Таамім - Некудот - Тагін - Отіот

(пп.46-49)

46)Як вже було сказано вище, у результаті бітуш ор макіф у масах де гуф масах послаблюється, піднімається нагору, доки він не з’єднається з масах де рош і не стане з ним одним цілим, а потім цей масах включається з ним у зівуг де акаа, в результаті чого виходить новий парцуф, у відповідності з авіют, який присутній у його решімот. Тепер вияснимо чотири види світел ТаНТА (таамім, некудот, тагін, отіот – на івриті пишеться з букви алеф), які виникають в результаті бітуш де ор макіф і підйому масаху у пе де рош.

47)Однак масах не втрачає свою силу в один прийом, це відбувається у певному порядку: спочатку масах звільняється від бхіни далет, потім він втрачає бхіну гімел, потім зникає бхіна бет, потім – алеф та шореш, доки масах зовсім не звільниться від усього авіюту і не стане одним цілим з масахом де рош. Вище світло не перестає світити ні на мить, воно продовжує взаємодіяти з масахом, у якому б стані той не був у процесі свого послаблення.

Егоїстичне бажання, яке виконало ЦА, хоче зараз працювати тільки в альтруїстичному режимі і насолоджуватися від отримання заради Творця. Але спочатку воно приймає тільки 20 відсотків, а потім поступово звільняється від світла, оскільки в результаті бітуш ор макіф у ор пнімі воно не в змозі більше приймати.

Насправді світло нікуди не входить і нізвідки не виходить. Світло постійно знаходиться всередині судини (клі). Все залежить від того, чи може дана судина відчувати світло всередині себе, чи ні. Так і ми наповнені світлом Творця, але не відчуваємо його по причині відсутності відповідного виправлення, екрану. Якщо ми почнемо виправляти себе, здобувати екран на наш егоїзм, то ми відчуємо Творця і Його світло.

Тепер, після того, як вже прийняте рішення про вигнання світла, малхут, бажаючи відчути, розкрити Творця, починає змінювати свої внутрішні відчуття. Вище світло не перестає світити ні на мить, а постійно робить зівугім з масахом у кожному його стані під час його підйому нагору.

Коли масах де гуф піднявся з табуру на одну ступінь, тобто з малхут де гуф у Зеїр Анпін де гуф, у масаху де рош відбувся проміжковий зівуг де акаа, а в результаті цього зівугу виник проміжний парцуф, чий рівень – хохма.

Потім масах де гуф продовжує підніматися. З ЗА де гуф він піднімається у біну де гуф. У цей час на масаху де рош відбувається черговий проміжковий зівуг де акаа, який призводить до утворення парцуфу з рівнем біна і т.д.

Таких проміжкових зівугім при переході від Гальгальти до АБ чотири, в результаті цих зівугім виникають чотири проміжних парцуфи: хохма де Гальгальта, біна де Гальгальта, ЗА де Гальгальта, малхут де Гальгальта.

Отже, ми вияснили, що і другий парцуф АБ народжується за допомогою 4-х зівугім, які відбуваються поступово одне за одним під час послаблення масаху і підйому його нагору до повного злиття з масах де рош. При переході від АБ до САГ, і взагалі, при переході від будь-якого парцуфу, відбувається аналогічний процес.

Існує загальне правило: масах не може за раз звільнитися від усього авіюту, це відбувається поступово. Ор еліон, який світить постійно, робить зівуг на кожній ступені.

48)Ці проміжкові, внутрішні парцуфім називаються „некудот”. Некудот – це, по суті, ор хозер, крім того, некудот тісно пов’язані з категорією суду – „дін”, тому що сила цього суду-обмеження вже включена у некудот.

У духовному не буває половинчастих рішень. Тому після того, як парцуф, знаходячись під дією співударяння ор макіф з ор пнімі, прийняв рішення вигнати з себе світло, то цей процес вже не можна зупинити. Але, як вже було сказано вище, під час вигнання світла, тобто по мірі підйому масаху з табуру (малхут де гуф), відбуваються проміжкові зівугім де акаа, що створюють проміжні парцуфім, які називаються „некудот”.

Будь-яке отримання світла всередину парцуфу, у тому числі і в результаті такого зівугу – це отримання насолоди. Це значить, що парцуф навіть під час переходу з одного рівню на інший, менший (наприклад, від Гальгальти у АБ, від АБ до САГ і т.д.) продовжує отримувати світло, тобто насолоду.

Отже, у кожному парцуфі ми можемо виділити два види ступіней: таамім та некудот. Що таке некудот було сказано вище, а таамім – це перші 10 сфірот де гуф парцуфу, які виникають в результаті першого, звичайного зівугу де акаа, котрий призводить до утворення даного парцуфу.

Перше поширення світла – таамім прийшло, щоб світити на цій ступені, але некудот, не дивлячись на те, що є в них пряме світло і поширюються також у вигляді рош, тох, соф, виходять не для того, щоб світити цій ступені, а тому що ор макіф анулював екран і вся ступінь зникає.

Але оскільки екран складається з чотирьох бхінот, то світло не може покинути ступінь за один раз, а ступінчасто. Це схоже на людину, яка знаходиться у четвертій кімнаті, якій хазяїн наказує вийти, ця людина не може з четвертої кімнати вийти назовні, а повинна пройти через усі кімнати, і коли заходить у третю кімнату, то не з наміром залишитися там, а тільки пройти крізь неї.

Людина, яка падає з п’ятого поверху, хіба може вона зупинитися під час падіння? Вона зобов’язана впасти на четвертий, третій поверх і т.д., доки не приземлиться, тільки тоді вона може зупинитися. Догадлива людина, падаючи з п’ятої ступені на четверту, вважає цю ступінь найнижчою, у такому випадку вона може одразу зупинитися і не повинна продовжувати падіння, менш догадлива, падаючи з п’ятої на четверту ступінь, гадає : „Є ще гірше за мене”. Така людина повинна впасти до кінця.

Інший приклад. Двоє робітників отримали зарплату. Перший отримав 800 доларів і дуже задоволений своєю зарплатою, другий отримав 900 доларів і сумує. Перший робітник спочатку отримував 600 доларів, тому він задоволений, отримавши 800 доларів, другий робітник раніше отримував 1000 доларів, тому засмутився, коли йому зменшили зарплату. Коли зменшують платню, немає в цьому задоволення, а тільки суд, обмеження.

Назва цьому – „сила суду”, сила виходу, що відбувається по причині зникнення екрану і завдяки закону, згідно з яким заборонено отримувати заради самонасолоди. Ці стадії виходу світла називаються „повернене світло”, не дивлячись на те, що насправді вони – пряме світло, тому що світять під час виходу, „час повернення світла до його кореню”.

Виходячи з того, що у духовному не буває половинчастих рішень, ми можемо для себе зробити висновок – якщо ми хочемо осягнути духовне, то ми повинні цьому надати перевагу перед усім, і йти до кінця.

49)Решімот (спогади), які залишаються у гуф парцуфу від таамім, називаються „тагін”. Решімот, які залишаються від ступіней некудот, називаються „отіот”, або „келім”. Тагін, решімот світел таамім, знаходяться понад буквами (отіот), які як раз і являються справжніми келім та оживляють їх.

Отже, десять сфірот, які виникли в результаті першого зівугу де акаа і наступного прямого поширення світла згори вниз, називаються таамім. Десять сфірот, точніше, десять проміжних парцуфім (або п’ять – залежить від того, чи вважати ЗА за одну сфіру або шість), які виникли в результаті дев’яти (чотирьох) проміжних зівугім, що відбуваються під час підйому масаху з табуру у пе, називаються „некудот”. Решімот від таамім називаються „тагін”, а решімот від некудот – „отіот”.

Нічого не зникає і не з’являється, а залежить від ставлення парцуфу до світла, чи сприймає він його як насолоду або як темряву. Малхут Світу Нескінченності сприймала світло як егоїстичну насолоду, потім побачила у цьому світлі порожнечу, тому воно ніби зникло (на мові Каббали говорять, що Малхут „вигнала” з себе світло).

І тепер для неї насолодою вже являється не егоїстичне отримання, а отримання заради віддачі. Наповнення її від пе до табуру – це відчуття насолоди від віддачі Творцю. Потім малхут не маючи сили утримати цю насолоду, втрачає до неї бажання, і вона уходить. Але спогад про цю насолоду залишається і цей спогад називається решімо, тобто світло ніби трохи, здалеку світить ззовні цьому парцуфу.

Насправді всі відчуття знаходяться всередині, а те, що говориться „ззовні” - це чисто умовно. Існують десятки видів решімот (спогадів) і всі вони, звичайно ж відчуваються ззовні. Ор макіф (навколишнє, зовнішнє світло)– це також не ззовні, він у мені, але ставлення до нього зараз інше. Ми повинні навчитися мислити внутрішньо, всю увагу, всі думки, всього себе обертаючи „ в себе”.

Позбавлення від насолод створює в людині килім. Людина вже відчула попередній стан, пройшла його, відчула всі його метаморфози і може переходити до наступного стану. Без стану наповнення і наступного спустошення неможливо здобути справжнє клі.

Всі ці стани: хочеться духовного або не хочеться, більше прагнення до тваринних насолод або менше – тільки це визначає просування людини вперед. Від нас не залежить, скільки ступіней подолати, а залежить, у якому темпі це зробити. Це значить, що людина може скоротити тривалість виправлення („Ісраель скорочує час”), саме у цьому і полягає головна задача Каббали.

Виходить, що таамім, тобто поширення світла згори вниз лише намічає контури майбутнього парцуфу. Це лише кетер, ескіз, намітка майбутніх десяти сфірот. Некудот – це десять сфірот, які виникають вже по контурах, окреслених за допомогою таамім.

Некудот – це наступна стадія створення парцуфу, клі. Тагін – це десять сфірот, які також накладаються на границі, що створені раніше таамім та некудот. Отіот – це десять сфірот, які виникли вже після вигнання світла. Саме отіот, тобто стан коли світла немає, а є величезне бажання його отримати, - це і є кінцева стадія розвитку клі.

Це треба твердо запам’ятати, тому що у всіх парцуфім відбувається послаблення екрану, вигнання світла і 4 види світел: таамім, некудот, тагін та отіот. Це значить, що коли світло входить – це світло, коли виходить – також світло, але і решімот – це також світло, але світить у малій інтенсивності, тому що його більше неможливо утримати.

Коли людина йде знизу нагору, всередині її вже існують всі ці решімот. Вона заздалегідь знає, що будуть злети і падіння, тому передбачаючи падіння, вона вже може заздалегідь використати його, як трамплін для майбутнього підйому. Людина працюючи, вкладаючи у що-небудь свої зусилля, отримує за це деякі знання, які-небудь приємні відчуття. Як тільки вона починає ними насолоджуватися, одразу ж за цим слідує падіння.

Але доки людина з’їжджає вниз, вона ще не відчуває падіння, їй ще приємно, а коли вона його відчує, то це значить, що вона вже знаходиться внизу. Тому щоб обійти відчуття падіння, згладити його гіркоту, людина, досягаючи чого-небудь доброго, повинна одразу ж вважати це падінням. Тоді можна одразу продовжити підйом. Це відноситься до практичних занять Каббалою.

Відповіді на питання, які виникають у людини під час вивчення матеріалу, вона повинна осягнути всередині себе самої. Якщо вона хоч трохи починає відчувати Творця, тоді їй розкриваються відповіді на ті питання, які вона раніше задавала іншим. Тільки отримуючи особисто відповідь на питання, притягуючи на себе краплину світла, вона розкриває сутність явищ і це вже не забувається, це залишається всередині неї, у її відчуттях.

Така відповідь залежить від кількості зусиль, які вона прикладає, і немає відношення до кількості знань. Це не залежить також від рівню освіченості чи інтелекту. У цьому основна відмінність науки Каббала від решти наук. Каббала називається наукою, тому що базується на отриманні духовного світла – ор хохма, яке вселяється у духовне клі людини за допомогою екрану, а не знань та інтелекту.

Духовне знання – це світло, яке входить у клі, а клі являється бажанням отримати насолоду заради Творця. У той час як інші знання входять у наші клітини – бажання здобути, а самі знання являють собою егоїстичну інформацію.

Здобути духовне – це значить піклуватися не про знання, а про бажання здобути намір отримувати заради Творця. Духовна інформація повинна увійти у духовну судину. Під час вивчення потрібно зв’язати себе з матеріалом, знайти те, що говориться у ньому про мене. Де моє минуле, теперішнє і майбутнє, і яким чином воно пов’язано з вивченим матеріалом.

Якщо людина ще не вийшла у духовний світ, то це значить, що вона ще не приклала достатньо зусиль як у кількісному, так і у якісному відношеннях. А можливо по кількості прикладено достатньо зусиль, але їх не вистачає по якості, тобто під час навчання вона думала не про те, що вище світло очистить і підніме її понад нашим світом, а про те, як зрозуміти матеріал і наповнити ним мозок.