з Творцем.

7)У світі Брія вже править Бхіна Бет, тобто її судину являє собою бажання віддавати. Тому, коли душа прибуває у світ Брія, вона набуває цієї стадії розвитку судини і тепер вона вже називається „нешама”. Це значить, що вона вже відокремилася від Сутності Творця і набула певної самостійності. Тим не менше поки що ця судина ще дуже „чиста”, „прозора”, тобто вона ще дуже близька за властивостями до Творця і тому вважається, що вона ще повністю духовна.

8)У світі Єцира вже править Бхіна Гімел, яка вже включає певну, невелику порцію бажання отримувати. Тому, коли душа опускається у світ Єцира і набуває цієї стадії розвитку судини, вона переходить зі стану „нешама” і тепер вона вже називається „руах”. Ця судина вже має певну „авіют”, тобто деяку порцію бажання отримувати. Тим не менше ця судина ще теж вважається духовною, тому що така кількість і якість бажання отримувати ще недостатні для того, щоб повністю відокремитися за своїми властивостями від Сутності Творця. Повним відокремленням від Сутності Творця являється тіло, яке вже має повну видиму „самостійність”.

9)У світі Асія вже владне Бхіна Далет, яка являє собою кінцеву стадію розвитку судини. На цій стадії бажання отримувати досягає свого максимального розвитку. Судина перетворюється на тіло, яке повністю відокремлене від Сутності Творця. Світло, яке знаходиться у Бхіні Далет, називається „нефеш”. Ця назва вказує на відсутність у цього виду світла власного руху. І знай, що не існує нічого, що не складалося б зі свого АБЄА (або чотирьох бхінот).

У чому різниця між бажанням отримати та душею? Бажанням отримати називається бхіна далет, яка являється основою всього, і вона відчуває й осягає всі ступіні. Душею, як правило, називають „світло”. Світло без того, хто осягає, називається „світло”. Світло разом з тим, хто його осягає, називається „душа”. Наприклад, п’ятеро людей розглядають літак у бінокль, і в кожного бінокль кращий за попереднього, тому перший стверджує, що розмір літака – 20 см, другий, що розмір літака – метр. Кожний говорить правду, адже вони судять на основі того, що осягли, але на літаку ніяк не відбиваються їхні точки зору.

Причина відмінностей – різниця у якості лінз біноклів. Так само і в нас: у світі немає змін, всі зміни у тих, хто осягає, і те, що осягаємо, називається „душа”. У нашому прикладі бінокль – це співпадіння властивостей, і в цьому плані є відмінності між тими, хто осягає, і тим більшу у тому, що осягається, у душі.

10)Нефеш, яка являє собою світло життя, що міститься у тілі, виходить безпосередньо з Сутності Творця. Проходячи крізь чотири світи АБЄА вона все більше й більше віддаляється від Творця, доки вона не досягає судини, призначеної для неї – тіла і саме тоді вважається, що судина остаточно сформувалася. На цій стадії розвитку судини, світло, яке знаходиться в ній, настільки мале, що вже не відчувається його джерело, тобто Творіння (судина) перестає відчувати Творця.

Однак за допомогою занять Торою та заповідями з наміром завдати цим насолоди Творцю, Творіння може очистити свою судину, яка називається тіло, і тоді воно зможе отримати все світло, яке було приготоване Творцем ще у Задумі Творіння. Саме це мав на увазі раббі Хананія бен Акашія, коли він сказав: „Захотів Творець удостоїти Ізраїль, для цього він дав їм Тору та заповіді...”

Тут він пояснює нам поняття „авіют”, яке ми повинні „лезакот”, очистити. Авіютом називається бхіна далет, яка отримує заради самонасолоди. Мета – досягнути подоби властивостей, тобто отримувати заради віддачі, це й називається „закут” – очищення. Як досягти цієї ступіні? За допомогою вивчення Тори з наміром досягти бажання віддавати.

У клі одночасно не може бути два протилежних бажання: або бажання отримати, або бажання віддати. Якщо в якому-небудь клі з’являються два бажання, то воно поділяється на дві частини, на два клі, у відповідній пропорції.

Під часом у духовному світі розуміють причинно-наслідковий зв'язок між духовними об’єктами, народження низчого з вищого. У духовних світах є причина і наслідок і немає часу, яких-небудь часових проміжків між ними. У нашому ж світі між причиною і наслідком, як правило, проходить деякий час.

Якщо ми говоримо „раніше”, то маємо на увазі причину, „пізніше” – наслідок. До понять „відсутність часу і простору” ми поступово звикнемо. Ще Рамбам писав про те, що вся наша матерія, увесь Всесвіт, знаходяться нижче за швидкість світла. При швидкості більшій за швидкість світла час стає рівним нулю, простір стискається у точку (це ми вже знаємо завдяки Ейнштейну).

А що за цим? А далі вже знаходиться духовний світ, коли простору і часу не існує, тобто вони сприймаються людиною, яка їх осягає, як рівні нулю. Духовний простір можна уподібнити до нашого внутрішнього духовного світу, коли ви відчуваєте себе внутрішньо чим-небудь наповненим або спустошеним.

У світі існує тільки Творець і творіння. Творіння – це бажання отримати світло, насолоду від Творця. У нашому світі це бажання неусвідомлене, не відчувається джерело життя – насолоди. Бажання насолодитися у нашому світі егоїстичне. Якщо людина може його виправити, щоб використовувати його альтруїстично, вона у цьому ж бажанні починає відчувати світло, Творця, духовний світ. Духовний світ і Творець – це одне й те саме.

Виправлене бажання людини називається „душа”. Душа поділяється на певні частинки, окремі душі. Потім вони зменшуються і віддаляються за своїми якостями від Творця і поміщаються до людини, яка народилася у нашому світі.

Душа може вселитися у дорослу людину у будь-який час її життя. Це відбувається за програмою, що задається згори. Душі змінюються протягом життя людини. В принципі це подібне до одягу, який людина змінює постійно – так і душа змінює своє одіяння, матеріальне, наше фізіологічне тіло, уходячи з нього, замінюючись іншою душею. Тіло помирає, а душа змінює своє одіяння на інше.

Задача людини, живучи у нашому світі, знаходячись у тілі, всупереч егоїстичним бажанням тіла, досягти того духовного рівню, з якого опустилася її душа. Виконавши цю задачу, людина досягає духовного рівню, що вищий за теперішній у 620 разів. Це відповідає 613 основним і 7 додатковим заповідям.

Всі душі мають одну й ту саму задачу: досягти свого повного виправлення. А це відповідає підйому у 620 разів. Саме за допомогою перешкод з боку тіла можна піднятися на цей рівень. У цьому полягає весь сенс перебування у нашому світі, у нашому тілі. Єдина різниця між душами – у початкових і кінцевих умовах, в залежності від характеру душі, з якої частинки загальної душі вона виділена. Коли всі душі з’єднуються воєдино, то виникає вже абсолютно новий стан величини та якості загального бажання та об’єму інформації.

Є певні типи душ, які вже досягли свого власного виправлення і сходять у наш світ, щоб виправляти інших. Це душі типу раббі Шимона бар Йохая, котра потім переселилася до Арі, а потім у Бааль Сулама. Іноді така душа опускається, щоб впливати на світ у цілому, іноді, щоб виростити майбутніх каббалістів і т.д. Після кінцевого виправлення не буде ніякої різниці між душами. Відмінність між ними існує тільки на шляху до мети.

Сказано, що євреї були вигнані для того, щоб:

• Поширювати знання про духовне
• Увібрати до себе ті душі гоїв, які на деякому етапі можна наблизити до духовного.

Під цим мається на увазі, що вже виправлені душі, які називаються „Ісраель”, вселяються у невиправлені тіла, котрі називаються „Гоїм”, для того, щоб підняти їх у духовний світ (вивести з-під вигнання у нашому світі).

У нашому ж світі, у тілах відбувається матеріальна дія, яка лише подібна до духовної. Зв’язок між духовним і матеріальним однобічна – вона йде згори вниз, від духовного до матеріального. Людина підганяється вперед відчуттям сорому. Відчувши сором, малхут Світу Нескінченності скоротилася і припинила отримувати насолоду. Сором був настільки нестерпним, що був більший за насолоду.

Що таке сором? Це зовсім не те відчуття, яке виникає в нас. Духовний сором виникає виключно тоді, коли людина відчуває Творця. Це відчуття від духовної невідповідності між Творцем і людиною, коли людина, отримуючи від Творця все, не може відповісти йому тим самим. Сором характерний тільки для високих душ, які вже вийшли у духовний світ і піднялися на відповідні ступіні, де відчувається Творець.

Відчуття неможливо передати. Якщо людині знайоме те чи інше відчуття, то його можна збудити у ній ззовні, але не створити заново. Тим більше духовні відчуття неможливо передати, оскільки їх відчуває лише той, хто їх осягає. Ні у нашому світі, ні у духовному, якщо людина що-небудь відчула, то іншому вона свої відчуття ні передати, ні довести не може.

Ми відчуваємо тільки те, що потрапляє до нас. Ми не знаємо, що находиться ззовні нас, що не входить до наших органів почуття. Кожного разу наука відкриває що-небудь нове, але ми не знаємо що ще не відкрито і знати це заздалегідь не можемо. Це ще знаходиться ззовні нас, навколо нас, не увійшло у наш розум та відчуття.

Наука своїми „відкриттями” тільки констатує наявність фактів у природі. Цим наука говорить тільки про те, що дещо раніше невідоме для людини, розкрито. А нерозкрите залишається існувати навколо нас, поза нашими відчуттями.

Каббала теж наука, але вона досліджує не наш світ, а світ духовний, даючи людині додатковий орган почуття. Виходячи у духовний світ, ми краще можемо порозуміти і наш світ, оскільки до нього сходять усі події, які відбуваються у духовному світі, а всі наслідки нашого світу піднімаються у духовний відповідно до закону постійного кругообігу і взаємодії усієї інформації.

Наш світ являє собою останню, найнижчу ступінь усіх світів. Тому каббаліст, який виходить у духовний світ, бачить сходження душ, піднесення душ, причини і наслідки всіх духовних і матеріальних процесів.

Чи істинна наука Каббала? – дивлячись згори на наш світ, видно, що всі вчення і всі релігії закінчуються там, де закінчується внутрішній світ, внутрішня психологія людини.

Оскільки показати у нашому світі, на цьому рівні нічого неможливо, то і довести неможливо нічого. Тільки той, хто піднімається, побачить це. Тому Каббала і називається „Таємна наука”. Якщо у нашому світі народилася людина, котра не знає, що таке зір, то їй неможливо пояснити що значить „бачити”.

У Каббалі є метод чисто наукового, розумного, критичного осягнення на самому собі, коли з’являється додатковий орган почуття. Людина починає розмовляти з Творцем, відчувати Його. Творець починає розкривати людині її власний внутрішній світ – те єдине, що людина може відчувати і розуміти. Людина, та і взагалі, будь-яке творіння можуть відчувати тільки те, що надходить до них від Творця.

Можливо, Творець має ще що-небудь, про що Він не говорить? Звичайно має. Адже й ми постійно отримуємо все новішу інформацію, все новіші відчуття, яких він раніше не вводив до нас. Але про те, що ще не було отримане людиною від Творця, неможливо судити.

Все, що людина осягає у Каббалі, вона осягає протягом 6000 ступенів, які називаються „6 тисячоліть”. Потім, пройшовши шлях духовного піднесення, який складається з 6000 ступенів, людина піднімається на більш високу ступінь пізнання – настає 7 тисячоліття, яке називається „Шабат”.

Потім йдуть ще три підйоми – людина осягає 8-е, 9-е і 10-е тисячоліття, коли вона осягає найвищі сфірот Біна, Хохма і Кетер. Ці ступіні знаходяться вище творіння. Вони повністю відносяться до Творця, який у вигляді подарунку дає виправленим душам такі осягнення, такі види злиття з Ним.
Про це ніде не пишеться, немає мови, на якій можна було б це описати. Це відноситься до таємниць Тори. Тому, коли питають про самого Творця, ми нічого відповісти не можемо. Ми говоримо тільки про світло, яке поширюється від Нього. Ми осягаємо Світло, і в такий спосіб осягаємо Творця. Тому ми називаємо те, що осягаємо, „Творець” – те, що створило нас. Виходить, що ми, в принципі, пізнаємо самих себе, свій внутрішній світ, а не Його самого.

Після повного наповнення світлом, Малхут відчула, що хоча і дає насолоду Творцю тим, що прийняла до себе все Його світло, проте вона повністю протилежна до Творця за властивостями, оскільки вона бажає отримати насолоду, а Творець бажає давати насолоду.

Малхут, знаходячись на цьому етапі розвитку, вперше відчула почуття пекучого сорому від того, що побачила Даючого і Його властивість віддавати, всю різницю між Ним і нею самою. Внаслідок відчуття, що виникло у ній, Малхут приймає рішення повністю звільнитися від світла. Як у стадії 2 (Біна), з тією різницею, що тут творіння чітко відчуває своє пристрасне бажання насолодитися і наскільки це бажання протилежне до бажань Творця.

Вигнання світла з Малхут називається „Перше скорочення” або „Цимцум Алеф” (ЦА). Внаслідок ЦА Малхут залишається повністю порожньою. До 4-ї стадії, до цієї дії, діяв Творець. Починаючи з моменту відчуття сорому і надалі творіння починає діяти ніби „саме по собі”, причому рушійною силою якраз і являється почуття сорому.

Після свого скорочення Малхут не бажає більше приймати світло. Але вона відчуває свою протилежність до Творця – адже Він дає їй задоволення. Якщо у стані наповнення світлом вона отримувала, виконувала те, чого бажає Творець, то зараз вона остаточно протилежна до Творця. Як же зробити так, щоб не відчувати сорому і бути подібною до Творця? Тобто отримувати, тому що Він бажає, але й віддавати, як це робить Він.

Малхут може досягти такого стану, якщо вона буде отримувати не заради себе, щоб вгамувати своє бажання насолодитися, а заради Творця. Це значить, що тепер вона буде приймати світло тільки тому, що цим вона завдає задоволення Творцю. Це схоже на гостя, котрий, хоча й голодний, але відмовляється приймати пригощення заради себе, а отримує його тільки щоб порадувати хазяїна.

Для цього Малхут створює екран – силу, яка чинить опір егоїстичному бажанню самонасолодитися без всілякого зв’язку з тим, хто дає, і ця сила відштовхує все світло, яке приходить до неї. А потім, за допомогою того самого екрану Малхут розраховує, яку частину світла вона зможе отримати заради Творця.

Малхут привідкриває себе тільки на цю, відміряну екраном, частину світла, яку вона може отримати заради Творця. Решта Малхут, тобто решта бажань, залишаються порожніми. Якщо б вона змогла повністю наповнити себе світлом, отримувати заради віддачі, то стала б повністю схожою до Творця за властивостями, закінчила б виправлення свого егоїзму, і використовувала б його тільки з метою надання задоволення Творцю. Такий повністю виправлений стан Малхут є Метою Творіння і називається „кінець виправлення” (егоїстичного бажання самонасолодитися), „гмар тікун”.

Але такого стану одноразово, за одну дію, неможливо досягти, оскільки він повністю протилежний до егоїстичної природи Малхут. Малхут досягає свого виправлення по частинам, порціями.

Світло, яке приходить до клі, називається „пряме світло”, „ор яшар”. Намір клі отримувати світло тільки заради Творця називається „зворотне світло”, „ор хозер”. Саме за допомогою цього наміру клі „відбиває” світло. Частина клі, у яку воно отримує світло, називається „внутрішня частина”, „тох”.Частина клі, що залишається порожньою, називається „кінець”, „соф”. Тох і соф разом складають „гуф”, „тіло” – бажання отримати насолоду. Взагалі, у каббалістичних книгах, коли мова йде про „тіло” („гуф”), мається на увазі бажання отримувати.

За цим принципом отримання тільки заради Творця влаштований весь духовний Всесвіт, все, крім нашого світу. Виходить, що весь Всесвіт – це лише варіації спустошеної у ЦА Малхут, яка тепер наповнює себе за допомогою екрану. Зовнішня, менш важлива частина цієї Малхут називається світами Адам Кадмон, Ацилут, Брія, Єцира, Асія. А що залишається, внутрішня, більш важлива частина Малхут називається душею, „Адам”.

Процес наповнення малхут світлом – це процес кількісний і якісний. Цей процес ми й будемо вивчати. Він складається з того, як кожна окрема частинка Малхут, яка опустилася у наш світ, повинна потім себе виправити, щоб злитися з Творцем. І ця частинка знаходиться в людині. Це і є її справжнє „Я”.

У тій своїй частині, де Малхут ще не отримує світло, а тільки попередньо аналізує скільки світла вона може отримати не заради себе, а заради Творця, називається „голова”, „рош”. Скільки світла Малхут зможе прийняти, стільки насолоди вона і зможе завдати Творцю.

Малхут має абсолютну свободу волі, вона вільна у виборі – вона може взагалі не отримувати або отримувати, скільки забажає. Вона владна над своїм егоїзмом, а не він над нею. Вона вибирає саме цей стан, щоб бути схожою на Творця. Вона працює зі своїм егоїзмом, тобто не тільки не отримує заради себе, а отримує заради Творця.

Малхут повинна відчувати насолоду, адже саме у цьому полягає бажання Творця, тільки намір повинен бути альтруїстичним. Тому вона одразу не може прийняти все світло, що приходить, заради Творця.

Виникає протилежність між наміром та самою насолодою. Якщо малхут не буде насолоджуватись, то Творець також не буде насолоджуватись. Вся його насолода полягає у насолодженні Малхут.

Світло, яке увійшло до тох малхут, називається „ор пнімі”, („внутрішнє світло”). Ненаповнена світлом частина називається „соф”, („кінець”). Місцезнаходження екрану називається „пе”, („уста”). Екран називається „масах”. Границя у клі, де закінчується отримання світла, називається „табур”, „пуп”. Лінія закінчення клі називається „сіюм” або „ецбаот реглім”, („пальці ніг”).

Частина світла, яку малхут не змогла прийняти внаслідок слабкості свого екрану, залишається ззовні і називається „ор макіф”, „навколишнє світло”. Світло, яке малхут отримує всередину, повинне відповідати її наміру, отримати це світло заради Творця. Цей намір, як відомо, називається „відбите світло”. Тому з голови до тіла пряме світло входить змішане з відбитим світлом.

Тох, наповнений світлом, повністю подібний до Творця і знаходиться з Ним у стані взаємної і постійної передачі насолоди одне одному.

Від Творця надходить насолода, яка відчувається душами відповідно до міри їхнього „голоду”, бажання отримати його. Проблема у тому, щоби забажати відчути Творця і насолодитися Ним. Цим і займається Каббала.

Відчути Творця можна тільки відповідно до схожості, подоби властивостей з Ним. Орган почуття, який сприймає, відчуває Творця, називається „екран” (масах). Вхід у духовний світ починається з появи у людині мінімального екрану – людина починає відчувати більш зовнішній світ, і розуміє, що це Творець.

Потім, по мірі занять Каббалою, людина збільшує екран, і починає все більше відчувати Творця. Екран – це сила опору проти егоїзму та міра схожості до Творця, коли з’являється можливість налаштувати свій намір відповідно до наміру Творця. У мірі схожості бажань людини і Творця, людина починає відчувати Творця.

У Всесвіті не існує нічого, окрім бажання Творця „дати” і початкового бажання творіння „отримати”. Увесь подальший процес – це процес виправлення бажання „отримати” за допомогою бажання „віддати”. Але як людина може змінити створене Творцем бажання „отримати”, якщо це сама сутність людини?

Відповідь – тільки за допомогою наміру „отримувати щоб віддати” творіння стає рівним до Творця за властивостями, по рівню духовності. Цього стану кожне творіння зобов’язане досягти або за одне життя, або за декілька. Процес цей йде протягом поколінь. Ми являємо собою наслідок, продукт попередніх поколінь, наші душі вже не раз побували тут і знову зійшли. В них накопичений досвід страждань і готовність наблизитися до духовного.

Людині властиве почуття ліні, і це дуже хороше почуття. Якщо б його не було, людина б марнувалася на різного роду заняття, не надаючи чому-небудь переваги. Не треба боятися ліні, вона захищає нас від непотрібних занять.

Дії Творця проявляються на двох перших стадіях:

• Нульова стадія, що називається „корінь” – це світло (ор), яке виходить з Творця,
• Перша стадія , яка називається „хохма” – це бажання отримати світло, судина (клі), створена самим світлом для себе, для того, щоби вона могла отримати насолоду, яка міститься у світлі.

Далі, до кінця всього творіння все відбувається тільки внаслідок реакції клі на світло у ньому. Все відбувається тільки від взаємозв’язку між цими двома єдиними компонентами Всесвіту: Творець і творіння, світло і судина, бажання насолодити і бажання насолодитися.

• Друга стадія, яка називається „біна” – це перша реакція клі на світло, що його наповнює: клі переймає від світла його властивість „віддавати” і саме бажає бути таким самим. Тому воно виганяє з себе світло.
• Третя стадія , яка називається „тіферет” або „Зеїр Анпін” – це перша дія клі. Воно розуміє, що Творець бажає, щоб воно отримало світло і насолоджувалося ним. Тому воно починає отримувати трохи світла. Це бажання отримати трохи світла і являється Третьою стадією.
• Четверта стадія , яка називається „малхут” – на третій стадії у клі розвивається бажання отримати все світло хохма, яке надходить від Творця і це бажання отримати все світло хохма називається "малхут".

Ця четверта стадія і є завершеним бажанням, яке і являє собою єдине творіння. Як видно, у творіння існує тільки єдине бажання – отримати світло хохма, насолодитися ним. Творіння має єдину можливість віддавати – це отримувати не заради себе, а заради Творця.

Але щоб стати даючим, необхідно відчувати Того, хто дає тобі і отримувати тільки тому, щоби цим завдати Йому насолоди. Ви стаєте партнерами: Він дає вам, а ви даєте Йому. Ви стаєте рівними за властивостями і прагненнями: ви страждаєте, якщо Він не отримує насолоди, Він також страждає, якщо ви не насолоджуєтесь тим, що Він вам приготував. Він і ви стаєте одним цілим.

Четверта стадія, малхут, потім поділяється на частини. Це відбувається тому, що вона не може одразу виправити увесь свій егоїзм, тобто вона не здатна отримати заради Творця все приготоване для неї світло. Бажання отримати не заради себе протиприродне. Тому творіння повинне поступово „привчити” себе до цього бажання.

Малхут бажає бути подібною до попередніх стадій. Тому вона поділяється на п’ять частин, кожна з яких подібна до однієї з стадій:

• Коренева частина у малхут - подібна до кореневої стадії,
• Перша частина малхут - подібна до першої стадії,
• Друга частина малхут - подібна до другої стадії,
• Третя частина малхут - подібна до третьої стадії,
• Четверта частина малхут – являється сама собою, не подібна ні до однієї властивості, що вище від неї, а тому повністю егоїстична.

Ці ж стадії називаються відповідно: нежива, рослинна, тваринна, „людина”, духовна. З останньої частини малхут створюються „душі”. З попередніх частин малхут створюється все інше – зовнішній відносно душ Всесвіт: світи і все, що їх наповнює і населяє. Відмінність одного творіння від іншого – тільки у бажанні насолодитися: від найменшого на неживому до більшого у людині і найбільшого у душах.

У своїх кругообігах життів людина проходить у собі всі види бажань. У людині, в якій існує, нехає поки що навіть неусвідомлене, бажання до Творця, присутня і решта, більш грубі бажання. Все питання у тому, у якій пропорції ці бажання знаходяться в ній і яке бажання вона вибирає для своїх дій.

Допомога групи і керівника (рава) полягає в тому, щоб замінити решту бажань на єдине – бажання осягнути Творця. По мірі просування до Творця решта бажань зростає і починає заважати цьому просуванню. З’являється то бажання до грошей, то до влади, то до почестей, то до знань, то до протилежної статі. Людині згори постачають спокуси, приваблюють її можливістю розбагатіти, заволодіти владою і т.д. Це відбувається для того, щоб людина дослідила себе, усвідомила свої прагнення і слабини, свою нікчемність у протистоянні до приваблюючих насолод, щоби вивчила, що таке бажання насолодитися, створене Творцем.

Каббала – це наука про самопізнання, про розкриття Творця у собі. Людина сама усвідомлює, що являється для неї найнеобхіднішим. Важливо, що людина робить зі своїм вільним часом, про що думає решту часу. Каббаліст повинен працювати. Вільний час можна правильно використати, тільки якщо його спланувати заздалегідь. Важливою є інтенсивність його наповнення. Якщо ви у вільний час думаєте над питанням „для чого я живу”, то це дасть вам можливість правильно мислити і решту часу.

Для того, щоб духовно підноситися, потрібно мати те, що необхідно виправляти, тобто потрібно мати бажання отримувати, егоїзм. Саме бажання отримувати, виправлене за допомогою наміру отримувати заради Творця, і стає судиною, до якої входить світло, приготоване Творцем. Виходить, що чим більшим егоїстом стає людина (егоїзм по мірі просування людини вперед, до Творця, зростає), тим краще. Треба зробити людину ще більшим егоїстом, щоб вона відчула, що є в ній дещо, що потребує виправлення.

Егоїзм примушує людину відчувати позитивні прояви Творця як негативні. Тим не менше саме це негативне відчуття Творця і приводить нас до Нього. По мірі духовного піднесення, наближення до Творця, усі негативні емоції перетворюються на позитивні.

„Я” людини – це сам Творець. Чому ж ми сприймаємо себе відділеними від Творця? – Тільки тому, що наш егоїзм ще не виправлено.

Усе творіння складається з 5 бхінот: кетер, хохма, біна, тіферет (або зеїр анпін) і малхут, яким відповідають 10 сфірот. Чому 10? Справа в тому, що тіферет у свою чергу складається з 6 сфірот: хесед, гвура, тіферет, нецах, ход, єсод. Відмітимо, що іменем „тіферет”, називається і бхіна, яка входить до складу 5-ти, і одна з її окремих сфірот. Це тому, що ця окрема, одна з 6 сфірот, являється основною, яка визначає увесь характер загальної тіферет. Але зазвичай ми замість назви тіферет вживаємо назву зеїр анпін (за). Це більш прийнята назва, особливо у школі Арі. Ці 10 сфірот включають увесь Всесвіт.

Ці 5 бхінот: кетер, хохма, біна, за та малхут і являють собою 5 світів:
• кетер – світ Адам Кадмон,
• хохма - світ Ацилут,
• біна - світ Брія,
• за - світ Єцира,
• малхут - світ Асія.

Або ж ми називаємо їх 4-х буквеним іменем Творця (юд – хей – вав - хей). Це ім’я зазвичай вимовляється як АВАЯ. Воно має нескінченну множину значень, оскільки воно складає скелет, основу всіх імен усіх творінь. Але у найзагальнішому своєму вигляді воно відповідає 5 світам:

• кетер - світ Адам Кадмон - точка початку букви юд (куцо шель юд),
• хохма - світ Ацилут - буква юд,
• біна - світ Брія - буква хей,
• за - світ Єцира - буква вав,
• малхут - світ Асія - буква хей.

Наш світ являє собою частину світу Асія. Хоча він знаходиться під ним, під його найостаннішою духовною ступінню. Але оскільки у духовному просторі немає місця для такої егоїстичної властивості, яка владне нашим світом, то він вважається останньою сходинкою світу Асія.

Вся причина створення світів полягає в тому, що для того, щоб насолодити творіння, Творець повинен створити у ньому декілька умов:

• творіння повинно бажати насолодитися,
• це бажання повинне походити від самого творіння,
• воно повинне бути самостійним,
• творіння повинне мати сили керувати цим бажанням, а не щоб бажання володарювало над творінням і диктувало його поведінку,
• творіння повинне мати можливість самостійно, незалежно, вибирати між насолодою від того щоб бути творінням і насолодою бути як Творець,
• творіння повинне мати можливість і сили вільно діяти між двома протилежними силами: власним егоїзмом та Творцем і самостійно обирати свій шлях, та самостійно йти ним.

Для того, щоб надати у розпорядження творіння, тобто людини, ці умови, Творець повинен:

• повністю віддалити творіння від себе (від світла),
• створити йому умову свободи волі,
• створити йому можливість розвитку і осягнення Всесвіту,
• створити йому можливість вільно діяти.

Творець створює такі умови творінню поступово. Під творінням мається на увазі людина, яка знаходиться у нашому світі в такому стані, коли вона вже починає усвідомлювати свій стан відносно Всесвіту або вже починає підніматися по духовним ступінях. Такий стан вважається бажаним для початку духовної роботи людини і він називається: „Цей світ”.

Для чого Творець, який знаходиться на найвищому духовному рівні, повинен був створити творіння з протилежної до Нього егоїстичної властивості, повністю наповнити його світлом, потім спустошити від світла і цим опустити творіння до стану „Цей світ” („Олам азе”)?

Тому, що творіння, наповнене світлом, не являється самостійним, воно повністю пригнічене світлом. Світло диктує творінню, бажанню насолодитися, клі, свої умови, передає йому свої властивості.

Для створення самостійного клі, повністю незалежного від світла, світло повинне повністю покинути клі. Існує просте правило: розповсюдження світла у клі і вивергнення з нього робить клі придатним для своєї функції, ролі самостійно усвідомлювати і вибирати спосіб наповнення. Таке справжнє, самостійне клі може з’явитися тільки у нашому світі.

Сходження світла згори донизу через усі світи до людини у цьому світі являє собою підготовчу стадію утворення справжнього клі. На кожному етапі тільки світло визначає всі форми, стадії, характер клі. Як тільки клі повністю звільняється від світла, воно стає абсолютно самостійним і може приймати різні рішення.

Будь-яка душа, (ще одна назва клі) яка опускається згори донизу з якого-небудь духовного рівню, поки не одягається у бажання (тіло) людини у нашому світі і поки людина не починає з нею працювати, вважається частиною Творця і наповнена Його світлом. І тільки коли душа сходить до нашого світу і усвідомлює, в результаті вивчення Каббали, свій істинний стан, тоді людина, в якої з’являється бажання духовно просуватися, може просити Творця, щоб Він наповнив її духовним світлом, яке піднімає її. Причому тоді людина духовно піднімається не на той самий рівень, з якого опустилася її душа, а в 620 разів більший.

Як просувається людина? Якщо згори людині дано стимул осягати духовне, то вона повинна його розвивати, а не губити. Згори людину можуть підштовхнути декілька разів, давши зацікавлення духовним. Але якщо людина не використовує правильно це бажання, яке виникло у ній, то її через деякий час залишать у покої.

Духовно піднятися клі вимушує навколишнє світло, ор макіф, яке світить ззовні, оскільки воно ще не може увійти до егоїстичного клі. Але вплив цього світла такий, що під його дією бажання людини до духовного зростають настільки, що вона бажає тільки духовного піднесення. І тоді їй допомагають згори. Збільшити вплив на себе навколишнього світла і в такий спосіб почати зазнавати духовних відчуттів, вийти у духовний простір, можна тільки:

• під керівництвом справжнього каббаліста,
• за допомогою вивчення істинних книг,
• завдяки спілкуванню у групі учнів (гуртові заняття, трапези, дії).

Олам азе ("цей світ") – це стан, коли людина вже відчуває, що Творець від неї приховується. Сьогодні ми поки що цього не відчуваємо. Нам говорять, що Творець існує, ми чуємо про це, але все одно не відчуваємо цього. Коли людина починає відчувати, що існує дещо поза нашим світом, але приховується від нього, це називається подвійним прихованням Творця.

Егоїзм – означає властивість людини, яка автоматично примушує людину у всьому, що вона робить, отримувати користь і тільки в цьому бачити мету своїх вчинків. Альтруїзм – абсолютно незрозуміла для нас властивість, коли людина, роблячи що-небудь, абсолютно не має на меті аніякої власної користі. Ми наділені від природи тільки егоїстичною властивістю. Альтруїстична властивість взагалі незрозуміла нам.

Цю властивість може здобути тільки той, хто відчуває Творця. Говорячи мовою Каббали, коли світло увійде до клі, воно передасть клі свої альтруїстичні властивості. Людина самостійно виправитися не може, від неї це і не вимагається. Вона повинна під керівництвом рава, під час гуртових занять, збудити такі бажання до духовного, щоб світло увійшло до неї. Але для такого бажання потрібно багато працювати над своїми думками і бажаннями, щоб чітко знати, що саме необхідно, але бажати цього ще неможливо.

Якщо людина у нашому світі робить вчинок, який зовні виглядає альтруїстичним, то насправді це означає, що вона заздалегідь зробила розрахунок про майбутню винагороду від вчиненої дії. Найменший рух виконується тільки на основі розрахунку, в результаті якого людині здається, що їй буде краще, аніж зараз. Якщо б людина не робила такого розрахунку, вона не змогла б зрушитися з місця, тому що навіть на атомно-молекулярному рівні природі необхідна енергія для руху – а цією енергією якраз являється егоїзм, тобто бажання отримувати насолоду. Цей закон потім „одягається” у звичайні фізико-хімічні закони. У нашому світі людина здатна тільки отримувати, або віддавати, але теж для отримання.

Каббала дозволяє описувати і внутрішні дії людини над собою, і дії Творця над нею, тобто їх взаємні дії. „Апарат” Каббали являє собою фізико-математичний опис дій духовних об’єктів у вигляді описових фраз, які можна привести до формул, графіків, таблиць.

Але ці формули, графіки, таблиці описують внутрішні духовні дії каббаліста і що криється за ними може знати тільки каббаліст, який може відтворити ці дії на собі і тому зрозуміти, що ці формули означають. І передати цю інформацію учню каббаліст може тільки тоді, коли учень вийде хоча б на перший духовний рівень. Передається така інформація „з уст в уста” („мі пе ле пе”), тому що на рівні уст (пе) духовного парцуфу знаходиться екран (масах). Якщо учень ще не здобув екран, він ще не здатен нічого зрозуміти в істинному вигляді, нічого не може сприйняти від свого вчителя.

Коли каббаліст читає каббалістичну книгу, він повинен кожне слово і кожну букву виразити у собі, подібно до того, як сліпі відчувають систему Брайля. Так і каббаліст відчуває написане тільки у собі.

• Бхіна Алеф – це клі, яке створив Творець для отримання тієї насолоди, яку він вирішив дати творінням. Світло, що наповнює це клі, називається ор Хохма або Хая. Однак, Бхіна Алеф уся визначається як світло: клі там не відчувається, тому що воно повністю наповнене світлом, пригнічене насолодою. Клі називається бажання, а якщо бажання повністю наповнене насолодою, то воно, звичайно, відсутнє, оскільки задоволене.

• Бхіна Бет – це наслідок реакції бхіни алеф на світло хохма, що знаходиться у ній: під дією ор хохма у клі виникає бажання бути подібною до властивості світла – насолоджувати, а не отримувати насолоду. Воно починає відчувати насолоду від бажання віддати, від схожості до Творця, властивість якого тільки віддавати. Ця насолода від віддачі називається ор хасадім. Внаслідок того, що у клі зникає бажання насолодитися, у ньому зникає і відчуття насолоди від отримання ор хохма, зникає саме ор хохма. Тому що не може відчуватися насолода без бажання до неї. Клі у бхіні Бет протилежне за наміром до бхіни Алеф.

• Бхіна Гімел – це наслідок того, що бхіна Бет відчуває бажання дати Творцю, але їй нічого віддати. Єдине, що вона може зробити для Творця – це прийняти частину світла, тому що Творець бажає цього. Крім того, також деяка порція світла хохма необхідна і для самої бхіна бет, оскільки без світла хохма бажання насолодитися не здатне існувати. Це нове бажання отримати крім світла хасадім також трохи світла хохма і утворило бхіну Гімел.

• Бхіна Далет – народжується з бхіна гімел тому, що в результаті отримання невеликої порції світла хохма заради Творця, бхіна Гімел прокидається отримати все світло хохма. Це бажання походить від самого клі, а не як у бхіні алеф воно походило від самого світла. Тому це бажання самостійне і воно саме притягує до себе світло хохма, випереджаючи світло, а тому й називається малхут – царство бажання.

Ми пройшли 4 стадії утворення клі. Чому 4, а не 5? Тому що 5-а стадія – це вже власне клі, а не стадія його утворення. Починаючи з малхут немає вже більше стадій, клі повністю створене, народжене у своєму егоїстичному бажанні отримувати насолоду від світла хохма. Клі самостійне не тільки у своєму бажанні, але і у втіленні у дію свого бажання.

Але якщо світло, насолода наповнює клі, воно диктує клі дію, тому що пригнічує клі наповнюючи його насолодою. Тому тільки коли клі не наповнене світлом, воно справді вільне у своєму намірі. Але й цього недостатньо – світло взагалі не повинно відчуватися навіть здалеку. Тобто Творець, світло повинні взагалі сховатися від клі, малхут. І тільки тоді малхут зможе бути самостійною, вільною у своїх рішеннях та вчинках.

Такий стан, коли клі саме може реалізовувати свої бажання, коли воно повністю звільнене від впливу світла, насолоди, щоби воно не змогло диктувати клі свої умови, називається „наш світ” або „цей світ”. Досягається цей стан видаленням світла не тільки зсередини клі, але й поступовим віддаленням його ззовні.

Видалення світла зсередини клі називається скороченням бажання насолодитися, або просто скороченням, Цимцум Алеф. Віддалення світла від клі досягається за допомогою системи затемняючих екранів, які називаються світами. Таких екранів всього 5, тобто ми отримуємо 5 світів. Кожний зі світів складається з 5 частин, які називаються парцуфім. У кожному парцуфі є 5 частин, які називаються сфірот. В решті-решт малхут віддаляється від світла настільки, що абсолютно не відчуває світла – це і є людина у нашому світі.

Хоча у Каббалі ми вивчаємо властивості світів, парцуфім, сфірот, тобто властивості екранів, що загороджують від нас духовне, Творця, але мається на увазі вивчення їх, щоб знати, які ж властивості має здобути людина, щоб нейтралізувати приховуючу дію світів, парцуфім, сфірот, щоб піднятися до тієї чи іншої духовної ступіні – сфіри, парцуфу, світу.

Тому що як тільки людина здобуває властивість якої-небудь сфіри у якому-небудь парцуфі якого-небудь світу, вона цим одразу ж нейтралізує приховуючу дію цієї ступіні і сама ніби піднімається на неї. І вже тільки більш високі ступіні приховують від неї світло, Творця. І також поступово вона повинна осягнути всі властивості всіх ступіней, знизу, починаючи з першої, понад нашим світом, і до найвищої, до свого остаточного виправлення.

А тепер повернемося до малхут, 5-ої стадії клі. Малхут, відчувши себе отримуючою, а Творця даючим, настільки зневажає свій стан протилежності до Творця, що вирішує припинити ортимувати насолоду. Оскільки у духовному світі немає насилля, і не може сприйматися насолода, якщо нема на неї бажання, то світло зникає, перестає відчуватися у почуттях клі. Ця дія малхут називається Цимцум Алеф (ЦА). У попередніх стадіях клі ще не відчувало себе таким, що отримує. А тільки на 5-ій стадії, сама вирішивши отримувати, вона відчуває себе протилежною до Творця. Тому тільки малхут робить ЦА, адже щоб зробити цимцум, потрібно відчувати повну протилежність до Творця.

Малхут також називається душа, але назва душа може відноситися як до клі, так і до світла, що в ньому. У тексті завжди потрібно розуміти, чи йде мова про творіння або про те, чим воно наповнене. У першому випадку – це частина самого творіння, бажання, а у другому – частина Творця, світло.

Коли душа опускається зі світу Нескінченності у світ Ацилут, вона стає тоді стадією алеф душі, але не справжньою душею, оскільки ще не відчувається її відмінність від Творця, подібно до того, як дитину у лоні матері ще не можна назвати самостійною, хоча вона вже існує. Вона знаходиться ще у проміжковому стані.

Світ Ацилут абсолютно духовний, тому що в ньому клі не відчувається, а повністю пригнічене світлом і складає зі світлом одне ціле. Навіть душі решти творінь, тварин, проходячи крізь світ Ацилут згори вниз, вважаються також злитими воєдино з Творцем. А у нашому світі творіння повністю спустошені від світла і нескінченно віддалені від Творця.

Всі світи являються сходинками наближення до Творця при піднятті людини знизу нагору і мірами віддалення від Творця при сходженні душі згори вниз. І не має значення, про які типи душ йде мова. Звичайно, що вся природа – єдине ціле, але в ній можна виділити види творінь, більш вільні за вибором мети і менш вільні. Тільки людина зі всіх творінь має свободу волі, решта ж природи піднімається чи опускається разом з нею, будучи пов’язаною з людиною у нашому Всесвіті.

Неможливо говорити про яку-небудь кількість душ, які проходять цей шлях, тому що важко дати душам кількісну характеристику. У кожному з нас зненацька з’являються які-небудь частинки інших душ, більш сильних і вищих, які починають всередині нас говорити і підштовхувати вперед. Душа – це не щось певне, постійне, що супроводжує біологічне тіло протягом усього його біологічного життя.

Арі описує у своїй книзі „Шаар Агільгулім” які душі і в якій послідовності до нього вселялися. Душа також не являється чим-небудь неподільним, а сама постійно, зливається і ділиться, утворює все нові частини, наскільки це необхідне для виправлення всієї загальної душі. Навіть протягом життя людини до неї вселяються або з неї видаляються які-небудь частинки душ і постійно переливаються з іншими душами.

Світ Брія відповідає стадії Бет – Біні, бажанню віддавати, насолоджувати. Клі у світі Брія називається нешама, вперше має своє власне бажання, хоча це бажання віддавати, але тому воно дуже світле, неегоїстичне за своїми бажаннями і вважається абсолютно духовним.

Світ Єцира відповідає стадії Гімел – Тіферет, або ЗА, у якій проявляється як бажання віддавати (приблизно 90 відсотків), так і бажання отримувати (приблизно 10 відсотків), тобто невелике світіння світла хохма на яскравому фоні світла хасадім. Клі на цій стадії переходить зі стану Нешама у стан Руах. Хоча бажання клі вже в певній мірі егоїстичні, тим не менше бажання віддавати все ж переважає, тому клі у світі Єцира ще цілком духовне.

Світ Асія – у ньому владне четверта стадія – Малхут, повністю егоїстична. Саме бажання отримує тут тіло (гуф), яке абсолютно віддалене від Творця. Світло, що наповнює клі у світі Асія, називається Нефеш, ця назва говорить про те, що і клі, й світло знаходяться без будь-якого духовного руху, подібно до неживої природи нашого світу.

Таким чином, поступово сходячи ступінями світів, клі все більше грубішає і віддаляється від світла, поки зовсім не залишається спустошеним – не відчуває світла, а тому і абсолютно вільним у своїх думках і діях від світла, Творця.

А от якщо тепер клі саме надасть перевагу шляху духовного розвитку перед дрібними егоїстичними насолодами, воно зможе поступово піднімаючись знизу нагору ступінями світів Асія, Єцира, Брія, Ацилут, Адам Кадмон досягти світу Нескінченності, тобто нескінченного злиття з Творцем, рівності з Ним.

У людині є чорна точка, зародок майбутнього духовного стану. Ця точка знаходиться в кожному у стані різної готовності до духовного сприйняття. Є люди, які зовсім не сприймають духовні поняття, вони навіть не здатні відчути щонайменшого інтересу до них. Є люди, які зненацька прокидаються, причому навіть для них самих незрозуміло, чому вони зненацька почали цікавитися настільки „абстрактним”.

Людина, подібно до будь-якої іншої тварини, живе під впливом батьків, суспільства, рис свого характеру. Вона не має ніякої свободи волі, вона тільки переробляє, відповідно до всіх цих факторів, всю інформацію і виконує найкращі для себе, як їй здається, вчинки.

Але все змінюється, коли Творець починає будити людину. Таким збудженням для людини являється маленька порція світла, яку Творець надсилає людині „авансом”. Отримавши цю порцію її внутрішня точка починає вимагати подальшого наповнення, вимушуючи людину шукати Світло. І вона починає шукати. Вона шукає його у різноманітних заняттях, ідеях, філософіях, вченнях, гуртках, доки не приходить до Каббали. Такий шлях повинна пройти кожна душа на землі!

До тих пір, доки за допомогою екрану, її чорна точка не розростеться до утворення маленького парцуфу, вважається, що людина не має душі – немає клі і, відповідно, у ньому немає світла. Наявність навіть щонайменшого духовного парцуфу зі світлами нефеш, руах, нешама, хая, єхіда (НАРАНХАЙ) вже свідчить про народження „людини”, про її вихід з „тваринного” стану (який ми, до речі, звикли вважати людським). Під поняттям „Людина” мається на увазі такий духовний стан, коли вона вже пройшла духовний бар’єр (махсом) між цим світом і світом духовним, світом Асія, і отримала при цьому духовне клі.

Досвід, накопичений душею у кожному кругообігу життя у цьому світі, залишається з нею і переходить з покоління у покоління, лише змінюючи при цьому фізіологічні тіла, як сорочки. Усі тілесні страждання також записуються в душі і призводять одного разу до бажання осягнути духовне. Одягання душі у жіноче тіло говорить про те, що на дану душу у цьому кругооберті не покладено особистого духовного виправлення. Така особистість може духовно просуватися не самостійно, а своїм сприянням розповсюдженню Каббали, отриманням духовного піднесення через чоловіка.

Сказано у Торі, що серця керуючих світом, знаходяться у руках Творця. Сюди відносяться всі політики, диктатори, всі, від кого залежить людство – всі вони являються лише маріонетками в руках Творця, через яких Він проводить своє керування.

У духовному просторі існує лише один закон – закон подоби духовних властивостей: якщо властивості однієї людини рівні, подібні до властивостей іншої, то вони духовно близькі. Якщо люди відрізняються думками, поглядами, то вони відчувають одне одного відокремленими і віддаленими, навіть якщо знаходяться фізично поряд.

Духовна близькість або віддаленість залежать від схожості властивостей об’єктів. Якщо вони повністю співпадають за властивостями, бажаннями, то вони зливаються разом, воєдино.

Якщо два бажання протилежні одне до одного, то вони полярно віддалені одне від одного. Чим більше два складних бажання схожі одне на одного, тим ближче вони знаходяться одне до одного у духовному світі.

Якщо хоч одне з численних бажань об’єктів співпадає, то ці два об’єкти торкаються тільки в одній точці. Якщо в нас жодне бажання не подібне до бажання Творця, то ми полярно віддалені від Нього, і нам нічим відчути Його. Якщо в мене з’явиться хоч одне бажання, подібне до Творця, то саме у ньому я і відчую Творця.

Задача людини поступово перетворити всі свої бажання на подібні до бажань Творця. Тоді вона повністю зіллється з Творцем у один духовний об’єкт і не буде ніякої різниці між ними. І людина досягне все те, що має Творець: вічне, неосягненне, найвище, всепізнавальне, досконале. У цьому кінцева мета виправлення її природних бажань (гмар тікун).

Малхут, яка виштовхнула все світло у ЦА, вирішила приймати світло за допомогою екрану. До неї надходить пряме світло, тисне на екран і бажає проникнути всередину Малхут відмовляється від отримання світла, пам’ятаючи, якого пекучого сорому вона зазнала, коли була наповнена світлом. Відмова світла – це відбиття його за допомогою екрану. Таке світло називається відбите світло, „ор хозер”. Власне відбиття світла називається ударянням світла у екран, „акаа”, від слова мака (ударяння).

Відбиття якої-небудь насолоди (світла) відбувається всередині людини за допомогою наміру прийняти цю насолоду тільки заради Творця. Потім людина проводить розрахунок, скільки вона може отримати, щоб завдати насолоди Творцю – ніби одягає ту насолоду, яку вона бажає отримати, щоб віддати назад Творцю з наміром отримати, насолодитися заради Творця.

Одягання прямого світла у відбите дозволяє Малхут, після ЦА, розширитися, прийняти всередину певну частину світла. Це означає, що у цьому місці вона подібна, зливається з Творцем. Метою творіння являється повне наповнення Малхут світлом Творця. Тоді все її наповнення буде еквівалентне до віддачі і означає повне злиття всього творіння з Творцем.

Одягаючи надходячу насолоду у свій намір, у відбите світло, малхут ніби говорить, що я хочу відчути отримувану насолоду, але тільки тому, що цим я завдаю радості Творцю. У такому випадку отримання являється абсолютно еквівалентним до віддачі, тому що бажання клі, його намір визначає суть дії, а не сам механічний рух, виконується він всередину чи назовні. Відчута при цьому насолода буде подвійною, від отримання насолоди і від завдання насолоди Творцю, вічною і досконалою.

На прикладі гостя і хазяїна рабі Ашлаг дає приклад, коли отримання насолоди гостем від хазяїна перетворюється на віддачу, на протилежне: гість приходить до хазяїна, який точно знає, які страви любить гість. Гість сідає перед хазяїном, котрий кладе на стіл 5 найулюбленіших страв гостя, і у кількості, що відповідає його апетиту.

Якщо б гість не бачив того, хто дає, хазяїна, він би не відчував почуття сорому і накинувся би на всі страви, поглинувши би їх усі, без залишку, тому що вони точно відповідають його бажанню. Але хазяїн, що сидить перед ним, бентежить його, і гість відмовляється від їжі. Хазяїн наполягає, кажучи, що він так старався для свого гостю, так хотів йому догодити, дати насолоду.

Нарешті, хазяїн, вмовляючи гостя, говорить йому, що страждає від відмови гостя поїсти. Як тільки гість розуміє, що з’ївши обід завдасть хазяїну насолоди і перетвориться з отримуючого у того, хто дає, тобто порівняється з хазяїном за наміром та властивостями, тоді лише він погоджується почати їсти.

Якщо виникає такий альянс, коли хазяїн бажає насолодити гостя, покладеною перед ним трапезою, а гість з’їдає це з наміром повернути насолоду хазяїну і сам насолоджується при цьому, то такий стан називається ударним злиттям (зівуг де акаа). Але настає він тільки після повної відмови гостя (ор хозер), після відштовхування насолоди.

Тільки переконавшись, що за допомогою отримання він завдає насолоди хазяїну, робить йому зичення, гість починає приймати пригощення і тільки у тій мірі, у якій може думати не про власне задоволення, а про насолодження Творця.

Для чого потрібні насолоди у нашому світі, якщо вони базуються на стражданнях? Якщо бажання наповнене насолодою, то насолода „гаситься”, зникає. Насолода відчувається тільки коли є жагуче бажання її отримати. За допомогою виправлення бажань, доданням до них наміру „заради Творця”, ми можемо насолоджуватися безмежно, не відчуваючи голод перед насолодою, а тільки збільшуючи у собі почуття величі Творця – від цього насолодження його дає нам величезну насолоду. А оскільки Він вічний і необмежений, то цим і ми народжуємо у собі нескінченне і постійне клі – голод до Нього. А тому можемо вічно і необмежено насолоджуватися.

У духовному світі будь-яке отримання насолоди сприяє ще більшому бажанню її отримати – і так далі до нескінченності. Наповнення еквівалентне до віддачі: віддав, побачив, як Він насолодився, і здобув ще більше бажання віддати. Але насолода від віддачі повинна бути також альтруїстичною, тобто заради віддачі, а не заради насолоди від неї. Інакше це буде віддачею для самонасолоди, подібно до того як ми даємо, маючи на меті при цьому власну користь.

Каббала навчає людину насолоджуватися світлом з наміром насолоджуватися заради Творця. Якщо людина на всі бажання цього світу може створити екран, то вона одразу ж відчує духовний світ. Далі людина потрапляє під вплив нечистих духовних сил. Вони поступово додають людині духовного егоїзму. На нього людина будує новий екран за допомогою чистих сил – і вона може отримати всередину нову порцію світла, що відповідає кількості виправленого егоїзму. Таким чином завжди є свобода волі.

У понятті „екран” полягає вся різниця духовного від матеріального. Насолода, отримана без екрану, являється звичайною егоїстичною насолодою нашого світу. Сенс у тому, щоб надати перевагу духовним насолодам пере цими насолодами і розвивати при цьому екран, щоб отримати вічну насолоду, згідно з метою творіння.

Але екран з’являється тільки під впливом Творця, світла на егоїстичне клі, бажання. Але як тільки розкривається Творець, в людини одразу ж зникають сумніви, для кого потрібні її зусилля. Вся наша робота таким чином зводиться тільки до однієї задачі – досягти відчуття Творця.

Стадія Далет народилася як наслідок передуючих їй станів. Після того, як вона з’явилася зі стадії Гімел, вона починає осягати не тільки насолоду від світла, але й його властивості. Тому говориться, що стадія Далет, бажання насолодитися, отримує властивості попередніх стадій. Від пізнання властивостей світла, що надходить до неї і наповнює її, вона сама здобуває його властивості, поступово відчуваючи, що:

1) світло приходить від стадії 3, яка має велике бажання віддавати і трохи бажання отримувати насолоду,
2) що стадія 3 виникла як наслідок стадії 2, повного бажання віддавати,
3) що стадія 2 виникла зі стадії 1, бажання отримувати світло, створеного Творцем,
4) що стадія 2 виникла зі стадії 1, бажання Творця насолодити творіння, її, 4 стадію усім своїм світлом.

Ці властивості стадія 4, малхут осягає всередині себе, все глибше пізнаючи властивості світла, що її наповнює. Саме в такому порядку, від себе і до властивості самого Творця.

Для того, щоб стати самостійною, малхут повинна повністю віддалитися від Творця. Це досягається вигнанням з неї світла внаслідок ЦА і віддаленням від Творця, від Світу Нескінченності настільки, щоб вона зовсім не відчувала світло.

Тому малхут повинна віддалитися на 5 ступенів, так, щоб не відчувати світло навіть у найменшій мірі. Ці 5 ступенів віддалення Малхут від Світу Нескінченності і утворюють 5 світів.

Коли ховається стадія 0, (бхінат шореш) – цей стан називається світ Адам Кадмон. Приховання стадії 1 – світ Ацилут, приховання стадії 2 – світ Брія, приховання стадії 3 – світ Єцира, приховання стадії 4 – світ Асія. Про того, хто відокремлений від Творця усіма цими стадіями приховання, говорять, що він знаходиться „у цьому світі”.

Для того, щоб подолати ту чи іншу ступінь приховання, людині необхідно здобути властивості цієї ступіні – цим вона нейтралізує обмеженні, вплив на себе приховання цієї ступіні і тоді це приховання перетворюється на розкриття і осягнення.

Наприклад, людина знаходиться своїми властивостями у нашому світі. Це означає, що її властивості невиправлені настільки, що на неї діє приховання всіх світів. Якщо, внаслідок виправлення, її властивості стануть подібними до властивостей світу Асія, то світ Асія припинить приховувати від неї світло Творця, і це буде означати, що людина духовно піднялася на рівень світу Асія.

Знаходячись вже своїми властивостями і відчуттями у світі Асія, людина відчуває на собі приховання від неї Творця на рівні світу Єцира. Виправляючи свої властивості на подібні до світу Єцира, вона нейтралізує приховання світла Творця за світом Єцира і починає відчувати Його на рівні світу Єцира. Врешті-решт, світи – це екрани, що приховують Творця, але коли людина будує на свій егоїзм схожий екран, вона тим самим розкриває ту частину світла Творця, яку цей екран, цей світ затримував на собі.

Назви бхінот – стадій, світів – оламот, сфірот – кетер, хохма, біна, ЗА (або тіферет) і малхут взаємозамінні. Іноді переважніше застосовувати одне замість іншого, щоб підкреслити певну особливість даного об’єкту, ступіні. У різноманітних станах ми називаємо творіння різними іменами, щоб підкреслити його ті чи інші особливості.

Найбільш „особисті”, а не загальні імена – це назви, які приводяться у Торі – імена праотців – вищі ступіні, їх нащадків – більш низькі ступіні і т.п.

Той, хто знаходиться у певному світі, відчуває приховання на цьому рівні і вище, але не нижче. Припустимо, людина знаходиться на рівні сфіри хесед у парцуфі ЗА світу Брія, то, починаючи з цієї ступіні і вниз, всі світи, всі парцуфім і всі сфірот знаходяться у ній вже у виправленому стані. Ці минулі ступіні являються для неї ступінями розкриття, вона увібрала до себе егоїзм цих ступенів і виправила їх за допомогою екрану, а отже, розкрила для себе Творця.

Але на всіх ступінях вище за цю точку Творець ще приховується від людини. Усього ж від нашого світу до Творця є 125 ступіней (5 світів, по 5 парцуфім у кожному світі, по 5 сфірот у кожному парцуфі).

Найголовніше зробити перший крок у духовний світ, а далі – набагато простіше. Тому що всі ступіні подібні і відмінність тільки у ї